Ще не бачила весь міжнародний конкурс Миколайчук OPEN, але цьому чеському фільму пророкую перемогу🩵
Сьогодні о 19:30 на Миколайчук OPEN відбудеться українська прем’єра фільму «Пробач, дівчинко»/Sorry, Baby.
Я поговорила з режисеркою цієї ніжної стрічки про те, як жити далі після травми. Єва пережила харасмент з боку викладача та перенесла цю історію у режисерський дебют.
Тому для DIVOCHE.Media я не лише розпитала її про кіно, але і розповіла про українських акторок, які зараз висловлюються проти майстрів та директорів театрів.
Я поговорила з режисеркою цієї ніжної стрічки про те, як жити далі після травми. Єва пережила харасмент з боку викладача та перенесла цю історію у режисерський дебют.
Тому для DIVOCHE.Media я не лише розпитала її про кіно, але і розповіла про українських акторок, які зараз висловлюються проти майстрів та директорів театрів.
Divoche.Media
«Я намагаюся отримувати задоволення навіть у темні дні»: Режисерка фільму «Пробач, дівчинко» Єва Віктор про життя після насильства…
Інтервʼю з акторкою Євою Віктор про її режисерський дебют було одним із найдивніших у моєму досвіді. Американська зірка серіалу «Мільярди» мала повернутися з
ДЕНЬ 2 і 3 Миколайчук OPEN — Людина, що (не) боїться смерті
Невипадковою, а неймовірно професійною роботою програмера фестивалю вже за три дні можна складати пазли та бачити паралелі у фільмах програми. І не дивно, щоб під гаслом «Людина в центрі історії» фестиваль говорить із глядачем про відношення до смерті. Бо без неї наше життя неможливо, а як до цього відноситися можна дискутувати мовою кіно.
👁 «Знайомий дотик», реж. Сара Фрідленд — 8 з 10 ⭐️
Як показати деменцію у кіно так, як ще ніхто не показував? Дебютний фільм з Венеційського кінофестивалю 2024, що отримав в програмі «Горизонти» аж три нагороди знайшов цю мову — він не лякає. Героїня Рут вже погано памʼятає свого сина. Зате добре знає рецепт борщу. Вона не завжди знає скільки їй років, тому легко заграє і з лікарем, і зі своїм сином. Безперечно фестивальне кіно показує як жінка, що переїхала у будинок із доглядом живе звичайне життя, що хоч і змінила хвороба, але точно не зруйнувала.
Це не «Батько», після якого хочеться сподіватися, що з тобою чи твоїми рідними не станеться деменція. Це оповідь на полу тоні у ніжних кольорах шкіри про час, який важливо не втратити, поки ти ще знаєш хто ти. І памʼятаєш всі рецепти улюблених страв рідних.
👁 «Поховай нас у самотній пустелі», реж. Нгуєн Ле Хоанг Пхук — 6 з 10 ⭐️
Вʼєтнамський круглий фільм, як розповів сам режисер на Q&A після української премʼєри, був натхненний двома ситуаціями. Перша — з новин: чоловік поховав свою дружину у пластикову фігуру-саркофаг, бо не хотів з нею розлучатися до своєї смерті. Друга — особиста: режисер втратив кількох своїх рідних і хотів прорефлексувати це у фільмі про сприйняття смерті. А ще від дуже вʼєтнамський, бо уявити історію, де крадій залазить у будинок, а хазяїн пропонує справу, не уявиш у нашій культурі. Він просить молодика його вбити та поховати разом із його дружиною в пустелі. Дружина померла вже 10 років тому від хвороби. І зберігається у саркофазі допоки вони не зможуть піти в інший світ разом.
Попри досить похмурий сюжет, цей фільм з неймовірною легкістю говорить про смерть, бо за нею йде переродження. А ще торкається теми дружби і має унікальне кадрування. Звісно, ви вже десь могли таке бачити. Але як це зроблено у «Поховай нас у самотній пустелі»— це варто уваги.
