Всім привіт!

Як ви знаєте, усі новини на цьому каналі - це зовсім не новини, а суцільні "старини". Ось і тепер...

Видавництво "Лабораторія" відкрило передзамовлення на книгу Філа Пухарєва "Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики ХХ століття". У ній автор розповідає про те, як величний укрпоп став частиною радянського шоу-бізу в 50-60-х, чому в нього (не) вийшло в 70-80-х, і у що велична українська естрада мутувала в незалежні 90-ті.

Якщо ви просунуті користувачі ПК, то про все це маєте бути в курсі. Але є ще дещо, про що автору цього каналу треба серйозно із вами поговорити.

Нещодавно автор мобілізувався до Сил оборони України. За автора не хвилюйтеся - він на своєму місці і якраз завершує базовий курс молодого бійця. Тому і вийшов на зв'язок тільки тепер.

Нюанс в іншому. За умовами служби, відтепер автору забороняється вести будь-яку медійну комунікацію. Тобто, відсвічувати в онлайні, давати коментарі ЗМІ і ось це ось все.

Та чи варто це робити взагалі? Ось у чому запитання. "Це вам не естрада" - логічне продовження того, чим жив і дихав ПЛАЙ протягом чотирьох років. Або, якщо хочете, логічний підсумок. Звісно, тема ще не вичерпана, але, за великим рахунком, вже розкрита.

Яким буде майбутнє цього каналу? Автор не знає. Але, можливо, ви йому підкажете.

Прикрити лавочку до кращих часів? Міняти підхід/формат? Лупату сю скелю далі, що б там не було? Залишайте свої ідеї, скарги та пропозиції в коментах.

Ну а книжку замовляйте на сайті видавництва. До грудня це можна зробити за акційною ціною.

P. S. Чи буде презентація? Автор щиро вірить, що буде. Тільки вже після Перемоги.

https://laboratory.ua/products/tse-vam-ne-estrada-krutymy-stezhkamy-radyanskogo-ukrpopu

Володимир Івасюк - Майкл Корлеоне: 1 - 0 😎

https://laboratory.ua/blog/hity-prodazhiv-laboratorii-u-lystopadi

Христина Соловій і Володимир Дантес зводили "вусатий фанк" до барбершопу. В сенсі, переспівали трек 1977 року "Дівчина мила" з репертуару ВІА "Водограй".

Такий кавер мені нравиця! Нічого особливого, але і нічого зайвого. Трохи брейкбіту, трохи семплів під Panjabi MC, аби не пересрати вайб оригіналу. Вийшло точно краще, ніж нещодавній кавер на Яремчука того ж Дантеса. Та й Христі в триб'юті Назарію Назаровичу не вистачало.

Колись хайп довкола "Дівчина мила" підняло одне русняве ютуб-шоу, у заставці якого вона звучала. Назву не згадуватиму, щоб не рекламувати лайно. А ось тепер пісня повертається в український контекст. Не пройшло і n років!

Нагадаю, що "Водограй"-бенд зібрали у 1974-му музиканти із джазової тусовки Дніпра. Попереду на них чекав саундтрек до руснявого фільму, одна велика платівка+три маленькі та, зрештою, спопсіння і розпад наприкінці 80-х. Фронтмен бенду Олександр Шаповал не засмутився, зібрав власний секстет і зафігачив із ним офігенний психоделік-джазовий проєкт "Кобзарева дума" на вірші Шевченка, який нещодавно перевидав лейбл Shukai. Загугліть.

А порівняти з пісню з оригіналом (і написати що раніше було краще) можна в коментах.

https://youtu.be/V3F7I7Ex31Y?si=bZT_LbhgecjZJStE

НУ НАРЕЕЕШТІ!!! 😍
Сподіваюся, всі ви вже отримали книжку. Хтось, можливо, вже навіть її прочитав. І ось черга дійшла до її автора - що символічно, у день його народження.
Я так довго чекав цього моменту, що навіть не знаю, що ще додати. Тому краще кажіть ви 😉 Пишіть у коментах, як вам, що сподобалося, а що ні, діліться враженнями, фотками з гарнезною обкладинкою від @odarka_lu і всім, чим не шкода.
Я ж дякую команді Лабораторії і всім причетним до появи цього видання на світ. Вірю, що далі - буде ☺️

