28 ТРАВНЯ – ПРЕПОДОБНОГО ПАХОМІЯ ВЕЛИКОГО

Преподобний Пахомій Великий поряд з Антонієм Великим (пам’ять 30 січня), Макарієм Великим (пам’ять 1 лютого) і Євфимієм Великим (пам’ять 2 лютого) є стовпом пустельножительства і засновником чернечого спільножительства в Єгипті. Народився преподобний Пахомій у III столітті у Фиваїді (Верхній Єгипет) від батьків язичників і здобув хорошу світську освіту. З юності він мав задатки доброго норову, був ціломудреним і розсудливим.
Коли Пахомію виповнилося двадцять років, його призвали у військо імператора Константина (ймовірно, в 315 році). Новобранців розмістили в будівлі міської темниці під охороною варти. Місцеві християни прийшли з запасами їжі, годували воїнів та старанно їм служили. Коли юнак дізнався, що ці люди так чинять заради свого Бога, виконуючи Його заповідь про любов до ближніх, це глибоко запало в його чисту душу. Пахомій дав обітницю стати християнином. Повернувшись із війська після перемоги, Пахомій прийняв Святе Хрещення, оселився у відокремленому селищі Шенесіт і одразу ж став вести суворе подвижницьке життя. Відчувши потребу в духовному керівнику, він звернувся до фиваїдського пустельника Паламона. Старець прийняв його з любов’ю, і він став старанно проходити чернечі подвиги за прикладом свого наставника.

Одного разу, після десяти років пустельного життя, преподобний Пахомій, ідучи пустелею, зупинився біля руїн селища Тавенісі та почув голос, який наказав йому побудувати на цьому місці обитель. Пахомій розповів про це старцю Паламону, і обидва, сприйнявши почуті слова за вказівку Божу, вирушили до Тавеннісі й почали будувати невелике чернече житло. Святий старець Паламон благословив початок заснування обителі і передбачив майбутню її славу. Незабаром преподобний Паламон відійшов до Господа. Тоді святому Пахомію явився Ангел Божий в образі схимника та вручив йому устав чернечого життя. Незабаром до преподобного прийшов його старший брат Іоанн і оселився разом із ним.

Преподобний Пахомій терпів багато спокус та нападів від ворога роду людського, але всі спокуси він доблесно відбивав молитвою до Бога і терпінням.
Поступово до преподобного Пахомія стали збиратися учні. Усіх їх вражала працьовитість наставника, який встигав виконувати всі монастирські роботи: обробляв сад, розмовляв з тими, хто приходив, та з тими, хто просив настанови, і служив хворим. Преподобний Пахомій запровадив устав спільного життя, встановивши однаковість для всіх у їжі та одязі. 

Одного разу до преподобного Пахомія прийшла його сестра Марія, яка давно бажала побачити брата. Але суворий подвижник відмовив їй у побаченні і через воротаря передав їй благословення вступити на шлях чернечого життя, обіцяючи в цьому свою допомогу. Марія заплакала, але вчинила згідно з вказівкою брата. Тавенніські ченці побудували для неї житло на протилежному березі Нілу. До Марії стали збиратися черниці, – так незабаром виникла жіноча обитель з суворим уставом, який був переданий преподобним Пахомієм.
Число ченців монастиря швидко зростало, що спричинило необхідність побудови ще семи монастирів поблизу. Кількість ченців доходила до семи тисяч, і всі вони перебували під керівництвом преподобного Пахомія, який відвідував усі монастирі та керував ними. 

Преподобний учив усіляко побоюватися осуду інших і сам боявся навіть у думках засудити кого-небудь.
З особливою любов’ю ставився преподобний Пахомій до хворих ченців. Він відвідував їх, підбадьорював зневірених, переконував дякувати Богові й покладати надію на Його святу волю. Хворим він послаблював піст, якщо це було необхідно для їхнього одужання. Одного разу за відсутності преподобного кухар не готував ченцям вареної їжі, посилаючись на те, що братія люблять постити. Замість свого послуху він сплів п’ятсот рогож, але преподобний не схвалив його вчинку і як покарання за непослух велів спалити всі виготовлені кухарем рогожі.

