Telegram Group Search
АЙ ВЕЙВЕЙ, LABUBU І "ГУЛИНСЬКІ ТЕТЯНИЧІ": АРТ ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ ТИЖНЯ

власником спірної картини Ель Греко, яку зняли з аукціону Christie’s, виявився досі непідсанкційний російський олігарх, зіркою продажів на швейцарському Art Basel стала Labubu, польський Лодзь — в епіцентрі бурі українського модернізму, у Бухаресті показують невідомі роботи Малевича, а до Києва везуть інсталяцію Ай Вейвея (у супроводі автора чи без — наразі невідомо). Про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у щотижневому дайджесті [естéт] газети

Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
У Києві знайшли ще одну невідому гарніше роботу Тетянича

«Біотехносфера» або «Фріпулья» — сферична інсталяція, Федір Тетянич

«Три досконало пропорційні сфери та військовий камуфляж, пофарбований у біле» (у процесі), Ай Вей Вей
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
фаховий коментар перекладача філософських текстів
Сергій Плохій йде з посади директора Українського наукового інституту Гарвардського університету. Наступний директор — Terry Martin, George F. Baker Professor of Russian Studies, Department of History, Harvard University

Террі Мартін — автор книги «Імперія ствердних дій: нації та націоналізм у СРСР, 1923–1939» (The Affirmative Action Empire: Nations and Nationalism in the USSR, 1923–1939) (Cornell UP, 2001) та співредактор (разом з Рональдом Сані) книги «Держава націй: імперія та творення нації в епоху Леніна та Сталіна» (Oxford UP, 2001). Окрім питань національності та імперії, він писав про релігію, політичну та адміністративну історію, радянський неотрадиціоналізм та політичну поліцію, а також про порівняння нацистсько-радянської імперії. Наразі він завершує книгу про політику та соціологію державного збору інформації в СРСР від революції до смерті Сталіна.
на 61-й Венеційській бієнале Україну представлятиме проєкт Жанни Кадирової "Гарантії безпеки", куратори — Ксенія Малих і Леонід Марущак
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Forwarded from Кіноклуб ЦОП
Перший сеанс у плівковому кіноклубі ЦОП

Запрошуємо до єдиного плівкового кіноклубу в Києві. Це унікальна нагода побачити майже невідомі українські студентські фільми. Щочетверга протягом липня ми будемо збиратися в кінозалі ЦОПу — дивитися кіно й говорити про важливе.

Формат: показ фільмів з плівки 35мм
Локація: Вулиця Коновальця, 18 (Інститут екранних мистецтв, кінотелекомплекс, другий поверх, кінозал)
Дата і час: 03.07, 13:45
Тривалість: 60хв

Вхід: безкоштовний за попередньою реєстрацією

Просимо приходити завчасно, адже кількість місць обмежена.

Архів проситься на екран!

Алік Дарман і Вова Прилуцький,
кінознавці, дослідники архіву
Forwarded from лолфак
у суботу, 5 липня, о 18:00 митець Віталій Матухно виступить з концертом шумової музики у кіоску Міського театру.

Подія відбудеться у форматі тихої вечірки. Приносьте навушники, заряджені девайси з доступом до інтернету, скануйте QR-код на кіоску та доєднуйтесь до прослуховування.

Вхід: вільний донат від 50 грн.

На місці також можна буде придбати фільтр-каву.

__________

Віталій Матухно — митець, куратор, активіст, музикант і ентузіаст із міста Лисичанськ Луганської області. У своїй практиці досліджує ідентичність та культурний контекст рідного міста й регіону. Має на меті розвивати, документувати й репрезентувати локальну та низову культури Луганщини та Донеччини. Працює з темами (пост)індустріального пейзажу і збереженням «зникаючої пам’яті». Використовує в своїй практиці роботу з текстом й сторітелінгом, а також медіа аналогової та цифрової фотографії, знайдених матеріалів. Засновник та куратор номадичної самоорганізованої інституції «Гарелея Неотодрешь», що раніше функціонувала як експериментальний виставковий простір для молодих митців і мисткинь зі східних регіонів.

В музичній практиці зачередуется на створенні тягучих, повільних дронових та шумових саундскейпах, в яких намагається відтворювати звуковий пейзаж Луганщини.
Forwarded from TEATRBUM.UKR.NET
Україна як місце, де так і не виникла інституційна критика (бо і інституції теж не виникли насправді, а подекуди і мистецтво не виникло). Що виникло як замінник, і скоро буде в списку Юнеско як і БОРЩ?
Anonymous Poll
7%
soft boycott (сьогодні є завтра нема)
10%
facebook logocentric performance and blocking lists
24%
anonymous telegram channels for friends
9%
Youtube contemporary art explainers for EVERYBODY
16%
театрБУМ
9%
мікрорецензія
11%
культурна журналістика / дипломатія / стратегічна комунікація
11%
прес-конференція із залученням родичів
2%
svyi variant
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
OPEN CALL кінокомпанії ТАБОР разом із Суспільним Мовленням для українців в Україні на участь у створенні документального фільму.

