This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Є чимало різноманітних проєктів ракет-носіїв або ракетних двигунів, які взагалі не потрапляють до центру уваги - або про них просто мінімум інформації та новин, або про них взагалі встигли забути (особливо якщо вони так і залишилися на рівні теоретичних концепцій). Але час від часу до стрічок новин потрапляє щось цікаве.
Минулого тижня багато хто вперше довідався про таку компанію, як Alpha Impulsion - спільний французько-італійський проєкт, який базується в Тулузі, Турині та Неаполі. Засновники компанії вирішили піти новим шляхом у аерокосмічній промисловості - розробка та створення ракетних двигунів-автофагів (тобто "самопоїдачів").
В загальних рисах концепція таких двигунів виглядає наступним чином - практично весь корпус ракети з таким двигуном складається з палива. І після запуску двигуна повинен майже повністю згоряти, практично без залишків у вигляді металевих чи композитних корпусів, паливних баків і т.д.
З точки зору практичної реалізації то насправді непросте завдання (адже потрібно забезпечити рівномірний, стабільний і точно керований процес згоряння корпусу ступеню ракети), але до гіпотетичних переваг можна віднести мінімальну кількість уламків і космічного сміття, нижчу вартість і більшу відносну вантажність таких ракет-носіїв.
Зараз Alpha Impulsion (заснована тільки в 2022 році) працює над двома версіями таких ракетних двигунів-автофагів. Перший - невеликі двигуни для рушійних систем космічних апаратів (супутники, зонди, орбітальні буксири). Така перспективна рушійна система отримала назву OPAL. Другий - повноцінний ракетний двигун для ступенів ракети-носія.
Минулого тижня компанія оголосила про успішні стендові випробування прототипу двигуна Alpha Impulsion Autophage гібридного типу - тобто який використовує комбінацію твердого та рідкого палива. Відомо, що випробування були здійснені наприкінці травня на аеродромі Agen La Garenne Airport на півдні Франції. Двигун був успішно запущений і в стабільному режимі пропрацював 17 секунд.
Подальші плани Alpha Impulsion виглядають наступним чином - до кінця 2025 року здійснити початкові випробування прототипу супутникової рушійної системи OPAL. У 2026 році очікується проведення повноцінних кваліфікаційних випробувань (можливо, навіть з використанням прототипу OPAL на одному з невеликих супутників-демонстраторів).
Але головна мета ще попереду - створення в Alpha Impulsion власної ракети-носія з двигунами-автофагами. Ця концепція орбітальної ракети-носія вже отримала назву Grenat і має наступні розрахункові початкові параметри - висота 25 м, діаметр ступенів 1 м, повинна виводити до 1000 кг на орбіту. Паливна пара - HDPE (high-density polyethylene, чи поліетилен високої щільності) і рідкий кисень. Теоретично, перший прототип Grenat повинен бути готовий у 2028 році, але ці плани виглядають занадто оптимістичними - як мінімум, через численні складнощі з втіленням конструкції двигунів-автофагів.
Video Credits: Alpha Impulsion
Минулого тижня багато хто вперше довідався про таку компанію, як Alpha Impulsion - спільний французько-італійський проєкт, який базується в Тулузі, Турині та Неаполі. Засновники компанії вирішили піти новим шляхом у аерокосмічній промисловості - розробка та створення ракетних двигунів-автофагів (тобто "самопоїдачів").
В загальних рисах концепція таких двигунів виглядає наступним чином - практично весь корпус ракети з таким двигуном складається з палива. І після запуску двигуна повинен майже повністю згоряти, практично без залишків у вигляді металевих чи композитних корпусів, паливних баків і т.д.
З точки зору практичної реалізації то насправді непросте завдання (адже потрібно забезпечити рівномірний, стабільний і точно керований процес згоряння корпусу ступеню ракети), але до гіпотетичних переваг можна віднести мінімальну кількість уламків і космічного сміття, нижчу вартість і більшу відносну вантажність таких ракет-носіїв.
Зараз Alpha Impulsion (заснована тільки в 2022 році) працює над двома версіями таких ракетних двигунів-автофагів. Перший - невеликі двигуни для рушійних систем космічних апаратів (супутники, зонди, орбітальні буксири). Така перспективна рушійна система отримала назву OPAL. Другий - повноцінний ракетний двигун для ступенів ракети-носія.
Минулого тижня компанія оголосила про успішні стендові випробування прототипу двигуна Alpha Impulsion Autophage гібридного типу - тобто який використовує комбінацію твердого та рідкого палива. Відомо, що випробування були здійснені наприкінці травня на аеродромі Agen La Garenne Airport на півдні Франції. Двигун був успішно запущений і в стабільному режимі пропрацював 17 секунд.
Подальші плани Alpha Impulsion виглядають наступним чином - до кінця 2025 року здійснити початкові випробування прототипу супутникової рушійної системи OPAL. У 2026 році очікується проведення повноцінних кваліфікаційних випробувань (можливо, навіть з використанням прототипу OPAL на одному з невеликих супутників-демонстраторів).
Але головна мета ще попереду - створення в Alpha Impulsion власної ракети-носія з двигунами-автофагами. Ця концепція орбітальної ракети-носія вже отримала назву Grenat і має наступні розрахункові початкові параметри - висота 25 м, діаметр ступенів 1 м, повинна виводити до 1000 кг на орбіту. Паливна пара - HDPE (high-density polyethylene, чи поліетилен високої щільності) і рідкий кисень. Теоретично, перший прототип Grenat повинен бути готовий у 2028 році, але ці плани виглядають занадто оптимістичними - як мінімум, через численні складнощі з втіленням конструкції двигунів-автофагів.
Video Credits: Alpha Impulsion
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Сьогодні вночі, 19 червня приблизно о 04:00 UTC (чи о 07:00 за київським часом) у Техасі на Starbase стався серйозний інцидент під час статичних вогньових випробувань другого ступеню системи SpaceX Super Heavy Starship (тобто власне корабля Starship). Під час підготовки до випробувань (тобто процедури заправляння паливом) другий ступінь з позначенням Starship 36 вибухнув і був повністю знищений. Є також попередні повідомлення про пошкодження випробувального комплексу.
