Фото: коронація Данила Романовича. Картина Антона Пилиповського.

Запрошуємо у трамвайну подорож Україною в різні роки:

🚋 1949 рік – трамвайну мережу створили у Конотопі на Сумщині. Вона функціонує донині і є найпівнічнішою в Україні.

🚋 1986 рік – швидкісний трамвай запрацював у Кривому Розі. Тут є 18 станцій, чотири з яких розташовані під землею.

🚋 1989 рік – село Молочне неподалік Євпаторії поповнилося 1,5 - кілометровим трамвайним маршрутом. Він з'єднує пансіонат “Берег” із морським узбережжям. Це одна з найкоротших трамвайних систем у світі.

🚋 2007-2011 роки – на вулицях Вінниці з'явилися швейцарські трамваї марок Karpfen та Mirage, які раніше працювали в Цюриху. Місто обрали зокрема й через однакову ширину колій – 1000 мм. У рамках проєкту передали 116 трамваїв, а також організували навчання для спеціалістів Вінницької транспортної компанії. Завдяки проєкту у Вінниці розпочали транспортну реформу.

👉 Більше про історію та розвиток трамваїв в Україні та світі читайте у нашому новому спецпроєкті → https://trams.localhistory.org.ua/

Упродовж 2013–2019 років команда "Локальної історії" мандрувала віддаленими населеними пункти Галичини, щоб зафіксувати і зберегти усноісторичні свідчення учасників та очевидців подій XX століття. В авдіо- чи відеоформаті фіксували спогади про Другу світову війну, німецьку й радянську окупації, репресії та депортації, рух опору й націоналістичне підпілля. Сканували й оцифровували родинні архіви з фотографіями та цікавими документами.

Експедиції відбувалися щотижня, записи іноді тривали щодня. Упродовж шести років було відвідано понад 1500 населених пунктів, записано понад 5000 респондентів і оцифровано майже 39 000 давніх світлин та документів із родинних архівів. "Ми мали дуже амбітну мету: записати якомога більше свідчень. Хотіли встигнути зробити це в різних місцевостях. Хоч наша команда не надто велика, процес був дуже інтенсивним", — ділиться спогадами головний редактор "Живої історії", безпосередній учасник експедицій, історик-етнолог Юрій Пуківський.

Результатом став великий масив зібраної інформації. Дуже цінним є і розмаїття обговорюваних тем. Старожили розповідали не лише про драматичні сторінки їхнього життя, а й про побут, місцеві традиції, страви, звичаї та фольклор.

Залучити передові технологічні потужності до створення онлайнового архіву вдалося завдяки програмі House of Europe, яку підтримує Європейський Союз. У межах програми почав діяти підпроєкт "Живої історії" — "Жіночі голоси Другої світової війни". Тут дослідники прагнули відобразити унікальність особистих досвідів. Щоб вибірка була якомога інформативнішою, до неї додали свідчення людей, які мають різні долі, соціальні статуси, зайнятість. Це історії 30 українських жінок та їхнього пережиття буремних подій Другої світової війни.

Минув час, і багато респондентів відійшли в засвіти. Коли старші родичі помирають, їхні нащадки звертаються до команди дослідників. Просять відео- й авдіоматеріали з рідними. Хочуть почути розповіді, важливости яких колись не встигли збагнути.

Це пам’ять поколінь, яку "Локальна історія" зуміла зібрати та зберегти.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/zhiva-istoriia-onlainovii-arkhiv-usnoistorichnikh-svidchen-ta-vizualnikh-dzherel/

Який саме титул отримав Данило й що під ним важливо розуміти?

“По-перше, не збереглося жодного документа старшого з Романовичів, жодної печатки, які він, безсумнівно, мав. Можемо припустити, що відбиток печатки після коронації мав змінитися. По-друге, Галицько-Волинська хроніка не подає нового офіційного титулу володаря, називаючи Данила просто королем.

Першим джерелом, яке зафіксувало новий титул Данила, стала орденсько-русько-мазовецька угода, укладена в Рацьонжі, певно, у другій половині 1254 року. Старший із Романовичів у ній згаданий як [primus] rex Ruthenorum («[перший] король русинів»). А от у буллах від 13 лютого 1257 року папа Олександр IV вжив визначення rex Russiae / Ruscie («король Руси»). Аналогічно називав Данила в усіх своїх листах до нього папа Інокентій IV. Це стосувалося і тих послань, які були написані ще до коронації. Варто звернути увагу й на титулатуру, яку використовували на печатках Данилові наступники. На печатці, яку приписують Юрієві Львовичу, привішеній до виданого 1316 року документа його синів Андрія та Лева, на аверсі вміщено напис † S’ ·DOMINI·GEO RGI·REGIS·RUSIE.

Така Данилова титулатура, звісно ж, була не випадковою. Не можемо повірити в те, що Апостольська столиця могла забути про претензії Арпадів на руські землі та використання ними титулу rex Galiciae et Ladimiriae («король Галичини та Володимирії»), а також про прецедент, який створив Коломан, вживаючи титул rex Ruthenorum («король русинів»). З угорського погляду, зважаючи на особисту залежність Коломана від його батька Андрія ІІ, а потім брата Бели IV, титул rex Ruthenorum визнавали молодшим, а отже, нижчим від «короля Галицького і Володимирського», який належав до офіційної монаршої титулатури. Ознакою такого розуміння ситуації можемо вважати видану 1257 року буллу Олександра IV, у якій він нібито згадує про залежність Данила від Бели IV, щоправда, у доволі сумнівному формулюванні.

