"дві голови на одному тулубі - кепська підстава для довголіття"
Вірджинія Вулф "Власна кімната"

"Ми маємо різкий поділ на тих, хто приречений залишатись глухим і працювати, та тих, хто може слухати та насолоджуватися, черпати насолоду від мистецтва, однак буде безпорадно прив'язаним до щогли. Це не що інше, як образ поділу на працю та мистецтво, і саме звідси потрібно починати досліджувати функцію мистецтва, у його відокремленості від економіки праці та виживання - тобто у його безсилості."
Младен Долар "Голос і більше нічого"

Олівія Ленг "Сад супроти часу"
Видавництво Ще одну сторінку
Переклад Наталія Ференс
#нонфікшн #ще_одну_сторінку

В давні-давні часи, коли полиці магазинів (станніх книжкових) заполонили російське лайно і езотерика, там була кникжа, щось на зразок Єгіпецкій аракул, де можна було кинути кості і по табличкам знайти якусь відповідь.
Дурня звісно.
Але запам'яталось, зо на питання "до чого в мене найбільше здібностей " відповідь вийшла "до садівництва"
Я жив тоді на дев'ятому поверсі, сонячна сторона, у нас нічого не росло на підвіконнях. Бабуся саме тоді обміняла стару хату на квартиру в новобудові.
Такій відповіді я подивувася, ансів десь перетнутись з горщиками, як не в учительському якомусь кабінеті - в мене були дуже нульові.

На справді все не так сумно.
І в мене зараз є горщики з квітами. В мене у кімнаті стоїть в вазі гілка дуба, зломана вітром. Я не думаю, що щось проросте, але це вже багато що про мене може сказати. Отой оракул в чомусь не помилився.

Ну і так, мені хотілось прочитати книжку цієї авторки, бо вже багато де чув про неї.

Так, це дивно, але нонфік про садівництво може бути дуже цікавим.

Це неймовірна книжка про історію саду в Англії. Просто авторка вирішує десь перед ковідною пандемією купити будинок з садом. А далі життя завертілось, закрутилось і потім у нас почалась війна (вона пише про це і в передмові звертається до українських читачів).

Тут поети, різноманітні сади, значення саду, багато про політику та економіку, але не так, щоб аж тошнило, подорож англійською літературою за допомогою саду.
Це реально рівень - настільки захопливо все описати, зібрати стільки фактів і вибудувати їх в логічну послідовність. І ти читаєш і думаєш, що може таки зайнятись садівництвом. Не така вже погана ідея ж. Багато персональних переживань та спогадів/фактів.

Так, я гуглив назви квітів. Так, мінімум три книжки виписав прочитати. Хоча там є більше посилань.

Раджу читати десь в парку. І тим більше "якщо ви придбали будиночок з територією" ой, це трохи сарказм.

Але!!!!!!! у книжки є цікавий нюанс - вона підтримує, надихає, дає сил дивитись далі і думати, що сад вистоїть. Або виросте новий.

Абдуралзак Гурна "Пам'ять про відбуття"
видавництво "Комубук"
переклад Геника Белякова

#сучукрліт #роман #комубук

Я то книжку прочитав давно, і сідав писати відгук до неї разів п'ять, і кожного разу хотів почати фразою "Це красивий і легкий текст про насилля та жорстокість. Легкий настільки, що навіть чудує, як так можна легко про насилля"

Це мав би бути горор, але це не горор жодної фантастичної істоти і від цього реально почуваєшся зле.
А ще - зле, бо це ультра-насилля настільки легко читається, що чесно, десь торопієш. І навіть виправдовуєшся, що, не може такого бути, навколо немає такого, це ж не про нас …

Отже Африка. Неназвана країна. Портове місто. Родина - батько, мати, бабуся, два сини, донька. Часто кажуть, що цей текст автобіографічний. Це додає тексту певних питань.
А тепер по тригерам і жахам.

Постколоніальне суспільство, котре дуже сумує за метрополією і владою, і читач задається питанням, а чи можна після довгого колоніального панування позбутись меншовартості і випростатись.