Як відомо, Starship 36 підготований у специфікації Block 2 - зі зменшеною сухою масою (зі 100 т до 85 т), більшою кількістю палива (1500 т замість 1200), оновленою аеродинамікою й авіонікою. Цей блок призначався для наступного тестового запуску системи SpaceX Super Heavy Starship, який повинен мав отримати позначення Starship flight test 10.
Буквально за день до цього інциденту регулятор FAA представив ймовірні терміни запуску Starship flight test 10 - орієнтовно 29 або 30 червня. Очевидно, про ці терміни можна вже забути, бо SpaceX зараз мусить зосередитися на розслідуванні причин інциденту та підготовці наступного корабля, гіпотетичного Starship 37 (причому вже з відповідними оновленнями конструкції, які доведеться впроваджувати за підсумками розслідування).
Поки що складається наступна попередня картина - головною проблемою проєкту SpaceX Super Heavy Starship став другий ступінь, оновлений до версії Block 2. Бо саме з Block 2 пов'язані всі невдачі в 2025 року - тобто сьомий, восьмий і дев'ятий тестові польоти, які завершилися передчасним руйнуванням другого ступеню. Плюс на початку травня вже був інцидент під час статичних вогньових випробувань Starship 35, коли один двигунів вийшов з ладу (на щастя, без серйозних руйнувань).
Ймовірно, наступна спроба запуску системи SpaceX Super Heavy Starship відбудеться не раніше серпня 2025 року, а то й взагалі "переїде" на осінь.
Як відомо, Starship 36 підготований у специфікації Block 2 - зі зменшеною сухою масою (зі 100 т до 85 т), більшою кількістю палива (1500 т замість 1200), оновленою аеродинамікою й авіонікою. Цей блок призначався для наступного тестового запуску системи SpaceX Super Heavy Starship, який повинен мав отримати позначення Starship flight test 10.
Буквально за день до цього інциденту регулятор FAA представив ймовірні терміни запуску Starship flight test 10 - орієнтовно 29 або 30 червня. Очевидно, про ці терміни можна вже забути, бо SpaceX зараз мусить зосередитися на розслідуванні причин інциденту та підготовці наступного корабля, гіпотетичного Starship 37 (причому вже з відповідними оновленнями конструкції, які доведеться впроваджувати за підсумками розслідування).
Поки що складається наступна попередня картина - головною проблемою проєкту SpaceX Super Heavy Starship став другий ступінь, оновлений до версії Block 2. Бо саме з Block 2 пов'язані всі невдачі в 2025 року - тобто сьомий, восьмий і дев'ятий тестові польоти, які завершилися передчасним руйнуванням другого ступеню. Плюс на початку травня вже був інцидент під час статичних вогньових випробувань Starship 35, коли один двигунів вийшов з ладу (на щастя, без серйозних руйнувань).
Ймовірно, наступна спроба запуску системи SpaceX Super Heavy Starship відбудеться не раніше серпня 2025 року, а то й взагалі "переїде" на осінь.
Вчергове нагадала про себе компанія Varda Space Industries, яка активно й успішно працює над проєктом космічних міні-кораблів, здатних виводити на орбіту невеликі корисні вантажі та повертати їх на Землю.
Зараз компанія годується до запуску вже четвертої такої капсули, яка має офіційне позначення W-Series Re-Entry Capsule (чи Winnebago). Начебто вже рутинна подія після трьох успішних попередніх місій.
Але насправді майбутній запуск Winnebago-4 у рамках чергової "вантажної" місії SpaceX Transporter-14 (попередньо запланована на 21 червня) має особливе значення. Бо цього разу це повинен бути запуск W-Series Re-Entry Capsule, яка повністю створена зусиллями Varda Space Industries - тобто з власним сервісним модулем.
Три попередніх Winnebago монтувалися на сервісній платформі Photon-Pioneer від компанії Rocket Lab USA, Inc. Тобто Varda Space Industries зараз прагне здобути максимальну незалежність від інших постачальників і партнерів.
До цього можна ще додати таку цікаву деталь, як майже необмежена ліцензія від регулятора FAA (чи Federal Aviation Administration), отримана в травні цього року. Згідно з цією ліцензією, чинною до лютого 2029 року, Varda Space Industries може запускати будь-яку кількість своїх апаратів (з подальшим поверненням на Землю) - за умови, що не стане змінювати базовий профіль майбутніх місій.
Варто ще зазначити, що ця ліцензія передбачає виключно повернення космічних апаратів Winnebago на території Австралії - точніше, на території Koonibba Test Range (як це вже було з другою і третьою місіями). Схоже, що в Varda Space Industries мають чимало адміністративних клопотів з варіантами посадки капсул на території США, тому й остаточно обрали австралійський варіант.
Video Credits: Varda Space Industries
Зараз компанія годується до запуску вже четвертої такої капсули, яка має офіційне позначення W-Series Re-Entry Capsule (чи Winnebago). Начебто вже рутинна подія після трьох успішних попередніх місій.
Але насправді майбутній запуск Winnebago-4 у рамках чергової "вантажної" місії SpaceX Transporter-14 (попередньо запланована на 21 червня) має особливе значення. Бо цього разу це повинен бути запуск W-Series Re-Entry Capsule, яка повністю створена зусиллями Varda Space Industries - тобто з власним сервісним модулем.
Три попередніх Winnebago монтувалися на сервісній платформі Photon-Pioneer від компанії Rocket Lab USA, Inc. Тобто Varda Space Industries зараз прагне здобути максимальну незалежність від інших постачальників і партнерів.
До цього можна ще додати таку цікаву деталь, як майже необмежена ліцензія від регулятора FAA (чи Federal Aviation Administration), отримана в травні цього року. Згідно з цією ліцензією, чинною до лютого 2029 року, Varda Space Industries може запускати будь-яку кількість своїх апаратів (з подальшим поверненням на Землю) - за умови, що не стане змінювати базовий профіль майбутніх місій.
Варто ще зазначити, що ця ліцензія передбачає виключно повернення космічних апаратів Winnebago на території Австралії - точніше, на території Koonibba Test Range (як це вже було з другою і третьою місіями). Схоже, що в Varda Space Industries мають чимало адміністративних клопотів з варіантами посадки капсул на території США, тому й остаточно обрали австралійський варіант.
