НеоАрхаїка 🐾

#НАрх_практика

Весняна зелена трава у лісі - мов списи війська Ярили, Вовчого Пастиря. Але квітнева трава при цьому ще й м'якенька, шовковиста і несамовито духмяна, запашна. Із силою Ярого Бога проривається вона крізь ґрунт і руїни, крізь шпарини в асфальті й стики бетонних плит. Вона - яскраве свідчення того, як життя перемагає.

Років шість тому до нас на хутір приїжджали туристи з дітьми. Я повів їх на прогулянку до лісу - порівняно невеликого акацієвого, кленового й дубового лісу, висадженого людиною за останні півтора століття. Урабнізовані туристи всіляко заважали дітям заходити у високу траву, лякали їх кліщами та зміями, та й самі лякалися ледь не кожного шороху (хоч стояв полудень, а крупніших за лиса хижаків у цьому лісі не знайдеш!). Навіть не пам'ятаю, розвеселила чи роздратувала мене таке боягузтво дорослих буржуа. Найбільше шкода, звісно, їхніх дітей, бо ким вони можуть вирости в ізоляції від квітневого буяння Природи в степу та у лісі?

Отож, мої діти вже вдруге за місяць самі тягнуть мене з рюкзаком походити по лісових стежках, розкласти намет, попити в ньому чаю і почитати дотепні історії про мишок з Ожинового Живоплоту або Петсона і Фіндуса з віддаленого шведського хутору. Сподіваюсь, що саме ці моменти осядуть в їхній пам'яті в якості дитячих спогадів.

❤7🔥5👍4

www.group-telegram.com/us/neoarchaic.com/681

179 viewsedited  Apr 23 at 13:06

#НАрх_практика

Весняна зелена трава у лісі - мов списи війська Ярили, Вовчого Пастиря. Але квітнева трава при цьому ще й м'якенька, шовковиста і несамовито духмяна, запашна. Із силою Ярого Бога проривається вона крізь ґрунт і руїни, крізь шпарини в асфальті й стики бетонних плит. Вона - яскраве свідчення того, як життя перемагає.

Років шість тому до нас на хутір приїжджали туристи з дітьми. Я повів їх на прогулянку до лісу - порівняно невеликого акацієвого, кленового й дубового лісу, висадженого людиною за останні півтора століття. Урабнізовані туристи всіляко заважали дітям заходити у високу траву, лякали їх кліщами та зміями, та й самі лякалися ледь не кожного шороху (хоч стояв полудень, а крупніших за лиса хижаків у цьому лісі не знайдеш!). Навіть не пам'ятаю, розвеселила чи роздратувала мене таке боягузтво дорослих буржуа. Найбільше шкода, звісно, їхніх дітей, бо ким вони можуть вирости в ізоляції від квітневого буяння Природи в степу та у лісі?

Отож, мої діти вже вдруге за місяць самі тягнуть мене з рюкзаком походити по лісових стежках, розкласти намет, попити в ньому чаю і почитати дотепні історії про мишок з Ожинового Живоплоту або Петсона і Фіндуса з віддаленого шведського хутору. Сподіваюсь, що саме ці моменти осядуть в їхній пам'яті в якості дитячих спогадів.

BY НеоАрхаїка 🐾