Гей-поради. Роки йдуть, а літери ті самі. Граматика також.
Тексти Євгена Садко про шрифти:
2018 Еволюція шрифтів на українському паспорті (там був Impact)
2018 Impact у космосі, який сором!
2019 Як шрифти передають характер українських політиків
2021 Про кореляції властивостей шрифтів із політичними поглядами
2022 Про те, як Impact побував у "Рандеву" з Яніною Соколовою
2023 Ukrainian Society and Fonts 1991-2023 (там є і про шрифти майданів і антимайданів)
2023-2025 10 якостей шрифтів та їх застосування у дизайні Там є про всі важливи особливості. Impact має важливі та осмислені параметри: супержирний, вузький, закритий, вісокі рядкові, оквадрачені овали.
Тексти Євгена Садко про шрифти:
2018 Еволюція шрифтів на українському паспорті (там був Impact)
2018 Impact у космосі, який сором!
2019 Як шрифти передають характер українських політиків
2021 Про кореляції властивостей шрифтів із політичними поглядами
2022 Про те, як Impact побував у "Рандеву" з Яніною Соколовою
2023 Ukrainian Society and Fonts 1991-2023 (там є і про шрифти майданів і антимайданів)
2023-2025 10 якостей шрифтів та їх застосування у дизайні Там є про всі важливи особливості. Impact має важливі та осмислені параметри: супержирний, вузький, закритий, вісокі рядкові, оквадрачені овали.
Що Європа думає про Україну насправді? Гундорова пояснює • Ukraїner Q
Відповідь на це клікбейтне питання ви у відео не знайдете, проте там є дуже цінні речі (у дужках мої дуже цінні коментарі):
☑️Постколоніалізм повʼязаний із постмодернізмом, вони живлять один одного. Вони виходять із посттструктуралізму, з ліквідації та прибрання опозицій, на яких стояв модернізм.
Постколоніальна солідарність. Чому з нами не солідаризуються інші колонізовані народи.
☑️ Постколоніальні студії дуже розвинені, це вже давня традиція, і якщо ми заходимо на це поле, ми маємо знати основні теорії, основні концепції та основні імена. Не винаходити велосипед.
☑️Постколоніалізм прокладає міграційні звʼязки і звʼязує між собою різні країни і різні досвіди. Гаятрі Співак: Індія-Франція-Америка (ну й колоніальна Британія) перекладала Деріду англійською мовою.
☑️Також цікаві концепції постколоніалізму Латинської Америки. Наприклад, що був не один європоцентричний модернізм, а численні модернізми.
☑️Проблема (для нас) із постколоніальними студіями Глобального Півдня (чи існують інші?) у тому, що вони принципово антизахідні (тією ж мірою як у нас антиросійські) і антиєвропоцентричні (як у нас антиросійськоцентричність). Послідовники вважають, що Захід розвинувся суто за рахунок експлуатації їх ресурсів (як ми кажемо, що Московія у нас все вкрала і тому стала ким стала). А Україна має беззаперечну офіційну підтримку Заходу (хоч і недостатню), вважає себе заходом, і декларує західні цінності.
☑️Проте є різні течії та погляди у постколоніальних студіях, які підтримують й Україну.
☑️Коли ми говоримо про якусь солідарність, у нас немає нічого для цього, ані знань, ані літератури, яка не перекладається (тільки уривки вирвані з контексту медіа з примітивними узагальненями).
☑️Окциденталізм (поняття, що протистоїть орієнталізму і позначає систему уявлень, поглядів, ідей та ідеологій, що характеризують західний світ, часто у протиставленні до східного) про Європу, що вона не одна, вони різні, це не тільки історія білих (звичайно, виключно західноєвропейських) чоловіків.
☑️Тамару Гундрову бентежить, що деколонізація у нас зводиться до топографії. Це важливо, але має бути дозовано і не обмежуватись назвами і мовою. Ми маємо запропонувати свої концепції, інакше все, що ми робимо — дитячі ігри.
☑️Тож нам важливо розглядати свої стосунки не тільки через східну імперію, але й європоцентризм, для якого ми були іншими. Бо це почалось ще з романтизму «багата земля, люди співочі», треба тільки туди світло просвіти пронести. Тож можна спробувати це змінити (якщо це й можливо, то тільки на заході, а не підігравати колоніальним уявленням про співочих людей, багату народну культуру та житницю Європи).
(Так шо якщо хочеться солідарності — можна почати рух зі свого боку, дізнатись оптику, знайти точки дотику, встановити людські звʼязки, робити спільні проєкти).
—
Як то кажуть, нагадаю, що нещодавно вийшла книжка Тамари Гундорової Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм
Відповідь на це клікбейтне питання ви у відео не знайдете, проте там є дуже цінні речі (у дужках мої дуже цінні коментарі):
☑️Постколоніалізм повʼязаний із постмодернізмом, вони живлять один одного. Вони виходять із посттструктуралізму, з ліквідації та прибрання опозицій, на яких стояв модернізм.
Постколоніальна солідарність. Чому з нами не солідаризуються інші колонізовані народи.
