Читаю твітер і не можу зрозуміти, а чи точно в одній країні живу з цими людьми. Боти просувають тему того, що перемовини супер і що треба погоджуватися на умови маскви, а простодушні хохлята підхоплюють це і кажуть, що да, донати задовбали, тривоги задовбали, хочеться жити і спати спокійно у себе вдома.
Наскільки ок жити у себе вдома знаючи, що заради цього ти підтримуєш те, що чийсь дім треба віддати росії? Нормально спиться?
Наскільки ок жити у себе вдома знаючи, що заради цього ти підтримуєш те, що чийсь дім треба віддати росії? Нормально спиться?
Люди з Криму, Сумщини, Донеччини, Луганщини, Херсонщини, Харківщинита Запорізької області теж хочуть додому. Тільки у них дім відібрали. І поки вам дискомфортно від тривоги у тиловій області – у когось дім з обличчя землі стерли кабами.
Ох уж еті чєсні порядні волонтери з інстаграмів. У нас стійке відчуття, що ця баришня найобує людей. Бо ну тіпа, збір на протигази гуровцям, яким і без того видають саме такі протигази?)))))
До речі, якщо є хтось з підрозділу «Фокстрот» 80 бригади, по-брацьки, маякніть чи реально ця дама закривала вам збори.
Посилання залишимо, ні до чого не призиваємо 😁
https://www.instagram.com/ryzulkakris?igsh=MWEza3EzYXJmd3hieQ==
До речі, якщо є хтось з підрозділу «Фокстрот» 80 бригади, по-брацьки, маякніть чи реально ця дама закривала вам збори.
Посилання залишимо, ні до чого не призиваємо 😁
https://www.instagram.com/ryzulkakris?igsh=MWEza3EzYXJmd3hieQ==
Скіки год вислуги має бути, щоб без нарікань совісті їбануть собі збір на гарміни?
Російська делегація вирушає до Туреччини під гаслом:
«Мы-то отсосем и сплюнем, а вот вы свой хуй от наших слюней не скоро отмоете»
Так бачу.
«Мы-то отсосем и сплюнем, а вот вы свой хуй от наших слюней не скоро отмоете»
Так бачу.
Рижий довбойоб і рускій довбойоб як підлітки, які не паляться, що їбуться. Один не їде, другий такий «мама сказала перебрати цегляну кладку в хаті, мене тоже не буде»
Дуже нравиця, як між собою українці такі «мда Вова, ну хуєм на роялі грати, ну крінж» і на загал «да наш Вова у вашого Вови буде грати хуєм по губам, як він колись вже то робив з роялем»
Мої друзі та близькі вже три роки в російському полоні.
Три роки — як життя в затяжному сні, де час зупинився 17 травня, сонячного весняного дня, вкритого попелом Азовсталі.
Кожен день — це очікування звістки, яка не приходить.
Кожна ніч — молитва до всіх відомих мені Богів, яка застрягає в тягучій тиші невідомості.
Іноді здається, що надія вже не світить — лише тліє, мов стара свічка.
Ми живемо з пустотою всередині.
Вчимося сміятися, не відчуваючи радості.
Вчимося жити, не маючи цілого серця.
Але навіть крізь цей морок ми чекаємо.
Бо не чекати — означає зрадити.
А ми не зрадимо.
Ніколи.
#freeazovstaldefenders
Три роки — як життя в затяжному сні, де час зупинився 17 травня, сонячного весняного дня, вкритого попелом Азовсталі.
Кожен день — це очікування звістки, яка не приходить.
Кожна ніч — молитва до всіх відомих мені Богів, яка застрягає в тягучій тиші невідомості.
Іноді здається, що надія вже не світить — лише тліє, мов стара свічка.
Ми живемо з пустотою всередині.
Вчимося сміятися, не відчуваючи радості.
Вчимося жити, не маючи цілого серця.
Але навіть крізь цей морок ми чекаємо.
Бо не чекати — означає зрадити.
А ми не зрадимо.
Ніколи.
#freeazovstaldefenders
А коли все ж бачиш поміж рядків в списках з обміну знайоме прізвище, спочатку не віриш своїм очам. Мені ще кожного разу ніяково писати одразу, бо мені здається, що після всіх тортур в застінках багато хто пишуть та давлять на людину увагою, питаннями та бажанням дізнатися як воно. А я чекаю моменту, коли людині самій комфортно буде зі мною про це поговорити.
Мабуть через це спілкування зі мною виглядає більш холодним, аніж мені хотілося б. Бо мені важко собі уявити, як після всього інформаційного вакууму казати «оці наші друзі загинули, а ці зʼїбалися закордон, світ змінюється на гірше і я не маю для тебе хороших новин за весь час, що ти був у полоні». Проте, звісно, часто трапляється бути цим йобаним янголом смерті та розчарування, тому просто треба вже це прийняти, як дійсність.