Video Credits: Varda Space Industries
Компанія Stoke Space Technologies поступово просувається зі своїм проєктом ракети-носія Nova, яка в перспективі повинна стати повністю багаторазовою з можливістю повторного використання обох ступенів (тобто за загальним принципом є певним аналогом SpaceX Super Heavy Starship).
У червні Stoke Space Technologies крок за кроком видала кілька цікавих повідомлень. Перш за все, продемонструвала відео тривалого випробування метаново-кисневого двигуна Zenith для першого ступеню - РРД з тягою до 45 тс безперервно пропрацював понад три хвилини, при цьому в різних режимах.
Майже одночасно з'явилися фотографії з перебудови стартового комплексу SLC-14 на Канавералі, призначеного для ракети-носія Nova. У минулому цей комплекс використовувався для запусків першого покоління ракети-носія Atlas - саме з нього були здійснені сім запусків Atlas з космічним кораблем Mercury (включаючи чотири пілотовані орбітальні місії з Джоном Гленном, Скоттом Карпентером, Уолтером Шіррою та Гордоном Купером). Але ще наприкінці 1967 року SLC-14 був виведений з експлуатації - і от зараз на ньому розпочалося будівництво повністю нової стартової інфраструктури.
На додачу до цього Stoke Space Technologies повідомила, що вже підготувала фінальну версію Andromeda 2 - оригінального воднево-кисневого двигуна для другого ступеню. Цьому передували понад чотири десятки вдосконалень базової конструкції двигуна та понад 53 тисячі секунд різноманітних вогньових випробувань (тобто майже 15 годин).
Періодично виникали чутки, що перший тестовий запуск ракети-носія Nova може відбутися до кінця 2025 року. Але враховуючи поточний реальний стан справ (особливо з будівництвом стартового комплексу SLC-14), 2026 рік виглядає набагато більш реальним варіантом.
Image Credits: Stoke Space
У червні Stoke Space Technologies крок за кроком видала кілька цікавих повідомлень. Перш за все, продемонструвала відео тривалого випробування метаново-кисневого двигуна Zenith для першого ступеню - РРД з тягою до 45 тс безперервно пропрацював понад три хвилини, при цьому в різних режимах.
Майже одночасно з'явилися фотографії з перебудови стартового комплексу SLC-14 на Канавералі, призначеного для ракети-носія Nova. У минулому цей комплекс використовувався для запусків першого покоління ракети-носія Atlas - саме з нього були здійснені сім запусків Atlas з космічним кораблем Mercury (включаючи чотири пілотовані орбітальні місії з Джоном Гленном, Скоттом Карпентером, Уолтером Шіррою та Гордоном Купером). Але ще наприкінці 1967 року SLC-14 був виведений з експлуатації - і от зараз на ньому розпочалося будівництво повністю нової стартової інфраструктури.
На додачу до цього Stoke Space Technologies повідомила, що вже підготувала фінальну версію Andromeda 2 - оригінального воднево-кисневого двигуна для другого ступеню. Цьому передували понад чотири десятки вдосконалень базової конструкції двигуна та понад 53 тисячі секунд різноманітних вогньових випробувань (тобто майже 15 годин).
Періодично виникали чутки, що перший тестовий запуск ракети-носія Nova може відбутися до кінця 2025 року. Але враховуючи поточний реальний стан справ (особливо з будівництвом стартового комплексу SLC-14), 2026 рік виглядає набагато більш реальним варіантом.
Image Credits: Stoke Space
Довгоочікувана система супутникового інтернету Kuiper Systems LLC (або Project Kuiper) поступово, хоч і з чималим запізненням, почала "розгортатися" на навколоземних орбітах.
Вчора, 23 червня о 14:56 UTC (чи о 17:56 за київським часом) на Канавералі зі стартового комплексу SLC-41 за допомогою ракети-носія Atlas V був здійснений запуск другої великої партії супутників KuiperSat.
Як і під час попереднього запуску 28 квітня, була використана ракета-носій Atlas V у максимальній конфігурації 551 (з обтічником діаметром 5,4 м і п'ятьма твердопаливними прискорювачами GEM 63), яка вивела на орбіту чергову партію з 27 супутників. Зараз у неофіційних джерелах почала гуляти інформація, що повна маса корисного навантаження становила 15400 кг - тобто кожен супутник важить приблизно 570 кг.
Поки залишається відкритим питання, як швидко вдасться розгорнути повноцінне "сузір'я" Kuiper Systems LLC. Бо компанія Amazon.com (власник Kuiper Systems LLC) вже катастрофічно відстає від попереднього графіку (відповідно до вимог ліцензування), який передбачав виведення на орбіти мінімум 1618 супутників до літа 2026 року.
Нескладно порахувати, що зараз виведені максимум 56 апаратів (2 тестових, запущених ще восени 2023 року, і 54 серійних, запущених у 2025 році). Тобто протягом найближчого року потрібно якось запустити ще 1562 супутники.
Під ці плани були зарезервовані 9 запусків Atlas V, 38 запусків Vulcan Centaur, 18 запусків Ariane 6, 12 запусків New Glenn (з опцією +15 додаткових запусків). Але найближчим часом реально можна розраховувати головним чином на Atlas V і, можливо, на Vulcan Centaur (Ariane 6 і New Glenn помітно відстають від планових графіків експлуатації).
З дев'яти зарезервованих Atlas V вже використали три (один для запуску тестових апаратів і два для запуску основних партій). Тобто якщо протягом року вдасться запустити решту шість Atlas V, це дозволить вивести на орбіти ще максимум 162 супутники KuiperSat (це десь 10% від потрібної кількості).
Схоже, якщо навіть в Amazon.com раптом вгамують свої амбіції та почнуть активно замовляти запуски KuiperSat у свого головного конкурента SpaceX, все одно не вдасться виконати програму-мінімум з 1618 супутників до літа 2026 року. Навіть якщо максимально завантажити SpaceX запусками на Falcon 9 (орієнтовно по 20 супутників за запуск) - все одно потрібно здійснити десь 70 запусків протягом року. Чи потягне SpaceX таке додаткове навантаження до своїх поточних запусків?
