Усі намагання "бути собою" без Нього приречені на невдачу. Що сильніше я Йому опираюся і силкуюся жити "на свій манір", то більше бере наді мною гору моя спадковість, виховання, оточення і природні бажання. Те, що я гордо величаю "собою", виявляється, фактично, точкою перетину ланцюжків різноманітних подій, які не я починав і не я закінчуватиму. Те, що називаю "своїми прагненнями", зводиться насправді до бажань, які нав'язує мені фізичний організм, навіюють думки інших людей, а чи навіть заронює диявол... І лише коли я навертаюся до Христа, коли цілковито віддаю себе під вплив Його Особистости, - лише тоді я починаю набувати своє справжнє, істинне єство.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Блудний син хоча б повертався додому сам, але хто може належно схилитись перед Любов'ю, яка відкриває великі ворота перед тим марнотратником, який штовхається, відбивається, обурюється і зиркає навколо, шукаючи шансу на втечу? Слова compelle intrare, "змусити увійти", настільки споганили злі люди, що ми здригаємось від них, але, якщо їх вірно зрозуміти, то вони являють безодні Божественної милості. Суворість Божа добріша людської лагідності і Його примус - наше звільнення.

Захоплений Радістю
#lewisdaily

Коли недобра людина постійно домагається любові, ображається, докоряє, кричить чи тихо пиляє близьких, вони почуваються винними (чого вона і добивалась), а виправити нічого, насправді, не можуть. Той, хто вимагає любові, рубає гілку, на яку і не встиг ще сісти. Тільки в нас оживе якась ніжність до нього, то він одразу вбиває її жадобою та скаргами. А доказом нашої любові до нього має бути зазвичай, критика його недругів. "Якби ти мене любив, то зрозумів би, який егоїст твій батько…", "…допоміг би мені поладнати з сестрою", "…не дозволив би так до мене ставитися…" Хоч вбий їх, та вони не бачать простої та прямої дороги.

Чотири Любові
#lewisdaily

​У патріотизму багато облич. Ті, хто цілковито його відкидають, здається, не розуміють того, що прийде йому на заміну чи навіть уже прийшло. Тривалий час, а може й довіку, нації житимуть у небезпеці. Правителі будуть змушені якось спонукати своїх підданих до захисту країни чи бодай до його забезпечення. Там, де почуття патріотизму знівельовано, то зробити це можна, лише представляючи кожен міжнародний конфлікт виключно в світлі етичних проблем. Якщо народ не захоче пролити ні краплі поту чи крови за свою країну, то нехай думає, що проливає їх в ім’я справедливости, цивілізації та людяности. Але це крок униз, а не вгору. Патріотичні почуття, звісно, не виключають етичних. Порядні люди повинні бути переконані в тому, що те, що вони захищають, — справедливе, але все ж це «те» стосується їхньої країни, а не справедливости як такої. Як на мене, то ця різниця важлива. Я можу силою захищати свій дім від грабіжника і вважати це без лицемірства й лукавства виявом справедливости; але якщо я почну розповідати, що поставив йому синець під оком лише з моральних міркувань, байдуже що то мій дім грабують, то хто мені повірить? З тієї ж причини незрозуміло, що ми боці Англії тільки тому, що Англія обстоює справедливість, наче ми якісь безсторонні дон-кіхоти. З таких нісенітниць виростає зло. Якщо інтереси нашої країни є Божими інтересами, то війни повинні стати війнами на винищення. Фальшивою трансцендентальністю тепер наділяють цілком земні речі.

​У давнину почуття патріотизму славилося тим, що воно хоч і могло загартувати людей і робити їх готовими ​до надзвичайних учинків, та все ж залишалось лише почуттям. Війна могла бути героїчною, не претендуючи на статус священної. Смерть героя не плутали зі смертю мученика. І те саме почуття, таке поважне в ар’єргардному бою, в мирний час ставало легким, як і будь-яка інша радісна любов. З нього можна було й пожартувати. Коли співаєш старі патріотичні пісні, так і кортить підморгнути, а новіші звучать уже більше як гимни. Між «Британськими гренадерами»(1) з їхнім tow-row-row-row  та «Краєм надії та слави»(2) я завжди оберу перших.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

1. Британська традиційна маршова пісня, кожен куплет якої закінчувався цими словами «to, row, row, row» — звуконаслідуванням барабанів під час маршу. — Прим. перекл.
2. «Край надії та слави» («Land of Hope and Glory») англійська патріотична пісня. — Прим. перекл.

