🇯🇵🏹 Шлях лука як дзеркало душі японської традиції✏️ У Японії існує давнє мистецтво стрільби з лука, яке називається
弓道（кюудоо) — дослівно “шлях лука”. Це не просто техніка влучного пострілу, а цілісна філософія, яка поєднує фізичну дисципліну, духовну концентрацію та естетику руху. Те, що на перший погляд може здатися простою стрільбою по мішені, насправді є глибоким шляхом самопізнання — через тіло, подих і спокій.
⛩ Коріння кюудоо сягає ще в доісторичні часи, коли древні мешканці Японських островів використовували лук для полювання. Але справжньої форми як бойове мистецтво він набув у середньовіччі, коли самураї не лише володіли мечем, а й вправно стріляли з лука, зокрема навіть з коня — цю майстерність називали
弓馬術（кюубаджюцу). Проте з приходом вогнепальної зброї лук поступово втратив своє практичне значення на полі бою. Але не зник. Він переродився — з інструмента війни став інструментом душі. Самураї продовжували практикувати стрільбу як шлях внутрішнього вдосконалення, і вже в епоху Едо стрільба стала чимось на кшталт медитації в русі.
⏺ Сьогоднішнє кюудоо — це не спорт у звичному сенсі. На перше місце тут виходить не результат, а процес. Кожен постріл — як маленька церемонія. Стрілець не просто натягує тятиву й стріляє. Він проходить вісім послідовних етапів, які називають
八節（хассетсу). Спершу треба правильно розмістити ноги —
足踏み（ашібумі), відчути вагу тіла. Потім вирівняти хребет —
胴造り（дооджюкурі), відчути себе стабільно. Далі — підготувати лук
弓構え（юґамае) і повільно підняти його над головою
打起し（учіокоші), перш ніж розтягнути тятиву вшир — це називається
引分け（хіківаке). Найважливіший момент —
会（кай), коли тіло повністю натягнуло тятиву, але стріла ще не відпущена, і весь світ, здається, завмер. І тоді — коротке
離れ（ханаре), мить звільнення. Після неї стрілець не знімає уваги: навіть після пострілу триває
残心（заншин) — залишений дух, ехо внутрішнього стану.
💬 У кюудоо зовнішня форма має величезне значення. Традиційне вбрання —
袴（хакама), біла куртка
道着（дооджі), а на правій руці — особлива рукавиця
弓懸（юґаке), яка захищає від тяжкої тятиви. Сам лук —
弓（юмі) — дуже незвичний: він довгий, майже два метри, і асиметричний, з руків’ям не в центрі, а ближче до нижнього краю. Це пов’язано з історією стрільби верхи — завдяки такій формі лук було зручніше тримати на коні.
🤷♂️ У сучасній Японії кюудоо практикують у школах, університетах і громадських
道場（дооджьо). Наприклад, у таких місцях, як
明治神宮至誠館（мейджіджінґуу шісейкан）в Токіо, досі проходять щоденні тренування, де можна побачити як школярів, так і літніх людей, які зосереджено виконують ритуали. Багато університетів мають свої клуби —
弓道部（кюудообу), де студенти не лише тренуються, але й беруть участь у змаганнях, хоча навіть змагання тут — радше перевірка гармонії духу, а не боротьба з суперником.
❤️ Цікаво, що у кюудоо існує фраза:
"正しい心があれば、矢は的に当たる" — якщо серце чисте, стріла влучить у мішень. І це не метафора — стрілець може промахнутися, але якщо його постава, дихання й намір були правильними, вчитель скаже, що це був добрий постріл.
🤔 Тож кюудоо — це не просто стрільба з лука, а шлях: повільний, спокійний, але глибокий. Це тиша в русі, зосередженість у кожному подиху, краса, що не шукає глядача. І саме тому воно живе далі в серці японської культури.
国際アニャメ 
