Вітання!

Нащ чудовий друг Вікіпедія, що проходить службу в 3-ці просив поширити


На ремонт авто

На ремонт авто підрозділу

🎯Ціль: 79 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9hLTQXGZzw

💳Номер картки банки
4441 1111 2276 0857

Цей тиждень адмінша багато тусувалась по лікарях, прошу вибачити за відсутність контенту.

Але, раз уже в мене є ніч, то я з ним прийшла. На мою думку треба зробити кілька коментарів з власного досвіду, які, можливо, допоможуть якості надання медичних послуг (принаймні хотілось би)

Дивіться так во:
1. Якщо приходить людина, котра не чує і в неї є документи про це – не можна забороняти користуватись програмами, котрі транскрибують мовлення. На жаль, вона не почне від цього чути (а хотілось би). В кращому випадку людина просто буде на вас дивитись і можливо зрозуміє по міміці, в гіршому – зловить панічку і з цим треба буде щось вдіяти.

2. Якщо приходить людина, яка не чує і в неї є документи про це, і ви їй не дали можливості використати адаптивні програми – не треба просто відвертатись і нічого не пояснювати. Технічно я розумію цю реакцію, бо вона походить з втоми: є 100500 пацієнтів, черга в коридорі і не хочеться витрачати на когось одного більше часу. Водночас, дивно очікувати від людини позитивну реакцію, якщо її тримають в інформаційному вакуумі (при цьому в приміщенні висять постери про інклюзивність та можливість використання адаптивних програм).

3. Можемо подумати над тим, як сприймати різні форми інвалідності рівноцінно. З одного боку, дійсно, відсутність кінцівки робить лікарю менше проблем, адже людині можна пояснити, що далі з цим робити, як адаптуватись, користуватись протезом. Зовсім інша справа, коли складність конкретно у комунікації. Відверто, я поки не знайшла кращого і швидшого способу взаємодії, ніж через програму з транскрибування на основі ШІ (автоматично переводить мовлення в текст, але потребує інтернету, швидко зжирає заряд і в українській локалізації досі часто видає помилки). Звісно, можна змусити людину заткнутись суто за рахунок ваги системи та бюрократії, але у випадку людей з інвалідністю – це має глобально негативний наслідок. Наприклад, людина і так доволі ізольована, вона відчуває дискомфорт, бачить, що заважає іншим, це ще більше провокує страх ініціативи. Як результат – Мінсоцполітики має пояснювати, що воно не Міністерство виплат (ну бо логічно, якщо людину зашугали і вона не бачить шляхів самореалізації, то не матиме досить доходу й буде приходити до держави по виплати). Я особисто максимально підтримую саме шлях інтеграції, адже висіти в держави на шиї – неприємно для обох сторін. При цьому замкнутість та нездатність до соціальних взаємодій формуються саме за рахунок великої сукупності ситуацій нерозуміння та агресії (мене якось хотіли випхати з банку, бо не розуміли, як це мені мало рочків, але я не чую і думали, що наркоманка – так собі досвід, дійсно було страшно в банк ходити після цього. До речі, цікавий факт, заміна людини на ШІ при наданні послуг – не виправляє ситуацію: чат жпт навіть у своїй кращій версії не розуміє нюансів, хіба що відповідь видає письмово).

Одразу пару моментів по стереотипах. Ні, апарати не завжди допомагають і не завжди їх взагалі реально підібрати. Імплант теж не завжди можна поставити. Мене зараз зацікавлюють дослідження в напрямку вирощування клітин задля відновлення цілісності пошкоджених, але вони перебувають на ранніх етапах вивчення, тож це треба чекати і розбиратись, поки, на базовому людському рівні.

Медицина і медичне право – досить складна для змін структура, але навряд чи – безнадійна. Від людського ставлення тут багато залежить. В ТЦК і на спробах пройти ВЛК було більше розуміння ситуації, ніж у стандартній державній поліклініці, не хотілось би, щоб хтось ще мав той самий негативний досвід.

У мого близького друга з ДШВ, якому ми не так давно допомогли купити корча, є збір на ремонт тачки і закрити його треба якомога швидше. Машина вірою і правдою служить на благо сил оборони, тому не вписатися в допомогу я не можу.

Зможемо закрити за сьогодні? Бо вже геть скоро треба оплатити рахунок. За поширення та донати будемо безмежно вдячні.

🎯Ціль: 35к
🔗Посилання на монобаночку
https://send.monobank.ua/jar/5eRWxb9big
💳Номер картки баночки
4441 1111 2562 3797

Раз банку винищено, сьогодні чекайте на анонс відкриття хабу 💅🏻

Аттеншн!
5 липня відкриваємо наш хаб!

