ФАХОВИЙ РОЗВІДНИК І ГІДНИЙ БАТЬКО - історія воїна 57-ї окремої мотопіхотної бригади Юрія на позивний Ісай.
Розвідники - це ті, кого називають очима війська. Це тіні, що прокрадаються між світлом і темрявою, завжди на крок попереду. Це душі, що читають небо і землю, першими зустрічають ворога і стають голосом для тих, хто іде за ними.
Ісай - саме з таких. Один із тих, кого доля поставила на лінію розмежування між життям і смертю з перших днів великої війни. У складі розвідувальної роти він бачив фронт ще до того, як там з’являлись карти, накази й підкріплення. Його група заходила туди, де ще не було ні опори, ні маршруту - лише віра в обов’язок і внутрішня тиша, в якій чути серце ворога.
Усі великі операції Збройних Сил починалися і починаються з таких як він і його вірних побратимів. З тих, хто приніс дані, пройшов болото, залишив мітки, не зрадив, повернувся.

…Херсонщина, листопад 2022 року. Один із найважливіших напрямків війни. Українські сили готуються до історичного удару - звитяжного повернення Херсона.
Напередодні завдання. Ісай разом із побратимом вирушають на спостережний пост. Всього за пів сотні метрів від позицій ворога. Окоп, виритий у твердій, мерзлій землі - не більше двох метрів завдовжки. Глибина - по коліно. Захисту - нуль. Температура падає нижче нуля, обстріли не стихають. Усе: «Гради», артилерія, танки, касетні, безпілотники. Але Ісай не з тих, хто зупиняється.
- Там не було героїзму, - каже він, - тільки холод, страх і впертість. Але ми знали: мусимо протриматися. Наша ніч - це український день. Наше мовчання - це безпека тих, хто спить за кілька десятків кілометрів.
І вони вистояли. У темряві, у сирій ямі, яка пахла землею й війною, вони залишилися незламними під численні свисти та розриви снарядів.
Ця ніч не стала останньою. Вона стала однією з тих, що змінює хід подій - ворог не пройшов.
…Сьогодні Ісай — інструктор, воїн, який навчає новачків, формує нову армію, армію людей із серцем і розумом. Тепер він передає досвід, який не прочитаєш у жодному підручнику: як не втратити себе у бою, як не зламатися, коли над головою свистить, як тримати лінію навіть тоді, коли здається, що її більше нема.
А ще Ісай виховує доньку та сина. Вони вже дорослі, але їх серця сповнені гордістю і шаною до батька. Бо вони бачить в Юрію не простого військового, а приклад людини честі, справжнього чоловіка, воїна, який тримає небо і землю разом.
І коли діти дивляться на таких батьків — вони виростають не випадковими українцями, а справжніми нащадками козаків. Бо виховання — це не слова, а приклад. Бо батько — це перший герой у житті дитини. А герой — це не той, хто без страху. А той, хто попри страх — стоїть, доводить, перемагає.
І якщо наші нащадки будуть виховуватись такими героями, як Ісай, то наша країна, безперечно, матиме, по праву, велике майбутнє, Адже вони ніколи не втратять своєї свободи, не дозволить зламати своє майбутнє, палко захищатимуть свою самобутність, заради пам’яті, заради любові до своїх батьків і до їх героїчних вчинків…