Можливо, що отриманий титул цілковито задовольнив Данила, який міг розуміти ситуацію так: «Король є найважливішим володарем всієї Руси або всієї її південної частини».

Це давало важливий аргумент для того, щоб встановити домінування і над територіями, спірними з Литвою, і над тими землями, які перебували у прямій залежності від монголів”.

Яке політичне значення мав титул Данила? Читайте у книзі Даріуша Домбровського «Король Руси Данило Романович (прибл. 1201–1264). Політична біографія» → bit.ly/4l4DZxT

Фото: уявна реконструкція корони Данила Романовича.

Як козаки будували свою державу та взаємодіяли з Річчю Посполитою? Чому татари були не тільки ворогами, а й їхніми союзниками?

З чого почалось “козацтво” як явище? Чому Військо Запорозьке можна вважати прототипом державності?

Про Військо Запорозьке як автономну мілітарну корпорацію зі своєю ієрархією, правом, економікою і навіть зовнішньою політикою розповів Тарас Ковалець, кандидат історичних наук, викладач Чернівецького Національного Університету ім. Юрія Федьковича.

👉 Дивитись → https://bit.ly/4k3H13q

Року 1921-го італійській генерал Джуліо Дуе видав книгу, у якій презентував концепцію стратегічних бомбардувань — досягнення перемоги у війні суто авіаційними ударами. 

На його переконання 300 тонн бомб, скинуті на "найважливіші міста" покладуть край будь-якій війні менше ніж за місяць. 

Відтоді повітряні бомбардування стали невід’ємним супутником будь-якого воєнного конфлікту. Найбільше це проявилося під час Другої світової війни. На загибель і страждання цивільного населення противника ніхто з учасників не зважав. Навпаки, всі сторони вважали це прийнятним методом задля досягнення головної мети — перемоги у війні.

Проте жодного разу бомбардування не стали головним фактором виграшу масштабної битви, припинення опору чи капітуляції. Головну роль на всіх етапах Другої світової відігравали саме сухопутні війська, а підсумковий крах країн Осі обумовили масштабні поразки на суші та на морі, як у випадку з Японією.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/povitriani-bombarduvannia-drugoyi-svitovoyi-viini-roman-ponomarenko/ 

У червні згадуємо одну з найстрашніших трагедій радянського терору — вбивства в урочищі Саліна.

1941 рік. Львівщина. Перед відступом радянські каральні органи перетворили соляну шахту на братську могилу. Тисячі людей, катували дерев’яними молотами, розстрілювали й скидали до 100-метрової копальні. І живих, і мертвих — усіх в одну безодню.

Це було виконання наказу радянського керівництва: перед втечею знищити всіх "неблагонадійних". Лише за перші два тижні війни в тюрмах Західної України більшовики вбили понад 21 000 осіб.

“В саду, коло молодої черешні, лежала купа одягу. Різного. Сорочки, сподні, блюзки – і то всьо в крові. Трохи нижче у ямі – мертві люди, накладені горою. Ми в жаху заціпеніли. Хтось пішов подивитися до костелу, і звідтам почувся нелюдський крик. Люди кинулися туди, я за ними, а там… Там на стіні розіп’ята людина… Розіп’яли, як Ісуса Христа.” — Євгенія, 1927 р. н., м. Добромиль. Запис: Марія Прокопець.

Саліна — урочище, наповнена болем. Місце, де сіль змішалась з кров’ю.

⬛️ Дізнавайтеся більше в межах спецпроєкту “Кривавий червень” → https://surl.lu/grreas

Фото: хрест на місці аварійного шурфа, розташованого біля братської могили жертв Саліни.

Про півстоліття мовчання і львівську шахту, що стала братською могилою → https://localhistory.org.ua/texts/statti/salina-teritoriia-strakhu/

Учора в Івано-Франківську, у просторі Підземному Переході Ваґабундо провели презентацію результатів проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни", що був реалізований завдяки фінансовій підтримці House of Europe!

Учасники Павло Артимишин, Юлія Шелеп та Данило Кравець розповіли про свій досвід упорядкування усних свідчень жіночого досвіду.

Окрему увагу приділили процесу оцифрування цих спогадів — історій у яких відображені початок війни, депортації родин, репресії, ув’язнення, співпраця з ОУН, голод, переслідування церкви, допити, окупація та насильство українського населення.

Також учасники дослідницької групи поділилися найбільш вражаючими історіями респондентів, почутими під час експедицій, та розповіли, як проєкт стане у пригоді майбутнім поколінням.

Щиро вдячні за вашу присутність і небайдужість до наших проєктів та української історії!

Як вижити в радянських таборах та зберегти людяність серед абсолютного зла?📖

Друзі, у нас залишилось лише декілька примірників книги “Сила опору”. У виданні зібрано 25 історій українців, які пройшли крізь пекло радянських тюрем і таборів. Вони засновані на особистих спогадах очевидців. Серед героїв і підпільники ОУН, засуджені в 1940-х, і дисиденти, які вийшли на волю лише напередодні відновлення Незалежности в 1991-му.

Усіх їх об’єднує спротив московській імперії зла та спільна мета — свобода. Свобода бути українцями. Свобода жити у власній державі.

▶️ Встигніть придбати свій примірник → https://bit.ly/3yDYq0J