Ми приурочили відкриття до дня народження нашого побратима та друга Ґенріха. Бо цей простір – не просто купа стін і меблів. Це шмат нашої пам’яті, впертості й любові, яку навіть смерть не змогла вигризти до кінця.

Наш хаб – це місце, де смерть не виграла.
Вона забрала наших друзів, але ми не дозволимо їй стерти їхні імена, жарти, справи й те світло, яке вони несли в світ навіть у найтемніші часи для нашої країни.

Один мій загиблий товариш завжди казав, що «робити добро – це форма саботажу системи, де все хоче тебе зламати».
От ми і саботуємо.

5 липня 16:00
📍м. Київ, бульвар Ігоря Шамо, 12
(З паркомісцями є момент, тому заздалегідь думайте, де будете паркуватися 😁)

Будемо говорити, вшановувати, плакати і сміятися, планувати наступні кроки. Просто жити.

Ми відзначаємо сьогодні День Конституції України – нашої держави, нашого народу.

Перше слово її першої статті – «Україна». І це відображає нашу головну мету, наше завдання: Україна є і буде на землі, українці є і будуть на землі. І це водночас наша мета і спільний обовʼязок. Місія кожного й кожної, для кого Україна справді на першому місці, хто не уявляє свого життя без України та без кого Україну вже не уявити.

Ми держава мільйонів людей. Але мільйони для нас ніколи не були та не будуть просто людською масою. Це нація, що складається з громадян, які в силах відстояти те, у що вірять, і те, чого прагнуть. І саме завдяки цьому Україна є. Україна – це мільйони імен, якими ми пишаємося. Україна – це вибір, який щодня роблять наші люди. Це мільйони дій і подвигів, які всі разом – Україна.

І суспільний договір між усіма нами полягає в тому, що Україна понад усе, українці – наша незалежність, наші права, наші мрії – усього народу – понад усе. І коли ми говоримо про це, слова звучать сильно. Бо це слова не про щось абстрактне, а про конкретних людей, про конкретні справи, про конкретний пройдений шлях. Про всіх нас із вами. Про громадян, які наповнюють життям Україну.

Вітаю всіх українців із Днем Конституції України!

🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Коли я вивчала конституційне право, то Конституція здавалась якимось магічним «над-актом», який просто існує і структурує все.

Почасти, так і є – всі інші акти мають узгоджуватись з Конституцією.

І водночас – її частини постійно виникають у нашому житті. По-суті, кожен з нас трішки втілення Конституційних принципів, не лише, як той, хто ними користується, але і як той, хто їх реалізує.

Сапери, що розміновують території створюють безпеку, по-суті, реалізують ст. 3. Фахівці технічних спеціальностей, розробники робототехніки – реалізують цю ж статтю уже відносно усіх, хто ризикує життям заради України. Дипломати, які працюють над досягненням посилення санкцій щодо росії, над збільшенням допомоги Україні (військової, фінансової економічної) – реалізують цю статтю відносно решти, а також ст. 18

Лате на кокосовому в подільській кав’ярні – під захистом ст. 42, але баристу не можна ганяти 24/7 за мінімальну зп через ст. 43, 45 і 46.

Міндовкілля інформує про мазут в Чорному морі і про якість повітря після масованих атак, виконуючи ст. 50

Видавництва, літагенції та навіть держава допомагають авторам реалізовувати ст. 54, та завдяки існуванню ст. 41.

Почитати саму Конституцію, закони, підзаконні акти, міжнародні договори, обов’язкові для України, законопроекти та проекти інших нормативних актів можна завдяки ст. 57

Вечірні звернення Президента – це де-факто п.2 ст. 106

Корпоративна реформа державних/комунальних підприємств – це ст. 116

І так можна перелічувати ще довго.

Тож, Конституція – це по-суті дійсно наш колективний договір і його треба читати як в частині прав, так і в частині обов’язків.

Моя улюблена стаття – це осьо:

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Однак навіть вона не знаходиться у вакуумі. Вона має сенс саме тому, що решта статей – існує.

❗️Треба реально захищати свою державу, а не ховатись від ТЦК, інакше прийде ТЦК рф, — Буданов.