Photo Credits: United Launch Alliance
Вчора, 23 червня о 14:56 UTC (чи о 17:56 за київським часом) на Канавералі зі стартового комплексу SLC-41 за допомогою ракети-носія Atlas V був здійснений запуск другої великої партії супутників KuiperSat.
Як і під час попереднього запуску 28 квітня, була використана ракета-носій Atlas V у максимальній конфігурації 551 (з обтічником діаметром 5,4 м і п'ятьма твердопаливними прискорювачами GEM 63), яка вивела на орбіту чергову партію з 27 супутників. Зараз у неофіційних джерелах почала гуляти інформація, що повна маса корисного навантаження становила 15400 кг - тобто кожен супутник важить приблизно 570 кг.
Поки залишається відкритим питання, як швидко вдасться розгорнути повноцінне "сузір'я" Kuiper Systems LLC. Бо компанія Amazon.com (власник Kuiper Systems LLC) вже катастрофічно відстає від попереднього графіку (відповідно до вимог ліцензування), який передбачав виведення на орбіти мінімум 1618 супутників до літа 2026 року.
Нескладно порахувати, що зараз виведені максимум 56 апаратів (2 тестових, запущених ще восени 2023 року, і 54 серійних, запущених у 2025 році). Тобто протягом найближчого року потрібно якось запустити ще 1562 супутники.
Під ці плани були зарезервовані 9 запусків Atlas V, 38 запусків Vulcan Centaur, 18 запусків Ariane 6, 12 запусків New Glenn (з опцією +15 додаткових запусків). Але найближчим часом реально можна розраховувати головним чином на Atlas V і, можливо, на Vulcan Centaur (Ariane 6 і New Glenn помітно відстають від планових графіків експлуатації).
З дев'яти зарезервованих Atlas V вже використали три (один для запуску тестових апаратів і два для запуску основних партій). Тобто якщо протягом року вдасться запустити решту шість Atlas V, це дозволить вивести на орбіти ще максимум 162 супутники KuiperSat (це десь 10% від потрібної кількості).
Схоже, якщо навіть в Amazon.com раптом вгамують свої амбіції та почнуть активно замовляти запуски KuiperSat у свого головного конкурента SpaceX, все одно не вдасться виконати програму-мінімум з 1618 супутників до літа 2026 року. Навіть якщо максимально завантажити SpaceX запусками на Falcon 9 (орієнтовно по 20 супутників за запуск) - все одно потрібно здійснити десь 70 запусків протягом року. Чи потягне SpaceX таке додаткове навантаження до своїх поточних запусків?
Photo Credits: United Launch Alliance
Сьогодні, 25 червня о 06:31 UTC (чи о 09:31 за київським часом) нарешті стартувала багатостраждальна Axiom Mission 4, приватна пілотована місія до Міжнародної космічної станції.
Вся технічна компонента цієї місії (тобто як ракета-носій SpaceX Falcon 9, так і пілотований космічний корабель SpaceX Crew Dragon) була майже повністю новою. По-перше, для запуску був використаний новий перший ступінь Block 5 з серійним номером В1094 - для нього це був лише другий цикл "запуск-посадка". По-друге, це був перший політ для нового космічного корабля SpaceX Crew Dragon - з серійним номером C213, отримав власне ім'я Grace.
Як відомо, екіпаж місії Ax-4 є повністю міжнародним - американка Пеггі Уітсон, індієць Шубханшу Шукла, поляк Славош Узнаньскі-Вісьнєвскі, угорець Тібор Капу. Для трьох астронавтів це перший орбітальний політ, а от для 65-річної Пеггі Уітсон це вже п'ятий політ на МКС, при цьому вже на трьох різних космічних кораблях - Space Shuttle, "Союз" і Crew Dragon. Станом на сьогодні вона сумарно провела на орбіті вже 675 днів.
Окрема увага зосереджена на Шубханшу Шуклі - все ж він є одним з чотирьох індійських пілотів, які пройшли відбір до групи астронавтів ISRO (майбутніх учасників індійської пілотованої космічної програми Gaganyaan). За підсумками цього польоту він цілком може стати командиром майбутньої першої пілотованої місії Gaganyaan - просто тому, що матиме реальний досвід орбітального космічного польоту.
Подорож корабля місії Ax-4 до МКС триватиме понад 28 годин - стикування зі станцією очікується вже наступного дня, 26 червня о 11:00 UTC (чи о 14:00 за київським часом). Орієнтовно, екіпаж Ax-4 перебуватиме на МКС від двох до трьох тижнів.
Photo Credits: SpaceX
Вся технічна компонента цієї місії (тобто як ракета-носій SpaceX Falcon 9, так і пілотований космічний корабель SpaceX Crew Dragon) була майже повністю новою. По-перше, для запуску був використаний новий перший ступінь Block 5 з серійним номером В1094 - для нього це був лише другий цикл "запуск-посадка". По-друге, це був перший політ для нового космічного корабля SpaceX Crew Dragon - з серійним номером C213, отримав власне ім'я Grace.
Як відомо, екіпаж місії Ax-4 є повністю міжнародним - американка Пеггі Уітсон, індієць Шубханшу Шукла, поляк Славош Узнаньскі-Вісьнєвскі, угорець Тібор Капу. Для трьох астронавтів це перший орбітальний політ, а от для 65-річної Пеггі Уітсон це вже п'ятий політ на МКС, при цьому вже на трьох різних космічних кораблях - Space Shuttle, "Союз" і Crew Dragon. Станом на сьогодні вона сумарно провела на орбіті вже 675 днів.
Окрема увага зосереджена на Шубханшу Шуклі - все ж він є одним з чотирьох індійських пілотів, які пройшли відбір до групи астронавтів ISRO (майбутніх учасників індійської пілотованої космічної програми Gaganyaan). За підсумками цього польоту він цілком може стати командиром майбутньої першої пілотованої місії Gaganyaan - просто тому, що матиме реальний досвід орбітального космічного польоту.
Подорож корабля місії Ax-4 до МКС триватиме понад 28 годин - стикування зі станцією очікується вже наступного дня, 26 червня о 11:00 UTC (чи о 14:00 за київським часом). Орієнтовно, екіпаж Ax-4 перебуватиме на МКС від двох до трьох тижнів.