☑️ Постколоніальні студії дуже розвинені, це вже давня традиція, і якщо ми заходимо на це поле, ми маємо знати основні теорії, основні концепції та основні імена. Не винаходити велосипед.
☑️Постколоніалізм прокладає міграційні звʼязки і звʼязує між собою різні країни і різні досвіди. Гаятрі Співак: Індія-Франція-Америка (ну й колоніальна Британія) перекладала Деріду англійською мовою.
☑️Також цікаві концепції постколоніалізму Латинської Америки. Наприклад, що був не один європоцентричний модернізм, а численні модернізми.
☑️Проблема (для нас) із постколоніальними студіями Глобального Півдня (чи існують інші?) у тому, що вони принципово антизахідні (тією ж мірою як у нас антиросійські) і антиєвропоцентричні (як у нас антиросійськоцентричність). Послідовники вважають, що Захід розвинувся суто за рахунок експлуатації їх ресурсів (як ми кажемо, що Московія у нас все вкрала і тому стала ким стала). А Україна має беззаперечну офіційну підтримку Заходу (хоч і недостатню), вважає себе заходом, і декларує західні цінності.
☑️Проте є різні течії та погляди у постколоніальних студіях, які підтримують й Україну.
☑️Коли ми говоримо про якусь солідарність, у нас немає нічого для цього, ані знань, ані літератури, яка не перекладається (тільки уривки вирвані з контексту медіа з примітивними узагальненями).
☑️Окциденталізм (поняття, що протистоїть орієнталізму і позначає систему уявлень, поглядів, ідей та ідеологій, що характеризують західний світ, часто у протиставленні до східного) про Європу, що вона не одна, вони різні, це не тільки історія білих (звичайно, виключно західноєвропейських) чоловіків.
☑️Тамару Гундрову бентежить, що деколонізація у нас зводиться до топографії. Це важливо, але має бути дозовано і не обмежуватись назвами і мовою. Ми маємо запропонувати свої концепції, інакше все, що ми робимо — дитячі ігри.
☑️Тож нам важливо розглядати свої стосунки не тільки через східну імперію, але й європоцентризм, для якого ми були іншими. Бо це почалось ще з романтизму «багата земля, люди співочі», треба тільки туди світло просвіти пронести. Тож можна спробувати це змінити (якщо це й можливо, то тільки на заході, а не підігравати колоніальним уявленням про співочих людей, багату народну культуру та житницю Європи).
(Так шо якщо хочеться солідарності — можна почати рух зі свого боку, дізнатись оптику, знайти точки дотику, встановити людські звʼязки, робити спільні проєкти).
—
Як то кажуть, нагадаю, що нещодавно вийшла книжка Тамари Гундорової Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм
YouTube
Що Європа думає про Україну насправді? Гундорова пояснює • Ukraїner Q
«Ми ще досі не усвідомили, що Шевченко зробив для нашого антиколоніального мислення».
Ми прощаємося з імперією на різних рівнях, один із них — література. Адже були часи, коли українців не зачіпало те, як росіяни принижують різні народи у своїх текстах,…
Ми прощаємося з імперією на різних рівнях, один із них — література. Адже були часи, коли українців не зачіпало те, як росіяни принижують різні народи у своїх текстах,…
Forwarded from КRАЙ
Дон Кіхот — це людина, що грає. Він поза собою (в екстазі) й між світами, занурений у своє вображення, у хитку й хибну пам’ять про світ. Його поява породжує мішанину, руйнує основи, загрожує достовірності та збуджує уяву. Таке становище переживають і ті, хто споглядає образи — застряг між уявним і реальним. А чим ще зайнятися людині?
Дослідників Дон Кіхота вистачало: схопити, визначити його феномен прагнули Фуко, Борхес, Ортега-і-Гассет, Кундера. Режисер Террі Ґілліам ("Бразилія", "Страх і огида в Лас-Вегасі") замахнувся на складніше питання: чи можна вбити Дон Кіхота, зняти його напружену двоїстість? Особливо, якщо це ненароком породжений тобою Дон Кіхот...
Продукт цього пошуку — супер-витримане кіно, що чекало на свого глядача понад 25 років. Ґілліам вісім разів починав роботу над фільмом з 1990 року, попри невдоволених продюсерів, відсутність фінансування, травм акторів та ураган на зйомках. За підтримки Артхаус Трафік вже незабаром ми зможемо побачити результат на "Краю" — показ фільму "Чоловік, який вбив Дон Кіхота" відбудеться у наступну суботу.
📅 21 червня (субота)
⏰ 16:00
📍 Кирилівська 41, Module Exchange, Sound studio & workshop space.
💰 250 грн
*З посвідченням учасника бойових дій (УБД) – безкоштовно.
✳️ Формат: у передмові до показу поговоримо на тему природи гри та художнього тексту, сутності твору та його підпорядкованності або незалежності від автора. Під час обговорення після фільму поставимо питання: що станеться, якщо вбити Дон Кіхота та що його замінить.
