Саме ми, християни, з усіх на світі, маємо найменше права думати, що духовну радість треба берегти від місця, часу, матерії та відчуттів. Наш Бог - Господь вина, масла та хліба, щасливий Творець, що стався Тілом. Він встановив таїнства, тобто дарує нам духовні дари, через виконання фізичних діянь... Втікати від природи в якусь протилежну духовність - всеодно що бігти від коня, якого треба об'їздити. На нашому тутешньому шляху багато причин для зречення, стримування, розп'яття тілесного. Але весь наш аскетизм має бути тільки тому, бо "хто нам довірить справжнє багатство, коли ми не справимося із дочасним?" Господь довіряє нам дочасні тіла, як хлопцям дають об'їздити поні. Ми вчимося їздити верхи, не для того, щоб звільнитись він коней, а тому, що нас ждуть браві та радісні скачки на крилатих конях, що нетерпеливо очікуть нас в царських конюшнях. Ми поскачемо на них, щоб бути з Царем - бо пішки за Ним не поспієш, а Він Сам ж від коня не відмовився.

Чудо
#адвентзЛьюїсом

Неодноразово я помічав, що особливо часто та багато хвалять найсмиренніші люди, здорові та мудрі, а ущемлені та недалекі хвалять рідко та мало. Добрий критик знайде що похвалити в недосконалій книзі, а поганий викидатиме з літератури книгу за книгою... Якщо не враховувати непередбачуваних обставин, то можна стверджувати, що хвала - словесний вияв здоров'я душі. Зовсім неважливо, майстерна вона чи ні; багато віршів про кохання настільки жахливі, як гімни. Ще я зауважував, що коли ми хвалимо, ми постійно запрошуємо приєднатися до нас: "Ну? Справді? Хіба ні?". Коли псалмоспівець просить всіх хвалити Господа, він робить саме те ж, що робить людина, яка розповідає про об'єкт своєї любові. 

Напевне, ми так хвалимо те, чим радіємо, тому що хвала не лише виявляє, але й довершує нашу радість, наповнює її. Не влещуючи закохані вторять одне одному про їх красу, - радість не повна, коли цього не скажуть.

Міркування над Псалмами

#адвентзЛьюїсом

#читачіпишуть

✏️
Пропонуємо Вашій увазі відгук Роксолани Жаркової на книгу "Переживаючи скорботу". Дякуємо автору за щирий та відвертий текст.

👇
https://mind.ua/publications/20282851-knizhka-tizhnya-perezhivayuchi-skorbotu-klajva-stejplza-lyuyisa?fbclid

💡 Також, якщо Вам цікаво, можете послухати розмову з перекладачкою цієї книги - Юлією Баір.

📺 Відео презентації книги:

https://www.facebook.com/share/v/1GPCUxrsbC/

📝 Мова перекладачки:

Визначний англійський літературознавець, теолог, філософ («Проблема болю» та ін.) і всесвітньо відомий казкар («Хроніки Нарнії») Клайв Стейплз Люїс вперше опублікував свою знамениту книжку «Переживаючи скорботу» під псевдонімом, бо соромився її відвертості. Тільки по смерті автора книжка вийшла під його іменем, і перевидається далі й далі в різних країнах різними мовами. «Переживаючи скорботу» — це щоденник згорьованого чоловіка, який втратив кохану жінку. Щира аж до духовної оголеності сповідь інтелектуала про розпач, злість і зневір’я, про віднайдення віри в Бога і в те, що смерть не може вбити справжню Любов… У «Переживаючи скорботу» філософ Люїс особистим досвідом і глибокими роздумами немов підтверджує раніше сказане валлійським поетом Діланом Томасом: "Though lovers be lost, love shall not; And death shall have no dominion" — «Нехай закохані помруть, кохання — ні. І смерть не запанує».

Клайв Льюіс «Хроніки Нарнії»
Книга перша «Лев, Біла Відьма та шафа»
Читає: Руслан Алексіюк
Запис: Студія Калідор
Обробка в: podcast.adobe.com
Обкладинка: Наталія Сухарчук
Заставка: Просто-пан-Максим

Жанр: фентезі, підліткове
Тривалість 6 год. 7 хв.
Розмір: 288 МВ

Жанр: фентезі, підліткове
Тривалість 6 год. 7 хв.
Розмір: 288 МВ

Що ми маємо на увазі, коли кажемо, що картина заслуговує захоплення? Не те, що нею захоплюються, - маси людей можуть захоплюватися сотнями бездарних картин. Не те, що вона заслужила захоплення, - працювала, докладала зусиль і заслужила. Ми маємо на увазі те, що захоплення – правильна та адекватна реакція на неї, і якщо ми не так реагуємо, то глухі та сліпі – і нам від того гірше, бо багато, що втрачаємо. Те ж можна говорити про красу природи. Хвалити (або, коли хочете, цінувати) Бога – означає не спати, бути в реальності; не цінувати Його – втратити велику радість, а врешті-решт і все взагалі. Мізерне та вбоге життя тих, хто не сприймає музики, чи ніколи не закохувався, чи ні з ким не товаришував, чи не любить читати, чи не радіє ранковій прохолоді, чи як я, не цікавиться спортом, - лише більш ніж слабкі відблиски такого стану.


Міркування над Псалмами

#адвентзЛьюїсом

Любити – означає бути вразливим взагалі. Полюбіть щось – і ваше серце обов’язково буде стискатися, а може, й розбиватися. Якщо ви хочете застрахуватися від ударів, то не повинні нікому давати свого серця, навіть тварині. Закутайте його дбайливо в хобі й маленькі предмети розкоші; уникайте будь-яких труднощів; надійно зачиніть його в скриньку чи труну свого егоїзму. Але в цій скриньці – безпечній, темній, незворушній, задушливій – воно зміниться. Воно не розіб’ється; його неможливо буде розбити, зворушити, відкупити. Альтернативою трагедії чи, принаймні, загрозі трагедії є загибіль. Єдине місце поза межами неба, де ви будете цілковито захищеним від небезпек і перетурбацій любови, – це Пекло.

Чотири Любові

#адвентзЛьюїсом

Клайв Льюіс «Хроніки Нарнії»
Книга друга «Принц Каспіан»
Читає: Руслан Алексіюк
Запис: Студія Калідор
Обкладинка: Наталія Сухарчук

Жанр: фентезі, дитяче
Тривалість: 7 год. 50 хв.
Розмір: 453 МВ.

Герої попередньої книги Пітер, Едмунд, Сьюзан та Люсі після пригод в Нарнії прожили в Англії цілий рік і ось збираються до пансіонатів (закритих шкіл). Але раптом на залізничній станції якась невідома сила підхоплює їх і переносить у незнаний, незнайомий світ.
Світ, де на них чекає зустріч із Принцем Каспіаном та багатьма іншими персонажами.

Жанр: фентезі, дитяче
Тривалість: 7 год. 50 хв.
Розмір: 453 МВ.

Бог, так би мовити, вкладає в нас частинку самого себе. Він позичає нам дрібку своєї розсудливости, і завдяки цьому ми можемо мислити; запалює в нас іскру своєї любови, і ми, як наслідок, можемо любити одне одного. Коли ви вчите дитину писати, то тримаєте її руку у своїй і так виводите літери; власне кажучи, дитина пише літери тому, що їх пишете ви. Ми любимо і мислимо, бо любить і мислить, тримаючи нашу руку у своїй, сам Бог.

...Ми з вами можемо пройти через згаданий процес лише за умови, шо Бог сам зробить це в нас; Він же може це зробити тільки тоді, коли стане людиною. Наші спроби спізнати таку смерть будуть успішними лише тоді, коли ми, люди, отримаємо можливість розділити смерть Божу; так само наше мислення може бути плідним тільки тоді, коли буде краплиною з океану Його розуму. Проте змоги розділити Божу смерть ми не матимемо, доки Бог не помре, а померти Він зможе лише за умови, що стане людиною.

Просто християнство

#адвентзЛьюїсом

Любов може вибачати всі немочі і любити далі, незважаючи на них: але Любов не може перестати бажати їх усунення. Любов чутливіша, ніж ненависть, до кожної вади в коханій істоті; її «почуття м’якші й делікатніші, ніж ніжні ріжки равлика». Зі всіх почуттів вона найбільше прощає, але найменше схильна дивитися крізь пальці на вади: вона задоволена малим, але вимагає всього.

Проблема страждання
#адвентзЛьюїсом

#merrychristmas

Христос Народився! Славімо Його!
@cslewisua

Христос народився! Славімо Його!

Ми більш схильні вбачати в Христі священника та заступника, ніж царя та завойовника... У 44-му псалмі звучить  майже грізний тон: «Опережи твій стан мечем, витязю, твоєю славою і красою! Щасливо їдь верхи за вірність, за правду, і хай навчить тебе преславних діл твоя десниця. Стріли твої гострі, народи коряться тобі, і царських ворогів серце вмліває» (Пс 44, 4-6). У 88-му псалмі обітниця звернена до Давида... Його супротивників буде зітерто «геть із-перед нього» і розбито тих, «що його ненавидять» (Пс 89, 24)... У псалмі 131-му... : «Ворогів його я соромом укрию; а на ньому буде його вінець сяяти» (Пc 132, 19).

