Чому ми у видавництві "Атена" взялись за видання серії світової класики?
Де шукаємо права?
Найбільші скептики нашої серії світової літератури цілком резонно ставили запитання: "Так а де ви взяли переклади?". І хоч іноді це було в грубій і недорчній формі, я розумію їх: хочеться, щоб перекладами наших перекладачів опікувались чесно і докладали максимум зусиль, щоб вони дійшли до читачів в друкованому вигляді якнайкраще.
Я також розумію, що за довгі роки роботи українського книжкового ринку ситуація з використанням перекладів стала схожа більше на якийсь блокбастер, чи детектив. Я також займався пошуком різних правовласників більше двох років. Я шукав, розпитував старших редакторів та працівників державних радянських видавництв, я шукав усіма доступними шляхами правовласників та спадкоємців. На жаль, велика кількість наших перекладачів було репресовано, я обовʼязково ще розповім як вони зникали в еміграції (а потім їхні сліди обривались в ГУЛАГу), когось живцем спалили (це не художня метафора), вбили, закатували, отруїли, чи піддали забуттю.
Велика кількість перекладів дійсно не мають правовласників, бо фізично немає нащадків. Деякі гегемони ринку, звичайно, привласнювали, підробляли документи, судилися і навіть погрожували тим видавцям, які працювали над цими перекладами ще під час радянського союзу. Навіщо? Щоб залякати та відібрати. Дійсно, книговидавничий ринок України – ще той лабіринт і ніколи не знаєш куди вийдеш: в яму зі зміями, чи до колег, які щиро вболівають за українську книжку і роблять все, щоб наша література та культура книговидання жили і процвітали.
Світової класики повинно ставати більше. Там, де ми знаходимо правовласників, ми купуємо права напряму у них. Інший спосіб – ми замовляємо переклади у наших сучасників. Так наразі нам перекладають із давньогрецької твір "Міфологічна бібліотека" псевдо-Аполлодора, ми замовлятимемо переклади класичних та сучасних творів і надалі.
Зрозумійте правильно: під час союзу, росіяни переклали російською більше 250 томів світової класики. Українцям не дозволялось видавати настільки багато, українську штучно робили непріорітетною. І зараз нам просто життєвонеобхідно відновлювати українські видання, замовляти переклад нових, рекламувати їх, робити сучасний дизайн, зацікавлювати аудиторію, більше говорити про альтернативу тим виданням, які вже роками кочують на ринку і часто розвалюються в руках.
Без розуміння світової літератури, без її вивчення, ми не зможемо осягнути своє місце, як народу, в цьому світі. Українська культура переплетена з європейською цивілізацією, ми є її частиною. Прагну, щоб хороших книг ставало більше. Будемо працювати по максимуму і докладемо зусиль.
Щиро,
Андрій Носач
Співзасновник видавничого дому "Атена"
Де шукаємо права?
Найбільші скептики нашої серії світової літератури цілком резонно ставили запитання: "Так а де ви взяли переклади?". І хоч іноді це було в грубій і недорчній формі, я розумію їх: хочеться, щоб перекладами наших перекладачів опікувались чесно і докладали максимум зусиль, щоб вони дійшли до читачів в друкованому вигляді якнайкраще.
Я також розумію, що за довгі роки роботи українського книжкового ринку ситуація з використанням перекладів стала схожа більше на якийсь блокбастер, чи детектив. Я також займався пошуком різних правовласників більше двох років. Я шукав, розпитував старших редакторів та працівників державних радянських видавництв, я шукав усіма доступними шляхами правовласників та спадкоємців. На жаль, велика кількість наших перекладачів було репресовано, я обовʼязково ще розповім як вони зникали в еміграції (а потім їхні сліди обривались в ГУЛАГу), когось живцем спалили (це не художня метафора), вбили, закатували, отруїли, чи піддали забуттю.
Велика кількість перекладів дійсно не мають правовласників, бо фізично немає нащадків. Деякі гегемони ринку, звичайно, привласнювали, підробляли документи, судилися і навіть погрожували тим видавцям, які працювали над цими перекладами ще під час радянського союзу. Навіщо? Щоб залякати та відібрати. Дійсно, книговидавничий ринок України – ще той лабіринт і ніколи не знаєш куди вийдеш: в яму зі зміями, чи до колег, які щиро вболівають за українську книжку і роблять все, щоб наша література та культура книговидання жили і процвітали.
Світової класики повинно ставати більше. Там, де ми знаходимо правовласників, ми купуємо права напряму у них. Інший спосіб – ми замовляємо переклади у наших сучасників. Так наразі нам перекладають із давньогрецької твір "Міфологічна бібліотека" псевдо-Аполлодора, ми замовлятимемо переклади класичних та сучасних творів і надалі.
Зрозумійте правильно: під час союзу, росіяни переклали російською більше 250 томів світової класики. Українцям не дозволялось видавати настільки багато, українську штучно робили непріорітетною. І зараз нам просто життєвонеобхідно відновлювати українські видання, замовляти переклад нових, рекламувати їх, робити сучасний дизайн, зацікавлювати аудиторію, більше говорити про альтернативу тим виданням, які вже роками кочують на ринку і часто розвалюються в руках.
Без розуміння світової літератури, без її вивчення, ми не зможемо осягнути своє місце, як народу, в цьому світі. Українська культура переплетена з європейською цивілізацією, ми є її частиною. Прагну, щоб хороших книг ставало більше. Будемо працювати по максимуму і докладемо зусиль.
Щиро,
Андрій Носач
Співзасновник видавничого дому "Атена"
❤208💯10❤🔥5🔥1🤯1
group-telegram.com/pblshr/2588
Create:
Last Update:
Last Update:
Чому ми у видавництві "Атена" взялись за видання серії світової класики?