Преподобний Пахомій завжди повчав ченців мати надію тільки на допомогу і милість Божу. В обителі якось сталася нестача пшениці.

Цілу ніч святий провів у молитві, а вранці привезли від начальника міста велику кількість хліба для монастиря, не взявши ніякої плати. Господь сподобив преподобного Пахомія дару чудотворення і зцілення хвороб.

Під кінець свого життя преподобний Пахомій тяжко захворів від морової хвороби, що була в тих місцях. За ним з синівською любов’ю доглядав його найближчий і улюблений учень преподобний Феодор (пам’ять 29 травня). Помер преподобний Пахомій близько 348 року у віці п’ятдесяти трьох років і був похований біля гори неподалік від обителі.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/28-travnya-prepodobnoho-pakhomiya-velykoho/

🌺ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ

Святкування цієї події, що відбулося на Оливній (Єлеонській) горі поблизу Віфанії, припадає на сороковий день після Великодня.

Як свідчить книга Діянь святих апостолів, Іісус після свого Воскресіння “впродовж сорока днів являвся їм і говорив про Царство Боже“, потім зібрав апостолів у Єрусалимі та звелів їм не розходитися, сказавши: “ви через кілька днів після цього будете хрещені Духом Святим“. Після цього “Він угору возноситись став, а хмара забрала Його з виду їхнього. І коли вони дивилися на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі сказали: Галілейські мужі, чого стоїте, дивлячись на небо? Той Іісус, Який вознісся на небо від вас, прийде так само, як ви бачили Його…“.

Суть Вознесіння Господнього – в тому, що з цього моменту Господь перестає тілесно являтися Своїм учням так, як робив це впродовж сорока днів після Воскресіння, і буде відкриватися їм іншими шляхами. І настане день досконалого одкровення, коли на кожному з них спочине Дух Святий, і вони знову знайдуть свого Вчителя – повніше і досконаліше, ніж навіть в світлий ранок Воскресіння.
Христос являвся ученикам Воскреслим, тому що Його спілкування з ними в дні Його життя і Воскресіння було обмежене простором і часом. І хоча вони бачили Його Воскреслим – це були тільки миті: вони збиралися і чекали Його, і ось – через зачинені двері – являвся Він та навчав їх, і їхні серця наповнювалися радістю та світлом: вони говорять з Ним, бачать Його, але пройдуть миті, і Він зникне, і в серцях їх буде радість, розчинена тугою і смутком, тому що Його знову немає з ними.

Але після явлення Святого Духа, вони будуть мати Його невідступно у всіх просторах і в усі часи. Куди тільки не занесе їх життя, куди тільки не підуть вони з Його проповіддю, Він буде з ними.
Для кожного православного християнина у свято Вознесіння Господнього важливо бути присутнім на богослужінні в храмі і причаститися Святих Христових Таїн, якщо є така можливість. Під час Причастя ми не просто наближаємося до Бога, а зливаємось з Ним. В цьому і є головний сенс людського буття.
Також слід постаратися зберегти мир і любов в душі, особливо важко це часом зробити по відношенню до найближчих людей. Добре слово, слова підтримки і розради тим, які цього потребують – найкраще, що ми можемо зробити для спасіння своєї душі, і не тільки у свято.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/voznesinnya-hospodnye-3/

🌺У Вознесенській парафії м. Дубно відбулося святкове Богослужіння з нагоди престольного свята

28 травня у Вознесенській парафії м. Дубно звершено урочисте Богослужіння з нагоди престольного свята Вознесіння Господнього.

Святкову Літургію очолив секретар Рівненської єпархії прот. Віктор Земляний у співслужінні благочинних двох Дубенських благочинь та гостей у священному сані.

Під час проповіді отець Віктор звернув увагу вірян на покликання кожного християнина до єднання з Христом через смирення, любов і терпіння, особливо у непростий час, який переживає наша Церква. Він побажав присутнім твердості у вірі, духовної мужності та постійності в молитві.

Наприкінці Богослужіння настоятель храму, благочинний Дубенського округу прот. Миколай, подякував усім священнослужителям та парафіянам за спільну молитву, сердечну участь і підтримку, побажавши Божого благословення та духовної радості.