Photo Credits: SpaceX
Ще кілька днів тому, 23 червня о 21:25 UTC (або 24 червня о 00:25 за київським часом) у Ванденберзі був здійснений запуск багатофункціональної місії Transporter-14. Тоді ракета-носій SpaceX Falcon 9 вивела на сонячно-синхронну орбіту 70 різноманітних космічних апаратів - від орбітальних буксирів ION до невеликих кубсатів у форматі 1U (тобто розміром 10*10*10 см).
Але одним з основних і найбільших вантажів стала капсула Mission Possible - експериментальний зразок капсули для повернення вантажів на Землю, створений німецько-французькою компанією The Exploration Company. Це макет-прототип майбутнього космічного корабля NyxЮ, тільки меншого розміру - діаметр капсули 2,5 м, повна маса до 1600 кг, здатна виводити на орбіту та повертати на Землю до 300 кг вантажів.
Враховуючи обмежені можливості цього макет-прототипу (у першу чергу, відсутність повноцінного сервісного модуля з усією енергетичною структурою та рушійною установкою), він більшу частину свого короткого польоту провів пристикованим до другого ступеню ракети-носія Falcon 9. Через 2 години 45 хвилин після запуску (якраз перед початком процесу утилізації ступеню в атмосфері) капсула від'єдналася від ступеню та почала самотужки здійснювати доступні маневри - тобто стабілізація апарату після відстикування та керований вхід в атмосферу.
Очікувалося, що Mission Possible здійснить контрольоване входження в атмосферу та приводнення у північній частині Тихого океану, де його пізніше піднімуть на борт корабля. Відомо, що капсула успішно ввійшла в атмосферу, подолала "тепловий бар'єр" і змогла вже в нижчих шарах атмосфери відновити зв'язок. Але в останні хвилини перед приводненням зв'язок був остаточно втрачений, після чого в The Exploration Company мусили визнати факт втрати капсули.
Деталі інциденту поки що відсутні, але в компанії пообіцяли провести ретельне дослідження всіх доступних даних і пізніше надати більш детальну інформацію. Цілком ймовірно, що проблеми стали наслідком суттєвого спрощення та здешевлення конструкції, без використання дублюючих систем - тобто прототип Mission Possible мав лише один бортовий комп'ютер, один гіростабілізатор, одну парашутну систему.
Враховуючи, що зв'язок був втрачений в останні хвилини, цілком можливий варіант з відмовою парашутної системи. Але все ж варто почекати на офіційні повідомлення від The Exploration Company. Попри цю халепу, варто відзначити, що апарат все ж успішно подолав мінімум два складних рівні - успішно стабілізувався на орбіті, успішно ввійшов в атмосферу й навіть відновив зв'язок після "гарячої" фази проходження шарів атмосфери.
Photo Credits: SpaceX
Але одним з основних і найбільших вантажів стала капсула Mission Possible - експериментальний зразок капсули для повернення вантажів на Землю, створений німецько-французькою компанією The Exploration Company. Це макет-прототип майбутнього космічного корабля NyxЮ, тільки меншого розміру - діаметр капсули 2,5 м, повна маса до 1600 кг, здатна виводити на орбіту та повертати на Землю до 300 кг вантажів.
Враховуючи обмежені можливості цього макет-прототипу (у першу чергу, відсутність повноцінного сервісного модуля з усією енергетичною структурою та рушійною установкою), він більшу частину свого короткого польоту провів пристикованим до другого ступеню ракети-носія Falcon 9. Через 2 години 45 хвилин після запуску (якраз перед початком процесу утилізації ступеню в атмосфері) капсула від'єдналася від ступеню та почала самотужки здійснювати доступні маневри - тобто стабілізація апарату після відстикування та керований вхід в атмосферу.
Очікувалося, що Mission Possible здійснить контрольоване входження в атмосферу та приводнення у північній частині Тихого океану, де його пізніше піднімуть на борт корабля. Відомо, що капсула успішно ввійшла в атмосферу, подолала "тепловий бар'єр" і змогла вже в нижчих шарах атмосфери відновити зв'язок. Але в останні хвилини перед приводненням зв'язок був остаточно втрачений, після чого в The Exploration Company мусили визнати факт втрати капсули.
Деталі інциденту поки що відсутні, але в компанії пообіцяли провести ретельне дослідження всіх доступних даних і пізніше надати більш детальну інформацію. Цілком ймовірно, що проблеми стали наслідком суттєвого спрощення та здешевлення конструкції, без використання дублюючих систем - тобто прототип Mission Possible мав лише один бортовий комп'ютер, один гіростабілізатор, одну парашутну систему.
Враховуючи, що зв'язок був втрачений в останні хвилини, цілком можливий варіант з відмовою парашутної системи. Але все ж варто почекати на офіційні повідомлення від The Exploration Company. Попри цю халепу, варто відзначити, що апарат все ж успішно подолав мінімум два складних рівні - успішно стабілізувався на орбіті, успішно ввійшов в атмосферу й навіть відновив зв'язок після "гарячої" фази проходження шарів атмосфери.
Photo Credits: SpaceX
Надалі спостерігається не надто помітна, але насправді результативна активність компанії Rocket Lab USA, Inc., яка остаточно налагодила "серійні" запуски своєї малої ракети-носія Electron.
Вчора, 26 червня о 17:28 UTC (чи о 20:28 за київським часом) зі стартового комплексу Mahia LC-1A в Новій Зеландії був здійснений успішний запуск Rocket Lab Electron на замовлення компанії HawkEye 360, Inc. (супутники радіолектронної розвідки, тобто Signals intelligence або SIGINT). Це був загалом другий запуск Rocket Lab для HawkEye 360 (попередній був у січні 2023 року) - з міні-пакету на три запуски.
Були запущені чотири апарати - три штатних для сузір'я супутників HawkEye 360 (масою по 30 кг кожен, входять до Cluster 12, отримали позначення Hawk 12A, Hawk 12B, Hawk 12C) плюс експериментальний Kestrel 0A (масою 15 кг).