📨Зареєструватись можна за посиланням.
Дослідників Дон Кіхота вистачало: схопити, визначити його феномен прагнули Фуко, Борхес, Ортега-і-Гассет, Кундера. Режисер Террі Ґілліам ("Бразилія", "Страх і огида в Лас-Вегасі") замахнувся на складніше питання: чи можна вбити Дон Кіхота, зняти його напружену двоїстість? Особливо, якщо це ненароком породжений тобою Дон Кіхот...
Продукт цього пошуку — супер-витримане кіно, що чекало на свого глядача понад 25 років. Ґілліам вісім разів починав роботу над фільмом з 1990 року, попри невдоволених продюсерів, відсутність фінансування, травм акторів та ураган на зйомках. За підтримки Артхаус Трафік вже незабаром ми зможемо побачити результат на "Краю" — показ фільму "Чоловік, який вбив Дон Кіхота" відбудеться у наступну суботу.
📅 21 червня (субота)
⏰ 16:00
📍 Кирилівська 41, Module Exchange, Sound studio & workshop space.
💰 250 грн
*З посвідченням учасника бойових дій (УБД) – безкоштовно.
✳️ Формат: у передмові до показу поговоримо на тему природи гри та художнього тексту, сутності твору та його підпорядкованності або незалежності від автора. Під час обговорення після фільму поставимо питання: що станеться, якщо вбити Дон Кіхота та що його замінить.
📨Зареєструватись можна за посиланням.
КРАЙ
Кінопоказ "Чоловік, який вбив Дон Кіхота". 21.06 | КРАЙ
Дон Кіхот — це людина, що грає. Він поза собою (в екстазі) й між світами, занурений у своє вображення, у хитку й хибну пам’ять про світ. Його поява породжує мішанину, руйнує основи, загрожує достовірності та збуджує уяву. Таке становище переживають і ті,…
Forwarded from Спільнота Хвилі
Триває набір на Лабораторію фізичного театру!
📍 7 – 27 липня
📌 Лабораторії фізичного театру складається з двох напрямків:
курс експериментальної сценографії і освітня програма.
👉🏻 Курс експериментальної сценографії — це міні-версія Лабораторії Вивчення Руху (L.E.M.) у Школі Жака Лекока (Франція), що спрямована на динамічне дослідження простору через рух і ритм, взаємодію тіла із простором та транспозицію у пластичну форму. Включає два типи занять:
• рух — тренінги з пластики, координації, групової взаємодії, відчуття простору та маніпуляції обʼєктами
• ательє — робота з базовими матеріалами, конструювання власних структур
👉🏻 Освітня програма — artist talk з британськими практик_ами театру, покази та обговорення документального кіно.
📌 Викладач_і:
🇬🇧 Джонатан Бен-Шауль (Англія)
🇪🇸 Івет Санз (Іспанія)
🇨🇭 Ное Форісьє (Швейцарія)
🇺🇦 Микола Набока (Україна)
📍 7 – 27 липня
📌 Лабораторії фізичного театру складається з двох напрямків:
курс експериментальної сценографії і освітня програма.
👉🏻 Курс експериментальної сценографії — це міні-версія Лабораторії Вивчення Руху (L.E.M.) у Школі Жака Лекока (Франція), що спрямована на динамічне дослідження простору через рух і ритм, взаємодію тіла із простором та транспозицію у пластичну форму. Включає два типи занять:
• рух — тренінги з пластики, координації, групової взаємодії, відчуття простору та маніпуляції обʼєктами
• ательє — робота з базовими матеріалами, конструювання власних структур
👉🏻 Освітня програма — artist talk з британськими практик_ами театру, покази та обговорення документального кіно.
📌 Викладач_і:
🇬🇧 Джонатан Бен-Шауль (Англія)
🇪🇸 Івет Санз (Іспанія)
🇨🇭 Ное Форісьє (Швейцарія)
🇺🇦 Микола Набока (Україна)
Forwarded from Минуле / Майбутнє / Мистецтво
20-22 червня в Дніпрі знову відбудеться книжковий фестиваль Book Space. Програма насичена: музика і поезія, ярмарок і дискусії.
У кількох розмовах візьме участь і кураторка Минуле / Майбутнє / Мистецтво Катерина Семенюк, для якої Дніпро — це рідне місто. Шукайте в розкладі подій «Віртуальна екскурсія чужою пам'яттю: місця, де не був і вже не будеш» (21 червня) і «По живому: як нам меморіалізувати втрати у війні, що триває?» (22 червня).
Приходьте побачитися! Місце зустрічі — Центр сучасної культури у Дніпрі.
У кількох розмовах візьме участь і кураторка Минуле / Майбутнє / Мистецтво Катерина Семенюк, для якої Дніпро — це рідне місто. Шукайте в розкладі подій «Віртуальна екскурсія чужою пам'яттю: місця, де не був і вже не будеш» (21 червня) і «По живому: як нам меморіалізувати втрати у війні, що триває?» (22 червня).
Приходьте побачитися! Місце зустрічі — Центр сучасної культури у Дніпрі.