UKRINSERV

От, до речі, так, більш того, війна триває не один день і навіть не один рік. Уже був час щоб:

- Сходити на вишколи за обраним профілем
- Почати волонтерити і заробляти репутацію
- Обрати бажаний підрозділ
- Попрацювати в технічному напрямку над забезпеченням армії технологіями для збереження життя/здоров’я особового складу

Мене дійсно дивує, що у 2025 році є люди, котрі ніякого зв’язку з Силами Оброни не мали і нічого не робили. У нас навіть траплялись ситуації типу: «панове волонтери, прийшла повістка, поручайтесь за мене/мого родича в такий-то підрозділ». І при цьому людина до цього взагалі не заявлялась і по волонтерці нічого не робила. Або людина розказує, що: «а отой _імяпрізвище_ зробив ще менше/гірше ніж я». Ну і шо, це привід всім робити погано? Щоб ми з більшою вірогідністю програли і здохли, зате лишились при своєму?

Нє, панове, наша спільна відповідальність робити ДОБРЕ. Це стосується також правильної оцінки власних вмінь, досягнень і навичок. Тобто, якщо ви бачите, що не вмієте накладати турнікет правильно та швидко – підіть на тренінг такмеду. Якщо не вмієте користуватись зброєю безпечно – підіть на вишкіл або хоча б в тирі постріляйте (загальне право володіти зброєю цивільним в тилу – більш обгрунтоване, якщо цивільні володіють зброєю відповідально). Якщо бачите, що вам не вистачає знань для обраної посади, а вишколів/тренінгів таких немає – пошукайте хоча б в інтернеті.

Звісно, є один залізобетонний аргумент проти мене – мене не можуть мобілізувати. Втім, мушу сказати, що насправді, без здатності чути людей і бути присутньою на більшості тренінгів – страх, що не зможеш себе захистити, якщо буде потрібно – значно вищий. Навпаки, вважаю, що бути в армії – круто і вигідніше, бо не залишишся в абсолютній самотності, нікому не потрібний, сам на сам з небезпекою (бо тут принаймні буде підготовка + є компанія своїх людей). Мені здається, що залишитись в ізоляції під час війни – це одна з найгірших штук, що взагалі можуть бути. Психологічний стан після перших відмов з боку підрозділів ще у 22-23 році – це певно, найгірший, який у мене взагалі був. Рада існуванню цього каналу, бо необхідність писати сюди статті та продовжувати волонтерку, реально врятувала мені життя.

Відверто – було абсолютно жахливо розуміти, що буквально все життя психологічно готувалась до участі у війні, але виявилась не потрібна через інвалідність. Ще й усюди були заголовки типу: «держава потребує тебе», «всі повинні йти на фронт». І ти не потрапляєш у категорію «всі». Тобто навіть тотальний опір – не орієнтований на тебе. Навіть ТЦК не цікавиться тобою. А виїхати - не можеш, бо це порушує власні принципи вірності нації.

Виходить замкнуте коло:
- Тебе ніхто не захистить (особисто, не глобально), бо треба вміти самій себе захищати
- Щоб вміти самій себе захищати – треба мати доступ до відповідного навчання
- Доступ до відповідного навчання – обмежений

Опинитись в напружений момент там, де тебе потребують і де тобі дадуть хоч і складні/небезпечні задачі, але загальнокорисні – відчувається значно краще, ніж опинитись у тих же умовах, але без належного зв’язку з іншими людьми.

Краще вже ТЦК, ніж випадковий ліс, у якому, насправді, не так то просто вижити.

P.S. я зовсім трохи зла, але сьогодні дещо навіть задоволена, бо таки змогла потренуватись з іншими людьми і пригадати, що мої навички досі існують.

Треба розбір цього? Бачу, що воно почало форситись по тг

Спойлер: попередньо, я його підтримую

🤔З чого шум?

З оцього:

Не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), вчинене під час виконання державного контракту (договору) з оборонних закупівель службовими особами юридичних осіб, включених у встановленому порядку Міністерством оборони України до Переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, яке хоча формально містить ознаки кримінального правопорушення, проте було спрямоване на належне виконання договору, було необхідним для досягнення значної суспільно корисної мети, пов’язаної із укріпленням обороноздатності держави та її оборонного потенціалу, і не створило загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи.

Це значить зняття відповідальності за корупцію? Ні, тут основний момент, що дії мають бути спрямовані на належне та безпечне виконання умов договору (тобто ніяких палених запчастин з ОLX, якими потім відриватиме пальці разом з руками). Технічно, так, може бути підкуп, але такого типу як для виконання операції «Павутина» (СБУ розсекречувала дані, що було здійснено підкуп російських митників).

І ще трішки:

Відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення службовими особами юридичних осіб, вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань Генеральним прокурором (особою, що виконує обов’язки Генерального прокурора). – це значить, що самі діяння – не ігноруються і не зникають безслідно, їх моніторять, але не завжди каратимуть.

