Карсон Маккалерс "Відблиск в золотому оці"
Видавництво "Ще одну сторінку"
#американськалітература
#південна_готика
#роман

Я люблю книжки цього видавництва за звужений формат, щось в цьому неймовірно… сімейне та приємне є.

Купив чисто навмання, там три книжки цієї серії вийшло, і на стенді в Арсеналі, коли мені мила пані розповідала про них, я чомусь одразу вибрав саме цю книжку.

Отже, сюжет: любовний багатокутник в декораціях гарнізону, де жодного разу не вжиті слова гей, підар etc, бо їх в світі цих людей просто немає. Вони не знають, що це таке, і відповідно себе не можуть ідентифікувати. Та що там - вони відсвітити собі не можуть проблему, коли вона з'являється.
А могли б - то на два трупи було б менше

Герої - дві родини, один служка та один солдат. Жінок тут дві. Чоловіки заплутаються, не зважаючи на свою силу, вітальність, порядність, про те ніхто ні слова нікому не скаже.
От реально - всі проблеми від неміння говорити про бажання. І вірити в них

Окей, роман писався в дуже пуританський час (41 рік).
окей, від слова готика очікуєш таки готичних жахів, але це лише про макабризм, містицизм і гротеск на тлі соціальних та релігійних питань. Певно американістам пора вводити поняття готика по новій на тлі консервативного повороту в Америці.
Так, щось дивно-містичне в тексті є, все здається дивним збігом обставин. Персонажі наче герої цирку уродів, але якщо так призадуматись, частенько ми всі саме в такому цирку і живемо, виправдовуючсь - not my circus, not my monkeys.

❔Не зрозумілим мені лишалась назва - оце золоте око. Ну не про Бонда ж це, і не про качку (є така), і не про рибку (те ж є).

Скоріш за все мова про езотеричність (золоте око в деяких випадках та течіях могло говорити про глибокий зв'язок з інтуіцією і вищим духом (без коментарів)). А в книзі трохи оцього накипу містичності стачить))))

А може - про золоте око як метафору точності (золоті очі кицьки, котра бачить навіть вночі) тим самим натякаючи читачу, що він все правильно розуміє (тоді і уникання певних слів і час виникнення тексту досить співпадають)

Загадок на подумати, бо не все досказаним буде, вдосталь.
так, і до речі, спробуйте знайти всіх персонажів лгбт+

Читається, до речі, дуже легко.

Книжка має бути цікавезна.
Але я не подивився скільки в ній сторінок. І тепер трошки... В здивуванні і нажаханий

Шервуд Андерсон "Смерть у лісі та інші оповідання"
Видавництво Вавилонська бібліотека
Переклад Борис Превір

#американська_література
#oповідання

Кажуть, тексти в цій збірці зовсім не типові для Андерсона, але я ще не прочитав "Вайнсбург, Огайо", щоб щось стверджувати.

Отже, збірка оповідань починається текстом про жінку, котра замерзла в лісі. До банального просто, але потім розкручується сюжет життя, як кожен персонаж опинився в цій точці зараз.
А потім останнє речення і зроняється сумнів, чи все так, чи щось пропустив? Це не одразу помічаєш, тому потім починаєш перечитувати ледь не кожне оповідання (їх всього 16 і вони ні героями ніяк між собою не пов'язані) - і бачити нові деталькі і нові кути.

Одне оповідання, де мова шла про американців в парижі, котрі виливали дорогезне вино, бо воно пахло пробкою. Чогось тригернуло відносно до нашого часу.

Читаєш і не можеш второпати, чому всі ці тексти тут опинились, що такого в них. В усіх текстах атмосфера певної доконаності моменту, наче життя прожито, закінченно і тепер підводимо підсумки, що куди по чім та як. Там і оформлення книжки таке - схоже на надгробок (цікаво, чи так і було задумано?), хоча сама книжка без дизайнерських приколясів видавництва.

Можливо тут потрібно кожного разу перепитувати у героїв, як вони прожили те, що прожили. Деякі історії такі близькі і знайомі, що може мова могла йти і не про Америку. Хоча горе і щастя (це дуже пафосно) всюди однакове. Мабуть.

Маленьке дивне співпадіння. Збірка вийшла в 33 році, і в тому самому першому оповіданні головна героїня помирає від холоду/голоду в лісі, але до останнього турбуючись про життя живих тварин. Автор каже, що ціллю її життя було "накормити все живе", і нічого іншого вона не вміла…

От чи хотіла ще щось вміти/спробувати? А ти хочеш?

Тоненька жінка виходить з велмарту мені на зустріч, дивиться на спалахи в темному небі, чує черги та вибухи, і каже:
-Чорт, коньяк. Треба.