👁 «Кінець», реж. Джошуа Оппенгеймер — 4 з 10 ⭐️
Оскароносний режисер фільму «Акт вбивста» зняв ігрове кіно. І не просто ігровий фільм, а постапокаліптичний мюзикл про групу людей, які живуть у бункері після кінця світу. Мої основні питання до фільму, який використовує жанр як колись це робили класичні мюзикли (герої співають не номерами, а продовжують репліки піснею), це його темпоритм, який дуже провисає на трьох годинному хронометражі. І відверто виснажує. Хоча історія життя і страждань привілейованих, коли світ — це лише їхній бункер, та і з таким кастом це мало би бути цікаво.
👁 «Премія Орвіна», реж. Максим Марченко
Як без українського середнього метру? І теж про смерть. Точніше, про спробу інсценування смерті заради премії Орвіна (Дарвіна), щоб зацікавити дівчину. 40-хвилинний фільм, який був знятий ще до повномасштабного вторгнення дуже старається бути кумедним, вигадливим в операторській роботі. Виходить трохи сирим, але із заявкою на майбутні чорні комедії від режисера (бажано вже повні метри, бо середній — це не туди, і не сюди). А каст молодий і класний — Роланд Мішко («Зозулі»), Анастасія Капшученко («Редакція») та інші
Невипадковою, а неймовірно професійною роботою програмера фестивалю вже за три дні можна складати пазли та бачити паралелі у фільмах програми. І не дивно, щоб під гаслом «Людина в центрі історії» фестиваль говорить із глядачем про відношення до смерті. Бо без неї наше життя неможливо, а як до цього відноситися можна дискутувати мовою кіно.
Як показати деменцію у кіно так, як ще ніхто не показував? Дебютний фільм з Венеційського кінофестивалю 2024, що отримав в програмі «Горизонти» аж три нагороди знайшов цю мову — він не лякає. Героїня Рут вже погано памʼятає свого сина. Зате добре знає рецепт борщу. Вона не завжди знає скільки їй років, тому легко заграє і з лікарем, і зі своїм сином. Безперечно фестивальне кіно показує як жінка, що переїхала у будинок із доглядом живе звичайне життя, що хоч і змінила хвороба, але точно не зруйнувала.
Це не «Батько», після якого хочеться сподіватися, що з тобою чи твоїми рідними не станеться деменція. Це оповідь на полу тоні у ніжних кольорах шкіри про час, який важливо не втратити, поки ти ще знаєш хто ти. І памʼятаєш всі рецепти улюблених страв рідних.
Вʼєтнамський круглий фільм, як розповів сам режисер на Q&A після української премʼєри, був натхненний двома ситуаціями. Перша — з новин: чоловік поховав свою дружину у пластикову фігуру-саркофаг, бо не хотів з нею розлучатися до своєї смерті. Друга — особиста: режисер втратив кількох своїх рідних і хотів прорефлексувати це у фільмі про сприйняття смерті. А ще від дуже вʼєтнамський, бо уявити історію, де крадій залазить у будинок, а хазяїн пропонує справу, не уявиш у нашій культурі. Він просить молодика його вбити та поховати разом із його дружиною в пустелі. Дружина померла вже 10 років тому від хвороби. І зберігається у саркофазі допоки вони не зможуть піти в інший світ разом.
Попри досить похмурий сюжет, цей фільм з неймовірною легкістю говорить про смерть, бо за нею йде переродження. А ще торкається теми дружби і має унікальне кадрування. Звісно, ви вже десь могли таке бачити. Але як це зроблено у «Поховай нас у самотній пустелі»— це варто уваги.
Оскароносний режисер фільму «Акт вбивста» зняв ігрове кіно. І не просто ігровий фільм, а постапокаліптичний мюзикл про групу людей, які живуть у бункері після кінця світу. Мої основні питання до фільму, який використовує жанр як колись це робили класичні мюзикли (герої співають не номерами, а продовжують репліки піснею), це його темпоритм, який дуже провисає на трьох годинному хронометражі. І відверто виснажує. Хоча історія життя і страждань привілейованих, коли світ — це лише їхній бункер, та і з таким кастом це мало би бути цікаво.
