14 років тому Дмитро Десятерик, український "кінооглядач", в огляді (здається, для газети "День", але можу помилятись) на "Меланхолію" фон Трієра, написав, що там (увесь час) звучить Бетховен. Бетховен там не звучить. Зовсім. Там звучить Вагнер (вступ до опери "Трістан і Ізольда"), про що можна було б дізнатись з титрів, або просто запитати у будь-якого знайомого музиканта, який теж був на фільмі (а напевно їх було десятки). Ймовірніше за все, Десятерик подумав, що це Бетховен, бо персонажка Кірстен Данст говорить в одній зі сцен персонажці Шарлотти Гензбур, мовляв, "що, увімкнеш Дев'яту Бетховена заради додаткового пафосу"? Слова цитую неточно, зміст передаю доволі точно.

Пам'ятаю, від цієї нахабної ліні Десятерика мені тоді, у далекому 2011 році так розбомбило пердак, що я написав про це ФБ-пост.

Зараз, у 2025 рокі, той самий Дмитро Десятерик написав огляд на фільм Катерини Горностай "Стрічка часу", і про мою музику там він написав наступне:

"Неокласичну музику для фільму — емоційний і зворушливий саундтрек, що поєднує як інструментальне виконання, так і хори, написав композитор Олексій Шмурак."

По-перше, музика для фільму не має жодного стосунку ані до "неокласицизму" (напрям в класичній музиці 1870-1950х років, але продовжувався і пізніше, який реконструював пружність і чіткі форми класицизму — прикладом неокласицизму є певні твори Хіндеміта чи Стравінського), ані до "неокласики" (так в російськомовному, або, більш грубо кажучи, постсовковому просторі називають музику типа Яна Тірсена, Нільса Фрама, Людовіко Ейнауді, Макса Ріхтера — мінімалістичну музику з безпечними гармоніями і постійним метроритмом). Мою музику до фільму можна порівняти з Мередіт Монк, сучасними британцями типу Лоренса Крейна, можливо з Девідом Ленгом. Але це не "неокласика" навіть в провінційно-постсовковому сленгу.

Окей. Ідемо далі.

"Інструментальне виконання" — що це бляха означає? В саундтреку немає жодного використання електронного чи електроакустичного чи акустичного музичного інструменту. Там є електронні треки-підкладки, максимально стерильні і нейтральні, для заповнення частотних прогалин між голосами вокалісток і звуками "кадру". Там не грає фортепіано чи гобой чи електрогітара. Що Десятерик мав на увазі під "інструментальним виконанням", незрозуміло.

Ну, і, нарешті, хори. Хори!! В моєму саундтреку співають три дівчини. Може, це колись могло називатись хором (в Давній Греції?), але зараз це не хор ні в якому разі — це дуже камерний вокальний ансамбль.

Що я можу сказати. Роки, навіть десятиліття йдуть, а нахабне невігластво залишається з певними персонажами так, ніби нічого й не змінилося.

P.S. Абсолютно нормально чогось не знати. Абсолютно нормально помилитись, говорячи про щось. Моя претензія в тому, що людина говорить з експертної позиції в спеціальній сфері. Музика в кіно грає, м'яко кажучи, важливу роль, інакше фон Трієр не вставляв би в Меланхолію Вагнера, а Горностай не запрошувала б мене; — в обидвох випадках можна було б обійтися стоковою музикою. Кінооглядач — це публічний комунікатор, який відкриває для читачів (слухачів) світ фільму. І так грубо ігнорувати знання в цій області, безвідповідально ляпати язиком, та ще й системно, означає не поважати своїх читачів, фактично робити культурну диверсію.