Таким чином, Rocket Lab USA, Inc. в червні встигла здійснити три запуски Electron, а з початку року були здійснені вже дев'ять орбітальних запусків. То вже новий рекорд компанії - торік у перші шість місяців були здійснені вісім запусків. Цікаво, що є непоганий шанс до кінця червня оновити цей рекорд - попередньо на завтра, 28 червня, запланований ще один запуск Electron з Нової Зеландії (на замовлення телекомунікаційної компанії EchoStar Corporation).
Photo Credits: Rocket Lab USA, Inc.
Вчора, 26 червня о 17:28 UTC (чи о 20:28 за київським часом) зі стартового комплексу Mahia LC-1A в Новій Зеландії був здійснений успішний запуск Rocket Lab Electron на замовлення компанії HawkEye 360, Inc. (супутники радіолектронної розвідки, тобто Signals intelligence або SIGINT). Це був загалом другий запуск Rocket Lab для HawkEye 360 (попередній був у січні 2023 року) - з міні-пакету на три запуски.
Були запущені чотири апарати - три штатних для сузір'я супутників HawkEye 360 (масою по 30 кг кожен, входять до Cluster 12, отримали позначення Hawk 12A, Hawk 12B, Hawk 12C) плюс експериментальний Kestrel 0A (масою 15 кг).
Таким чином, Rocket Lab USA, Inc. в червні встигла здійснити три запуски Electron, а з початку року були здійснені вже дев'ять орбітальних запусків. То вже новий рекорд компанії - торік у перші шість місяців були здійснені вісім запусків. Цікаво, що є непоганий шанс до кінця червня оновити цей рекорд - попередньо на завтра, 28 червня, запланований ще один запуск Electron з Нової Зеландії (на замовлення телекомунікаційної компанії EchoStar Corporation).
Photo Credits: Rocket Lab USA, Inc.
Всі вже звикли до того, що численні та різноманітні рекорди з орбітальних запусків зазвичай належать компанії SpaceX - від кількості запусків протягом того чи іншого періоду часу до чергових досягнень з багаторазового використання перших ступенів Block 5.
Але червень все ж став місяцем Rocket Lab USA, Inc. - компанія сьогодні встигла здобути відразу три персональних рекорди! Як і планувалося попередньо, 28 червня о 07:08 UTC (чи о 10:08 за київським часом), зі стартового комплексу Mahia LC-1В в Новій Зеландії був здійснений черговий запуск малої ракети-носія Rocket Lab Electron - уже на замовлення телекомунікаційної компанії EchoStar Corporation.
Донедавна цей запуск в графіках Rocket Lab USA, Inc. проходив під грифом "конфіденційний замовник". Але пізніше з'явилося оголошення, що клієнтом є EchoStar Corporation, яка уклала угоду на два запуски невеликих експериментальних телекомунікаційних супутників Lyra Block 1. Сьогодні був перший запуск з двох узгоджених - з апаратом масою приблизно 75 кг, який отримав позначення Lyra-2 (апарати Lyra-1 i Lyra-3 були запущені раніше на Falcon 9 під час місій Transporter-12 i Transporter-14).
Зараз у Rocket Lab USA, Inc. є три нових рекорди. По-перше, протягом одного календарного місяця здійснені чотири запуски Rocket Lab Electron - 2 червня, 11 червня, 26 червня, 28 червня. По-друге, протягом першої половини року здійснені вже 10 запусків Electron - торішній рекорд становив 8 запусків за півроку. По-третє, компанія успішно здійснила два запуски з одного й того ж стартового комплексу Mahia LC-1 протягом 38 годин - спочатку з платформи LC-1A, потім з LC-1B.
Загалом Rocket Lab USA, Inc. здійснила 68 запусків своїх малих ракет-носіїв - з них 65 орбітальних на Electron плюс 3 на її суборбітальній версії HASTE. Тобто вже є невеликий ювілей - 65 орбітальних запусків, з них успішними стали 61.
Photo Credits: Rocket Lab USA, Inc.
Але червень все ж став місяцем Rocket Lab USA, Inc. - компанія сьогодні встигла здобути відразу три персональних рекорди! Як і планувалося попередньо, 28 червня о 07:08 UTC (чи о 10:08 за київським часом), зі стартового комплексу Mahia LC-1В в Новій Зеландії був здійснений черговий запуск малої ракети-носія Rocket Lab Electron - уже на замовлення телекомунікаційної компанії EchoStar Corporation.
Донедавна цей запуск в графіках Rocket Lab USA, Inc. проходив під грифом "конфіденційний замовник". Але пізніше з'явилося оголошення, що клієнтом є EchoStar Corporation, яка уклала угоду на два запуски невеликих експериментальних телекомунікаційних супутників Lyra Block 1. Сьогодні був перший запуск з двох узгоджених - з апаратом масою приблизно 75 кг, який отримав позначення Lyra-2 (апарати Lyra-1 i Lyra-3 були запущені раніше на Falcon 9 під час місій Transporter-12 i Transporter-14).
Зараз у Rocket Lab USA, Inc. є три нових рекорди. По-перше, протягом одного календарного місяця здійснені чотири запуски Rocket Lab Electron - 2 червня, 11 червня, 26 червня, 28 червня. По-друге, протягом першої половини року здійснені вже 10 запусків Electron - торішній рекорд становив 8 запусків за півроку. По-третє, компанія успішно здійснила два запуски з одного й того ж стартового комплексу Mahia LC-1 протягом 38 годин - спочатку з платформи LC-1A, потім з LC-1B.
Загалом Rocket Lab USA, Inc. здійснила 68 запусків своїх малих ракет-носіїв - з них 65 орбітальних на Electron плюс 3 на її суборбітальній версії HASTE. Тобто вже є невеликий ювілей - 65 орбітальних запусків, з них успішними стали 61.
Photo Credits: Rocket Lab USA, Inc.
Чергова історична подія - 28 червня о 16:33 UTC (чи о 19:33 за київським часом) у Tanegashima Space Center був здійснений запуск ракети-носія H-IIA з супутником спостереження за Землею GOSAT-GW (Global Observing Satellite for Greenhouse gases and Water cycle).
Це був фінальний, 50-й запуск ракети-носія H-IIA, а також фінальний запуск для всіх ракет-носіїв сімейства H-II. Загалом було три версії ракет сімейства H-II - початкова H-II (7 запусків), основна робоча H-IIA (50 запусків) і спеціалізована H-IIB (9 запусків), призначена для запусків вантажного космічного корабля HTV, чи Kounotori, до Міжнародної космічної станції.