Forwarded from СУСПІЛЬНЕ КУЛЬТУРА
Нацбанк випустив дві пам'ятні монети — Миколі Хвильовому та Юліанові Шполу (справжнє ім'я — Михайло Яловий).
Ці монети започатковують новий тематичний напрям, присвячений Розстріляному відродженню та його митцям.
Ці монети започатковують новий тематичний напрям, присвячений Розстріляному відродженню та його митцям.
Forwarded from АШ-паблік
Для видання ГУК зробив невеликий текст з 10 моїми улюбленими альбомами / творами / треками. Вийшло 7 альбомів (1 з них з сучасною класичною музикою), 1 симфонія і 2 маленьких фортепіанних п'єси. Ось що я запропонував.
Vessel — Punish, Honey (2014)
Сучасний британський музикант. Жанри: індастріал, техно і електроніка. Так, принаймні, написано в Вікіпедії. Насправді, звісно, тут не про це, а про особливий стан, — я б його описав як поєднання люті, втоми та розгубленісті. Не зважаючи на певну грубість звучання, це дуже вишукана і розумна музика.
Spotify / Youtube
This Heat — This Heat (1979)
Напевно, мій найулюбленіший альбом періоду експериментального року. Британська група.
Spotify / Youtube
Ground Zero — Revolutionary Pekinese Opera (1995)
Видатний альбом експериментальної японської музики. Мультижанровий, як я люблю. Тут є серйозна інтеграція акустичних інструментів, низьких жанрів, побутових звуків, нойзу і деконструкції.
Youtube
Laurence Crane — Sound of horse (2016)
Серед сучасної класичної музики я більше всього люблю тих, хто працює з приємними звучаннями, але не страждають зайвим пафосом і зайвою сентиментальністю. Лоренс Крейн в цьому ряді — один з найкращих.
Spotify / Youtube
Mr. Oizo — The Church (2014)
Француз Кантен Дюпьйо, який пише музику під псевдонімом Мес'є Уазо, — однаково відомий і як композитор, і як кінорежисер, — унікальне поєднання. Його музика, строго кажучи, є танцювальною, але при цьому вона дуже специфічна, сповнена гумором і абсурдом.
Spotify / Youtube
Pan Sonic - Kulma (1996)
Експериментальний фінський музичний гурт. Цей альбом — приклад роботи з артефактами електроакустичного звучання — тобто це буквально звуки, які виникають, коли ти вмикаєш-вимикаєш кабеля в комбопідсилювач, або робиш якісь інші технічні дії. З цього всього фінни зробили дуже приємну музику.
Spotify / Youtube
Carl Nielsen — Symphony №1 (1892)
Мені дуже подобається період втрати цілісності музичної мови кінця XIX — початку XX століття. Серед них особливо виділяється для мене данець Карл Нільсен. Він любить Моцарта і загалом класицизм, але він же і відчуває подих нового часу. Виходить дуже цікавий гібрид.
Youtube
Liszt - Toccata, S.197a (виконує Gianluca Cascioli)
Ще один приклад вмираючої спільної мови кінця романтичної епохи. Але тут, у порівнянні з Нільсеном, менше наївності і більше розуміння тотального... серйозного майбутнього, яке насувається.
Spotify / Youtube
Coil — The Ape Of Naples (2005)
Це, напевно, найдушевніший і найдоступніший альбом із згаданих в цій публікації. Але все ж це не дженерік попса і не компромісна боягузлива музика. Це вишукані, добре підібрані музичні рішення.
Spotify / Youtube
Zdeněk Fibich - Poem (1894)
А ось це вже попса, тут я не приховую свою сентиментальну сторону. Вивертайте свою душу назовні разом зі мною, будь ласка!
Spotify / Youtube
Vessel — Punish, Honey (2014)
Сучасний британський музикант. Жанри: індастріал, техно і електроніка. Так, принаймні, написано в Вікіпедії. Насправді, звісно, тут не про це, а про особливий стан, — я б його описав як поєднання люті, втоми та розгубленісті. Не зважаючи на певну грубість звучання, це дуже вишукана і розумна музика.
Spotify / Youtube
This Heat — This Heat (1979)
Напевно, мій найулюбленіший альбом періоду експериментального року. Британська група.
Spotify / Youtube
Ground Zero — Revolutionary Pekinese Opera (1995)
Видатний альбом експериментальної японської музики. Мультижанровий, як я люблю. Тут є серйозна інтеграція акустичних інструментів, низьких жанрів, побутових звуків, нойзу і деконструкції.
Youtube
Laurence Crane — Sound of horse (2016)
Серед сучасної класичної музики я більше всього люблю тих, хто працює з приємними звучаннями, але не страждають зайвим пафосом і зайвою сентиментальністю. Лоренс Крейн в цьому ряді — один з найкращих.
Spotify / Youtube
Mr. Oizo — The Church (2014)
Француз Кантен Дюпьйо, який пише музику під псевдонімом Мес'є Уазо, — однаково відомий і як композитор, і як кінорежисер, — унікальне поєднання. Його музика, строго кажучи, є танцювальною, але при цьому вона дуже специфічна, сповнена гумором і абсурдом.
