Америка виходить із війни.

Ця новина, як і всі ключові новини, для наших людей пройде під соусом буденності, бо набагато цікавіше спостерігати за Чернишовим, Мін’єдом, Вєркою Сердючкою, позбавленням Онуфрія громадянства та іншими екшенами, які крутяться на широких екранах для вузько- й тугодумних суїцидників.

Отже: гудбай, Америка.
По живому й по свіжому моя думка така:
👇
https://www.youtube.com/watch?v=dvPZS6HCuxI

Щоб нічого не забути:
Космічну заставу 120 млн за Чернишова (особистого друга президента Зеленського й віце-президента Єрмака) заплатили ліві фірми й ліві люди, які навіть не в курсі своїх платежів. А уряд пише в Антикорупційний Суд офіційного листа мало не з погрозами за переслідування «незамінного державного діяча».

Паралельно:
Слуги народу зареєстрували в парламенті законопроєкт, від якого волосся стає дибки навіть у лисого: депутати Зеленського пропонують запровадити амністію за злочини, вчинені в галузі оборонних контрактів.

Цим законом будуть звільнені від кримінальної відповідальності всі злочини, якщо вони вчинені під час виконання оборонного контракту, і для цього Міноборони створить т.зв. Спец.Перелік фірм, які можуть вчиняти будь-які злочини і при цьому бути недоторканними, тому що війна. Непідконтрольному НАБУ заборонять розслідувати зловживання в оборонній сфері, а це право передадуть Генпрокурору, який за дивним збігом обставин – член зграї єрмачат.

Отож:
Міноборони склепає Перелік своїх фірм, які зможуть навіть у 1000 разів завищувати ціни на оборонних тендерах – і нічого їм за це не буде.

У мовознавстві є поняття Pluralia tantum. Так називається розряд іменників, що вживаються тільки у множині. На жаль, із війною до категорії Pluralia tantum почало належати слово ворог. Тепер воно вживається лише у множині.

Сучасний світ – це сума бульбашок. А бульбашка бульбашку не завжди розуміє: між ними дві стінки. Саме тому одягати чужу шкуру й оптику – вкрай некомфортне, але вкрай помічне заняття, бо допомагає скласти повну й стерео картину.

З позиції нашої бульбашки, в якій домінує часами безцільна пасіонарність як самоціль і синдром кайдашевої сім’ї, геть незбагненними виглядають інші чудакуваті бульбашки.

Наприклад, наша бульбашка вкривається алергійними пухирцями, коли інші бульбашки щиро спантеличуються, чому наша держава жене на війну 45-50-55-річних вуйків, поки їхні діти в цей час хляють пиво, жруть стейки, тусуються на концертах і тягаються з тьолками по дискотеках.

Інші бульбашки виховані на цілком протилежній етиці: не батьки з радикулітами-артритами-тисками-невралгіями мають захищати своїх дорослих дітей, а дорослі діти мають захищати своїх старших батьків. Це навіть не обговорюється в інших бульбашках з іншою системою цінностей.

Інші бульбашки, отож, не можуть збагнути, чому молоді барбершопні хлопці виловлюють своїх напівхворих батьків по вулицях і посилають на фронт замість себе чи замість підготовлених, навчених, заприсяжнених, але броньованих. І потім ще й дивуються відсутності успіхів.

Бульбашки лускають не від натиску зовні, а від прозріння зі середини.

Зупинка військової допомоги США – це початок титрів.

Добігає кінця наш улюблений фільм «Не дивитися вгору». Ми в ньому непогано прожили-відіграли, бо незламно не дивилися вгору, прямуючи під оркестр штучних наративів до чогось середнього між частковим руйновищем і цілковитим.

Не дивитися вгору вже неможливо. Неможливо вдавати, що все добре чи буде добре, бо не буде добре апріорі. Якось вирулити суто на куражі кавеенщиків, які особисто нічим не ризикують у цій війні (ні їхні родичі, ні близькі), не можна було ні раніше, ні тепер.

Не дивитися вгору – це нездатність усвідомити, що в теперішній фазі взагалі ніякого значення не має ні мотивація, ні героїзм, ні подвиг, ні віра в себе, ні віра в перемогу – лише сухий розрахунок, калькуляторно вивірена ресурсоспроможність і державна мудрість (про що це я?).

У голлівудському блокбастері «Не дивитися вгору» основна смислетворча сцена відбувається після титрів: уцілілий персонаж вилазить із-під уламків, знімає розповідь на смартфон, називаючи себе останньою вцілілою людиною, й просить глядачів лайкнути та підписатись.

Дуже наше кіно.
👉
https://youtu.be/dvPZS6HCuxI

Сьогодні 61 рік святкує народна артистка Ірина Мазур, засновниця ТанцТеатру «Життя».

Мав честь бути долученим до її знаменитого проєкту «Ремінісценції». Ірина відчула, що в хореографічно-музичне дійство про 300-літнє винищення вкраїнства треба привнести публіцистичну усну нарацію й довірила це мені. Вийшло дуже концептуально, грунтовно й цілісно, в чому можна переконатися, переглянувши це відео: ми зафільмували «Ремінісценції» на сцені Львівської Філармонії. Як наратор я брав участь лише у двох публічних концертах, тож ці «Ремінісценції» від ТанцТеатру «Життя» свого роду одиничні.

Сердечні вітання й подяка ювілярці!
👇
https://www.youtube.com/watch?v=HA688YXv_kw&t=4050s

Ставлення до територіяльних поступок і взагалі до поступок заради припинення війни. Індикаторні цифри від Socis.

На які поступки можна йти заради припинення війни:
36% нечленство в НАТО
30% ніяких поступок
21% нечленство в ЄС
17% віддати території
15% статус рос.мови

Який сценарій зараз підходить найбільше:
1. Компромісне рішення з залученням лідерів інших країн 56%
2. Заморозка по нинішній лінії фронту 17%
3. Далі воювати за кордони 1991 року 13%

Замість висновків:

1. Рівень непоступливості й затятості в суспільстві становить лише 30%. Далі базувати на цьому державну стратегію – означає перечити більшості народу, який усе більше дивиться в бік серединних рішень.

2. 17% готові жертвувати територіями і зупиняти війну по фактичній лінії фронту.

3. Більшість населення (56%) акцептують компромісне рішення з залученням лідерів інших країн. Інакшими словами: народ у своїй більшості готовий до поступок, але для цього потрібен міжнародний консенсус як гарантія.

4. Наратив про кордони-1991 зазнав тріскучого краху. Зараз цю ілюзію підтримують лише 13% населення, що означає тему закрито.

5. Нагадую: в 2019 році країна проголосувала за ідею "сойдьомся гдето посередине". То чого зараз скиглити.

Безвідносно до того, хто ким розчарований і про що вони подовгу балакають поміж собою - ми живемо в тектонічний час утворення нової дійсності, в якій серед світових лідерів превалює гра в балансування противагами.

Росія з тріском звалює з Близького Сходу і з арабського світу, підібгавши фоста. Безумовно, серце радіє, що москалів турнули зі Сирії. Не менше серце радіє, що москалів попросили з Нагорного Карабаху. Ще більше серце радіє поразці проросійського режиму в Ірані.

Однак мрійникам і обнадійникам варто розуміти ширший контекст подій і перестати одноходово тішитися з того, що росія стрімко звужує ареал своїх геополітичних упливів в інших кутках Землі.

Якраз це й насторожує, бо може мати прямий стосунок до нас. Навіть якщо й вимкнути всю чудернацьку конспірологію – слід припустити, що взамін за вихід із арабо-азійського простору москва може отримати як приз простір свій: рускомірний, пост-совєцький.

І буде дуже зле, якщо росія не лише зосередить усю свою геополітичну імперськість на Україні-жертві, але й зуміє виторгувати собі Україну-жертву за принципом «в одному місці від звіра відняли, в іншому прибавили, щоби стишився».

Тут ми росію посваримо, а тут Україні нічого не дамо. Такі гойдалки вирівнювання - у більшості питань.

Яким би не був новий світоподіл, ми там – рядок у меню "страви з мангалу".

Субʼєктність має підтверджуватися стратегічністю. Бігання по світу з жаром у пригоршнях нею не є.

Сьогодні о 21:00 проведу онлайн-етер у режимі інтерактиву. Лише запитання-відповіді в форматі бліц.

Рідко так роблю, бо зазвичай стараюся монологово наговорити все, про що думаю. Нині маю цілком протилежний настрій, тож із радістю й експромтом пройдуся суто по тих питаннях, які прозвучать від глядацької авдиторії. Уклінно запрошую приєднатися активно чи пасивно (хто як відчуває) о 21:00:
👉
https://www.youtube.com/watch?v=Mhsgmn2gtsU

Зараз збиваються 89% дронів і 54% ракет.

Виходить: багатомільярдних збитків і руйнувань завдають 11% усіх запущених дронів і 46% усіх запущених ракет. Риторично-заціпенілим є питання: а що буде, якщо внаслідок зупинки американської військової допомоги відсоток збивання повітряних загроз відчутно впаде?

Без петріотів смертельна небезпека нависає передовсім над Києвом, бо саме він обтиканий петріотами. Від кинджалів та іскандерів не буде спасу ніде. Шахеди, склепані конвеєрним способом, збивати дорогущими винищувачами F-16 – це як надчутливим мікроскопом забивати цв’яхи. Це якщо до F-16 дадуть снаряди. Бо як не дадуть - то літаки стануть на прикол. І це не прикол.

Як показують щотижневі тендери і звіти з освоєння коштів, в України грошей до фіга, особливо якщо в бюджетному фонтані хлюпочуться лише любі друзі офісу президента.

Тож не варто розводити паніку. Ми – в надійних руках. Про все подбають, всіх захистять, пріоритетність статей держбюждету переглянуть у бік посилення ППО, а не лише заробітчанської незламності своєї камарильї.

Камарилья – це епізод з іспанської історії 1814 року, коли в передпокої короля Фердинанда VII збиралася група осіб, які мали на правителя визначальний уплив, здійснюючи "владу з-за трону". До камарильї-1814 належали: один канонік, 2 донощики, які отримали титули, і колишній водовоз, він же блазень на прізвисько Голена Голова.

Дороге життя в Україні. Дані за травень.

• Інфляція росте 13-й місяць поспіль: у травні вона сягнула 16%, і шансів її спинити нема навіть теоретичних.
• За 1 місяць ціни ростуть із кроком 1,3%.

• Найсуттєвіше здорожчання: фрукти (+17,6%) і м’ясо (+5,4%).
• Полізли ціни на: безалкогольні напої +1,8%, алкоголь +1,4%, рибу +1,4%, овочі +1,2%, хліб +1,2%, макарон +1%, цукор +0,7%, сири + 0,6%.

• Подешевшали: яйця (-8,7%), взуття (-2,4%), одяг (-1,5%), пальне (-1,3%), масло (-0,8%).

• У річному вимірі найстрімкіше подорожчали: сирі харчі (+26,4%), адміністративно регульовані ціни (+19,8%), оброблені харчі (+18%) та послуги (+14,6%).

Тим часом:

Звіт Рахункової палати за 2024 рік.

• Проінспектовано 3,7 трлн грн публічних коштів.
• Сума порушень - 217,5 млрд.
• Це в 3,5 раза більше, ніж позаторік.
• Усунено порушень на 4,6 млрд.

Найбільше порушень виявлено за такими напрямами:

- безпека та оборона (184,4 млрд, або 85% усіх порушень),
- економіка (23,5 млрд, або 11% усіх порушень),
- державні органи (3,8 млрд),
- природні ресурси (2,7 млрд).

Якщо раніше стадо вимагало хліба й видовищ, то незабаром зостануться одні видовища.

У 2022 році було обране стратегічно-помилкове позиціонування «ми сильні, ми незламні, ми кіборги, ми безсмертні, ви нам тільки дайте гроші й зброю – а далі ми самі зможемо побороти світову орду, ми ж бо нація героїв».

Набагато виграшнішою й правдивішою була би цілком протилежна стратегія: ми слабша жертва, ми менша жертва, ми невинна жертва, гвалт, біда, sos, катастрофа, рятуйте – бо вистояти самотужки нема жодних шансів.

Наратив бідної-нещасної жертви набагато мудріший і вигідніший, аніж наратив сталевих героїв і гальванічних бетменів. Позиціонування жертви залишає люфт для компромісних і хитріших виходів зі завідомо нерівної заруби.

Тоді як наратив незламного героя не передбачає такого люфту, адже наратив героя полягає в ультимативних крайнощах: або на щиті, або зі щитом. Наратив героя передбачає загибель зі славою замість соломонових рішень, ухвалених тверезим розсудком, а не в стані палкого запаморочливого афекту.

Катастрофічно хибним тим паче зараз є самопозиціонування як рівнозначної сторони війни. Нічого ж не помінялося із дня вторгнення: ворог у 28 разів меншим не став, його населення в 4 рази не скоротилося, його воєнний бюджет у 3 рази не впав, його виторг від нафти, навпаки, росте.

Уявляння себе спроможними побороти монстра самотужки за принципом «дайте нам гроші й зброю, а далі ми самі» - це навіть не самообман чи самодурство. Це вже клініка.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=Mhsgmn2gtsU

Це не соціологія і не закономірність, це - фейсбук-допис конкретного військовослужбовця по конкретному полігону, куди привозять бусифікованих віком 35-60 років. Вибірка 150 осіб.

Зі 150 новобранців:
• 3 людини на штучній вентиляції легень,
• 2 інфаркти,
• 2 інсульти,
• 4 СЗЧ, з них 2 - під час шпиталізації.

Щоденна кількість звернень у медчастину – близько 20. Основні скарги: висока температура, яку ніхто не збирається збивати, а також болі в спині та попереку через фізичну неспромогу носити на собі важкий кілограмаж.

У кожного третього-четвертого – тиск. Ноги й суглоби – навіть не рахується. Навесні, до настання літа, - епідемія ГРЗ, застуди, бронхіту, кашлю, нежиті, які переносяться на ногах і не вважаються причиною відлежатися.

Про мотивацію говорити не доводиться. Про зашкал прокльонів доводиться мовчати. Розуміння, яке ККД буде з того всього зброду, відсутнє навіть у досвідчених офіцерів. Але процес іде, контора пише, начальник звіти видає.

Гроші, відмиті війною, ніколи не пахнуть. Особливо за умов, коли незамінні перейшли у безсмертні, а особистостями руководять особини.

Можна цілими батальйонами помирати за високі ідеї. Можна демонструвати вершини людяності та самоорганізації. Але все це до одного місця – якщо на вибори піде уставшеє от войни бидло.

Ми вміємо бути героями – але не вміємо бути виборцями. І тому героїзм – сізіфовий. Крім виснаження нації, він ні до чого не призводить. Бо скільки б життів не вмурували в піраміду клептократії, це все буде марно – якщо в кабінці для голосування елехторат добровільно віддасть країну тим, хто на чужому героїзмі звів свої довічні хороми.

Отак послухаєш: народ у нас працьовитий, земля в нас найродючіша на планеті, віра в Бога сама-сама, нашій моралі взагалі хай вся Європа повчиться, кожен другий незламний, кожен третій непереможний. От тільки: чого ж ми живемо в такому лайні безпросвітному? чого ж ми такі нещасливі, тотально нещасливі під цим пекучим сонцем?

Бо не важливо, ким ми себе вважаємо. Не важливо, ким ми хочемо здаватися. Важливо – ким ми погодилися бути у своїй власній державі.

Дивлячись на ту кашу, яка в головах наших людей, змушений сказати: люди-люди, у нас ніколи не буде добре.

Такі в мене думки виникли після запитання глядача в пʼятничному інтерактивному етері про потенційні вибори:
👉
https://www.youtube.com/watch?v=Mhsgmn2gtsU

У недільну ніч полине музичне вітання для сьогоднішнього уродинника. 33 роки, сакральну цифру, святкує співак Ivan Navi.

Побажаю Іванові знайти своїх апостолів і пізнати своє призначення на сій землі. Від ювіляра звучить пісня Мозгового Край, яку Ivan Navi виконав на благодійному концерті у Lviv Music Room.

Хай ніч буде спокійною там, де гори й полонини, де стрімкі потоки-ріки.

Весь світ б’ється над дилемою: що зробити, щоби війну припинити?

Кілька лайфхаків зісередини:

1. Рішуче заборонити всі концерти, гастролі й музично-естрадні дійства – і через певний час опечалене населення разом із безробітними артистами почнуть бити на сполох. Бо поки фронт стікає кровію, а вся країна нон-стоп концертує й двіжує – війна може тривати вічно.

2. Закрити на замок усі театри, музеї, фестивалі й культурні локації – і тоді шокована інтелігенція почне думати, як припиняти війну, а не як поминати загиблих перед кожним спектаклем.

3. Заморозити всю розважально-відпочинкову індустрію (буковелі, яблуниці, поляниці, клуби, басейни, тераси, паби, сауни, готелі, скансени, садиби, колиби, чани) – бо поки люди релаксують собі в задоволення під час війни, то війна може тривати вічно.

4. Замкнути кордон для жінок 18-60 років – бо поки половина населення за статевою ознакою не має ніяких обтяжень війни, вона може тривати вічно.

Поки більша частина країни розважається, фестивалить і п’яно горланить на стадіонних концертах «Я не здамся без бою» - доти війна триватиме вічно. Щоб думати, як припиняти війну, вона має стати нестерпною для абсолютно всіх.

Повнота життя під час війни робить її вічною.

Ось і знову злапали міноборонних діячів на розкраданнях. Ось і знову показали флоридські маєтки родичів нашого міністра оборони з басейнами та картинними галереями. Ніби ніхто й не знав...

Чинник Безпеки в нас ніколи не був чільним. Усі 33 роки наша вовтузня за владу – це завжди за гроші, за корито, за доходи, за монополії, за мільйони й мільярди. Грубо кажучи – за економіку. За збагачення.

Безпековий чинник в укр.політиці відсутній начисто. А в російській він – чільний. Там боротьба за владу, крім усього вищезазначеного, - це в першу чергу боротьба за червону кнопку, за репресивну вертикаль, за силовий блок.

Цим і продиктована 20-річна «згода» Заходу на путіна як «відносно прогнозованого». Позаяк усі навколокремлівські тілорухи біля триколірного керма – це питання безпеки для континенту, то континент завше був радше за консервацію зрозумілого їм зла, ніж за експерименти.

РФ завжди продавала наззовні нехитрий міт: яким би гаспидом не був путін – він є, схематично, «кращим із гірших», бо всі інші яструби й шакали в чекістському списку – незмірно кровожерливіші. Цей міт успішно вкорінений і в голові Трампа. А коли путін ритуально ліквідував зека-заколотника Пригожина – тим паче утвердився міт про путіна як набагато сприйнятнішого дуала Заходу, ніж могло би бути.

Війна ще більше зацементувала цей стереотип в очах світових лідерів: путін перед ними постає як досвідчений шантажист безпекою, а наші буратіни – просто як інкасатори всіх ресурсів і потоків в узурпованій державі.

Звідси й ставлення отакево.

Записав відеоблог-пояснення, чому лавров ніби спотайна пропонує орбану включитися в тему «захистимо СВОїх в Україні».

Цей відеоблог можна було би звести до кепкувальної «подяки» нашим рускоязичним, які існують на догоду ворогу в якості зачіпок й причин війни, але насправді все глибше. Саме тому попрошу виділити зовсім небагато часу на з’ясування понятійної бази «захисту нацменшин» та «захисту своїх» - всього того, чим уміло грає ворог:
👇
https://www.youtube.com/watch?v=2JXR4WUa2QU

Цивінського, переможця конкурсу на посаду директора Бюро економічної безпеки, забракували й завалили «з безпекових міркувань» - бо, виявляється, в росії живе його тато, який сім’ю покинув ще в далекі часи СССР, тоді ж осів у росії і з попередньою сім’єю стосунки не підтримував.

Он воно як цікавезно виходить.

Цивінському не можна очолювати БЕБ, тому що в нього біологічний тато після розлучення мешкає в росії – а Єрмаку бути віце-президентом воюючої країни, оказується, можна навіть попри те, що батько його – штатний пенсіонер російської розвідки.

І Подоляку бути куратором офісопрезидентської медія-вертикалі теж можна, хоча в росії жив його старший брат, полковник ФСБ.

А Павло Кириленко міг очолювати Антимонопольний комітет, поки його брат був бойовиком сепаратистів.

А Ігор Прокопчук 8 років очолював Постійне представництво України в ОБСЄ, зараз відпочиває Послом у Румунії, при цьому його молодший брат кандидував від росії на посаду очільника Інтерполу.

Ці артисти такі непрогнозовані, такі хаотичні. Що можна одним – те другим (неугодним) зась. Хороше дишло - те, яким можна крутити коней куди завгодно.

Британія вже почала відмовляти українцям у наданні притулку з таким роз’ясненням: «в Україні не скрізь тривають бойові дії, тому українці можуть переїхати у безпечніші регіони всередині своєї країни».

Таке формулювання зачне цілий тренд відмов по всій Європі гіпотетично наступній хвилі еміграції навіть у разі ще більшого розгорання війни й утрат територій.

Бо європейці розкусили: галицька умовна цьоця Стефа з умовного Турківського району, де за всю війну не продзижчав жоден шахед, охоче скористалася війною й зробилася біженкою в умовній Італії чи Швейцарії.

Британський підхід фактично закриває вікно шансів для першої й єдиної хвилі біженців зразка 2022 року. Тепер навіть якщо й буде ескалація війни з подальшою окупацією – Європа трактуватиме це як добровільний вибір України саме цього варіянту, бо інші були відхилені.

Майбутній статус українських емігрантів буде не «біженець від війни», а просто іноземець з усіма похідними від цього обов’язками й обмеженнями. Ставлення до біженців дуже скоро розвернеться з «безумовна жертва» в бік відповідальності рідної держави дбати про те, як захистити своїх громадян, а не плодити сотні тисяч мігрантів за повної відсутності переможного сценарію війни.

Увірвалося цьоці Стефі. Та й всім, зрештою.