✅Чому цей законопроект має сенс?

Вибачаюсь, а ми хотіли бути босоногими чебуреками в кишлаках, яких бомблять високоточною зброєю дві ядерних країни + одна з потенційним ядерним статусом, поки ще одна ядерна країна грає в якісь 5д шахи з незрозумілими мувами типу затримки допомоги? Потім плакати у мережі, що держава нічого не робить для забезпечення армії зброєю і що «хлопці голі-босі, збивають дрони лопатами». Якщо ми хочемо зберегти суверенітет, а тим паче – відновити контроль над т.о. територіями – давайте дозволимо Силам Оборони бути належно оснащеними технологіями.

Цей законопроект потрібен для того, щоб не було новин такого типу: « Українських запасів зброї та ракет для західних систем вистачить ще до кінця літа, а потім ситуація стане критичною, — BILD», або принаймні щоб ми могли з них сміятися, а не впадати в дизмораль.

В результаті форсу з критикою в мережі уже з’явились коментарі від депутатів, що цей законопроект ніхто не буде підтримувати (при тому, що там купа прізвищ і складно повірити, що його ніхто не читав). Ну я чесно сподіваюсь, що його хоча б продивляться та реорганізують у кращий бік. Однак сама задумка і сенс законопроекту мені імпонує

Дивіться, в чому у нас є проблема. Тут на каналі є стаття про цілісність системи. Тут ми говорили про взаємозв’язки всього. Однак є ще один важливий момент, який людині дуже важко прийняти: світ одночасно добрий і злий, темний і світлий, жорстокий та турботливий.

Тобто зло світу не заперечує добра так само як ніч не заперечує дня.

Це означає, що у країні можуть ОДНОЧАСНО відбуватись негативні та позитивні процеси. Умовно кажучи, ОДНОЧАСНО може відбуватися розвиток та впровадження позитивних реформ та корупційні скандали. Звісно, бажано, щоб їх ставало менше, але якщо вже вони стались – то краще про них розкажуть на всю країну, це цілком нормально, бути сердитим через те, що хтось на посаді дозволив собі розкрадати кошти. Однак, є біда – корупційні ризики є в абсолютно кожному законі та законопроекті, бо корупція визначається не законом, а людською самовпевненістю та хитрістю (як і будь-який інший злочин. Головна думка при цьому: «ну мене точно не зловлять»). Якщо зосередитись на тому аби доводити усе конкретно до антикорупційного ідеалу – то можна тупо заблокувати себе, бо КОЖНЕ рішення видаватиметься поганим.

Тобто через недовіру настане відмова як від дійсно поганих рішень, так і від хороших.

Можливо, прозвучить надто прямо, але так, недовіра – небезпідставна штука:

- Посадовці дійсно здатні красти (як і «прості люди»)
- Волонтери можуть виявитись ворожими агентами, що під виглядом допомоги – здають позиції
- Реальні інваліди можуть виявитись шахраями, що зловживають своїм станом
- Банк може збільшити вам кредитний ліміт, а ви подумаєте, що то ваші гроші
- Контрагент у договорі може написати 50% аванс, а потім втекти

І так далі, і багато іншого… АБО… цього може не статись.

Ви ніколи не контролюєте все. Статись може все що завгодно і дуже часто, якщо є якийсь план – усе, що може піти не так – йде не так. Сказати вам правду і збрехати може одна і та ж людина.

Є така книжка, яку мені колись ще в навчанні дали почитати: «Бесіди майстра Хай Тао про Стратегію» і там є уривок: «якщо весь час тільки діяти, можна швидко зазнати поразки, при чому тим швидше, чим краще твоє вісько. Якщо весь час тільки розмірковувати, то поразка прийде ще швидше. Роздуми відволікають від дій, а дії – від роздумів. Хто багато розмірковує, той все розуміє, але нічого не може зробити. Хто мало розмірковує, той діє собі на шкоду, потрапляючи в пастку противника й обставин».

Власне, я вважаю, що жахливість і несправедливість цього світу не повинні нас заганяти у стан завмирання, коли ми не здатні ухвалити нічого, бо все має ризик. Ні, буквально НІЩО не є для українців більшим ризиком, ніж знищення України. Щодо подальшого, то так, ті, хто діють чесно – мають боротись за своє місце під сонцем без ніякого сорому, але й без відкидання власних же принципів.

Бтв: гірше аморального юриста може бути тільки юрист, що дотримується моралі

Цікава тенденція. Масований обстріл кожного разу як хуйло з Трампом говорить