Spotify / Youtube
Pan Sonic - Kulma (1996)
Експериментальний фінський музичний гурт. Цей альбом — приклад роботи з артефактами електроакустичного звучання — тобто це буквально звуки, які виникають, коли ти вмикаєш-вимикаєш кабеля в комбопідсилювач, або робиш якісь інші технічні дії. З цього всього фінни зробили дуже приємну музику.
Spotify / Youtube
Carl Nielsen — Symphony №1 (1892)
Мені дуже подобається період втрати цілісності музичної мови кінця XIX — початку XX століття. Серед них особливо виділяється для мене данець Карл Нільсен. Він любить Моцарта і загалом класицизм, але він же і відчуває подих нового часу. Виходить дуже цікавий гібрид.
Youtube
Liszt - Toccata, S.197a (виконує Gianluca Cascioli)
Ще один приклад вмираючої спільної мови кінця романтичної епохи. Але тут, у порівнянні з Нільсеном, менше наївності і більше розуміння тотального... серйозного майбутнього, яке насувається.
Spotify / Youtube
Coil — The Ape Of Naples (2005)
Це, напевно, найдушевніший і найдоступніший альбом із згаданих в цій публікації. Але все ж це не дженерік попса і не компромісна боягузлива музика. Це вишукані, добре підібрані музичні рішення.
Spotify / Youtube
Zdeněk Fibich - Poem (1894)
А ось це вже попса, тут я не приховую свою сентиментальну сторону. Вивертайте свою душу назовні разом зі мною, будь ласка!
Spotify / Youtube
Парламент Нідерландів визнав депортацію кримських татар 1944 року актом геноциду.
19 червня нижня палата парламенту Нідерландів офіційно визнала масову депортацію кримських татар Радянським Союзом у 1944 році геноцидом.
У резолюції посилалися на прецеденти інших країн, які визнали примусові депортації геноцидом, включаючи Польщу, Чехію, Канаду, Латвію, Литву та Україну.
У прийнятому тексті нідерландські законодавці заявили, що депортація кримських татар під керівництвом Радянського Союзу, яка відбулася між 18 та 21 травня 1944 року, є геноцидом за сучасними правовими та історичними визначеннями. Також закцентували, що з моменту незаконної окупації Криму у 2014 році росіяни переслідують кримських татар.
Тепер це рішення має утвердити уряд, скоріш за все це відбудеться.
Тоді Нідерланди стануть сьомою країною, які на офіційному рівні визнали злочин радянської держави проти корінного населення Криму. І скоріш за все, це буде поширюватись далі, бо це перша західноєвропейська країна.
19 червня нижня палата парламенту Нідерландів офіційно визнала масову депортацію кримських татар Радянським Союзом у 1944 році геноцидом.
У резолюції посилалися на прецеденти інших країн, які визнали примусові депортації геноцидом, включаючи Польщу, Чехію, Канаду, Латвію, Литву та Україну.
У прийнятому тексті нідерландські законодавці заявили, що депортація кримських татар під керівництвом Радянського Союзу, яка відбулася між 18 та 21 травня 1944 року, є геноцидом за сучасними правовими та історичними визначеннями. Також закцентували, що з моменту незаконної окупації Криму у 2014 році росіяни переслідують кримських татар.
Тепер це рішення має утвердити уряд, скоріш за все це відбудеться.
Тоді Нідерланди стануть сьомою країною, які на офіційному рівні визнали злочин радянської держави проти корінного населення Криму. І скоріш за все, це буде поширюватись далі, бо це перша західноєвропейська країна.
Кураторська екскурсія виставкою «Парне катання. Борис Михайлов і Вольфґанґ Тільманс» з Тетяною Кочубінською
Коли: 22.06, 16:00
Де: Харків, ЄрміловЦентр
Тетяна Кочубінська (нар. 1985, Київ, проживає в Києві) — історикиня мистецтва, незалежна кураторка, авторка та лекторка. У 2020 році була співредакторкою випуску Euphoria and Fatigue:Ukrainian Art and Society after 2014 для журналу Obieg. У 2022 році була стипендіаткою центру ZKM у місті Карлсруе, Німеччина, та приєдналася до кураторської команди antiwarcoalition.art. У 2023 році була співкураторкою виставки Kaleidoscope of (Hi)stories. Ukrainian art 1912-2023 (Музей Альбертінум, Дрезден, Німеччина), а у 2024 році була співкураторкою виставок Івана Світличного Maybe We Can Have Fun Together (галерея Arsenal, Білосток, Польща), Landscapes of an Ongoing Past (Urbane Künste Ruhr, Ессен, Німеччина) і «Відчуття безпеки» (Sense of Safety) (ЄрміловЦентр, Харків, Україна та Європа).