Такежиття

"дві голови на одному тулубі - кепська підстава для довголіття"
Вірджинія Вулф "Власна кімната"

"Ми маємо різкий поділ на тих, хто приречений залишатись глухим і працювати, та тих, хто може слухати та насолоджуватися, черпати насолоду від мистецтва, однак буде безпорадно прив'язаним до щогли. Це не що інше, як образ поділу на працю та мистецтво, і саме звідси потрібно починати досліджувати функцію мистецтва, у його відокремленості від економіки праці та виживання - тобто у його безсилості."
Младен Долар "Голос і більше нічого"

Олівія Ленг "Сад супроти часу"
Видавництво Ще одну сторінку
Переклад Наталія Ференс
#нонфікшн #ще_одну_сторінку

В давні-давні часи, коли полиці магазинів (станніх книжкових) заполонили російське лайно і езотерика, там була кникжа, щось на зразок Єгіпецкій аракул, де можна було кинути кості і по табличкам знайти якусь відповідь.
Дурня звісно.
Але запам'яталось, зо на питання "до чого в мене найбільше здібностей " відповідь вийшла "до садівництва"
Я жив тоді на дев'ятому поверсі, сонячна сторона, у нас нічого не росло на підвіконнях. Бабуся саме тоді обміняла стару хату на квартиру в новобудові.
Такій відповіді я подивувася, ансів десь перетнутись з горщиками, як не в учительському якомусь кабінеті - в мене були дуже нульові.

На справді все не так сумно.
І в мене зараз є горщики з квітами. В мене у кімнаті стоїть в вазі гілка дуба, зломана вітром. Я не думаю, що щось проросте, але це вже багато що про мене може сказати. Отой оракул в чомусь не помилився.

Ну і так, мені хотілось прочитати книжку цієї авторки, бо вже багато де чув про неї.

Так, це дивно, але нонфік про садівництво може бути дуже цікавим.

Це неймовірна книжка про історію саду в Англії. Просто авторка вирішує десь перед ковідною пандемією купити будинок з садом. А далі життя завертілось, закрутилось і потім у нас почалась війна (вона пише про це і в передмові звертається до українських читачів).

Тут поети, різноманітні сади, значення саду, багато про політику та економіку, але не так, щоб аж тошнило, подорож англійською літературою за допомогою саду.
Це реально рівень - настільки захопливо все описати, зібрати стільки фактів і вибудувати їх в логічну послідовність. І ти читаєш і думаєш, що може таки зайнятись садівництвом. Не така вже погана ідея ж. Багато персональних переживань та спогадів/фактів.

Так, я гуглив назви квітів. Так, мінімум три книжки виписав прочитати. Хоча там є більше посилань.

Раджу читати десь в парку. І тим більше "якщо ви придбали будиночок з територією" ой, це трохи сарказм.

Але!!!!!!! у книжки є цікавий нюанс - вона підтримує, надихає, дає сил дивитись далі і думати, що сад вистоїть. Або виросте новий.

Абдуралзак Гурна "Пам'ять про відбуття"
видавництво "Комубук"
переклад Геника Белякова

#сучукрліт #роман #комубук

Я то книжку прочитав давно, і сідав писати відгук до неї разів п'ять, і кожного разу хотів почати фразою "Це красивий і легкий текст про насилля та жорстокість. Легкий настільки, що навіть чудує, як так можна легко про насилля"

Це мав би бути горор, але це не горор жодної фантастичної істоти і від цього реально почуваєшся зле.
А ще - зле, бо це ультра-насилля настільки легко читається, що чесно, десь торопієш. І навіть виправдовуєшся, що, не може такого бути, навколо немає такого, це ж не про нас …

Отже Африка. Неназвана країна. Портове місто. Родина - батько, мати, бабуся, два сини, донька. Часто кажуть, що цей текст автобіографічний. Це додає тексту певних питань.
А тепер по тригерам і жахам.

Постколоніальне суспільство, котре дуже сумує за метрополією і владою, і читач задається питанням, а чи можна після довгого колоніального панування позбутись меншовартості і випростатись.

Традиційне життя, і жорстокість, котру породжує така традиційність. Так має бути, і ненависть через те, що так має бути, хоча хочеться по іншому. Дворушність традиційності: по іншому можна, але протоколи тре дотримати.
Тут буде багато про "так потрібно" (тобто "суспільні та сімейні цінності"), і читач торопітиме, як далека Африка схожа на всі інші країни. І навіть на власну.

Можливо кого виверне, тут є тема педофелії: головний герой сам не одноразово стає об'єктом домагань (його за перші сто сторінок, де йому десь біля 13, кільканадцять разів намагаються під когось підкласти), його батько вимушено одружився, щоб уникнути переслідувань і соціальної ізоляції через свою орієнтацію та був звинувачений в згвалтуванні дитини.

Згвалтування тут взагалі як звичайне "ну і шо такого"

Тут буде домашнє насилля - настільки буденне, що читач дивуватиметься, як взагалі таке можливо, як близькі люди можуть так жорстоко один з одним поводитись, не йти один від одного, а потім - можливо, ой як можливо.

Я не знаю, яким провидінням та звідки сили у головного героя вирватись з цього пекла, не ставши частиною цього пекла. Це якесь неймовірне вміння: не зламатись, не оступитись і не здатись попри всі обставини, бо така ж спокуса бути такими самим, як і всі навколо.
Можливо це лише літературна вигадка, а можливо ні - автор давно живе в Англії і викладає літературу. Та й отримав нобелівську премію в 2021

Десь тут загубився пасаж про банальність зла. Хоча мало б бути про банальність жорстокості.