Таким чином, в період з 3 лютого 1994 року по 28 червня 2025 року були здійснені 66 запусків ракет-носіїв сімейства H-II (з них 63 успішних). На цьому її історія завершена - зараз в Японії відбудеться остаточний перехід на нову ракету-носій H3, з якою в 2023-2025 роках уже здійснили п'ять запусків (з них чотири успішних).
Photo Credits: JAXA
Це був фінальний, 50-й запуск ракети-носія H-IIA, а також фінальний запуск для всіх ракет-носіїв сімейства H-II. Загалом було три версії ракет сімейства H-II - початкова H-II (7 запусків), основна робоча H-IIA (50 запусків) і спеціалізована H-IIB (9 запусків), призначена для запусків вантажного космічного корабля HTV, чи Kounotori, до Міжнародної космічної станції.
Таким чином, в період з 3 лютого 1994 року по 28 червня 2025 року були здійснені 66 запусків ракет-носіїв сімейства H-II (з них 63 успішних). На цьому її історія завершена - зараз в Японії відбудеться остаточний перехід на нову ракету-носій H3, з якою в 2023-2025 роках уже здійснили п'ять запусків (з них чотири успішних).
Photo Credits: JAXA
Чимало європейських проєктів різноманітних легких ракет-носіїв (як орбітальних, так і суборбітальних) зараз перебувають в "епізодичному" режимі. Тобто тривалі періоди мовчання час від час перериваються окремими короткими повідомленнями, з яких не завжди можна зрозуміти, на якій саме стадії реалізації перебуває той чи інший проєкт.
Саме подібну картину демонструє французька компанія HyPrSpace (повна назва Hybrid Propulsion for Space). Останні помітні згадки про неї з'являлися десь півроку тому, коли було оголошено про серію успішних коротких вогньових випробувань робочої моделі ступеню з гібридним ракетним двигуном.
Недавно, десь в середині червня (одне з найперших повідомлень було датоване 20 червня) у французьких ЗМІ з'явилося досить цікаве повідомлення. Згідно з цим повідомленням, компанія HyPrSpace отримала від Direction générale de l'armement, чи DGA (головне управління озброєнь) схвалення на здійснення тестових запусків свого суборбітального прототипу Baguette One.
Важлива деталь - ці тестові запуски будуть здійснюватися з континентальної частини Франції. Точніше, з військового ракетного полігону DGA Essais de missiles, який розташований у західній частині Франції - на узбережжі Біскайської затоки, десь в 60-70 км від Бордо. Цей полігон зазвичай використовується як для запусків різноманітних суборбітальних ракет-носіїв, так і для випробувань військових балістичних ракет (включаючи міжконтинентальні балістичні ракети для субмарин).
Про загальні характеристики майбутньої суборбітальної ракети-носія Baguette One досі немає якоїсь більш-менш детальної інформації - при цьому частина даних датовані ще 2023 роком, тобто вже не є актуальними. Очікується, що це буде ракета висотою від 7 до 10 м, яка здатна закинути до 300 кг вантажів за лінію Кармана (тобто на висоту понад 100 км).
Photo Credits: DGA Essais de missiles
Саме подібну картину демонструє французька компанія HyPrSpace (повна назва Hybrid Propulsion for Space). Останні помітні згадки про неї з'являлися десь півроку тому, коли було оголошено про серію успішних коротких вогньових випробувань робочої моделі ступеню з гібридним ракетним двигуном.
Недавно, десь в середині червня (одне з найперших повідомлень було датоване 20 червня) у французьких ЗМІ з'явилося досить цікаве повідомлення. Згідно з цим повідомленням, компанія HyPrSpace отримала від Direction générale de l'armement, чи DGA (головне управління озброєнь) схвалення на здійснення тестових запусків свого суборбітального прототипу Baguette One.
Важлива деталь - ці тестові запуски будуть здійснюватися з континентальної частини Франції. Точніше, з військового ракетного полігону DGA Essais de missiles, який розташований у західній частині Франції - на узбережжі Біскайської затоки, десь в 60-70 км від Бордо. Цей полігон зазвичай використовується як для запусків різноманітних суборбітальних ракет-носіїв, так і для випробувань військових балістичних ракет (включаючи міжконтинентальні балістичні ракети для субмарин).
Про загальні характеристики майбутньої суборбітальної ракети-носія Baguette One досі немає якоїсь більш-менш детальної інформації - при цьому частина даних датовані ще 2023 роком, тобто вже не є актуальними. Очікується, що це буде ракета висотою від 7 до 10 м, яка здатна закинути до 300 кг вантажів за лінію Кармана (тобто на висоту понад 100 км).
Photo Credits: DGA Essais de missiles
Статистика за січень-червень 2025 року
Зараз можна підбивати проміжні підсумки за орбітальними запусками після першої половини 2025 року, чи шести місяців.
Після підвищеної активності в березні-травні (27, 26 і 29 запусків відповідно) червень нібито трохи пригальмував - загалом у світі були здійснені 25 запусків. Виглядає як певна втрата темпу, але варто згадати, що в 2023 році в червні було 13 запусків, а в 2024 році в червні здійснили 17 запусків. Тобто загальна позитивна динаміка є насправді помітною.
Протягом першого півріччя 2025 року були здійснені вже 149 запусків - проти торішніх 126 запусків (приріст склав уже +18,25%). Можна вважати, що найближчими місяцями на всіх чекає інтрига - чи вдасться протягом року здійснити 300 орбітальних запусків?
1️⃣ 🇺🇸 США - 99 (95 успішних)
2️⃣ 🇨🇳 Китай - 36 (35)
3️⃣ рф - 7 (7)
4️⃣ 🇮🇳 Індія - 2 (1)
5️⃣ 🇯🇵 Японія - 2 (2)
6️⃣ 🇮🇹 Італія - 1 (1)
7️⃣ 🇩🇪 Німеччина - 1 (0)
8️⃣ 🇫🇷 Франція - 1 (1)
Червень приніс різку зміну співвідношення запусків у двох країнах-лідерах. Тотальну перевагу цього місяця моли США, які здійснили аж 20 запусків (чи 80% від запусків у світі). Різко "загальмував" Китай, який обмежився лише трьома запусками - суттєва втрата темпу в порівнянні з його травневими 9 запусками.