Наше наслідування Бога у цьому житті — тобто свідоме наслідування на противагу тій подобі, якою Він наділив нашу природу — мусить бути наслідуванням втіленого Бога. Нашим прикладом є Ісус, і не лише тоді, коли Він був на Голгофі, але й тоді, коли трудився, відпочивав, перебував у натовпах, відповідав на настирливі прохання та зухвалі закиди, коли Йому бракувало спокою та усамітнення, коли Його перебивали. Бо саме таке життя (хоч і зовсім відмінне від того, яким ми уявляємо Божественне життя) не лише нагадує Божественне, але і є ним, коли проявляється в людських умовах.

Чотири Любові

#lewisdaily
#thefourloves

Христос аж ніяк не хотів сказати, що ми маємо залишатися дітьми у плані розуму - якраз навпаки. Він закликав нас бути не тільки "лагідними, як голубка", але й "мудрими, як змія". Хоче, отже, щоб ми мали дитяче серце, але дорослий розум. Хоче, щоб ми були простосердими, прямодушними, люблячими і сприйнятливими, як добрі діти; проте водночас хоче, щоб кожна часточка нашого розуму пильно виконувала свою роботу і була цілковито готова до боротьби. Якщо ви даєте гроші на доброчинність, то це аж ніяк не означає, що не треба бодай спробувати з'ясувати, чи не йдуть ваші гроші шахраям. Якщо ви думаєте про самого Бога (наприклад, коли молитеся), то це ще не означає, що вам слід задовольнятися дитячими уявленнями про Нього, засвоєними у п'ятирічному віці. Бог, звісно, не стане любити вас ані на дещицю менше (чи мати з вас меншу користь), якщо вам випало народитися з мізками далеко не вищого гатунку. У Нього знайдеться місце для кожного, зокрема й для людей без великого розуму, та Він хоче, щоб кожен як слід використовував ті здібності, якими наділений.

Суть не в тому, щоб бути добрим, а розумними нехай будуть ті, хто на це спроможний; суть у тому, щоб бути добрим, а водночас намагатися бути й розумним настільки, наскільки це кожному до снаги. Лінощів розуму Бог не любить так само, як і лінощів будь-якого іншого штибу. Якщо ви розмірковуєте про те, чи не стати християнином, то мушу вас попередити: християнство вимагає повної віддачі і від розуму, і від усього решта.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Війна не створює принципово нового стану речей: вона лише погіршує те становище, в якому людина знаходиться постійно настільки, що ми вже не в силах його ігнорувати. Людське життя завжди проходить над межі урвища. Культура людства завжди існувала на фоні того, що безмежно важливіше від неї самої. І якщо б людство завжди відкладало пошуки знань чи краси до тієї пори, коли їх цінність стане безсумнівною, то ці пошуки б ніколи не почалися.

Ми помиляємося, коли порівнюємо війну з "нормальним життям". Життя ніколи не буває нормальним. Навіть ті часи, які здавалися нам відносно спокійними, як ХІХ століття, виявляються, якщо уважніше їх розглянути, сповненими криз, розбрату, труднощів і надзвичайних подій. Ніколи не бракувало переконливих причин, щоб відкласти всю "культурну діяльність" до того часу, поки безпосередня небезпека не перестане бути актуальною, а та чи інша кричуща несправедливість не буде усунутою. Але людство давним-давно вирішило махнути на них рукою. Воно зволіло красу і знання зараз, не погодившись чекати пригожої пори, яка можливо ніколи не настане. Періклові Афіни позоставили нам не лише Парфенон, а й, що важливо, Надгробну промову. Комахи, наприклад, обрали іншу стратегію - перш за все шукати ситого, безпечного та благополучного існування, і вони набувають те, до чого прагнуть. Але з людьми все зовсім по-іншому. Вони доводили математичні теореми в оточених містах, розробляли метафізичні докази в тюремних камерах, жартували на ешафотах, сперечалися про нову поему, штурмуючи Квебек та стежили за зачіскою під Фермопілами. Це не хизування - це наша сутність.