Текст дійсно дуже легкий.
В комубук недавно вийшов ще один роман Гурни. Стоїть на поличці, боюсь навіть починати братись. Щось психіка стала зовсім розладнаною.

Той дивний випадок, коли автор пише про 1916 рік і вживає в монолозі героя слово "віртуальний". Не знаю чи це перекладацьке, чи так було в тексті.

#бентега

"коли догорали останні дрова - робили наскок на хрести"

Борис Тенета "Листи з Криму", з оповідання "Гармонія і свинушник"

Моє вперше: в поштоматі чекають три посилки одночасно.

П.с. не шопоголік, нє. Просто передзамовлене за останні 4 місяці раптово приїхало усьо в один день) і навіть годину

Борис Тенета "Листи з Криму"
Видавництво Ще одну сторінку
#укрліт #ще_одну_сторінку #короткапроза #новели

Я купив цю книжку дуже спонтанно, бо Борис Тен і Борис Тенета десь поруч чисто по звучанню. Але Тен прожив до 83 року, а Тенета помер в 35.

Так, а ще я хочу в Крим, хоча був там лише в 88 році.

Десь оцими двома пунктами я керувався обираючи книжку. Так, хотілось почитати, що думав, писав відомий перекладач про Крим, хоча ж знав, що він жив постійно в Житомирі, і мало вірогідно, що б він щось про Крим писав.

Дивне співпадіння і ти читаєш оповідання про Крим, нове життя, кохання, радянську владу.

Отже, Крим, Південь України, Чорне море, пристрасті, 20-ті, червоні-білі-петлюрівці.

Частина оповідань та повість розповідають про кохання - раптове, дурне, майже підліткове, оті перші почуття, любив-їбав-кинув-повернувся, аж тригернуло кілька разів.

Частина оповідань розповідають про визвольні змагання, але з перспективи червоних, тут раптові твісти, напружений сюжет, бомби, вбивства, допити. смакота.

Є ще про голод 20-х та багато смерті. Але всі смерті там якісь… не пафосні, але піднесені та спокійні.

З одної сторони така густина червоних напружує, але розумієш, чому вони були все ж популярні. З іншої сторони видно, які надії покладали пересічні громадяни на нову владу, як сподівались на щось нове, шукали це нове і нові форми, хоча в повісті "Гармонія і Свинушник" досить чітко змальовано конфлікт між прагненням збудувати щось нове і намаганням жити вільно та безвідповідально (любити все що рухається та потім робити аборти)

Стиль класний - така собі чуттєва імпресіоністичність, аж Коцюбинським в кількох абзацах віяло. Десь сюжети провисають, а десь стрімкі та напруженні.

Висновків чотири
1. Прикро, що талановиті люди писали та вірили в світле майбутнє радянського проекту. короче, жаль, що вони витратили свій талант на отето всьо
2. Вони справді вірили в можливість змін на краще - добрими намірами дорога встелена до пекла
3. +1 до цікавих ілюстраторів, мені дуже сподобалась обкладинка.
4. Потрібно читати анотації. а то потім доведеться виправдовувати свій шопоголізм))))

Але я ні про що не жалкую.

Книжковий Арсенал 5 з 13

Тільки зібрався економити. Ага

Друзі, привіт! У нас стартував збір на 12-ту чергу видань і ви знаєте, що треба зробити) Розраховуємо на вашу підтримку. Всі проєкти черги тут: https://komubook.com.ua/blog/rozpochavsya-zbir-koshtiv-na-12-tu-cherhu-vydan

і тільки десь зараз після кучі років дойшло, що улюблена пісня-мелодія з Гаррі Поттера це власне текст з Макбета. Саме той момент, коли три відьми чаклують.

Інтерв'ю Оксани Забужко (у неї вчора був день народження), в котрому на 43 хв вона зізнається, що таки колись крала книжки з бібліотеки (і не одну)

Був би Адам щасливий у коханні - не було б історії.

Еміль Сьоран "Живучість любові"
Видавництво Дух і Літера

По ходу єдина достойна книжка, котра в сумні моменти сердечного життя витверезвлює на ура. Типу, чувак, комон, ти не перший і не останній. Запхни свою виключність в свою дупу і радій, що було. І до речі, так було у всіх. Просто не всі пили гідозепам.

До факту: Сьоран песиміст і нігіліст.
В анамнезі навіть ігри в націоналізм і патріотизм
На виході: збірка досить сумних афоризмів. Гірких, гострих, недоречних, але все ж правдивих.

"Є речі, які можна пробачити тільки собі: уявіть, як людина рохкає від задоволення - і вам ніколи більше не спаде на думку потиснути їй руку"

Хоча хто його буде слухати/читати в моменти накалу шекспірівських пристрастей?

Ой, там в нього ще є кусюче про філософію і Діогена))))

Три тижні прогулянок в книгарню є таки скінчились перемогою)

П.с. мені тре було витратити сертифікат