Як без українського середнього метру? І теж про смерть. Точніше, про спробу інсценування смерті заради премії Орвіна (Дарвіна), щоб зацікавити дівчину. 40-хвилинний фільм, який був знятий ще до повномасштабного вторгнення дуже старається бути кумедним, вигадливим в операторській роботі. Виходить трохи сирим, але із заявкою на майбутні чорні комедії від режисера (бажано вже повні метри, бо середній — це не туди, і не сюди). А каст молодий і класний — Роланд Мішко («Зозулі»), Анастасія Капшученко («Редакція») та інші
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Вийшов наш подкаст з Павлом Остріковим. Режисером, чиєю простотою і геніальністю водночас я захоплююсь.
Сценарій називався «Космічна Одіссея: чи можливо знімати наукову фантастику в Україні». Як людина, яка бачила «Ти — космос» кажу — може.
А ви поки подивіться наш подкаст.
Гарного перегляду: https://youtu.be/SBw9yepAjnk
Сценарій називався «Космічна Одіссея: чи можливо знімати наукову фантастику в Україні». Як людина, яка бачила «Ти — космос» кажу — може.
А ви поки подивіться наш подкаст.
Гарного перегляду: https://youtu.be/SBw9yepAjnk
YouTube
Я проплакав, і стало легше. ПАВЛО ОСТРІКОВ – Коли буде як у Голлівуді? | ПОДКАСТ | УКРАЇНСЬКЕ КІНО
У новому випуску подкасту Коли буде як у Голлівуді? говоримо з режисером і сценаристом Павлом Остріковим, автором фільму Ти – космос. Це перший український сай-фай, що виріс зі студентської вистави й дістався міжнародних фестивалів. У центрі – історія кохання…
Останнє моє інтерв’ю про фільм HOT MILK з #berlinale2025 — розмова з акторкою Фіоною Шоу про її роль жінки в кріслі колісному.
Вдалося поговорити з нею про різноманітне — інклюзивність в Україні, квірність, свободу у різному віці та як працювати з жінками на знімальному майданчику
Читайте на ELLE Україна
👇
нагадую, що про фільм «Гаряче молоко», українська премʼєра якого відбулась на Миколайчук OPEN, я також говорила з акторкою Еммою Макі та режисеркою Ребеккою Ленкевич
Вдалося поговорити з нею про різноманітне — інклюзивність в Україні, квірність, свободу у різному віці та як працювати з жінками на знімальному майданчику
Читайте на ELLE Україна
👇
нагадую, що про фільм «Гаряче молоко», українська премʼєра якого відбулась на Миколайчук OPEN, я також говорила з акторкою Еммою Макі та режисеркою Ребеккою Ленкевич
Elle – модний жіночий журнал
«Є одна хороша річ у старості — ти вільний від своєї молодості»: Фіона Шоу про фільм «Гаряче молоко» та роль матері в кріслі колісному
Інтервʼю для ELLE
The Ugly Stepsister навіть вийде в український прокат. Хоч і з дистриб’ютором, до якого багато питань про їхні звʼязки з росією. У деяких навіть є докази. Але консьорн в іншому.
⁉️ Хто помітив українську акторку у фільмі?
Бо ми помітили. І маємо змішані почуття — як глядачі тішимося, як піарники сумуємо, що ніхто досить не трубить «о боже, це ж українка в такому класному кіно»
⁉️ Хто помітив українську акторку у фільмі?
Бо ми помітили. І маємо змішані почуття — як глядачі тішимося, як піарники сумуємо, що ніхто досить не трубить «о боже, це ж українка в такому класному кіно»
А поки ви відгадуєте хто ж ця українська акторка — ловіть інтервʼю про квір-кіно у регіональному чернівецькому медіа.
Захоплююсь Шпальта вже другий рік, бо бачу, що автори та авторки прагнуть розвиватися у кіно-напрямку. І глибоко та цікаво про це пишуть.