Навчання у воєнний час

#lewisdaily
#LearningInWarTime

Бог у людській подобі зійшов у наш здавна загарбаний ворогом світ. Ну, гаразд, але яка ж мета за всім цим стояла? Що Він прийшов зробити? Навчати - певна річ, та якщо ви розгорнете Новий Завіт або будь-яку іншу християнську книжку, то побачите, що там постійно мовиться про дещо інше - а саме, про Його смерть і воскресіння. Цілком очевидно, шо для християн головна суть цієї історії криється власне тут. Головним чином для цього, на їхнє переконання, Він і прийшов на землю: щоб страждати і загинути.

Перш ніж стати християнином, я мав враження, що насамперед християни мають вірити у певну теорію про сенс тієї смерти. Згідно із цією теорією, Бог хотів покарати людей за те, що ті зрадили Його і перейшли на бік великого заколотника, але Христос зголосився прийняти кару за нас, тож Бог і дав нам спокій. Мушу зізнатися, що тепер уже навіть ця теорія не видається мені такою аморальною і дурною, як раніше, але не про те річ. Отже, згодом я збагнув, що ні ця, ні жодна інша теорія суті християнства не виражають. В осередді християнської віри лежить переконання, що Христова смерть помирила нас з Богом і дала нам змогу розпочати все спочатку. Теорії щодо того, яким чином це сталося, - то вже зовсім інше питання. Існує чимало найрізноманітніших припущень стосовно того, як саме це відбулося, проте всі християни дійшли згоди в одному: це таки відбулося. Можу поділитися з вами своїми міркуваннями з цього приводу. Кожна розсудлива людина погодиться: коли ви втомилися і зголодніли, добрий обід піде вам на користь. Але такий обід - це не те саме, що сучасна теорія харчування, усі ті вітаміни і протеїни. Люди обідали (і потім почувалися краще) задовго до того, як уперше почули про існування вітамінів; якщо цю теорію коли-небудь відкинуть, обідати вони не перестануть. Теорії про смерть Христа - це не саме християнство, а лише пояснення принципу його дії. Не всі християни сягнули згоди щодо важливости цих теорій. Моя Церква - Англіканська - не наполягає на жодній із них як на єдино правильній. Римо-Католицька Церква йде трохи далі. Проте, гадаю, жодна Церква не заперечуватиме, що суть незмірно важливіша за всі до одного пояснення, які висувають богослови. Як на мене, усі, мабуть, погодяться, що вичерпної повноти нам не знайти у жодному поясненні згаданої дійсности. Утім, як я вже зазначав у передмові, сам я - звичайний мирянин, а це питання заводить нас на справді глибоку воду. Тож тут можу хіба що викласти особисте бачення, не більше.

На мій погляд, отже, ці теорії - це не зовсім те, що маємо прийняти. Безперечно, багато хто з вас читав Джинса чи Еддінгтона. Коли ці автори хочуть пояснити природу атома чи ще чогось подібного, то подають опис, на підставі якого у вас у голові виникає певний малюнок. Та водночас і застерігають: насправді науковці вірять не в малюнки, а в математичну формулу. Малюнки ж лише допомагають вам цю формулу зрозуміти. Їх не можна назвати правдивими в тому самому сенсі, що й формулу, бо вони не віддзеркалюють дійсності, а тільки дають більш-менш наближене до правди уявлення про неї. Їхнє призначення - допомагати, якщо ж користи з них мало, то можете їх просто відкинути. Саму ту дійсність за посередництвом малюнка не передати, її можна виразити лише математично.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

І добро, і зло зростають у геометричній прогресії. Саме тому ті зовсім не значні, на перший погляд, рішення, які ми з вами щодня приймаємо, мають таке безконечно велике значення. Найменший добрий учинок сьогодні – це захоплення плацдарму, з якого вже за кілька місяців ви можете вирушити до перемог, про які навіть мріяти не наважувалися раніше. Так само дріб’язкова на позір поступка хоті чи гніву – це втрата укріплення, залізничного вузла чи гірського хребта, звідки ворог може згодом піти в наступ, хоч доти це було неможливо.