#постзпредложки

«Ілюзія тихої ночі» — це експериментальний колективний фільм режисерки Ольги Черних, про одну ніч війни по всіх регіонах Україні. Зйомка фільму відбудеться в одну визначену ніч одночасно у всіх регіонах України: продюсери планують залучити не менше 30 операторів та понад 100 людей, які погодяться зафільмувати свою ніч. 

Усі охочі можуть зняти на відео, як вони проводять одну ніч з 21.00 вечора 27 липня до 05.00 ранку 28 липня.

Взяти участь у зйомках фільму можуть усі, хто матиме будь-яку відеокамеру у зазначену ніч, зафіксує своє життя, надішле файли режисеру, і погодиться передати майнові права на відзнятий матеріал до включення в фільм. 

Open Call триватиме до 25 липня.

Заповнити анкету для реєстрації і звʼязку з командою
можна за посиланням

Більше деталей про умови опен колу можна знайти на сайті
Forwarded from Наші 1920-ті (nashi20bot)
​​«Подорож ученого доктора Леонардо...»
Йогансена: майже рейтинг

Зазирнемо під обкладинку цих видань. Без оцінок, тільки факти і спостереження.

Преамбула
За життя автора роман двічі виходив окремою книжкою. Вид-во «Пролетарий», 1930: пролог, книги перша й друга, епілог, післямова (саме в такому порядку, стежте за руками). Вид-во «Рух», 1932: пролог, книги перша, друга й третя, епілог (він є у змісті, але його немає в книжці: у всіх відомих примірниках бракує двох сторінок), післямова.

Свого часу скан першого видання з’явився в Електронній бібліотеці української літератури на сайті Торонтського університету. Згодом додалася й третя частина повісті: не друге видання, а тільки книга третя.

Якась добра душа взяла ці два файли — перше видання і третю частину — зліпила їх докупи і поклала на Чтиві. Людина допетрала, що післяслово має бути в кінці, а епілог або не помітила, або не знала його місце. І тепер на Чтиві є док-файл роману, у якому пролог, книги перша й друга, епілог, книга третя, післяслово.

Крім структурної плутанини, у цьому файлі є помилки розпізнавання, найкумедніша — розділ ХІІ книги третьої.

У Йогансена: «Прохолода! Тоскний крик! Їсти! Їсти! Їсти тверде, солодке, сухе! Досить води! Їсти пшеницю!
А крила вже самі розправляються. А ноги самі відштовхуються від води. І раптом — шум крил. У старого селезня виспіли й закінчились натиски почувань. Він зірвався й летить. Шум крил! Їсти! Небезпека! Летять! Летіти!».

У файлі на Чтиві: «Прохолода! Тоскний крик! сти! сти! сти тверде, солодке, сухе! Досить води! сти пшеницю!
А крила вже самі розправляються. А ноги самі відштовхуються від води. І раптом — шум крил. У старого селезня виспіли й закінчились натиски почувань. Він зірвався й летить. Шум крил! сти! Небезпека! Летять! Летіти!».

Є й інші, не такі смішні помилки. Якщо вони є в книжці, це означає, що текст не просто не «звіряли» з джерелом, як це тепер називають, а навіть не редагували і не робили коректуру. Інакше як пояснити граматичне безглуздя.

1. «Віхола», 2022, серія «Неканонічний канон»
Роман + «Як будується оповідання» + 14 віршів
Текст із Чтива. У наступному тиражі епілог переставили, але помилки розпізнавання всі на місці. За джерело вказано видання «Смолоскип», 2001. Це брехня, бо у Смо там перше видання, де немає книги третьої, а тут вона є.
Передмова ака «ключі до тексту» Віри Агеєвої.
Коментарів немає.

2. Yakaboo Publishing, 2023, серія «Yaka Школа»
10 віршів + роман
Текст із Чтива. За джерело вказано «Рух», 1932. Це просто брехня.
Передмови немає.
Є одинокі посторінкові примітки до окремих слів.