За підсумками першого півріччя 2025 року США здійснили 99 запусків і стрімко збільшили свою частку до 66,44 % від загальної кількості запусків у світі. Другим традиційно тримається Китай з 36 запусками - його загальна частка трохи "просіла" та становить 24,16%. Зате сумарна частка США та Китаю становила 136 запусків протягом шести місяців. У відсотковому відношення вона практично не змінилася і становить 90,60% від загальної кількості запусків у світі.
Компанія SpaceX лідирує з колосальною перевагою - за шість місяців вона здійснила 84 запуски. З них 81 були здійснені на Falcon 9, до яких додалися ще 3 запуски системи Super Heavy Starship (56,38% від кількості запусків у світі).
Загалом SpaceX підтримують ще вищий темп запусків ракет-носіїв сімейства Falcon, ніж торік, коли планували йти за графіком "Мінімум 12 запусків щомісяця". Зараз компанія вже третій місяць поспіль намагається тримати поперечку на рівні 15 запусків Falcon 9 щомісяця - 14 у квітні, 16 у травні, 15 у червні.
Photo Credits: SpaceX
Зараз можна підбивати проміжні підсумки за орбітальними запусками після першої половини 2025 року, чи шести місяців.
Після підвищеної активності в березні-травні (27, 26 і 29 запусків відповідно) червень нібито трохи пригальмував - загалом у світі були здійснені 25 запусків. Виглядає як певна втрата темпу, але варто згадати, що в 2023 році в червні було 13 запусків, а в 2024 році в червні здійснили 17 запусків. Тобто загальна позитивна динаміка є насправді помітною.
Протягом першого півріччя 2025 року були здійснені вже 149 запусків - проти торішніх 126 запусків (приріст склав уже +18,25%). Можна вважати, що найближчими місяцями на всіх чекає інтрига - чи вдасться протягом року здійснити 300 орбітальних запусків?
1️⃣ 🇺🇸 США - 99 (95 успішних)
2️⃣ 🇨🇳 Китай - 36 (35)
3️⃣ рф - 7 (7)
4️⃣ 🇮🇳 Індія - 2 (1)
5️⃣ 🇯🇵 Японія - 2 (2)
6️⃣ 🇮🇹 Італія - 1 (1)
7️⃣ 🇩🇪 Німеччина - 1 (0)
8️⃣ 🇫🇷 Франція - 1 (1)
Червень приніс різку зміну співвідношення запусків у двох країнах-лідерах. Тотальну перевагу цього місяця моли США, які здійснили аж 20 запусків (чи 80% від запусків у світі). Різко "загальмував" Китай, який обмежився лише трьома запусками - суттєва втрата темпу в порівнянні з його травневими 9 запусками.
За підсумками першого півріччя 2025 року США здійснили 99 запусків і стрімко збільшили свою частку до 66,44 % від загальної кількості запусків у світі. Другим традиційно тримається Китай з 36 запусками - його загальна частка трохи "просіла" та становить 24,16%. Зате сумарна частка США та Китаю становила 136 запусків протягом шести місяців. У відсотковому відношення вона практично не змінилася і становить 90,60% від загальної кількості запусків у світі.
Компанія SpaceX лідирує з колосальною перевагою - за шість місяців вона здійснила 84 запуски. З них 81 були здійснені на Falcon 9, до яких додалися ще 3 запуски системи Super Heavy Starship (56,38% від кількості запусків у світі).
Загалом SpaceX підтримують ще вищий темп запусків ракет-носіїв сімейства Falcon, ніж торік, коли планували йти за графіком "Мінімум 12 запусків щомісяця". Зараз компанія вже третій місяць поспіль намагається тримати поперечку на рівні 15 запусків Falcon 9 щомісяця - 14 у квітні, 16 у травні, 15 у червні.
Photo Credits: SpaceX
У компанії SpaceX сьогодні відсвяткували черговий ювілей. Якраз 2 липня о 06:28 UTC (чи о 09:28 за київським часом) на Канавералі зі стартового комплексу SLC-40 був здійснений черговий запуск ракети-носія Falcon 9 Block 5 зі супутниками Starlink.
Цей запуск став ювілейним, 500-м для ракет-носіїв Falcon 9. Варто зазначити, що перший запуск Falcon 9 (ще у версії v1.0) був здійснений 4 червня 2010 року. Таким чином, щоб дійти до позначки 500 запусків, компанії SpaceX вистачило якраз рівно 15 років (плюс неповний місяць).
До речі, якраз кілька тижнів тому був інший ювілей - 500 запусків усіх ракет-носіїв сімейства Falcon (тобто Falcon 1, Falcon 9, Falcon Heavy).
До всього цього можна додати ще той факт, що сьогоднішній запуск приніс новий рекорд багаторазового використання перших ступенів Falcon 9 Block 5. Адже сьогодні перший ступінь з серійним номером В1067 здійснив уже 29-й успішний цикл "запуск-посадка". Отже, до нової рекордної позначки у 30 циклів "запуск-посадка" залишилося зовсім небагато.
Photo Credits: SpaceX
Цей запуск став ювілейним, 500-м для ракет-носіїв Falcon 9. Варто зазначити, що перший запуск Falcon 9 (ще у версії v1.0) був здійснений 4 червня 2010 року. Таким чином, щоб дійти до позначки 500 запусків, компанії SpaceX вистачило якраз рівно 15 років (плюс неповний місяць).
До речі, якраз кілька тижнів тому був інший ювілей - 500 запусків усіх ракет-носіїв сімейства Falcon (тобто Falcon 1, Falcon 9, Falcon Heavy).
До всього цього можна додати ще той факт, що сьогоднішній запуск приніс новий рекорд багаторазового використання перших ступенів Falcon 9 Block 5. Адже сьогодні перший ступінь з серійним номером В1067 здійснив уже 29-й успішний цикл "запуск-посадка". Отже, до нової рекордної позначки у 30 циклів "запуск-посадка" залишилося зовсім небагато.
Photo Credits: SpaceX