Просто християнство
#lewisdaily

...наше сподівання вирватися, якщо не зі самого часу, то хоча б з його тиранії, його одновимірного убожества, сподівання керувати часом, а не перебувати в його ярмі, сподівання зцілити цю завше щемку рану, яка ниє і в щасті, і в горі. Ми так кепсько миримося із часом, що не припиняємо ним дивуватися. «Як він виріс! – вигукуємо. - Як час летить». Так начебто такі буденні речі для нас знову й знову – новина. Це так дивно, немовби риба не могла ніяк звикнути до того, що вода – мокра. Не дивно це лише в тому разі, якщо рибі суджено одного дня таки вийти на сушу.

Роздуми над Псалмами

#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

...маючи намір зробити якусь спробу, не можна сидіти й розважати про те, можливо це чи неможливо. Отримавши на іспиті необов'язкове запитання, ми розмірковуємо, чи можемо на нього відповісти; якщо ж запитання обов'язкове, то тут уже не до роздумів: треба просто взяти і зробити все, що можна. Якісь бали, напевне, одержимо навіть за геть небездоганну відповідь, та якщо відповіді немає взагалі, то й на бали нічого розраховувати. Не лише під час іспитів, але й на війні, у горах, навчаючись кататися на ковзанах, плавати чи їздити на велосипеді, ба навіть застібаючи задубілими від холоду пальцями тугий комірець, люди доволі часто роблять те, що здавалося неможливим, доки вони не спробували. Просто дивовижно, на що ви спроможні, коли відступати нікуди.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Вже в цю п'ятницю запрошуємо вас на подію!

Презентація книги Клайва Стейплза Люїса "Кінець людини" за участі перекладачки Юлії Баїр

🔸️Коли?
31.10.2025
18:00

🔸️Де?
Площа Ринок, 9
Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука🗝

Запрошуємо!🧡

...я все ж маю надію на те, що душа вернеться до тіла і знову поверне собі полишене багатство.

Тоді в нас постане нова земля і нове небо такі, як ці, але інші, так само як і ми постали у Христі. І тоді, через хтозна-скільки років тиші та темряви, знову заспівають пташки і потечуть ріки, світлотіні знову зарухаються на вершинах гір і, здивовано впізнавши, нам усміхнуться наші друзі.

То все здогадки, звісно, лише здогадки. Якщо вони неправильні, то буде щось краще. Бо «знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є". (1 Ів. 3:2).

Листи до Малькольма

#lewisdaily
#letterstoMalcolm

...для нашого духовного життя загалом значно важливіше «бути врахованим» чи «почутим», аніж щось отримати. Побожні люди не кажуть, що вони «отримали результат» від молитви, але кажуть, що «отримали відповідь» на неї або що були «вислухані». Хтось сказав таке: «Позивач хоче, щоб його позов вислухали, а не лише задовольнили». Тим паче це стосується наших позовів до Бога, якщо вони справді є актами віри, а не лише спробами побачити чудо. Відмову ми стерпимо, але ігнорування — ні. Інакше кажучи, наша віра може пережити багато відмов, якщо нам справді відмовили, а не знехтували.

Листи до Малькольма

#lewisdaily
#letterstoMalcolm

Якби Бог задовольняв усі ті безглузді прохання, про які я молився протягом свого життя, де б я зараз був?

Листи до Малькольма

#lewisdaily
#letterstoMalcolm

Нам велено любити ближнього, як самого себе. Але як ми любимо себе? Наприклад, я люблю себе не за те, що я, приємна людина. Я люблю себе не за те, що я добра людина, а за те, що я - це я, незважаючи на всі мої недоліки. Часто я щиро ненавиджу якусь свою рису, але все ж не можу себе розлюбити.