Реєстрація
Коли: 22.06, 16:00
Де: Харків, ЄрміловЦентр
Тетяна Кочубінська (нар. 1985, Київ, проживає в Києві) — історикиня мистецтва, незалежна кураторка, авторка та лекторка. У 2020 році була співредакторкою випуску Euphoria and Fatigue:Ukrainian Art and Society after 2014 для журналу Obieg. У 2022 році була стипендіаткою центру ZKM у місті Карлсруе, Німеччина, та приєдналася до кураторської команди antiwarcoalition.art. У 2023 році була співкураторкою виставки Kaleidoscope of (Hi)stories. Ukrainian art 1912-2023 (Музей Альбертінум, Дрезден, Німеччина), а у 2024 році була співкураторкою виставок Івана Світличного Maybe We Can Have Fun Together (галерея Arsenal, Білосток, Польща), Landscapes of an Ongoing Past (Urbane Künste Ruhr, Ессен, Німеччина) і «Відчуття безпеки» (Sense of Safety) (ЄрміловЦентр, Харків, Україна та Європа).
Реєстрація
Google Docs
Кураторська екскурсія з Тетяною Кочубінською, 22.06
Друзі! Вже завтра запрошуємо вас на екскурсію виставкою "Парне катання. Борис Михайлов і Вольфґанґ Тільманс" від Тетяни Кочубінської.
Коли: 22.06
О котрій: 16:00
Де: ЄрміловЦентр Харків
Виставка «Парне катання» висвітлює спільні мистецькі відчуття, а…
Коли: 22.06
О котрій: 16:00
Де: ЄрміловЦентр Харків
Виставка «Парне катання» висвітлює спільні мистецькі відчуття, а…
Розмова між соціологом та есеїстом Володимиром Шелухіним та художницею Владою Ралко про фундаментальний розрив між раціональним та почуттєвим у культурі.
#постзпредложки
Чому між цими двома явищами або немає, або дуже мало перетинів? Як це скеровує наше сприйняття, інтерпретації? Що ми втрачаємо, коли тримаємо їх осторонь одне від одного? Досвід останніх років змушує нас переглянути цю дихотомію і поміркувати, чи витримує вона реальність.
Дата і час: 24 червня, вівторок, 19.00-20.30
онлайн
Участь за реєстрацією: https://tinyurl.com/57sbxku5
Програма відбувається за підтримки Фонду ім.Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.
#постзпредложки
Чому між цими двома явищами або немає, або дуже мало перетинів? Як це скеровує наше сприйняття, інтерпретації? Що ми втрачаємо, коли тримаємо їх осторонь одне від одного? Досвід останніх років змушує нас переглянути цю дихотомію і поміркувати, чи витримує вона реальність.
Дата і час: 24 червня, вівторок, 19.00-20.30
онлайн
Участь за реєстрацією: https://tinyurl.com/57sbxku5
Програма відбувається за підтримки Фонду ім.Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.
Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
"Коло невимовного" / "Stammering Circle" — новий проєкт в Jam Factory Art Center (Львів), вернісаж якого відбувся у суботу 21 червня. Відтоді пролунало вже чимало (критичних і не дуже) думок, багато з яких було проілюстровано чомусь саме флористичними колажами Валіда Раада. Неочікувано для мене, на теренах соцмереж колаж "Порошенко-квіточка" Раада переміг самого маестро Гойю, якому я пророчила титул найсильнішого "магніту" цієї виставки. Помилилася....
"Коло невимовного", а до цього "Структури взаємності" та "Beyond the silence", — проєкти Jam Factory, яким закордонні арткритики/артоглядачі, напевне, поставили б тверде А ("відмінно"), а у широкого загалу у якомусь умовному Берліні/Нью-Йорку/Лондоні вони б не викликали особливих зауважень, бо просто влилися б у тамтешній бурхливий виставковий потік
натомість в Україні у бурхливий потік злилися (критичні) думки та (риторичні) питання до усіх цих проєктів, які за своєю типологією таки відрізняються від усього, що відбувається зараз на вітчизняних виставкових теренах. У цих проєктах нашому глядачу бракує релевантності та контексту сучасної війни (попри те, що усі ці проєкти так чи інакше тематично присвячені "війні" та її "наслідкам" у широкому значенні цих понять), були питаннячка до кураторського добору мисткинь/митців для участі у виставкових проєктах Jam Factory, неоціненими (позитивно) залишилися експозиційні "фішки", наприклад, нестандартні навігаційні рішення чи відсутність звичного етикетажу
всі наступні, після дебютного “Наші роки, наші слова, наші втрати, наші пошуки, наші ми”, проєкти Jam Factory, як на мене, все більше й більше дистанціювалися від пересічного українського глядача й рухалися у напрямку умовного кураторського космополітизму. А космополітизм (не лише кураторський) у державі, де триває гаряча фаза війни за право на існування, — поняття не дуже релевантне
цінність проєктів Jam Factory Art Center (попри мою суб'єктивну критику багатьох моментів) я бачу у тому, що ця приватна інституція може дозволити собі (в т. ч. фінансово) реалізовувати зараз в Україні артпроєкти, що виглядають актуальними та трендовими крізь закордонну оптику, де вже давно відбулося зміщення акцентів з експоната та експозиції на експозиційну діяльність як процес
