продовжуємо формат «спільнокореневе» сьомою подією, яка називається «містифікація сенсів» і відбудеться 25го травня о 17:00 у Мистецькій Бібліотеці. ця подія стосуватиметься перетину літературного і містичного: від прадавнього міфотворення до сучасних форм контакту людської уяви з життєвим простором, що нерідко складно піддається передбачуваності та контролю на гостроті своїх граней.

чи замислювались ви колись, чому люди вигадують казки та історії? се питання може видаватися суто антропологічним, однак воно має також особистісний вимір; на щось ми знаємо відповіді (можливо, казка чи історія в ширшому значенні — це одна з форм надії на те, що реальність не настільки непроникна до пізнання, як може здаватися), щось сподіваємося спостерегти в польоті розмови.
у рамках модерованої розмовою з нашими авторками прозвучать їх авторські тексти, пронизані канвою містичного сприйняття реальності, знаків всесвіту та внутрішнього чуття, що набули міцної поетичної основи.

адже знаходити спільні ґрунти не обов’язково, проте важливо. це не повинні бути обширні підкорені рівнини, але невеликі клаптики суші, де можна зупинитися і трохи порозмовляти перед тим, як рушати далі в дорогу.

місце: Мистецька Бібліотека
час: 17:00, 25те травня.

братимуть участь:
Морті Блек
естер невінчаний
Цедра

модераторка: Оля Гарпер

дизайн афіші: Морті Блек

#анонси

oh yes

отакої, будемо в Харкові, получаєцця

вже сьогодні, любі ❤️‍🩹

тяжко тут з'являтись троха, но розкажу вам речей:

1) спільнокореневе пройшло чудово, радісно було побачити всіх, хто волів долучитись / цікавився послухати нашу розмову.
2) наразі я вже у Харкові, сьогодні читатиму на all-stars, раптом ви теж тут - побачимось :)

декілька подій в найближчі декілька днів:

◾️у суботу (31.05) у Харкові кульмінація слем-сезону: All-Stars від спільноти LitSlamUA, деталі тут
◾️у ту ж суботу у Львові літературник «Злітно-посадкові автори», деталі тут
◾️а ще в суботу в Києві буде другий літературник від перцепції, деталі тут
◾️в неділю (01.06) в Одесі літературник «День захисту дорослих дітей», деталі тут
◾️у середу (04.06) у Львові наша подія, відкритий мікрофон «допоміжне твердження», деталі тут — наразі реєстрація вже завершена, але нагадуємо, що в кінці події ми виділяємо певний час на те, щоб мали змогу трохи почитати (1--2 тексти) ті, хто не встигли зареєструватися

◻️крім того увесь цей час (29.05–01.06) в Києві буде відбуватися «Книжковий Арсенал», тут лінктрі фестивалю, тут розклад, тут — інтерактивний розклад у застосунку ArtWizard

#події

маю за радість поділитись ще однією новиною:

буду судити 1/8 фіналу в поетичному змаганні в домі культури , це буде мій перший досвід суддівства 🤲 якщо з якоїсь причини вам це буде цікаво – запрошую до двіжу

боже, бережи Харків.
дякую 🖤🤲

настільки навчилася жити у тиші
що неначе все тяжче із неї вийти
і все болісніше повертатись у гирло
активної фази війни

настільки навчилася не
розпадатись на атоми
від кількарічної відстані з милим
що коли зрештою доля -
жорстока й смішна сива жінка -
сухожилими руками відправляє його
у серце бойових дій -
сміємося:
і не таке пережити зуміємо

настільки навчилась робити це
що коли зрештою обом
випадає квиток віллі вонки
на зустріч у Сумах
в якусь випадкову неділю
ви блукаєте містом у пошуку атб
під черги відносно далеких вибухів
а дихання - ні ваше, ні вулиць -
не видає заціпеніння чи спантеличення
.
та коли в маршрутці у києві
десь далеко на мінському
між двома дужими юнаками
розпочинається словесна перепалка
і зміцнілими тілами ледь-ледь
один одного торкаються
і худенька жіночка спереду каже:

"рєбята
ви главноє когда в окопє встретітєсь
не ссорьтєсь
вам же еще защищать нас"

і по словах цих
занепадає глибока хвилинна тиша
а водій зачиняє дверцята автобуса
і несе нас вечірнім, давно
знайомим йому маршрутом
через маршала рокосовського і полярного

ти чомусь забираєш ці слова із собою
набираєш із ними гарячу ванну
запалюєш свічку, готуєш вечерю
і відчуваєш великий ком в горлі


настільки навчилася жити у тиші
а у війні - й понині не виходить чомусь

04.06.25
#літери

тобі, як собі

коли мені заболить, як тобі,
я стану повільним і газовим,
блакитні левкої розквітнуть в кишенях,
волога земля мені губи набарвить.

я стільки тобі розказав би:
що в одязі травня великий зірчастий орнамент,
який би тобі пасував,

і те, що до тебе моє говоріння —
його неприхований акт
і є тим різцем, який рушить на камінь байдужости й горя.

тобі, як собі,
я вичитую добре знамення у мокрій траві,
у рівному диханні,
зламі тонкої оправи.

тобі, як собі,
я вкладаю у руку остиглого дому окраєць —
усе, що я маю, — свої серцевину і пам'ять —
ділитиму навпіл.

і порівну гніву.
і мови, що йде на відрив,
у цій непоклятій весні нам обом буде вдосталь:
опалений рот голосної розкрив свої теплі хори —
візьми невідбуту її, мій тужавий дорослий.

