Раптом "вистрибнула" новина про невелику марсіанську місію ESCAPADE (Escape and Plasma Acceleration and Dynamics Explorers). Свого часу старт місії планувався в жовтні 2024 року на новітній ракеті-носії Blue Origin New Glenn, але був відтермінований на невизначений час через неготовність ракети-носія.

Зараз вчергове підняли тему про можливість запуску ESCAPADE - тепер вже влітку 2025 року, знов-таки на ракеті-носії New Glenn. Принаймні, було повідомлення, що запуск може бути здійснений у четвертому фінансовому кварталі 2025 року (тобто в період з липня по вересень 2025 року).

Але такі повідомлення все одно викликають чимало запитань, на які досі нема більш-менш детальних відповідей. Перш за все, відкритим лишається питання про готовність New Glenn до наступного запуску - компанія Blue Origin досі не надала жодної інформації про можливість запуску своєї важкої ракети-носії влітку чи на початку осені.

Окрема тема дискусій - за якою траєкторією полетять обидва апарати ESCAPADE у випадку запуску в липні-вересні 2025 року? Бо ці терміни опиняються далеко поза межами традиційних "пускових вікон" для Марсу (вересень-листопад 2024 року або листопад-грудень 2026 року). А є ще також згадки, що місію ESCAPADE можуть запустити взагалі весною 2026 року, тобто знов-таки поза звичними "пусковими вікнами".

Є одна невелика підказка стосовно ймовірних траєкторій. Вже були згадки, що в випадку запуску ESCAPADE влітку 2025 року або весною 2026 року апарати місії повинні прибути до Марсу десь у вересні 2027 року. Тобто міжпланетна подорож до Марсу триватиме від 1,5 до 2 років. Часом складається таке враження, що зараз в NASA без зайвого галасу розглядають варіант використання експериментальних низькоенергетичних міжпланетних траєкторій (щось подібне до "балістичного захоплення", яке останнім часом вже практикується в окремих місіях на Місяць).

Photo Credits: NASA/Kim Shiflett

Як відомо, чимало амбітних проєктів невеликих космодромів свого часу потрапляли до центру уваги. Але для багатьох з них зустріч з реальністю стала жорстким випробуванням - щось так і залишилося на папері, щось дуже повільно прогресує, щось зупинилося...

Таким прикладом різкого сповільнення, практично на межі повної зупинки, став проєкт канадського Spaceport Nova Scotia (в провінції Нова Шотландія, на мисі Кансо). Свого часу навіть планували вже у 2025 році розпочати перші орбітальні запуски ракет-носіїв з Spaceport Nova Scotia. Але останні півтора роки новин про Нову Шотландію практично не було.

Кілька днів Spaceport Nova Scotia нарешті знову потрапила до новинних стрічок, хоч і без особливого галасу. Просто з'явилося коротке повідомлення, що нідерландська компанія T-Minus Engineering (займається проєктуванням і створенням невеликих суборбітальних ракет-носіїв) підписала угоду з Maritime Launch Services (власником і оператором Spaceport Nova Scotia) про здійснення двох суборбітальних запусків у Новій Шотландії.

Загалом, враховуючи поточний стан справ, ці плани виглядають набагато реальнішими, ніж готовність негайно розпочати орбітальні запуски. Оголошено, що T-Minus Engineering планує восени 2025 року на Spaceport Nova Scotia двічі запустити свою нову суборбітальну ракету-носій Barracuda.

Донедавна T-Minus пропонувала клієнтам малу суборбітальну ракету DART - висота 3,5 м, повна маса 32-33 кг, тяга двигуна десь 800 кгс, здатна закинути корисний вантаж до 0,5 кг на висоту 50-120 км.

От про Barracuda інформації не надто багато - майже всі дані датуються ще весною 2022 року. Очевидно, за три роки конструкцію та параметри майбутньої-ракети носія могли не раз оновити. Тому доводиться все ж орієнтуватися на доступні й застарілі дані.

Отже, що взагалі відомо про Barracuda? Повна висота 4,5 м, діаметр 215 мм, тяга двигуна орієнтовно 2,2-2,3 тс, повинна виводити 40 кг на висоту до 120 км і 15 кг на висоту до 200 км. Тобто це вже повноцінна суборбітальна ракета для запусків за лінію Кармана. Головне, щоб ця нідерландсько-канадська угода не перетворилася на черговий меморандум про наміри - і ми восени побачимо перші запуски Barracuda в Новій Шотландії.