"... exhibitions are not just about display of visual objects, they are about the relationships that are forged in the teams while they work to put it together" (виставки – це не просто демонстрація візуальних об'єктів, а й стосунки, що формуються у командах під час роботи над експонуванням цих виставок), — сказала Марта Кузьма, кураторка проєкту "Коло невимовного" у своєму вітальному слові. І, як на мене, ця теза є ключовою не лише для "Кола ...", а й для усіх попередніх проєктів Jam Factory, де відвідувачі (гості) виставки не є кінцевим бенефіціаром проєкту. Так, вони (відвідувачі) все ще важливі учасники проєкту, втім — не головні, тому для експозиціонерів/кураторів комфорт відвідувача не буде серед пріоритетів (тут тобі й відсутність етикетажу, питання до освітлення, візуальне вирішення навігації тощо). Важливим тут буде саме формування (в т. ч. транскордонних) зв'язків між інституціями, мисткинями/митцями, кураторками/кураторами, артменеджерами. Ці проєкти стають майданчиками діалогу та дискусії для усіх цих дієвців, які прийшли, аби самовиразитися, проявити СЕБЕ, зав'язати контакти для потенційних співпраць. Саме у такий спосіб, серед усіх інших процесів, зараз снується (з лакуною у якихось 80-100 років) історія сучасного українського мистецтва як частини світового
"Коло невимовного" / "Stammering Circle" — комплексний проєкт, суть якого (на мою скромну думку) не зводиться до фактичної експозиції на жодному з кількох майданчиків (Jam Factory, машинна зала Львівської Політехніки, кам'яниця № 42 на площі Ринок), цю суть не знайдеш у трактатах Целана, Адорно чи Кіслера (на які посилається кураторка), вона про наші (перервані/stammering) зв'язки, які (формально і неформального) налагоджуються зараз в межах саме таких проєктів як "Коло невимовного" / "Stammering Circle"
"Коло невимовного", а до цього "Структури взаємності" та "Beyond the silence", — проєкти Jam Factory, яким закордонні арткритики/артоглядачі, напевне, поставили б тверде А ("відмінно"), а у широкого загалу у якомусь умовному Берліні/Нью-Йорку/Лондоні вони б не викликали особливих зауважень, бо просто влилися б у тамтешній бурхливий виставковий потік
натомість в Україні у бурхливий потік злилися (критичні) думки та (риторичні) питання до усіх цих проєктів, які за своєю типологією таки відрізняються від усього, що відбувається зараз на вітчизняних виставкових теренах. У цих проєктах нашому глядачу бракує релевантності та контексту сучасної війни (попри те, що усі ці проєкти так чи інакше тематично присвячені "війні" та її "наслідкам" у широкому значенні цих понять), були питаннячка до кураторського добору мисткинь/митців для участі у виставкових проєктах Jam Factory, неоціненими (позитивно) залишилися експозиційні "фішки", наприклад, нестандартні навігаційні рішення чи відсутність звичного етикетажу
всі наступні, після дебютного “Наші роки, наші слова, наші втрати, наші пошуки, наші ми”, проєкти Jam Factory, як на мене, все більше й більше дистанціювалися від пересічного українського глядача й рухалися у напрямку умовного кураторського космополітизму. А космополітизм (не лише кураторський) у державі, де триває гаряча фаза війни за право на існування, — поняття не дуже релевантне
цінність проєктів Jam Factory Art Center (попри мою суб'єктивну критику багатьох моментів) я бачу у тому, що ця приватна інституція може дозволити собі (в т. ч. фінансово) реалізовувати зараз в Україні артпроєкти, що виглядають актуальними та трендовими крізь закордонну оптику, де вже давно відбулося зміщення акцентів з експоната та експозиції на експозиційну діяльність як процес
"... exhibitions are not just about display of visual objects, they are about the relationships that are forged in the teams while they work to put it together" (виставки – це не просто демонстрація візуальних об'єктів, а й стосунки, що формуються у командах під час роботи над експонуванням цих виставок), — сказала Марта Кузьма, кураторка проєкту "Коло невимовного" у своєму вітальному слові. І, як на мене, ця теза є ключовою не лише для "Кола ...", а й для усіх попередніх проєктів Jam Factory, де відвідувачі (гості) виставки не є кінцевим бенефіціаром проєкту. Так, вони (відвідувачі) все ще важливі учасники проєкту, втім — не головні, тому для експозиціонерів/кураторів комфорт відвідувача не буде серед пріоритетів (тут тобі й відсутність етикетажу, питання до освітлення, візуальне вирішення навігації тощо). Важливим тут буде саме формування (в т. ч. транскордонних) зв'язків між інституціями, мисткинями/митцями, кураторками/кураторами, артменеджерами. Ці проєкти стають майданчиками діалогу та дискусії для усіх цих дієвців, які прийшли, аби самовиразитися, проявити СЕБЕ, зав'язати контакти для потенційних співпраць. Саме у такий спосіб, серед усіх інших процесів, зараз снується (з лакуною у якихось 80-100 років) історія сучасного українського мистецтва як частини світового
"Коло невимовного" / "Stammering Circle" — комплексний проєкт, суть якого (на мою скромну думку) не зводиться до фактичної експозиції на жодному з кількох майданчиків (Jam Factory, машинна зала Львівської Політехніки, кам'яниця № 42 на площі Ринок), цю суть не знайдеш у трактатах Целана, Адорно чи Кіслера (на які посилається кураторка), вона про наші (перервані/stammering) зв'язки, які (формально і неформального) налагоджуються зараз в межах саме таких проєктів як "Коло невимовного" / "Stammering Circle"
Forwarded from bubblegum zine
Чомусь вважаю, що кожній платформі свій формат, але оскільки тут я здебільшого кидаю посилання на великі тексти на інші ресурси, а в інстаграмі цього року роблю тижні українських релізів за місяць, вирішила, що можна знайти телеграмний спільний ґрунт і зберігати підбірки пост-фактум.