4. «Фоліо»,
Книжка називається «Повісті». Містить два романи: «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта» та інших» і «Подорож ученого доктора Леонардо...»
Текст із Чтива. У химерній примітці вказано: «Повість подається за виданнями 1930 і 1932 років». Також сказано, нібито роман із третьою частиною опубліковано в книжці «Оповідання», що брехня, бо там перша редакція, де є лише книги перша і друга.
Передмови немає.
У кінці є загальний коментар (який просто рясніє помилками і фальсифікаціями), у якому є ще й примітки верстальника, котрий, схоже, виправляв подекуди текст Йогансена.

4. «Ліра-К», 2025
Сам роман.
Текст із Чтива. Чи зазначають якесь фальшиве джерело, встановити важко, бо на ознайомчих сторінках про це нічого немає.
Передмови немає, коментарів немає.

5. «Основи», 2025
Сам роман + ілюстрації у вигляді серії олійних полотен художниці Поліни Кузнецової.
Текст за виданням 1932 року; узгоджено з чинним правописом.
Післямова, коментарі, словник Ярини Цимбал.

6. Vivat, 2025, серія «Vivat класика»
Збірка іронічної прози Йогансена під назвою «Ситутунга», містить 15 творів
Тексти за прижиттєвими публікаціями і виданнями, один фейлетон републіковано вперше. Роман — за виданням 1932 року; текст узгоджено з чинним правописом.
Передмова, коментарі, пояснення слів Ярини Цимбал.

#наші20
#Йогансен
Майк Йогансен взагалі мій улюбленець з Наших 1920-х. Почуття гумору та гострий розум мене захоплює щоразу коли я читаю будь-які його тексти. Наприклад, ось уривки збірки «Як будується оповідання». Текст взяв з рандомного сайту, тож вибачайте за правопис та можливі помилки.

Нещасливий кінець (дедукція його непотрібности).

Вся справа в тім, що література не є джерело пізнання (див. вище). Наколи б література була джерелом пізнання передусім, читачі шукали б нещасливих розв'язок, принаймні досвідчені читачі. Бо ні для кого не секрет, що світ улаштований у найганебніший спосіб, що доброго в нім майже нічого немає, що треба укласти мільйони життів, щоб його перебудувати на краще. Але література якраз же є розвага, солоденьке питво під час спеки, й читачі бажають освіжитися. Це ще один аргумент на користь того, що література є один з ґатунків відпочинку* 

*Чомусь усі погоджуються, що театр є публічна розвага. Очевидно, ужиття слова «література» в багатьох значіннях призвело до того, що від белетристики вимагають учительної ролі. Можливо, що коли б у театрі викладали геометрію, то його теж не вважали б за дім розваги.

Словом сказати, читач вимагає щасливих кінців, правда, не з абстрактних міркувань про «песимізм» та «оптимізм» (бо то вже справа спеців — орудувати порожніми термінами), а саме через те, що він править розваги. 

Буржуазний письменник Дж. Льокк навіть репутацію собі збив саме на тому факті, що дуже сумлінно виконував цю читачеву вимогу. Для того, щоб створювати ілюзію часу, для того, щоб за повнити прогалини поміж подіями, для того, щоб затримати читача коло якоїсь точки, потрібний якийсь матеріял.


Філософія автора в оповіданнях. Психологія

Філософські міркування принципово можливі як отой матеріял для провалин у новелі, та, між нами кажучи, який з новеліста філософ! Мабуть, такий, як лікар чи метеоролог. Навіть Л** Т*****[імʼя автора самоцензуровано, але римується з Хуй Простой, прим. Зейгарнік], основник філософської школи, чимало попсував своїх речей своєю ж таки філософією. Отже, єдина безпечна для новеліста філософська позиція — це іронія та скепсис, бо вони, принаймні, нічого не висувають позитивного, а тільки заперечують.

Найкраще діло заповнювати оті дірки міркуваннями психологічними. Наука психології, а так само поки що й рефлексології остільки мало дотепер розвинені, що можна брехати досхочу. Коли, приміром, ви напишете в новелі «такі вже женщини: вони завжди...» (далі яке-небудь дієслово, байдуже яке), то читач ураз переконується, що ви психолог, і з великою цікавістю читає ваші міркування про природу жіноцтва чи й чоловіків теж.

Щоб виходило цікавіше, намагайтеся писати парадоксально, перекручуючи ходячі сентенції. Коли, приміром, говориться, що женщини непевні і невірні, висловіть протилежну думку, і вас прочитають теж із задоволенням.
Три кита, на яких тримається популярність української книжки: поїзд, тигр та НКВД. Про найпопулярніший роман, який при тому є дуже посереднім.

«Література не може бути лимонадою, це зброя», вважав Іван Багряний на еміграції після Другої світової (співзасновник МУР). Але написав роман, який є чи не першою зустріччю з українською жанровою літературою у школі.
2025/07/08 00:12:19
Back to Top
HTML Embed Code: