Уродженця Києва Миколу Дилецького називають творцем школи партесної музики західного напрямку, яка дала світові низку визначних композиторів.

Він написав теоретичну працю «Мусікійська граматика» — памʼятка українського бароко, — який опублікували рівно 350 років тому у Вільно (нині Вільнюс). У ньому Дилецький детально пояснив технічні особливості партесного співу і композиції.

І що важливо! У цій роботі він перший у світі описав квінтове коло — як графічну схему, за якою музикант може простежити гармонічні зв’язки між усіма мажорними та мінорними тональностями 12 нот. Для композиторів ця робота полегшила написання музики.

Це правда вартує уваги… Твір «Воскресенський канон» Миколи Дилецького. Послухайте будь ласка.

На фото — фрагмент «Мусикійської граматики» М.Дилецького.

Сьогодні ж, до речі, одинадцята річниця звільнення Слов'янська і Краматорська від русні.

Тож є гарний привід перечитати вірші Михайла Петренка про Слов'янськ, видані 1848 року.

Уривок з Візернуку цнот Єлисея Плетенецького — панегірика на честь архимандрита Єлисея Плетенецького й однієї з перших книг, виданих у Києві.
Автор панегірика Олександр Митура згадує серед чеснот Єлисея Плетенецького відродження "припалої пилом" друкарні Балабана у Києво-Печерській Лаврі:

Фꙋндоваⷩє Дрꙋкарнѣ

И тоѥи тежъ цноты молчать не годитсѧ,
Хто бы противъ того быⷧ, глꙋпыⷨ подобиⷮсѧ,
Котѡрыѥ бы намнѣй ѡ тоє не дбаютъ,
Же мꙋдрыє поⷣ лавꙋ славꙋ ихъ вкидаютъ.
Ты ꙗкъ велце потенжный в҆̀ оучинкꙋ горливоⷨ,
Ведеⷲ (ꙗко мовѧⷮ) рей в҆̀ дѣлѣ свѧтобливоⷨ.
Бось повскресилъ Дрꙋкарню припалꙋю пыломъ
Балабана, цнѡтъ веⷧкиⷯ, речю и тежъ дѣлоⷨ.
Онъ за благословенствоⷨ Ѿца намъ ст҃ого,
Ꙋдалъсѧ до ремесла (могꙋ речи) цного.
Ты зась ꙗко милостниⷦ Цр҃кви збытъ ревнивы̀̀,
Хотѣлъ и допѧлесь то ꙗко не лѣнивый.
По зестю єго з҆̀ свѣта, Дрꙋкарню вскреси́ти,
И преⷥ выдаваньє Книгъ Цр҃ковъ оукраси́ти,
Кгды жъ сѧ Цр҃ковꙏ Бж҃аа̇ преⷥ ню помножаєт:
И в Дѡгматеⷯ Ѿцеⷡскиⷯ сли́чне проквитаѥⷮ.
Нехай же ти стокротне Бъ҃ то нагоро́дитъ:
А щастьє противноѥ неⷯ нѣ в чомъ не шкодиⷮ

Олександр Митура. Візерунк цнот Єлисея Плетенецького. Київ, 1618


| Літопис |

До речі, чому ми постимо уривки з творів 17 століття? Нас надихнув Іван Лисяк-Рудницький:

РОЗМОВА ПРО БАРОККО

А: Що більше думаю про те, то частіше прокидається в мені сумнів, чи небіжчик Іван Котляревський зробив таку велику послугу український літературі. Була в нас до другої половини 18 століття вироблена літературна мова з устійненими традиціями. Ця мова спиралась на церковнослов'янщину та відбігала досить далеко, це правда, від поточної мови. Але біди тут не було ніякої. Чи не краще було відсвіжити книжну мову, впровадивши до неї поступово живі розмовні елементи, як це в себе зробили москалі?
Раптовий перехід до народної мови означав розрив з великою культурною традицією, добровільне зречення багатої спадщини нашого барокко. Не знаю, як мене вчили у школі, але факт, що 17 і 18 століття оставалися донедавна для мене немов закутані мрякою. На ці речі мені тільки останніми часами відкрилися очі, і я захоплений цими скарбами...

Іван Лисяк-Рудницький. Розмова про бароко <1943>. Історичні есе. Т. 1. Київ, 1994 (с. 63-69)


| Літопис |

​УКРАЇНСЬКА ТРАНСЛІТЕРАЦІЯ НА КАРТАХ 19 СТОЛІТТЯ

Павел Йозеф Шафарик (словац. Pavol Jozef Šafárik, чеськ. Pavel Josef Šafařík, 13 травня, 1795, Кобелярово — 26 червня 1861, Прага) — словацький та чеський поет, історик, мовознавець, етнограф. Засновник наукової славістики. Свої твори писав переважно чеською та німецькою мовами.