У того, хто вперше прочитає ці псалми в якості поезії про Різдво Христове, складеться враження, що вони вельми войовничі; герой, суддя, переможець чи воїн-богатир, котрий має боротися й здолати смерть, пекло та диявола, нарешті прийшов, і... наш Господь сприймав свій прихід у тому ж ключі.

Роздуми над Псалмами
#адвентзЛьюїсом

Син Божий став чоловіком, щоб дати людям змогу також стати Божими синами...
Бог зробив таке: Син, друга Божа Особа, сам став людиною, народився на світ як справжній чоловік - чоловік певного зросту, з волоссям певного кольору і певною вагою, спроможний говорити певною мовою. Споконвічна, всевідаюча Істота, яка створила цілий усесвіт, стала не просто чоловіком, а й (перед тим) немовлям, а ще раніше - зародком у тілі жінки. Якщо хочете уявити собі, що це для тієї Істоти означало, то поміркуйте про те, чи сподобалось би вам стати слизняком або крабом.

Як наслідок, серед нас з'явився один-єдиний чоловік достеменно такий, яким мали б бути всі люди; один-єдиний чоловік, у якому успадковане від матері створене життя дозволило цілковито й остаточно перетворити себе у життя народжене. Природну людську істоту в Ньому повністю поглинув Божий Син. Так людство в одну мить прибуло, так би мовити, до пункту призначення: перейшло у життя Христа. А позаяк основна складність для нас полягає в тому, що природне життя треба у певному сенсі просто "вбити", або ж "умертвити", Він обрав собі життєвий шлях, на якому Його людські бажання "умертвлялися" безнастанно, буквально на кожному кроці: бідність, нерозуміння з боку родини, зрада одного з близьких друзів; з Нього глумилися і знущалися, Його піддавали тортурам, а потім урешті-решт стратили. І тоді, після того, як Його так убили - хоч насправді вбивали у певному розумінні чи не щодня, - людська істота у Ньому завдяки своїй єдності з Божим Сином знову повернулася до життя. У Христі воскрес не тільки Бог - воскресла людина. У цьому, властиво, й уся суть. Уперше ми побачили тут справжню людину.

Просто Християнство

#lewisdaily
#merechristianity

#reflectionsforChristmas

C.S. Lewis

Happy Christmas! 🎄🎁❄️ #cslewis #narnia

До речі, а де Бог? Це один з найтривожніших симптомів. Коли ви щасливі, настільки щасливі, що не бачите сенсу кликати Його і майже готові прийняти Його заповіді за дошкульні завади чи, навпаки, коли ви свідомо та щиросердечно приносите Йому подяки й похвали, вас - принаймі, так здається, - чекають з відкритими обіймами. Але варто прийти до Нього у відчаї, коли допомоги очікувати нізвідки - і що ж? Двері закрилися у вас перед носом. Ви чуєте, як зсередини їх замикають на подвійний замок, і все, тиша. Чекати немає сенсу - тиша стає вбивчою. У вікнах не горить світло. Дім порожній. Та й чи був там хтось коли-небудь? Колись ви так думали, ні, напевне знали, що дім заселений, а зараз... Що все це означає? Чому Він втручається із своїми заповідями, коли ми щасливі, але коли в біді, то не спішить на допомогу?

Сьогодні ввечері я намагався поділитися цими думками з К. Він мені нагадав, що таке ж, здається, колись пережив Христос: "Чому Ти Мене залишив?" Знаю. Але хіба це щось пояснює?

Як мені здається, то я не боюся перестати вірити в Бога. Я боюся того, щоб повірити жахливим думкам про Нього. Я не боюся подумати собі: "Значить, ніякого Бога немає", але мені страшно прийти до висновку: "Значить, ось яким насправді є твій Бог. Перестань собі брехати".

Наші предки заспокоювалися і говорили: "Нехай буде воля Твоя". Наскільки часто гірку образу задавлювали страхом і вчинком любові - так, грою, дією, розіграною, щоб приховати від себе правду?

Звичайно, легко говорити, що Бога якби то і немає поруч, коли ми Його найбільше потребуємо, бо Його насправді немає, не існує. Але чому Він, вочевидячки, завжди поряд, коли ми Його не кличемо?

Випробовуване Горе

#AGriefObserved
#lewisdaily
#МиВУкраїні 🇺🇦