Photo Credits: T-Minus Engineering

Кількість проблем з пілотованими польотами до Міжнародної космічної станції поступово збільшується. Зараз на невизначений термін відклали приватну пілотовану місію Axiom Mission 4 (Ax‑4) на космічному кораблі Space Crew Dragon - американкою Пеггі Уітсон, індійцем Шубханшу Шуклою, поляком Славошем Узнаньскім-Вісьнєвскім, угорцем Тібором Капу.

Загалом, вже цілий рік спостерігається постійний, але відносно контрольований хаос з пілотованими польотами США до МКС. Торік була майже нескінчена епопея з першою пілотованою місією на Boeing CST-100 Starliner - від пошуків оптимального "вікна запуску" до повернення екіпажу вже на іншому кораблі. Тоді вже серйозно постраждала американська частина логістики пілотованих польотів до МКС.

Цього року графік запусків знову постраждав - цього разу вже через істеричний ажіотаж "термінової рятівної місії з повернення екіпажу Boeing CST-100 Starliner" (не в останню чергу ініційований президентом США Трампом і власником SpaceX Маском). Тоді була ціла пригода з терміновими змінами графіків польотів на МКС, заміною космічного корабля Crew Dragon (замість нового апарату з серійним номером C213 вирішили використати вже перевірений С210 Endurance).

Все це серйозно вдарило по планах Axiom Mission 4, чий запуск відтермінували щонайменше на пару місяців - орієнтовно до квітня-травня, але справа загальмувала аж до червня. І от зараз Axiom Mission 4 спіткала низка нових клопотів.

Перш за все, терміни запуску спочатку переносилися через кепські погодні умови. Потім запланований на 11 червня запуск скасували через технічні проблеми - на ракеті-носії Falcon 9 виявили витік рідкого кисню. Тобто все негайно було поставлене на паузу.

А зараз запуск, вчергове попередньо запланований вже на 14 червня, NASA та Axiom Space взагалі відклали на невизначений термін. Цього разу вже не через "земні" проблеми, а через "небесні". Причиною відтермінування стали нові дані про стан справ з багатостраждальним модулем "Звезда", де вже з 2019 року спостерігається постійний витік повітря.

Загалом, рішення про відтермінування запуску до остаточно з'ясування стану справ з витоками повітря було цілком логічним. Все ж штатний постійний робочий склад МКС зараз налічує до семи астронавтів - тобто долучення ще чотирьох "гостей" на період до двох-трьох тижнів стало б серйозним додатковим навантаженням на систему життєзабезпечення (особливо за умови невизначеного стану справ з "протіканням" проблемного модуля).

Виглядає на те, що всі ці події можуть суттєво прискорити процес виведення Міжнародної космічної станції з експлуатації (тобто вже не у 2030 році, а щонайменше на два роки раніше). Особливо враховуючи нинішні постійні спроби уряду США суттєво скоротити бюджет NASA - включаючи витрати на експлуатацію МКС.

Photo Credits: SpaceX

Зараз ситуація з численними проєктами британських космодромів для орбітальних запусків виглядає вже не так оптимістично, як рік чи два тому. Більшість програм або помітно гальмують, або взагалі "поставлені на паузу". Наприклад, півроку тому були зупинені всі праці з будівництва майбутнього космодрому Sutherland spaceport - тоді компанія Orbex (або Orbital Express Launch Ltd.) вирішила скерувати зекономлені кошти на розвиток своєї легкої ракети-носія Orbex Prime.

Після цих новин очікувалося, що протягом 2025 року вся активність зі запусків буде зосереджена на SaxaVord Spaceport, де вже існує базова інфраструктура. При цьому три компанії планували запуски зі SaxaVord Spaceport - німецька Rocket Factory Augsburg (ракета-носій RFA One), британські Orbex (ракета-носій Prime) та Skyrora Ltd. (суборбітальна ракета-носій Skylark L). Але зараз вони всі зіткнулися з проблемами та відсувають свої плани запусків мінімум на кінець 2025 року, а той взагалі на 2026 рік.

У Rocket Factory Augsburg торік в серпні був серйозний інцидент на SaxaVord Spaceport під час статичних вогньових випробувань першого ступеню RFA One (ступінь був знищений пожежею, стартовий комплекс отримав пошкодження).

