group-telegram.com/neoarchaic/801
Last Update:
#НАрх_scum
#апологія_хуторянства
Фіцбух нагадав, як 4 роки тому, в останнє мирне літо ми приїхали до Одеси на кілька днів. Я гуляв тоді із сином по рідному мікрорайону і щиро дивувався випадковим розмовам урабнізованих дорослих з їхніми дітьми. Ці розмови були водночас настільки безглузді й колоритні, що гріх не навести їх тут, як свідчення того, наскільки глибоким ровом велике місто може відгородити від Природи свідомість свого нікчемного насельника. Навесні я вже згадував тут повчальну історію про незадачливих туристів, що завітали якось наш Хутір і були дуже налякані невеликим лісом серед степу. Тому я впевнений, що це не окремі випадки, а тенденція. Тепер ці люди ще й ведуть нескінченні аутичні "розмови" з системою лінійних рівнянь, що довільно генерує потоки текстів.
Розмова 1
Біля пісочниці. Жінка з істеричними нотками в голосі звертається до хлопчика 2-3 років:
- Осторожно, сынок, не подходи к тому краю, там жук!
Думав, мені почулося, бо ж ми іноді впродовж всієї прогулянки з сином рухалися "від жука до жука". Далі жінка все ж уточнила:
- Это какая-то муха, или пчела, или оса. Она роет песок!
Друга жінка, горбата і в темних окулярах, також покликала свою дочку (теж в недолугих темних окулярах):
- Отойди оттуда сейчас же! Это какое-то странное существо, на себя не похожее. Сейчас [1] все эти мухи, осы так укусить могут... И по траве нельзя ходить - клопы, клещи...
[1 - з подальшого я зрозумів, що малася на увазі "наша епоха"; мовляв, життя все гіршає і гіршає, комахи розносять хімічну отруту чи щось таке]
Діти, саме собою, від початку проявляли здорову зацікавленість живим створінням, але мало-помалу перейняли тривожність батьків і то грали лише з одного краю пісочниці, то носилися з вигуками "Оса, оса, страшно!". Мій син в цей час доволі флегматично стояв по центру й накидав пісок до самоскиду.
Що ж до "существа, на себя не похожего", то це дійсно була пісочна оса (хтось із родини крабронідів). Жодної агресії чи бодай цікавості до людей вона не виявляла і спокійно рила нірку коло стінки пісочниці.
Розмова 2
По встеленій бетонними плитами стежині між домами ідуть жінка з сином 4-5 років. Хлопчик звернув на узбіччя й пішов між деревами (ні газону, ні бруду там не було). Жінка обурено скрикнула:
- Почему ты идёшь по земле?! Ты же можешь упасть!
Дитина щось пробурчала, мабуть, що не впаде. Жінка обурилась ще більше:
- Там куски земли! Куски земли!
Розмова 3
Ще одна стежина з іншого боку від двору. Цього разу дівчинка іде і сумно говорить:
- И здесь всё покосили, и здесь... Почему везде траву косят?
Її бабка чи то зам'ялася, чи то щиро не знала, але з якоюсь виразною роздратованістю вигукнула:
- Патамушта!
Дівчинка знітилась і мовчки пішла далі.
У всіх цих ситуаціях відчувається якесь екзистенційне паскудство. Покоління невротичних "сніжинок" на підході. В США такі вже зараз виступають проти священної Другої поправки, приміром.
BY НеоАрхаїка 🐾
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
Share with your friend now:
group-telegram.com/neoarchaic/801