Ще одна покупка (попередня тут) неідентифікованої 35 мм плівки після сканування виявилась справжньою знахідкою – раніше невідомою роботою кінця 1980-х відомого українського режисера у форматі 9-хвилинного рекламного фільму.

А вгадайте кого? І що рекламується?

Згадуємо Вʼячеслава Криштофовича.

Рідкісні українськомовні кіноплакати власної колекції до одного з його найвідоміших фільмів радянського періоду.

«Самотня жінка бажає познайомитись» (1986) знята за сценарієм Віктора Мережка. Того самого, що написав «Польоти уві сні і наяву» (1982). Ті самі, які Кіностудія ім. Довженка просила Держкіно УРСР не перекладати на українську мову, бо, бачте, переклад порушить «непереводимую игру слов».

Таке траплялось раніше з фільмом «Жінки жартують серйозно» (1981) Костянтина Єршова і взагалі з напрямком «української міської кінопрози», яка писалася і знімалася російською, а українською навіть не перекладалась. Тому українською «Самотня жінка…» існує лише на плакатах. Така собі плакатна українська міська кінопроза. Перепрошую за очевидну гру слів.

Сподіваюсь, до кінця року зможу закінчити статтю про «Осяяння», почату ще у 2024.

Там один з розділів спробує полемізувати з відомими текстами і поглядами на «українську міську кінопрозу» «балаянівської зграї», яка почала зʼявлятися на екранах після «рустикальних історій українського поетичного кіно».

Ці тексти часто ігнорують або недостатньо уваги приділяють розгрому фільмів, у яких провідні режисери Кіностудії ім. Довженка на початку 1970-х експериментували з використанням поетичних засобів в урбаністичному середовищі, по-своєму, осмислюючи невлаштованість і самотність людини у сучасному місті.

Кадри «Осяяння» (1971), реж. Володимир Денисенко, оп. Василь Трушковський.

Даю ще дві відео-підказки і рік 1989. Колеги з Довженко-Центру вже відгадали.

Що рекламують (український продукт) і хто режисер (теж український продукт, карпенківець)?

Цікаві парканні сінематік паралелз.

Огорожа, а насправді залізна завіса, яка в уявній сцені прощання на летовищі у "Такій пізній, такій теплій осені" (1981) розділяє закоханих українців з Канади і УРСР, займає не все зображення. Миколайчук і Гармаш свідомо чи ні залишають невеличку шпарину – можливість цю залізну завісу якось перелізти. Тоді як Ігнатуша і Іллєнко у "Цвітінні кульбаби" (1992) в ідентичній вже реалістичній сцені монтують залізні решітки на весь екран – колишній ув'язнений так і залишається за гратами.

Дивіться "Така пізня, така тепла осінь" на ДЦ. Онлайн, а "Цвітіння кульбаби" у кінотеатрі "Жовтень". Фільм у "Жовтні" представлятиме Станіслав Битюцький, а гостем буде сам режисер Олександр Ігнатуша, який нещодавно відсвяткував 70-річчя. Закликаю прийти, насолодитись одним з найкращих фільмів часів незалежності і подякувати його авторові.