У обох британських компаній виникли проблеми іншого характеру. Перш за все, складна процедура отримання ліцензій на запуски у Великій Британії. У Skyrora Ltd. стверджують, що її суборбітальна Skylark L уже готова до запуску, але ліцензійні питання гальмують підготовку. Тому можливий варіант, що Skylark L доведеться запускати за кордоном - наприклад, у Норвегії, Швеції чи навіть Австралії.

Тим часом Orbex "гальмує" через своє торішнє несподіване рішення про перенесення запусків ракети-носія Prime з Sutherland spaceport на SaxaVord Spaceport. Бо зміна місця запусків потребувала повного оновлення всіх ліцензій та дозволів на запуски.

До всього цього додалася також інфраструктурна проблема. На SaxaVord Spaceport поки існує лише один стартовий комплекс, призначений для німецької ракети-носія RFA One. А от мінімум ще один комплекс (для Orbex Prime), перебуває лише на початковій стадії будівництва. Свого часу були натяки, що на SaxaVord Spaceport повинні були збудувати універсальний стартовий комплекс, на якому можна запускати різні ракети-носії. Але, як свідчать новини, доводиться все ж будувати комплекси для кожної ракети-носія окремо...

Photo Credits: PA Media

Є чимало різноманітних проєктів ракет-носіїв або ракетних двигунів, які взагалі не потрапляють до центру уваги - або про них просто мінімум інформації та новин, або про них взагалі встигли забути (особливо якщо вони так і залишилися на рівні теоретичних концепцій). Але час від часу до стрічок новин потрапляє щось цікаве.

Минулого тижня багато хто вперше довідався про таку компанію, як Alpha Impulsion - спільний французько-італійський проєкт, який базується в Тулузі, Турині та Неаполі. Засновники компанії вирішили піти новим шляхом у аерокосмічній промисловості - розробка та створення ракетних двигунів-автофагів (тобто "самопоїдачів").

В загальних рисах концепція таких двигунів виглядає наступним чином - практично весь корпус ракети з таким двигуном складається з палива. І після запуску двигуна повинен майже повністю згоряти, практично без залишків у вигляді металевих чи композитних корпусів, паливних баків і т.д.

З точки зору практичної реалізації то насправді непросте завдання (адже потрібно забезпечити рівномірний, стабільний і точно керований процес згоряння корпусу ступеню ракети), але до гіпотетичних переваг можна віднести мінімальну кількість уламків і космічного сміття, нижчу вартість і більшу відносну вантажність таких ракет-носіїв.

Зараз Alpha Impulsion (заснована тільки в 2022 році) працює над двома версіями таких ракетних двигунів-автофагів. Перший - невеликі двигуни для рушійних систем космічних апаратів (супутники, зонди, орбітальні буксири). Така перспективна рушійна система отримала назву OPAL. Другий - повноцінний ракетний двигун для ступенів ракети-носія.

Минулого тижня компанія оголосила про успішні стендові випробування прототипу двигуна Alpha Impulsion Autophage гібридного типу - тобто який використовує комбінацію твердого та рідкого палива. Відомо, що випробування були здійснені наприкінці травня на аеродромі Agen La Garenne Airport на півдні Франції. Двигун був успішно запущений і в стабільному режимі пропрацював 17 секунд.

Подальші плани Alpha Impulsion виглядають наступним чином - до кінця 2025 року здійснити початкові випробування прототипу супутникової рушійної системи OPAL. У 2026 році очікується проведення повноцінних кваліфікаційних випробувань (можливо, навіть з використанням прототипу OPAL на одному з невеликих супутників-демонстраторів).

Але головна мета ще попереду - створення в Alpha Impulsion власної ракети-носія з двигунами-автофагами. Ця концепція орбітальної ракети-носія вже отримала назву Grenat і має наступні розрахункові початкові параметри - висота 25 м, діаметр ступенів 1 м, повинна виводити до 1000 кг на орбіту. Паливна пара - HDPE (high-density polyethylene, чи поліетилен високої щільності) і рідкий кисень. Теоретично, перший прототип Grenat повинен бути готовий у 2028 році, але ці плани виглядають занадто оптимістичними - як мінімум, через численні складнощі з втіленням конструкції двигунів-автофагів.

Video Credits: Alpha Impulsion

Сьогодні вночі, 19 червня приблизно о 04:00 UTC (чи о 07:00 за київським часом) у Техасі на Starbase стався серйозний інцидент під час статичних вогньових випробувань другого ступеню системи SpaceX Super Heavy Starship (тобто власне корабля Starship). Під час підготовки до випробувань (тобто процедури заправляння паливом) другий ступінь з позначенням Starship 36 вибухнув і був повністю знищений. Є також попередні повідомлення про пошкодження випробувального комплексу.