Традиційне життя, і жорстокість, котру породжує така традиційність. Так має бути, і ненависть через те, що так має бути, хоча хочеться по іншому. Дворушність традиційності: по іншому можна, але протоколи тре дотримати.
Тут буде багато про "так потрібно" (тобто "суспільні та сімейні цінності"), і читач торопітиме, як далека Африка схожа на всі інші країни. І навіть на власну.

Можливо кого виверне, тут є тема педофелії: головний герой сам не одноразово стає об'єктом домагань (його за перші сто сторінок, де йому десь біля 13, кільканадцять разів намагаються під когось підкласти), його батько вимушено одружився, щоб уникнути переслідувань і соціальної ізоляції через свою орієнтацію та був звинувачений в згвалтуванні дитини.

Згвалтування тут взагалі як звичайне "ну і шо такого"

Тут буде домашнє насилля - настільки буденне, що читач дивуватиметься, як взагалі таке можливо, як близькі люди можуть так жорстоко один з одним поводитись, не йти один від одного, а потім - можливо, ой як можливо.

Я не знаю, яким провидінням та звідки сили у головного героя вирватись з цього пекла, не ставши частиною цього пекла. Це якесь неймовірне вміння: не зламатись, не оступитись і не здатись попри всі обставини, бо така ж спокуса бути такими самим, як і всі навколо.
Можливо це лише літературна вигадка, а можливо ні - автор давно живе в Англії і викладає літературу. Та й отримав нобелівську премію в 2021

Десь тут загубився пасаж про банальність зла. Хоча мало б бути про банальність жорстокості.

Текст дійсно дуже легкий.
В комубук недавно вийшов ще один роман Гурни. Стоїть на поличці, боюсь навіть починати братись. Щось психіка стала зовсім розладнаною.

Той дивний випадок, коли автор пише про 1916 рік і вживає в монолозі героя слово "віртуальний". Не знаю чи це перекладацьке, чи так було в тексті.

#бентега

"коли догорали останні дрова - робили наскок на хрести"

Борис Тенета "Листи з Криму", з оповідання "Гармонія і свинушник"

Моє вперше: в поштоматі чекають три посилки одночасно.

П.с. не шопоголік, нє. Просто передзамовлене за останні 4 місяці раптово приїхало усьо в один день) і навіть годину

Борис Тенета "Листи з Криму"
Видавництво Ще одну сторінку
#укрліт #ще_одну_сторінку #короткапроза #новели

Я купив цю книжку дуже спонтанно, бо Борис Тен і Борис Тенета десь поруч чисто по звучанню. Але Тен прожив до 83 року, а Тенета помер в 35.

Так, а ще я хочу в Крим, хоча був там лише в 88 році.

Десь оцими двома пунктами я керувався обираючи книжку. Так, хотілось почитати, що думав, писав відомий перекладач про Крим, хоча ж знав, що він жив постійно в Житомирі, і мало вірогідно, що б він щось про Крим писав.

Дивне співпадіння і ти читаєш оповідання про Крим, нове життя, кохання, радянську владу.

Отже, Крим, Південь України, Чорне море, пристрасті, 20-ті, червоні-білі-петлюрівці.

Частина оповідань та повість розповідають про кохання - раптове, дурне, майже підліткове, оті перші почуття, любив-їбав-кинув-повернувся, аж тригернуло кілька разів.

Частина оповідань розповідають про визвольні змагання, але з перспективи червоних, тут раптові твісти, напружений сюжет, бомби, вбивства, допити. смакота.

Є ще про голод 20-х та багато смерті. Але всі смерті там якісь… не пафосні, але піднесені та спокійні.

