В Англії я завжди працював з найкращими зірками і блискучими письменниками, але в Америці все обернулось по-іншому.

Натовпи зірок і зарозумілі драматурги, що крутили ніс від мого кіножанру [Гічкок говорить про трилери], буквально зім'яли мене.

Ось чому мені так втішно було дізнатись, що один із найвидатніших американських драматургів виявив бажання працювати зі мною і дуже серйозно поставився до цього підприємства...

Мене дуже зворушили його людські риси.

(Альфред Гічкок розповідає про драматурга Торнтона Вайлдера, співавтора сценарію гічкоківської «Тіні сумніву»)

#гічкок

Хижак, який прямує до своєї мрії на планеті смерті – у новому трейлері «Диких земель» («Badlands»)

Замість рюкзаку – роботеса Ель Фаннінґ.

Подивимся, чим це все завершиться.

Опис сюжету: «Події розгортаються у майбутньому на віддаленій планеті.

Там молодий Хижак, вигнанець зі свого клану, знаходить несподіваного союзника в особі Тії та вирушає у небезпечну подорож, аби зіткнутися зі своїм найзапеклішим ворогом».

Старт українського кінопрокату – 6 листопада.

#анонси

Опра Вінфрі у драмі «Барва пурпурова» (1985) Стівена Спілберга.

Ця роль принесла акторці номінацію на премію «Оскар».

Зверніть увагу, що своє відоме ток-шоу Вінфрі запустила лише через рік після виходу «Барви пурпурової», тож значення цієї стрічки в кар'єрі знаменитості важко переоцінити.

#прокіно

З четверга – старт українського кінопрокату біографічної драми «Спрінґстін: Врятуй мене від невідомого» Скотта Купера.

Тімоті Шаламе у ролі Боба Ділана вже був, тепер черга для Джеремі Аллена Вайта у ролі Брюса Спрінґстіна.

25 жовтня, о 17:00, прочитаю лекцію перед показом в «Планеті Кіно» («Forum»), опублікую на фільм рецензію, а також запишу про нього подкаст для «YouTube»-каналу «Kinomenstanislav».

Опис сюжету: «Картина розповідає історію створення альбому «Nebraska» 1982 року, коли Брюс Спрінґстін був ще молодим музикантом на порозі світової слави.

У той час він намагався знайти баланс між тиском успіху та привидами минулого.

Записаний на чотиридоріжковий магнітофон у його спальні в Нью-Джерсі, цей альбом став поворотним моментом у житті музиканта та вважається однією з його найвпливовіших робіт».

#події

- - - - -

Тут – квитки на лекцію і показ «Спрінґстіна» о 17:00, 25 жовтня (всі події шукайте на сайті/додатку «Планети Кіно» за фільтром «Розбір кінокритика»).

Черговий подкаст про Альфреда Гічкока!

Але цього разу говорити будемо не стільки про британського майстра, скільки про його стосунки з жінками.

Відносини з жінками в Альфреда Гічкока були специфічні. З одного боку, він поводився як вправний сексуальний маніяк, а з іншого – навряд чи знав хоча б одну жінку, крім своєї дружини. Гічкок постійно докучав актрисам, які у нього знімались – це взагалі окрема історія. Він – ну просто наче якийсь вампір! – намагався заволодіти їхніми життями: постійно стежив за актрисами, казав їм, що вони мають одягати, з ким спілкуватись, усюди їх рекламував чи – якщо сварився з якоюсь акторкою – критикував.

І все-таки, хоч би якими дивними захопленнями не був одержимий Гічкок, у житті режисера знайшлось місце тільки для однієї жінки, для його королеви та ангела-охоронця на ім'я Альма Ревілль. «Альма була другою парою очей Гічкока», – пише Пітер Акройд.

От про все це ми і поговоримо!

Приємного прослуховування!

#ютуб #подкаст

Привабливість оригінального «Трона» («Tron») – культового кіберпанкового бойовика 1982 року про програміста, оцифрованого та завантаженого всередину сервера ШІ – абсолютно зрозуміла.