Де шукаємо права?
Найбільші скептики нашої серії світової літератури цілком резонно ставили запитання: "Так а де ви взяли переклади?". І хоч іноді це було в грубій і недорчній формі, я розумію їх: хочеться, щоб перекладами наших перекладачів опікувались чесно і докладали максимум зусиль, щоб вони дійшли до читачів в друкованому вигляді якнайкраще.
Я також розумію, що за довгі роки роботи українського книжкового ринку ситуація з використанням перекладів стала схожа більше на якийсь блокбастер, чи детектив. Я також займався пошуком різних правовласників більше двох років. Я шукав, розпитував старших редакторів та працівників державних радянських видавництв, я шукав усіма доступними шляхами правовласників та спадкоємців. На жаль, велика кількість наших перекладачів було репресовано, я обовʼязково ще розповім як вони зникали в еміграції (а потім їхні сліди обривались в ГУЛАГу), когось живцем спалили (це не художня метафора), вбили, закатували, отруїли, чи піддали забуттю.
Велика кількість перекладів дійсно не мають правовласників, бо фізично немає нащадків. Деякі гегемони ринку, звичайно, привласнювали, підробляли документи, судилися і навіть погрожували тим видавцям, які працювали над цими перекладами ще під час радянського союзу. Навіщо? Щоб залякати та відібрати. Дійсно, книговидавничий ринок України – ще той лабіринт і ніколи не знаєш куди вийдеш: в яму зі зміями, чи до колег, які щиро вболівають за українську книжку і роблять все, щоб наша література та культура книговидання жили і процвітали.
Світової класики повинно ставати більше. Там, де ми знаходимо правовласників, ми купуємо права напряму у них. Інший спосіб – ми замовляємо переклади у наших сучасників. Так наразі нам перекладають із давньогрецької твір "Міфологічна бібліотека" псевдо-Аполлодора, ми замовлятимемо переклади класичних та сучасних творів і надалі.
Зрозумійте правильно: під час союзу, росіяни переклали російською більше 250 томів світової класики. Українцям не дозволялось видавати настільки багато, українську штучно робили непріорітетною. І зараз нам просто життєвонеобхідно відновлювати українські видання, замовляти переклад нових, рекламувати їх, робити сучасний дизайн, зацікавлювати аудиторію, більше говорити про альтернативу тим виданням, які вже роками кочують на ринку і часто розвалюються в руках.
Без розуміння світової літератури, без її вивчення, ми не зможемо осягнути своє місце, як народу, в цьому світі. Українська культура переплетена з європейською цивілізацією, ми є її частиною. Прагну, щоб хороших книг ставало більше. Будемо працювати по максимуму і докладемо зусиль.
Щиро,
Андрій Носач
Співзасновник видавничого дому "Атена"
Де шукаємо права?
Найбільші скептики нашої серії світової літератури цілком резонно ставили запитання: "Так а де ви взяли переклади?". І хоч іноді це було в грубій і недорчній формі, я розумію їх: хочеться, щоб перекладами наших перекладачів опікувались чесно і докладали максимум зусиль, щоб вони дійшли до читачів в друкованому вигляді якнайкраще.
Я також розумію, що за довгі роки роботи українського книжкового ринку ситуація з використанням перекладів стала схожа більше на якийсь блокбастер, чи детектив. Я також займався пошуком різних правовласників більше двох років. Я шукав, розпитував старших редакторів та працівників державних радянських видавництв, я шукав усіма доступними шляхами правовласників та спадкоємців. На жаль, велика кількість наших перекладачів було репресовано, я обовʼязково ще розповім як вони зникали в еміграції (а потім їхні сліди обривались в ГУЛАГу), когось живцем спалили (це не художня метафора), вбили, закатували, отруїли, чи піддали забуттю.
Велика кількість перекладів дійсно не мають правовласників, бо фізично немає нащадків. Деякі гегемони ринку, звичайно, привласнювали, підробляли документи, судилися і навіть погрожували тим видавцям, які працювали над цими перекладами ще під час радянського союзу. Навіщо? Щоб залякати та відібрати. Дійсно, книговидавничий ринок України – ще той лабіринт і ніколи не знаєш куди вийдеш: в яму зі зміями, чи до колег, які щиро вболівають за українську книжку і роблять все, щоб наша література та культура книговидання жили і процвітали.
Світової класики повинно ставати більше. Там, де ми знаходимо правовласників, ми купуємо права напряму у них. Інший спосіб – ми замовляємо переклади у наших сучасників. Так наразі нам перекладають із давньогрецької твір "Міфологічна бібліотека" псевдо-Аполлодора, ми замовлятимемо переклади класичних та сучасних творів і надалі.
Зрозумійте правильно: під час союзу, росіяни переклали російською більше 250 томів світової класики. Українцям не дозволялось видавати настільки багато, українську штучно робили непріорітетною. І зараз нам просто життєвонеобхідно відновлювати українські видання, замовляти переклад нових, рекламувати їх, робити сучасний дизайн, зацікавлювати аудиторію, більше говорити про альтернативу тим виданням, які вже роками кочують на ринку і часто розвалюються в руках.
Без розуміння світової літератури, без її вивчення, ми не зможемо осягнути своє місце, як народу, в цьому світі. Українська культура переплетена з європейською цивілізацією, ми є її частиною. Прагну, щоб хороших книг ставало більше. Будемо працювати по максимуму і докладемо зусиль.
Щиро,
Андрій Носач
Співзасновник видавничого дому "Атена"
BY Паблішер
Share with your friend now:
group-telegram.com/pblshr/2588