З одної сторони така густина червоних напружує, але розумієш, чому вони були все ж популярні. З іншої сторони видно, які надії покладали пересічні громадяни на нову владу, як сподівались на щось нове, шукали це нове і нові форми, хоча в повісті "Гармонія і Свинушник" досить чітко змальовано конфлікт між прагненням збудувати щось нове і намаганням жити вільно та безвідповідально (любити все що рухається та потім робити аборти)

Стиль класний - така собі чуттєва імпресіоністичність, аж Коцюбинським в кількох абзацах віяло. Десь сюжети провисають, а десь стрімкі та напруженні.

Висновків чотири
1. Прикро, що талановиті люди писали та вірили в світле майбутнє радянського проекту. короче, жаль, що вони витратили свій талант на отето всьо
2. Вони справді вірили в можливість змін на краще - добрими намірами дорога встелена до пекла
3. +1 до цікавих ілюстраторів, мені дуже сподобалась обкладинка.
4. Потрібно читати анотації. а то потім доведеться виправдовувати свій шопоголізм))))

Але я ні про що не жалкую.

Книжковий Арсенал 5 з 13

Тільки зібрався економити. Ага

Друзі, привіт! У нас стартував збір на 12-ту чергу видань і ви знаєте, що треба зробити) Розраховуємо на вашу підтримку. Всі проєкти черги тут: https://komubook.com.ua/blog/rozpochavsya-zbir-koshtiv-na-12-tu-cherhu-vydan

і тільки десь зараз після кучі років дойшло, що улюблена пісня-мелодія з Гаррі Поттера це власне текст з Макбета. Саме той момент, коли три відьми чаклують.

Інтерв'ю Оксани Забужко (у неї вчора був день народження), в котрому на 43 хв вона зізнається, що таки колись крала книжки з бібліотеки (і не одну)

Був би Адам щасливий у коханні - не було б історії.

Еміль Сьоран "Живучість любові"
Видавництво Дух і Літера

По ходу єдина достойна книжка, котра в сумні моменти сердечного життя витверезвлює на ура. Типу, чувак, комон, ти не перший і не останній. Запхни свою виключність в свою дупу і радій, що було. І до речі, так було у всіх. Просто не всі пили гідозепам.

До факту: Сьоран песиміст і нігіліст.
В анамнезі навіть ігри в націоналізм і патріотизм
На виході: збірка досить сумних афоризмів. Гірких, гострих, недоречних, але все ж правдивих.

"Є речі, які можна пробачити тільки собі: уявіть, як людина рохкає від задоволення - і вам ніколи більше не спаде на думку потиснути їй руку"

Хоча хто його буде слухати/читати в моменти накалу шекспірівських пристрастей?

Ой, там в нього ще є кусюче про філософію і Діогена))))

Три тижні прогулянок в книгарню є таки скінчились перемогою)

П.с. мені тре було витратити сертифікат

Помірні, іноді гіркі, прекрасно написані 200 з гаком сторінок про хлопця, котрий звабив мілфу.

"Одним одна історія" Джуліан Барнз
видавництво Темпора
переклад Ярослави Стріхи
#темпора #зарліт #роман #фікшн #англійськалітература #барнз

Спочатку здається, що це буде історія кохання в певних обставинах (щось на зразок Кундери та його буття). Потім це стає розтином життя в середній Англії родин середнього класу. Обставин тут до холери. От лише питання до певних аспектів…

На справді непафосна історія кохання між юнаком та сімейною панянкою середнього віку. З багатьма рефлексіями (все як я люблю), але коли відкласти книжку, то починаєш розуміти масштаб ідеалізації кохання і що з цього може вийти.

Отже, молодий хлопець 19 років, приїзжає додому і з нудьги зваблює та закохується в респектабельну жінку 40+. В неї сім'я, чоловік жорстокий та захоплюється алкоголем, діти віку ГГ.
Найнеочікуваніше - він уводить її з родини.

Фактично я тут переказав 1/2 книжки. Наступні 1/2 - наслідки.
Якщо сильніше відсторонитись, то ідея в коханні, котра стає тією історією (розказаною чи ні), котра впливає на все життя надалі, котрі ти ледь не до смерті згадуєш.