Як відомо, Starship 36 підготований у специфікації Block 2 - зі зменшеною сухою масою (зі 100 т до 85 т), більшою кількістю палива (1500 т замість 1200), оновленою аеродинамікою й авіонікою. Цей блок призначався для наступного тестового запуску системи SpaceX Super Heavy Starship, який повинен мав отримати позначення Starship flight test 10.

Буквально за день до цього інциденту регулятор FAA представив ймовірні терміни запуску Starship flight test 10 - орієнтовно 29 або 30 червня. Очевидно, про ці терміни можна вже забути, бо SpaceX зараз мусить зосередитися на розслідуванні причин інциденту та підготовці наступного корабля, гіпотетичного Starship 37 (причому вже з відповідними оновленнями конструкції, які доведеться впроваджувати за підсумками розслідування).

Поки що складається наступна попередня картина - головною проблемою проєкту SpaceX Super Heavy Starship став другий ступінь, оновлений до версії Block 2. Бо саме з Block 2 пов'язані всі невдачі в 2025 року - тобто сьомий, восьмий і дев'ятий тестові польоти, які завершилися передчасним руйнуванням другого ступеню. Плюс на початку травня вже був інцидент під час статичних вогньових випробувань Starship 35, коли один двигунів вийшов з ладу (на щастя, без серйозних руйнувань).

Ймовірно, наступна спроба запуску системи SpaceX Super Heavy Starship відбудеться не раніше серпня 2025 року, а то й взагалі "переїде" на осінь.

Вчергове нагадала про себе компанія Varda Space Industries, яка активно й успішно працює над проєктом космічних міні-кораблів, здатних виводити на орбіту невеликі корисні вантажі та повертати їх на Землю.

Зараз компанія годується до запуску вже четвертої такої капсули, яка має офіційне позначення W-Series Re-Entry Capsule (чи Winnebago). Начебто вже рутинна подія після трьох успішних попередніх місій.

Але насправді майбутній запуск Winnebago-4 у рамках чергової "вантажної" місії SpaceX Transporter-14 (попередньо запланована на 21 червня) має особливе значення. Бо цього разу це повинен бути запуск W-Series Re-Entry Capsule, яка повністю створена зусиллями Varda Space Industries - тобто з власним сервісним модулем.

Три попередніх Winnebago монтувалися на сервісній платформі Photon-Pioneer від компанії Rocket Lab USA, Inc. Тобто Varda Space Industries зараз прагне здобути максимальну незалежність від інших постачальників і партнерів.

До цього можна ще додати таку цікаву деталь, як майже необмежена ліцензія від регулятора FAA (чи Federal Aviation Administration), отримана в травні цього року. Згідно з цією ліцензією, чинною до лютого 2029 року, Varda Space Industries може запускати будь-яку кількість своїх апаратів (з подальшим поверненням на Землю) - за умови, що не стане змінювати базовий профіль майбутніх місій.

Варто ще зазначити, що ця ліцензія передбачає виключно повернення космічних апаратів Winnebago на території Австралії - точніше, на території Koonibba Test Range (як це вже було з другою і третьою місіями). Схоже, що в Varda Space Industries мають чимало адміністративних клопотів з варіантами посадки капсул на території США, тому й остаточно обрали австралійський варіант.

Video Credits: Varda Space Industries

Довгоочікувана система супутникового інтернету Kuiper Systems LLC (або Project Kuiper) поступово, хоч і з чималим запізненням, почала "розгортатися" на навколоземних орбітах.

Вчора, 23 червня о 14:56 UTC (чи о 17:56 за київським часом) на Канавералі зі стартового комплексу SLC-41 за допомогою ракети-носія Atlas V був здійснений запуск другої великої партії супутників KuiperSat.

Як і під час попереднього запуску 28 квітня, була використана ракета-носій Atlas V у максимальній конфігурації 551 (з обтічником діаметром 5,4 м і п'ятьма твердопаливними прискорювачами GEM 63), яка вивела на орбіту чергову партію з 27 супутників. Зараз у неофіційних джерелах почала гуляти інформація, що повна маса корисного навантаження становила 15400 кг - тобто кожен супутник важить приблизно 570 кг.