Навіть сьогодні... ні, особливо сьогодні мистецька та естетична унікальність «Трону» миттєво впадає у вічі.

На світанку епохи комп'ютерних спецефектів неможливо собі уявити важливішого і актуальнішого фільму, ніж той, що переконливо візуалізує віртуальну реальність та відтворює ефект занурення в ігрову аркаду.

Задовго до «Термінатора 2» (1991) та «Історії іграшок» (1995) «Трон» зробив ставку на комп'ютерну графіку, вдало поєднавши форму (технології) і зміст (сюжет).

Комп'ютери буквально допомагали створювати фільм про комп'ютери – програмістам довірили вигадати свій неоново-цифровий Едем, в якому антропоморфні Програми ганяють на суперкарах та шпурляються лазерними дисками-фрісбі.

Віртуальний світ ENCOM (компанії з розробки та випуску ігор нового покоління) та MCP (генеральної програми ENCOM), в якому опиняється герой Джеффа Бріджеса – це світ, що поєднує в собі програмування і геймінг.

Головна концептуальна ідея «Трона» полягає в тому, що всередині мікросхем і мікрочіпів вирує повноцінне (не)людське життя, мало у чому відмінне від нашого.

Програми, що «живуть» усередині сервера, можуть бути «ліквідовані» (тобто померти), вони «поглинають інформацію» (інакше кажучи, харчуються), їх змушують брати участь у смертельних іграх (наче якихось гладіаторів), вони намагаються опиратися «Старшому брату» (себто готові чинити заколот), etc.

Звичайно, в буквальному сенсі Програми – все ж таки не люди (яких вони називають Користувачами і яких вважають за богів), проте психологія і біологія Програм, будова їхнього суспільства та їхні потреби повністю копіюють людські.

Коли герой Джеффа Бріджеса, реальна людина, опиняється в кіберпросторі, місцеві Програми навіть приймають його за одного зі своїх – бо піди ще доведи, що ти насправді органічний!

Таким чином, окрім ідеї програмування і геймінгу, в «Троні» містяться ще два додаткові виміри – релігійний концепт і сюжет про боротьбу з диктатурою.

Зла програма-диктатор MCP (предтеча «Skynet» з «Термінатора») оголошує «віру в Користувачів єрессю», щоб таким чином підкорити собі Програми.

Неугодних змушують битися до смерті: метати диски, стрибати по геометричних циліндрах та гинути в автоперегонах.

Бріджес приєднується до славної боротьби Програм-революціонерів за свою незалежність – безумовно, йому відведена роль месії, що прийшов «з потойбічного світу» звільнити багатостраждальний народ (його герой у прямому сенсі слова є творцем світу Програм, він їхній бог-деміург, що втілився в цифрі; тут паралелі з Христом більш ніж очевидні).

Ух, як бачите, все це достобіса цікаво!

Таких блокбастерів сьогодні вже не роблять (що доводять обидва продовження «Трону»: «Спадок» і «Арес»).

Крім того, «Трон» – це виразний зліпок вісімдесятих, неймовірно популярної сьогодні культури (привіт вам, «Дивні дива» і «Воно»!), а також ретрофутуризму тих років.

Ігрові автомати, молодий Джефф Бріджес, музика «Journey», гротескні костюми, 2D-простір, червоний і блакитний – все в «Троні» автентично своєму часу, який дивився в комп'ютерне майбутнє з рівновеликою часткою надії та скептицизму.

Так, ми зможемо потрапити до кіберпростору – але де гарантія, що демократія і там не опиниться під чоботом диктатури?

Так, ми зможемо винайти дивовижні відеоігри – але хто сказав, що їх не привласнять наші конкуренти?

Так, ми зможемо почути голос Творця, який поведе нас до Істини – але хто сказав, що злі язики не спробують заглушити його пропагандою і не захочуть збити нас з праведного шляху?

Одним словом, життя – це боротьба.

А інакше кажучи – аркада!

#рецензії