НеоАрхаїка 🐾

#НАрх_витяги

Надзвичайно важливе спостереження Ґребера і Венґрова у "Світанку всього": байку про те, що люди в до-модерних, до-індустріальних, традиційних суспільствах тяжко і безперервно працювали, вигадали вікторіанські інтелектуали для того, щоб переконати тогочасних робітників, що їхнє життя і умови праці - безумовно кращі, ніж у їхніх предків.

Протягом дев’ятнадцятого століття майже всі, хто сперечався про загальний напрямок розвитку людської цивілізації, вважали саме собою зрозумілим, що технічний прогрес був головною рушійною силою історії, і якщо прогрес був історією звільнення людини, це могло б означати лише звільнення від «непотрібної праці»: у майбутньому наука звільнить нас принаймні від найбільш принизливих, обтяжливих і душеруйнівних форм роботи. Насправді ще до вікторіанської епохи багато хто почав стверджувати, що це вже відбувається. Вони стверджували, що індустріальне сільське господарство та нові пристрої для економії праці вже ведуть нас до світу, де кожен буде насолоджуватися наявністю дозвілля та достатку, і де нам не доведеться витрачати більшу частину свого свідомого життя, бігаючи за чиїмось наказом.

Зрозуміло, що це твердження мало б видатись дивним для радикальних профспілкових діячів у Чикаго, яким і в 1880-ті роки доводилося брати участь у запеклих битвах з поліцією та найманцями компаній – щоб виграти восьмигодинний робочий день – тобто отримати право на щоденну роботу, яку навіть середньовічний барон вважав би нерозумним запроваджувати для своїх кріпаків. Проте, можливо, саме у відповідь на такі кампанії вікторіанські інтелектуали почали стверджувати, що вірним є протилежне: «первісна людина», мовляв, вела постійну боротьбу за саме своє існування; життя в ранніх людських суспільствах було вічним клопотом. Європейські, китайські чи єгипетські селяни працювали від світанку до заходу, щоб заробити собі на життя. Таким чином, навіть жахливі режими роботи епохи Діккенса насправді були вдосконаленням того, що було раніше. Усе, про що ми сперечаємося, наполягали вони, – це темпи покращення. На початку двадцятого століття такі міркування стали загальновизнаними яко здоровий глузд.

Девід ҐРЕБЕР, Девід ВЕНҐРОВ, "Світанок всього" (2021)

❤5👍4🔥1

www.group-telegram.com/us/neoarchaic.com/671

436 viewsApr 11 at 19:33

#НАрх_витяги

Надзвичайно важливе спостереження Ґребера і Венґрова у "Світанку всього": байку про те, що люди в до-модерних, до-індустріальних, традиційних суспільствах тяжко і безперервно працювали, вигадали вікторіанські інтелектуали для того, щоб переконати тогочасних робітників, що їхнє життя і умови праці - безумовно кращі, ніж у їхніх предків.

Протягом дев’ятнадцятого століття майже всі, хто сперечався про загальний напрямок розвитку людської цивілізації, вважали саме собою зрозумілим, що технічний прогрес був головною рушійною силою історії, і якщо прогрес був історією звільнення людини, це могло б означати лише звільнення від «непотрібної праці»: у майбутньому наука звільнить нас принаймні від найбільш принизливих, обтяжливих і душеруйнівних форм роботи. Насправді ще до вікторіанської епохи багато хто почав стверджувати, що це вже відбувається. Вони стверджували, що індустріальне сільське господарство та нові пристрої для економії праці вже ведуть нас до світу, де кожен буде насолоджуватися наявністю дозвілля та достатку, і де нам не доведеться витрачати більшу частину свого свідомого життя, бігаючи за чиїмось наказом.

Зрозуміло, що це твердження мало б видатись дивним для радикальних профспілкових діячів у Чикаго, яким і в 1880-ті роки доводилося брати участь у запеклих битвах з поліцією та найманцями компаній – щоб виграти восьмигодинний робочий день – тобто отримати право на щоденну роботу, яку навіть середньовічний барон вважав би нерозумним запроваджувати для своїх кріпаків. Проте, можливо, саме у відповідь на такі кампанії вікторіанські інтелектуали почали стверджувати, що вірним є протилежне: «первісна людина», мовляв, вела постійну боротьбу за саме своє існування; життя в ранніх людських суспільствах було вічним клопотом. Європейські, китайські чи єгипетські селяни працювали від світанку до заходу, щоб заробити собі на життя. Таким чином, навіть жахливі режими роботи епохи Діккенса насправді були вдосконаленням того, що було раніше. Усе, про що ми сперечаємося, наполягали вони, – це темпи покращення. На початку двадцятого століття такі міркування стали загальновизнаними яко здоровий глузд.

Девід ҐРЕБЕР, Девід ВЕНҐРОВ, "Світанок всього" (2021)

BY НеоАрхаїка 🐾