Карта «Slovanský zeměvid» словацького та чеського мовознавця та етнографа Павела Шафарика (Pavel Jozef Šafárik; 1795-1861), яка була частиною виданої у 1842 р. книжки «Слов'янський народопис» («Slovanský Narodopis»), заклала основи слов'янської етнографії і мала великий успіх. Мапа була підготовлена уже в 1838 р., але на друк не вистачало грошей. Карта та монографія витримали три видання. Друге видання вийшло у тому ж 1842 р., а третє — у 1843 р. Масштаб карти 1:4 530 000 (в милях). Формат мапи 44х51 см. Мідерит. Титул розташовано у лівому нижньому куті, легенду – у правому, етнічну карту півночі Росії (9х14 см) – у верхньому лівому куті. Мапа видана у Празі. На карті П. Шафарик спробував передати назви в транскрипції мов місцевих народів, і в результаті ми спостерігаємо типово українські назви міст: Lviv, Černihiv, Charkiv, Mykolajiv і т.д.

Поряд з великорусами, малорусами і білорусами Павел Шафарик, за мовним критерієм, виокремлює і “новгородців”. Пізніше вони зникнуть з етнографічних карт. З різними доповненнями етнографічна карта П. Шафарика перевидавалася у західноєвропейських довідкових та навчальних виданнях – спочатку німецькомовних, а згодом французьких та інших. Зокрема, точно за П. Шафариком показані слов’яни на етнографічній карті Європи у німецькому навчальному атласі Генріха Берґгауса (1847 р.). Аналогічно виглядають ареали проживання народів і на французькій “Етнографічній карті Росії” (1852).

Джерело: ЕТНІЧНІ КАРТИ УКРАЇНCЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ ВЧЕНИХ XIX ст.

Карта: Slovanský Zeměvid

Дивіться, як треба писати присвяти:

ПОСВЯЩАЮ

одъ щирого сердця и душі

первому

НА ВСЮ УКРАІНУ!..

Славному, уподобаному, народному, любымому Піитові и дуже вельмы дотепному Сконпонаторові шановному Батькові наськоі Южнорусськоі, сірічъ Малороссійськоі, Словесності

ИВАНУ ПЕТРОВЫЧУ
КОТЛЯРЕВСКОМУ

на прикміту:

Віковічноі, славноі памъяті, всёгосвітнёі шанобы, велыкоі поваги, щиро-рідноі дьяки, і за всэ доброго спасы-Бігъ! Якъ творцю: Энеиды, Наталкы Полтавкы и Москаля Чарівныка.

И ВКУПІ ТАКОМУЖЪ

Дотепному Его рівні и побратыні кныжного діла, старому, шановному и, всіма добре розумнымы людьмы, поважаѣмому, пану Віршатору и Сконпонатору

ГУЛАКУ-АРТЕМОВСКОМУ.


Грыцько Карпенко.

1862 року
Санктпетербурхъ.

Г. Д. Карпенко. Велыкодна Украйінська Посполіта малороссійська пісьня на віковічно-славный девъятнадцятый день місяца февpаля тысяча-вісімъ-сотъ-шісьтьдесять пеpваго pоку: для фоpтепіано. СПб, 1862


| Літопис |

СЕКС і МІСТО кінця 19 століття

Так, про подружні стосунки в селі на Херсонщині ми вже читали, тепер читаємо про позашлюбні стосунки у великому місті десь на заході України:

НА РІВНЇ З МУЖЧИНОЮ

Образок з великоміского житя.
(Конець).

Стара істория: знайомість з улицї, а з того любов. Він припав їй дуже до вподоби: чутливий, добросердечний і елєґантский. Она знала, що він був банковим урядником, мав матїр і дві молоді сестри, котрі літом мешкали задля слабости матери у свояків на селї: і він знав єї поєдинчу історию, що она на сїм сьвітї не має нїкого, самітна, без помочи.

Они любили ся, але Каська чомусь не могла натїшити ся своїм тайним щастєм! Як би їй полекшало, коли-б єго родина вернула ся з села і знала про їх тайну! Серед таких гадок єї тим більше вражала ріжниця між мужчиною а жінкою. Єго не непокоїло нїчо, він не потребував жадного сьвідка свого щастя; він іменно був мужчиною, а она дївчиною — в тім цїла річ.

Коли він раз — лїто вже кінчило ся — наставав на неї, щоб лишила свое занятє, він має досить гроший, аби єї удержати, він їй найме мешканє на передмістю, де она може сама і спокійно жити, тодї она з переляком видивила ся на него і не відповіла нї одного слова. А коли він таки дальше говорив, як то ему прикро, що в таку гарну погоду сидить замкнена в душнім бюрі, що може без найменьшого ваганя пристати на єго предложенє, она єго остро зганила і заборонила, о сїм ще раз говорити.

Серце їй немов шепнуло, що прецїнь перед сьвітом не є его нареченою, хоч він єї на самоті так називав, і що їх зносини не сьміють стати ся довірочними, як довго ніхто окрім них двох о тім нїчого не знає. Она вправдї не могла єму нїчого закинути, але се тайне щастє любовне непокоїло еї. А що, коли він таки не має чесних замірів? Хто се може знати? Она називала свої підозріня безосновними, несправедливими, поганими, але таки не могла їх приглушити. "Як єго мати верне, все буде добре", успокоювала себе. Але лїто минуло, наспіла осїнь і далї вже минала, а єго родина все ще не вертала...

Степан Невтїшний. На рівнї з мужчиною (образок з великоміского житя). Буковина, 1897, число 116


| Літопис |