Це була довга й дууууже телеграмна прелюдія до семи релізів, які запам'яталися в травні:
Respublika Biloho Svitla - Utopia №.233 [Erythroleukoplakia Records]
Делікатний і майже затишний шумовий ембієнт перераховує розбиті утопії минулого, але попри це не припиняє будувати майбутню.
Tangara - Svitlo [self-released]
Альбом магічно-реалістичного ню ейдж дрону, що промінь за променем повертає мерехтливе світло після дня важкої тиші.
nearr - Просто [Потоп]
Ажніяк не простий, більш синтовий, але не менш мелодійний за попередній ЕР сінгер-сонграйтерського інді-проєкту Nearr, Просто звучить як його пріквел: усе геть заплутано але розвʼязання годі чекати. Десь у відмові від вирішень, розвʼязань і будь-якої остаточності й криється його краса.
Неймовіра - Долініж [Erythroleukoplakia Records]
Четверта номерна колекція сутінкових цимбалових замальовок проєкту
Владислава Яковлєва: спіритичний сеанс з духами українського авант-фолку.
mires - white petals shade [self-released]
Ембієнт даб/транс із майстерно розставленими акцентами. Музика відірваних вітром пелюсток і вечірньої прохолоди. Такої завжди замало.
Demian Feriy - Fusionhood [Pep Gaffe]
Чистовик зібраний з безлічі чернеток, пеан строкатості й багатоликості київської сцени й міське лефтфілд-фентезі.
Heinali & Andriana-Yaroslava Saienko - Гільдеґарда [Unsound]
Ad fontes альбом, що у панєвропейському первісному супі знаходить звʼязки й перегукування між духовними піснями Гільдеґарди фон Бінгенської, традиційним українським співом і неортодоксальними можливостями поліфонії.
➿
Також уваги варті сингл sucilna_nevdacha.exe крик душі, який ми обговорювали безпосередньо з Надією в Галас-подкасті і ЕР Milktuth What a Time to Be Alive, про який згадувала вище.
Це була довга й дууууже телеграмна прелюдія до семи релізів, які запам'яталися в травні:
Respublika Biloho Svitla - Utopia №.233 [Erythroleukoplakia Records]
Делікатний і майже затишний шумовий ембієнт перераховує розбиті утопії минулого, але попри це не припиняє будувати майбутню.
Tangara - Svitlo [self-released]
Альбом магічно-реалістичного ню ейдж дрону, що промінь за променем повертає мерехтливе світло після дня важкої тиші.
nearr - Просто [Потоп]
Ажніяк не простий, більш синтовий, але не менш мелодійний за попередній ЕР сінгер-сонграйтерського інді-проєкту Nearr, Просто звучить як його пріквел: усе геть заплутано але розвʼязання годі чекати. Десь у відмові від вирішень, розвʼязань і будь-якої остаточності й криється його краса.
Неймовіра - Долініж [Erythroleukoplakia Records]
Четверта номерна колекція сутінкових цимбалових замальовок проєкту
Владислава Яковлєва: спіритичний сеанс з духами українського авант-фолку.
mires - white petals shade [self-released]
Ембієнт даб/транс із майстерно розставленими акцентами. Музика відірваних вітром пелюсток і вечірньої прохолоди. Такої завжди замало.
Demian Feriy - Fusionhood [Pep Gaffe]
Чистовик зібраний з безлічі чернеток, пеан строкатості й багатоликості київської сцени й міське лефтфілд-фентезі.
Heinali & Andriana-Yaroslava Saienko - Гільдеґарда [Unsound]
Ad fontes альбом, що у панєвропейському первісному супі знаходить звʼязки й перегукування між духовними піснями Гільдеґарди фон Бінгенської, традиційним українським співом і неортодоксальними можливостями поліфонії.
➿
Також уваги варті сингл sucilna_nevdacha.exe крик душі, який ми обговорювали безпосередньо з Надією в Галас-подкасті і ЕР Milktuth What a Time to Be Alive, про який згадувала вище.