Поки залишається відкритим питання, як швидко вдасться розгорнути повноцінне "сузір'я" Kuiper Systems LLC. Бо компанія Amazon.com (власник Kuiper Systems LLC) вже катастрофічно відстає від попереднього графіку (відповідно до вимог ліцензування), який передбачав виведення на орбіти мінімум 1618 супутників до літа 2026 року.

Нескладно порахувати, що зараз виведені максимум 56 апаратів (2 тестових, запущених ще восени 2023 року, і 54 серійних, запущених у 2025 році). Тобто протягом найближчого року потрібно якось запустити ще 1562 супутники.

Під ці плани були зарезервовані 9 запусків Atlas V, 38 запусків Vulcan Centaur, 18 запусків Ariane 6, 12 запусків New Glenn (з опцією +15 додаткових запусків). Але найближчим часом реально можна розраховувати головним чином на Atlas V і, можливо, на Vulcan Centaur (Ariane 6 і New Glenn помітно відстають від планових графіків експлуатації).

З дев'яти зарезервованих Atlas V вже використали три (один для запуску тестових апаратів і два для запуску основних партій). Тобто якщо протягом року вдасться запустити решту шість Atlas V, це дозволить вивести на орбіти ще максимум 162 супутники KuiperSat (це десь 10% від потрібної кількості).

Схоже, якщо навіть в Amazon.com раптом вгамують свої амбіції та почнуть активно замовляти запуски KuiperSat у свого головного конкурента SpaceX, все одно не вдасться виконати програму-мінімум з 1618 супутників до літа 2026 року. Навіть якщо максимально завантажити SpaceX запусками на Falcon 9 (орієнтовно по 20 супутників за запуск) - все одно потрібно здійснити десь 70 запусків протягом року. Чи потягне SpaceX таке додаткове навантаження до своїх поточних запусків?

Photo Credits: United Launch Alliance

Ще кілька днів тому, 23 червня о 21:25 UTC (або 24 червня о 00:25 за київським часом) у Ванденберзі був здійснений запуск багатофункціональної місії Transporter-14. Тоді ракета-носій SpaceX Falcon 9 вивела на сонячно-синхронну орбіту 70 різноманітних космічних апаратів - від орбітальних буксирів ION до невеликих кубсатів у форматі 1U (тобто розміром 10*10*10 см).

Але одним з основних і найбільших вантажів стала капсула Mission Possible - експериментальний зразок капсули для повернення вантажів на Землю, створений німецько-французькою компанією The Exploration Company. Це макет-прототип майбутнього космічного корабля NyxЮ, тільки меншого розміру - діаметр капсули 2,5 м, повна маса до 1600 кг, здатна виводити на орбіту та повертати на Землю до 300 кг вантажів.

Враховуючи обмежені можливості цього макет-прототипу (у першу чергу, відсутність повноцінного сервісного модуля з усією енергетичною структурою та рушійною установкою), він більшу частину свого короткого польоту провів пристикованим до другого ступеню ракети-носія Falcon 9. Через 2 години 45 хвилин після запуску (якраз перед початком процесу утилізації ступеню в атмосфері) капсула від'єдналася від ступеню та почала самотужки здійснювати доступні маневри - тобто стабілізація апарату після відстикування та керований вхід в атмосферу.

Очікувалося, що Mission Possible здійснить контрольоване входження в атмосферу та приводнення у північній частині Тихого океану, де його пізніше піднімуть на борт корабля. Відомо, що капсула успішно ввійшла в атмосферу, подолала "тепловий бар'єр" і змогла вже в нижчих шарах атмосфери відновити зв'язок. Але в останні хвилини перед приводненням зв'язок був остаточно втрачений, після чого в The Exploration Company мусили визнати факт втрати капсули.

Деталі інциденту поки що відсутні, але в компанії пообіцяли провести ретельне дослідження всіх доступних даних і пізніше надати більш детальну інформацію. Цілком ймовірно, що проблеми стали наслідком суттєвого спрощення та здешевлення конструкції, без використання дублюючих систем - тобто прототип Mission Possible мав лише один бортовий комп'ютер, один гіростабілізатор, одну парашутну систему.

Враховуючи, що зв'язок був втрачений в останні хвилини, цілком можливий варіант з відмовою парашутної системи. Але все ж варто почекати на офіційні повідомлення від The Exploration Company. Попри цю халепу, варто відзначити, що апарат все ж успішно подолав мінімум два складних рівні - успішно стабілізувався на орбіті, успішно ввійшов в атмосферу й навіть відновив зв'язок після "гарячої" фази проходження шарів атмосфери.

Photo Credits: SpaceX