звірі вигнали людей із міста й тепер час від часу ходять на них полювати. зайці, схоже, досі м'ясного не їдять, а от віслючок уже розкуштував і вирішив, що йому нормально.

мініатюра з французького рукопису xiv століття.

#хрумхрум

свята катерина так ефективно пояснила вбраним у червоне юнакам про християнство, що вони одразу й навернулися і самі поставали святими.

маленькі фігурки ліворуч від катерини — замовниця, для якої написали цей образ десь у 1380 році, і її син.

#добребутисвятим #требабільшезолота #моднілюди

вбраний у самі сфери небесні персонаж зі вступу до кабали, написаного 1536 року, підозріло скидається на ісуса, мирний пейзаж під його ногами — на едемський сад, а оте, ще в колах у центрі, — на якесь земне місто. цікаво, його розташування означає, що автор до того міста ставиться добре чи навпаки? суцільні загадки із цими алегоричними зображеннями.

(тваринки внизу теж премилі — по-перше, який дикобраз! а по-друге, здається, наче художник вирішив, що з розмірами тут усе й так складно, тож звіряток можна просто намалювати більш-менш однаковими).

#свояатмосфера #голілюди

вбрана в блакитне божа мама сьогодні покликала цілий оркестр із нагоди дня прапора. усі відчувають свято — бачите, навіть ісусик щось підбренькує і підспівує.

(усе-таки вміли середньовічні майстри правильно поєднувати кольори).

#гарнеякбожамама

у всіх такий гарний синьо-жовтий книжковий флешмоб, що й мені схотілося долучитися. не суто медієвістика, але що вже є в хаті.

(так, усе правильно, там фоліо 🌚).

#вечірнінотатки

бог дарує святому йоанові нову вибивачку для коврів, бо в йоана їх стільки, що попередня не витримала.

мініатюра походить із апокаліпсису іх століття, і на ній справді йоан, який отримує штуку від бога, але штука ця — сувій, запечатаний сімома печатями. але ж зовсім не схожа, скажіть? хто взагалі так тримає сувої?

#перстгосподній

химера на маргінесі часослова з 1407 року (bl add ms 29433) заворожено роздивляється пташечку — здається, аж забула, куди планувала йти. ну й гаразд, у цій книжці вже давно ніхто нікуди не поспішає.

#маргіналії

мандрівка на верблюдах (але коника теж покликали) на маргінесі флорентійського рукопису з 1390-х років.

#маргіналії

сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» — сова з бестіарію 1270-х років, яка вже й стіною обгородилася, а лайно все одно напирає з усіх боків.

#совоньки

якби валлійські закони х–хі століть досі діяли, то на цій фотографії були б не просто два чарівні сонні котики, а й кілька потенційних гусок.

коти були важливим, навіть фундаментальним елементом середньовічних валлійських поселень: документ із х століття вказує, що «для законного поселення необхідні дев'ять будинків, один плуг, одна піч, одна маслоробка, один кіт, один півень, один бик і один пастух». звісно, найперша цінність котів була не в тому, що вони м'якенькі й радують серце, а в захисті збіжжя й усілякого іншого майна. то закон прописує й риси, які необхідні правильній киці: добре чути, ловити мишей, мати цілі кігті й зуби, могти сплодити наступні покоління і не з'їдати їх.

за котів була встановлена фіксована ціна. від народження й до миті розплющення очей вони коштували одне пенні; від розплющення очей і до ловіння першої миші — два пенні; а коли вже зрозуміло, що з ловінням мишей у них проблем нема, — чотири пенні. якби виявилося, що проданому котові таки бракує якихось необхідних рис, то продавець мав би повернути покупцеві третину ціни (але не більше, бо характеристики кота — це тільки третина вартості, дві третини коштує сама котяча суть).

і тепер — нарешті — ми підходимо до гусей. наступні пункти закону фіксують вартість іншої худобини: гуски й курки коштують по пенні, гусаки й півні — по два, а, наприклад, молодий бджолиний рій — шістнадцять (тобто коти не такі вже й дорогі; але все одно нема дурних їх на гусей міняти).

в оцьому відео є ще трохи валлійських котячих законів, чарівних і корисних (щоправда, з покликаннями там якийсь хаос — або мені трапилося неправильне видання, у якому сторінки не збігаються).

#вечірнінотатки #котофабрика