Святкове спілкування завершилося братньою трапезою, яка стала гарною нагодою для продовження молитовного єднання та взаємної підтримки.

🌺30 ТРАВНЯ -ПРАВЕДНОГО ІОНИ ОДЕСЬКОГО

Святий праведний Іона Одеський народився 11 вересня 1855 року в свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Його батько, Мойсей Флорович Отаманський, диякон Різдво-Богородичного храму міста Одеси, помер, коли хлопчикові було три роки. Незабаром померла і його мати Гликерія. Ідучи у Вічність, вона благословила життєвий шлях свого сина, сказавши йому: «Хочу, щоб ти був добрим пастирем». Гірка доля міського сироти лягла важким хрестом на плечі юного Іони. Він змушений був блукати, не знаходячи ночівлі навіть на кладовищі, поки його дядько не змилувався над нещасною напівголодною дитиною і не віддав його до школи, після закінчення якої святий, виконуючи заповіт батьків, вступив до духовного училища.
Закінчивши училище, благочестивий юнак одружився з дівчиною Анастасією. За час спільного життя у них народилося дев’ятеро дітей — троє синів і шість дочок.

У 1884 році отець Іона був висвячений в сан диякона, а через два роки був висвячений в сан священника. Преосвященний єпископ Никанор (Бровкович), котрий рукопокладав святого, говорив людям: «Беріть благословення у отця Іони. Це майбутній добрий пастир, і я відчував на ньому особливу благодать. Душа його горить священним полум’ям…» Восьмирічне пастирське служіння отця Іони в селі Кардашівка принесло плід: двісті сектантів на чолі зі своїм керівником приєдналися до Православної Церкви.

З 1897 року почалося служіння святого в Успенському храмі міста Одеси. Ревний пастир і гарячий молитовник, прикметний праведник швидко заслужив любов і повагу парафіян. У 1901 році святий був призначений настоятелем Свято-Микільського портового храму. Тут він зміг розкрити всю повноту своєї боголюбивої душі. Уставне богослужіння і молитва праведник поєднував з щедрою благодійною діяльністю. З усіх боків поспішали православні паломники до Одеси, щоб випросити молитов і благословення отця Іони, якого називали «Одеським Іоанном Кронштадтським». За своє подвижницьке життя святий удостоївся дару чудотворіння. За його молитвами прозрівали сліпі, зцілювалися безнадійно хворі, в збентежених душах оселявся мир і спокій.

Неспокійне XX століття принесло нові важкі випробування православним вірян. Встановлена у вогні смут і негараздів богоборча радянська влада всіляко заохочувала різноманітні єресі та розколи. У ці важкі роки отець Іона, підіймаючи свій пастирський голос, закликав не піддаватися духу часу і, зберігаючи віру в Бога, залишатися вірними чадами Православної Церкви. Багато сил святий поклав на подолання обновленського і автокефального розколів, які тоді виникли.

Полум’я богоборчої пожежі не минуло і праведника. Під час кампанії з «вилучення церковних цінностей» отець Іона був заарештований. Але народ Божий не дав поглумитися над своїм дорогим батюшкою. Зібралися величезні маси народу, – влада була змушена звільнити святого. Занадто великою була любов простих людей до отця Іони – це утримувало владу від розправи над праведником.
До кінця свого життя отець Іона залишався настоятелем портової Церкви, поки 17 (30) травня 1924 року Господь не закликав його до небесного упокоєння. Незважаючи на старання і заборони безбожників, поховання всіма улюбленого батюшки вилилося у всенародне Торжество Православ’я. Похований був святий поруч з могилами своїх батьків на православному кладовищі, що на Слобідці. Могила праведника користувалася особливим шануванням, біля неї не переставали відбуватися чудеса. 

У 1996 році, 7 вересня, відбулося прославлення праведного Іони Одеського в лику святих, і православна Одеса здобула ще одного предстателя біля Небесного Престолу Господа Слави. Його чесні мощі спочивають в нижньому храмі Успенського Кафедрального собору міста Одеси.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/30-travnya-pravednoho-iony-odeskoho-3/