Іншими словами, та червона лінія, яку християнство проводить поміж любов'ю до грішника і ненавистю до гріха, існує в нас з народження. Ви не любите те, що зробили, а себе любите. Може ви думаєте, що вбити вас мало. Може ви здастеся поліції і добровільно приймете покарання. Любов - не пристрасне почуття, а невгамовне бажання, аби той, кого ми любимо, набув вищого блага.

З інтерв'ю Шервуду Вірту, представнику Євангельської асоціації Біллі Грема в 1963 р.
#lewisdaily

1. Можна було б дійти висновку, що після правильного вчинку немає вже особливого значення, як саме або чому ми його здійснили: охоче чи неохоче, насуплено чи радісно, про людське око чи задля самого цього вчинку. Правда ж у тому, що правильні вчинки, здійснені з неправильної причини, роз­будовувати внутрішню якість, чи то пак рису характеру, звану “чеснотою”, не допомагають, а якраз ця якість чи риса й має найбільше, справжнє значення. (Якщо кепський тенісист уда­рить по м’ячу з усієї сили не тому, що усвідомлює необхідність такого удару, а через те, скажімо, що втратив терпець, то цей удар, можливо, й допоможе йому випадково виграти той кон­кретний гейм, але ніяк не сприятиме його перетворенню на надійного гравця.)

2. Можна було б подумати, ніби Бог лише вимагає від нас дотримання низки певних засад, тоді як насправді Він хоче, щоб ми стали людьми особливого кшталту.

3. Можна було б припустити, начебто “чесноти” потріб­ні тільки в цьому, земному житті, бо на тому світі дбати про справедливість вже не треба буде, тому що причини для незго­ди там не траплятимуться, а потреба у мужності зникне через відсутність небезпеки. Що ж, можливо, все це справді так, і на тому світі нагоди для справедливих чи мужніх учинків просто не випаде, проте там нам точно доведеться бути такими людь­ми, якими можна стати лише внаслідок здійснення згаданих учинків ще тут, у цьому світі. Суть не в тому, що Бог не пустить вас до свого вічного світу, якщо ви не набудете певних рис ха­рактеру, а ось у чому: якщо тут у людей усередині не проклю­нуться хоча б паростки цих рис, то жодні зовнішні умови не зможуть створити для них “небо” – тобто дати їм те глибоке, сильне, непорушне щастя, яке приготував для нас Бог.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

На війні кожен із супротивників радо скорис­тається послугами зрадника. Та навіть пропонуючи за ці послу­ги винагороду, кожен із них вважатиме його покидьком. Тому не можна стверджувати, нібито ми називаємо належною про­сто корисну для нас поведінку інших. Що ж до належної пове­дінки з нашого боку, то цілком очевидно, як на мене, що це не та поведінка, яка приносить вигоду. Поводитися порядно означає, наприклад, вдовольнитися тридцятьма шилінгами, коли  є  нагода  отримати  три  фунти;  чесно  виконати  домашнє  за­вдання, коли легко можна списати; дати спокій дівчині, коли страшенно  кортить  попідбивати  до  неї  клинці;  залишитися  у  небезпечному  місці,  коли  неабияк  хочеться  опинитися  де­інде; дотримуватися обіцянки, коли це зовсім не вигідно, і ка­зати правду навіть тоді, коли знаєш, що всі матимуть тебе за дурня.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

...християнський підхід, можливий у будь-якому віці, полягає в тому, щоб довірити своє майбутнє Богу. Чому б так не зробити? До того ж майбутнє знаходиться у Божих руках незалежно від того, ввірили ми його Богу чи ні. Ніколи, ані у мирний час, ані воєнний, не ввіряйте своїх чеснот та щастя майбутньому. Щасливо працює лише той, хто ставиться до власних довготермінових планів дещо несерйозно, а в кожний момент життя здійснює працю “наче для Господа”. Насущний хліб – єдине, про що нам варто просити. Зараз – єдиний час, коли можемо здійснювати свої обов’язки та отримувати благодать.

Навчання під час війни
#lewisdaily