Хуй зна шо хотіла сказать, рефлексую і так чувствую.
Мабуть через це спілкування зі мною виглядає більш холодним, аніж мені хотілося б. Бо мені важко собі уявити, як після всього інформаційного вакууму казати «оці наші друзі загинули, а ці зʼїбалися закордон, світ змінюється на гірше і я не маю для тебе хороших новин за весь час, що ти був у полоні». Проте, звісно, часто трапляється бути цим йобаним янголом смерті та розчарування, тому просто треба вже це прийняти, як дійсність.
Хуй зна шо хотіла сказать, рефлексую і так чувствую.
Блін, ще дуже хочеться проговорити таку тєму, як тіпи і тіпкині (в меншості, бо тіпкинь загалом меншість в цьому всьому лайні), які награно роблять вигляд, що вони такі попаяні птсрщіки включу муцураєва блін клас от би щас прокапаться (у нього птср від охорони ксп в Дружковці в 2023 році)
Зараз модно бути трохи попаяним, жіночкі та небайдужі падкі на таку хуйню (за версією якраз оцих тіпів) бо одразу ж намагаються врятувати сонечка-захисничка від ПТСР і всього, що його так травмувало. Дехто з сонечок проходив військову службу десь в тилу між дрочільнею, казіком і кав’ярнею, але вже каже: «в мене панічки від бліндажів, і похуй, що я майже їх не бачив». Туди ж потреба прокапатися, яку згадують під час усіх можливих і неможливих ситуацій.
Вони носять форму, щоб грати роль. Втомленого. Зламаного. Обстріляного. Хоча максимум, що стріляло поруч — це двері на базі, які зачинило вітром або прильот в 2 км від располаги.
Є така каста військових — умовно-дотичних та частково вигаданих. Які ночують в тилу, а вранці прокидаються з ПТСРом. Бо вві сні знову пригадали, як їм начальник не дав відпустку на вихідні. Жах.
Ці люди ридають в терапевтів про панічні атаки, хоч найстрашніше, що вони бачили — це прострочений сухпай та потаскану Руслану в Добропіллі. Їм болить, що їх «не почули». Не на фронті — в офісі. Десь між принтером і телефоном. Тепер вони жертви війни». Бо пережили психологічну бойню з кадровиком за УБД по причині аж чотириденного знаходження попід ЛБЗ.
І найогидніше — коли ці актори окопного Голлівуду лізуть в одне інфополе з тими, хто реально пройшов пекло. Хто збирав шматки побратима, щоб його визнали загиблим під час захисту територіальної цілісності, а не визнали зниклим безвісти. Хто не може слухати гучні звуки, бо в голові під біт відстукує пакет Града, який колись скосив пів взвода.
Інколи здається, що деякі сонечки мають не ПТСР, а ПМС — Псевдо-Мілітарний Синдром. Все болить, все тяжко, всюди травми — але бойового шляху як такого й нема))
Ми розуміємо, що грубе слово гсра не подобається нікому, але від того ще ніхто не помирав. Не видумуйте собі психічні розлади на пустому місці, це знецінює людей з абсолютно реальним ПТСР на фоні кривавої війни.
Вони носять форму, щоб грати роль. Втомленого. Зламаного. Обстріляного. Хоча максимум, що стріляло поруч — це двері на базі, які зачинило вітром або прильот в 2 км від располаги.
Є така каста військових — умовно-дотичних та частково вигаданих. Які ночують в тилу, а вранці прокидаються з ПТСРом. Бо вві сні знову пригадали, як їм начальник не дав відпустку на вихідні. Жах.
Ці люди ридають в терапевтів про панічні атаки, хоч найстрашніше, що вони бачили — це прострочений сухпай та потаскану Руслану в Добропіллі. Їм болить, що їх «не почули». Не на фронті — в офісі. Десь між принтером і телефоном. Тепер вони жертви війни». Бо пережили психологічну бойню з кадровиком за УБД по причині аж чотириденного знаходження попід ЛБЗ.
І найогидніше — коли ці актори окопного Голлівуду лізуть в одне інфополе з тими, хто реально пройшов пекло. Хто збирав шматки побратима, щоб його визнали загиблим під час захисту територіальної цілісності, а не визнали зниклим безвісти. Хто не може слухати гучні звуки, бо в голові під біт відстукує пакет Града, який колись скосив пів взвода.
Інколи здається, що деякі сонечки мають не ПТСР, а ПМС — Псевдо-Мілітарний Синдром. Все болить, все тяжко, всюди травми — але бойового шляху як такого й нема))
Ми розуміємо, що грубе слово гсра не подобається нікому, але від того ще ніхто не помирав. Не видумуйте собі психічні розлади на пустому місці, це знецінює людей з абсолютно реальним ПТСР на фоні кривавої війни.