і станеться літо — глибокий і ніжний надріз,
і буде у ньому любов самоствердна й непрóста,
де кожен свою необійняту рану зустрів,
де кожен з нас — острів.

знахідка

зірниці

в крихке безмежжя полиск відбиває
синхронне дихання базальтових стовпів
й ледь дріботить посріблена
і гостролиста зграя червневого дощу
поміж вокзальних протягів
у ньому впізнаю
сягнистий почерк тобою
не відправлених листів
і ніжну глибочінь жалю

озвися

надчутливим спалахом
відтятих стогонів в зболілих хмарах
не розділяючи перехідну межу
у відповідь нехай я закричу(!)
і видихну
/
не боячись сполохати вразливістю здійснених митей,
в передкінечно викроєних зустрічах на пагонах зірниць —
де ти стоїш по той бік сподівань
невидимий

у цієї світовим порядком забутої країни —
бога давно внесли в список нон-ґрата —
на заміну снам приходить
пропалена стеля
і пострижені до ран вівці
що звисають тулубом через паркан —
від нестачі сну не виходить стрибати

та й хороші слова межи фермами
повними низькоякісної вовни
губляться неначе голки
щоб в найгірший момент вколоти

і несемо в собі тих овець
попід жовчним —
когось на випас у кислотні луги
когось на забій і передчасний вихід

так і з пам'яттю —
то горіти і спалювати буде зсередини
то забуватиметься за першої ж нагоди

а часом немов військо в тактичному відступі
поєднає обох і ні собі ні ворогу
кроку ступити не дасть
на макові поля

перший тиждень літа проводжає спекою —
додається вона до овець та стелі
та добиває їх хуком в обличчя
та спрагою в стравохід

08.06.25

#течія_ставозера

як вони всі неправі
час – це ніколи не те, що лікує
радше, зриває повсякчас
захисний шар епітелію з рани
радше, щось, що зраджує пам'ять
і тільки календарні дати дають спогадам
прорости заново в голові
я більше не пам'ятаю назв стількох
колись рідних місць і вулиць
мої намагання в емпатію закінчуються
зіткненням земних плит на межі мого тіла

я більше не знаю звання статусу "друга"
градація ймовірностей зійшлась
до двох можливих
обох контрастних
біле і чорне
без права на помилку
тепер ти захисна колона
яка під тиском зовнішнього витримує важке внутрішнє
яке все ще стоїть скалою і
надає прихисток кожному потребуючому
тепер ти стиснута пружина
очікуєш на стрибок
або на хоч щось схоже на звільнення

інтернет став моїм головним тригером
перший пост в інстаграмі свідчить

у зруйнованому Бахмуті цвітуть маки
але більше нема кому на них дивитись

#літери 06.2023

тяжко виходити з дому, ой тяжко-важко:
чайно нічник лимонить, в дзбанку узвар мугиче;
отвір ключу чужіє, крам кам'янить наплічник.
ліпше – шитво і лігво, локшина, шалі, чашки;
вежі жовтавих чарок, човники черевичок.

вийдеш — а там плацкартно, вітряно, позакрайно:
чужелюдинні сходи, поспіх і сновигання.
вийдеш — і вже сновида, вийдеш — і вже вигнанець.
вийдеш — там сніг і гомін; вигин метро вокзальна;
у гаманцях залізо; поло і магеллани.

вийдеш — там так берлінно, таллінно, барселонно:
шпилі і балюстради, храми і остерії;
стегна і помідори; танго і малярія;
лікті в поліестері, пальці і телефони;
плач малюка їсуса, регіт і крик марії.

вийдеш — зустрінуть сіллю; далі — збілілим зайцем.
шерхіт — то шаблезубі, доторк — панцирноспинні;
ззовні — доісторично: мова — зелені вишні;
вийшов — позаду димно; вийшов — не озирайся.
вийшов — там металево. хто не сховався — винен.

20 червня 2025 р.

yes і will

коли ти скажеш що губи — це вихід у мову
із якої тобі не далася поезія
я однаково буду писати тобі
як і раніше ретельно і з пристрастю завиваючи стебла у довгі і пружні ряди
ніби музику крові сливового дерева
і тепле мигтіння півоній довкола садиби
замовляння до чуда политої затіні блискіт
і вечірнє шамріння — малинову стежку води —
це усе що я знаю про дім
і усе що до тебе отак безоглядно нестиму

як живу на пів диханні — ти ж бо побачив це коло
із якого мені не давалась любов
не висвічує дружба — ну що тут поробиш — нехай

але я знаю я знаю про дім
і з якої легені в людини він починається
чим росте його мудре і тихе верхів'я я знаю
і те як його поділяти надвоє
і жити із гідністю і понад силу стояти
за найменші окрушини щастя для власного другого

що я можу?
маленьку комету пускаю в замкову щілину —
осяй!

слово-слово розмінна монето
коштовна й триклята
де твоя міра?
якби ж то за тебе можна було придбавати
я був би уже найбагатшим —

і все би одразу віддав
за вікно яке видно знадвору і світло у ньому
і красиву похилену голову понад робочим столом
зошитами і папірцями
за притишене здрастуй твоє золотаве і втомлене
за речення що я почну а ти легко продовжиш
і не буде в нім жодного розділового знаку

а коли ти скажеш що губи — це вихід у мову
із якої тобі не далася поезія
я одповім що далася
її найправдивіша частка
нехай і ув іншому тілі набута —
а коле однаково