group-telegram.com/XIIsterne/303
Last Update:
Ми вже писали про основні події торгової війни Євросоюзу з Китаєм, яка розпочалася з мит на імпорт китайських електромобілів до ЄС, далі Китай намагався контратакувати наносячи удар по французькому конь'яку, змушуючи Єврокомісію шукати шлях для примирення Франції та Німеччини.
Однак, наближаються вибори в США і крім Китаю за ними з пересторогою спостерігає й ЄС. Готуючи план відкриття «другого фронту» торгової війни на випадок перемоги Трампа. Звісно і Китай, і ЄС розуміють, що «воювати на два фронти» буде вкрай важко тому не поспішають закривати можливості для перемовин один з одним.
Зважаючи на кризову ситуацію як в європейській так і в китайській економіці без різких рішень не обійтися. Не так давно Маріо Драґі, досить відомий прибічник вільної торгівлі, в своєму звіті наголошував на необхідності збереження СОТ, і на тому, що ЄС не має порушувати загальні правила наслідуючи політику Китаю. Але без торгових обмежень не обійтися, якщо Євросоюз хоче досягнути цілей своєї промислової політики. ЄС повинен балансувати між відкритістю та захисними заходами залежно від контексту. І вести прагматичну торгову політику, уникаючи систематичних захисних дій, якщо це не є геополітично необхідним. Те що пропонує пан Драґі можна охарактеризувати як легальний протекціонізм – захист власного ринку від неконкурентних дій інших гравців. Таку політику розділять не всі економісти.
Найбільшим побоюванням опонентів такої політики є те, що послаблення торгових зв'язків з Китаєм може збільшити ризики війни, оскільки «втрачати буде менше», – заявив президент Кільського інституту світової економіки Моріц Шуларік під час конференції з геоекономіки в Берліні.
Аргумент, який навів Шуларік, був представлений раніше на конференції французьким економістом Тьєррі Майєром з Science Po Paris. Майєр пояснив, що якщо країни мають тісніші торговельні відносини, вони зазнають більших економічних збитків від війни, а це означає, що зменшення торговельних зв'язків і залежностей між двома блоками може фактично зробити війни більш вірогідними.
Додає до цієї аргументації і МВФ. Фонд застерігає країни, у своєму звіті, від надмірною концентрації на протекціоністських заходах для досягнення власних економічних цілей.
Зіткнувшись із посиленням зовнішньої конкуренції та структурними недоліками у виробництві та продуктивності, багато країн впроваджують заходи промислової та торговельної політики, щоб захистити своїх працівників та промисловість. Хоча ці заходи іноді можуть стимулювати інвестиції та активність у короткостроковій перспективі – особливо якщо вони спираються на субсидії, що фінансуються за рахунок боргів, – вони часто призводять до «помсти», навряд чи забезпечать стійке підвищення рівня життя в країні або за кордоном, і їм слід рішуче протистояти, якщо вони не спрямовані на усунення чітко визначених ринкових провалів або проблем національної безпеки. Натомість, економічне зростання має бути результатом амбітних внутрішніх реформ, які сприятимуть розвитку технологій та інновацій, покращенню конкуренції та розподілу ресурсів, подальшій економічній інтеграції та стимулюванню продуктивних приватних інвестицій.
На відміну від політиків-економістів, таких як пан Драґі, економісти-аналітики яких ми цитували вище, опиняються в Світі де не передбачається фактор «політичного ірраціонального». Вони повторюють помилки своїх попередників таких як Норман Енджелл, автор книги під назвою «Велика ілюзія». У цій книзі стверджувалося, що велика війна в Європі малоймовірна, оскільки економіки європейських країн настільки взаємозалежні, що війна була б ірраціональною та економічно катастрофічною для всіх учасників. Енджелл стверджував, що витрати на війну, особливо через зростаючі фінансові та торговельні відносини, набагато перевищать будь-які потенційні вигоди, що робить війну ілюзорним шляхом до національного процвітання.
Книга була видана в 1908 році і як не іронічно друге видання побачило Світ в 1933 році.