Інший план - кончене суспільство, в котрому ти маєш мати сім'ю, відвідувати певний клуб (маркер прийнятості в суспільство), і слухати плітки про себе.
Юнаку це байдуже, жінці певний час - теж.
Зразок, що з тобою буде, якщо ти не впишешся - подруга героїні - у них на виду/сторінках.

Не розуміючи, що робити, більшість головних персонажів п'ють. Або роблять стабільно вигляд, що нічого не відбувається.

Для хлопця це інтрижка, котра переростає в кохання, а потім в спогади, довжиною на все життя
Для жінки це спроба згадати себе жаданою, потім спроба втікти від остогидлих обставин життя (відсутність сексу і чоловіка тирана, котрий ще й руки розпускає), спроба бути коханою, невдача і падіння в те саме пекло, з котрого намагалась вирватись

Вражає нездатність пацана зрозуміти, що вона теж має жити і чимось займатись. Здивування, що вона цього не побачила, хоча в багатьох аспектах вона була уважнішою і прорахованішою, але після шаленства сексу її теж з'їла буденність. Здається, вона була готовою, що нове життя не протягнеться довго (привіт Бегбеде і кохання триває три роки - тут все ж довше.)

Ванілі "люблю тебе" немає. Є жорстке питання, про готовність пожертвувати всім (соціальним теж - що в сучасних суспільствах часто дорівнює ледь не смерті) заради потягу і пристрасті. І ціну. Дорослішання в балансі між ідеалістичністю (гг спочатку виписує висловлювання про любов, а потім поступово викреслює їх, переписуючи) та буденністю.

Фінансова грамотність: в 12 черзі комубук хочеться 5 книжок, тому поки йдуть передзамовлення, замовляю по одній книжці з зарплати-авансу. Так до виходу і встигну. Напевно

Катерина Калитко

Прокинувся, поїв, збираюсь, не глядячи на годинник, і тільки зараз дойшло, що неділя вапщето і 5.50 ранку.

Не треба багато на ніч читати, да

Якби Молі Блум пішла від Леопольда Блума, змінила стать, стала письменником, написала кілька романів, дожила до глибокої старості і дожила до того моменту, коли смерть дихає в потилицю - то певно її монолог виглядав саме так.

Вільям Геддіс "Агапе агов"
Видавницвто Темпора
Переклад Максима Нестелєєва
#темпора #зарліт #постмодерн #американськалітература

Такий собі подарунок з далекого Книжкового Арсеналу 2017 року.
Не думаю, що цю книжку зараз десь ще можна знайти, але якщо знайдете, то отримаєте ідеальне чтиво, до котрого пасуватиме нудота листопадових вечорів, концептуальний ембіент, або така спека, коли мізки не здатні апріорі скластись до купи.

Це наче (?) монолог письменника, що помирає (книжка вийшла після смерті автора), котрий намагається в останньому пориві зібрати до купи все, що зібрав про механічні піаніно, і заодно це все перемежовано з роздумами про смерть автора (і чи треба той автор), про мистецтво після автора, спогадами, цитатами і характерними повторами, що імітують людину в агонії. Роздьоргано, в різні боки, кілька думок одночасно, з поламаною пунктуацією, одним абзацем,

Геддіс занадто постмодерний і складний автор. Тут 70 сторінок тексту, 20 сторінок після мови, 40 сторінок приміток. До речі примітка номер 78 знаходиться вже на 19 сторінці.

Сплав цитат, відсилок, що робить твір справжнім чтивом для ночі і інтелектуальною розвагою, котра не всім під силу чи навіть потрібна. Власне, тут більше важить форма тексту, як і належить постмодерним творам. Він не збирається сподобатись, він збирається здивувати.

Суттєві алюзії на Джойса: паралелі до останньої частини Улісса, де лише монолог Молі, котрий певно займає такий самий об'єм. Може це і просто діалог митців між собою.

Питання котре дуже цікавить після - чи важливе існування автора? Чи може автор щось зробити для твору чи його сприйняття, коли той став реальним, а не віртуальним?