Цьогоріч потішили вкотре своїм розумінням актуальності та важливості тем, яких багато хто досі боїться ❤️🔥
Захоплююсь Шпальта вже другий рік, бо бачу, що автори та авторки прагнуть розвиватися у кіно-напрямку. І глибоко та цікаво про це пишуть.
Цьогоріч потішили вкотре своїм розумінням актуальності та важливості тем, яких багато хто досі боїться ❤️🔥
Шпальта
«Люди, які підтримують квір-кінематограф, роблять це достатньо сильно»: інтерв’ю з творцями фільму «Історія»
Про перші кроки, волонтерство, дистриб’юцію та натхнення режисера й актора. Короткометражну ігрову ЛГБТК+ стрічку «Історія» показали у межах цьогорічного Міжнародного фестивалю глядацького кіно «Миколайчук OPEN». «Шпальта» поспілкувалася з режисером фільму…
Розкриваю карти уважності — невелику роль у польсько-шведському переосмисленні Попелюшки у жанрі боді-горору грає українка Оксана Черкашина.
Щодо кіно загалом — непогано. Трейлер набагато більш шалений та жорстокий, ніж фільм. Як я останнім часом кажу про стрічки в цьому жанрі — можна було дожати. Поки ніщо за 4 роки не перемагає «Титан».
The Ugly Stepsister, 2025 — 3⭐️
Щодо кіно загалом — непогано. Трейлер набагато більш шалений та жорстокий, ніж фільм. Як я останнім часом кажу про стрічки в цьому жанрі — можна було дожати. Поки ніщо за 4 роки не перемагає «Титан».
The Ugly Stepsister, 2025 — 3⭐️
Карвай вміє відчувати. Людей, їхні болі та любові. Галас величних будівель і тишу за дверима маленьких квартир. Великі секрети маленьких людей, яких він як автор дуже любить.
А я його обожнюю за кадрування та колір. Багато дзеркал у цьому фільмі, неймовірне поєднання відтінків — все говорить про історію кохання, яке не має статися.
In the Mood for Love, 2000 — 4⭐️
А я його обожнюю за кадрування та колір. Багато дзеркал у цьому фільмі, неймовірне поєднання відтінків — все говорить про історію кохання, яке не має статися.
In the Mood for Love, 2000 — 4⭐️
Гарланд нарешті написав дуже стійку історію. А Бойл у своєму шалено-швидкому стилі зробив фільм, що навіть кращий на першу частину 20річної давнини.
Відтепер світ після вірусу нагадує постапокаліпсис лише у віддалених куточках Британії, а не в її столиці. Головний герой — бравий 12річний Спайк вперше виходить з безпечного острова на землю, де живуть зомбі. З хлопчини, який цепеніє від нападу зомбі, він швидко стає героєм, який хоче врятувати свою матір.
Їхня друга вилазка вже більш сюрреалістична, ніж небезпечна. Мати часто забуває в якому вона часі та просторі, а розмови про смерть переплітаються із нападами зомбі. Світ, який ніби зупинився в своєму розвитку, повертається до базових налаштувань — Memento mori та amore.
Моє відкриття — це музика у фільмі, над якою працював гурт Young Fathers🔥
Відтепер світ після вірусу нагадує постапокаліпсис лише у віддалених куточках Британії, а не в її столиці. Головний герой — бравий 12річний Спайк вперше виходить з безпечного острова на землю, де живуть зомбі. З хлопчини, який цепеніє від нападу зомбі, він швидко стає героєм, який хоче врятувати свою матір.
Їхня друга вилазка вже більш сюрреалістична, ніж небезпечна. Мати часто забуває в якому вона часі та просторі, а розмови про смерть переплітаються із нападами зомбі. Світ, який ніби зупинився в своєму розвитку, повертається до базових налаштувань — Memento mori та amore.
Моє відкриття — це музика у фільмі, над якою працював гурт Young Fathers🔥