Вітаю Циферів із заслуженою перемогою на нацвідборі, і все ж найкрутішим виступом вчорашнього шоу вважаю ось цей 🖤
Десь на хмарці усміхнувся (?) один Назарій Назарович

https://youtu.be/u7KfhReQM4Y?si=mDu4D6CFmXBIKM-i

А ще у Іво Бобула з'явилася нова книжка для жбурляння 🙃

Маю дивні відчуття щодо цього відосу. З одного боку, круто, що про українську естраду роблять контент у відеоформаті - це справді цікаво, пізнавально і сприймається легше, ніж талмуди на стопіцот літер. Та й колегу Альберта Цукренка aka "Бородань із ХЗВ" завжди приємно слухати і дивитися (шкода, що сукня пана Альберта не потрапила в кадр у всій красі 😔)
З іншого, враження таке, що переказали частину моєї книги, але першоджерело не зазначили і жодним словом не згадали. Телебачення Торонто, не треба так 🙈
І все ж, якщо не маєте часу/бажання читати про укрпоп 60-х - гляньте

АПД. Автор сценарію до відео пояснив, що він писався таки на основі відкритих джерел. Я знаю автора, довіряю йому і не збираюся монополізувати фактаж - тим більше, що з використанням тих таки джерел книга і писалася. Тому все ок, питання знято.

https://youtu.be/Jla3iqsidZY?si=tb-7X79cqIBvvHoE

Дівчата зробили симпатичний DIY-буктрейлер до книжки. Презентують його на всеукраїнському фестивалі буктрейлерів, тож побажаємо дівчатам успіхів 🙌
А там, дивись, з'явиться бюджет на повноцінну екранізацію 😉😅

https://youtu.be/fNisB9mgE84?si=hfTh4LkGtiiRYbQW

У мене часто запитують: "Тойво, так презентація книжки взагалі буде?".

Тепер я можу з упевненістю сказати: буде! Це хороша новина. Погана: буде вона, на жаль, без автора (вимбачте, служба). Хочааа...Ну ок, давайте без спойлерів ;)

А поки познайомлю вас із крутезними учасниками:

🔥Дзвінка Завалій, випускова редакторка видавництва "Лабораторія" і модераторка презентації. Натхненниця "Це вам не естрада", без якої моя писанина так і лишилася б телеграмною графоманією 😬

🔥Едуард Андрющенко, історик, страшний сон КДБістів і науковий редактор книжки. Якби не фактчекінг Едуарда, кілька дат я б точно переплутав 😅

🔥Олексій Кириченко aka Alexjazz. Інді-музикант, репер, бос лейблу "Грай". Його кавер на "Я люблю твої тихі затоки" від "Візерунки шляхів" я щиро вважаю одним із найкращих переосмислень естради в сучукрмузі. А ще Алекс був одним із перших музикантів, з яким я зробив інтерв'ю, хоч він це навряд пам'ятає 🙄

📍Отже, 27.04, Книжкова Країна (ВДНГ, Павільйон 1, Зал 1), 19:00

Сходіть там за мене, чи що 🙏

Тим часом Суспільне Культура дропнули ще один фільм зі знайомою вам мармизою в кадрі. Та ще й у такій потужній компанії! Але неймдропити не буду - самі глянете.

"Вальс із системою" розповідає про 50-60-ті - менш хайповий і буцімто менш цікавий період української естради, ніж розкручений "вусатий фанк" 70-х. Але чим більше досліджуєш цей період, тим краще перед тобою розкривається вся його краса, захована у протиріччях. Коли ти ніби комуніст, а насправді націоналіст. Коли вмієш і у душі партійні гімни, і у колоритні балади, від яких душа співає. Коли сидиш на золотому ланцюгу режиму, але можеш і вкусити. Ключові теги: Майборода, Малишко, Білаш, Павличко, Ткач, Гнатюк, Прохорова, Купріна, Огнєвий...Name it.

"Вальс..." я раджу глянути перш за все своїм хейтерам. Тобто тим, кому книжка НЕ сподобалася. Бо якщо вам і тут сленг недоречний, момент не відчувається, а гумор якийсь "псевдо", - тоді питання вже до вас.

Шоуранер проекту - Юрій Макаров. Журналіст, на документалках якого я ріс і формувався. Пану Юрію бажаю швидкого видужання, а вам - приємного перегляду!

https://youtu.be/Pt9Y9Kb-DDg?si=-PlHHtjbMtwfB35J

Якщо ви саме зараз шукаєте, що б такого послухати з українського не олдскульного, то я наполегливо раджу новий альбом The Maneken.

Nova Era - це все, що батя українського саундпродакшену 2010-х Євген Філатов тримав у собі останні сім років і ніяк не міг випустити в світ, бо був зайнятий створенням "бітів як у Бейонсе" для інших (з цього приводу музикант сам себе вдало тролить у пісні "Своє").

Тут повно і суто американської мотаунсівщини, і питомо української вусатофанківщини. Трек "Зупинись" - так взагалі наче втрачений шедевр наших 70-х з репертуару умовного ВІА "Водограй".

Сподіваюся, пан Євген надалі частіше співатиме українською, і ми ще почуємо від нього такий вайб.

P. S. Користуючись нагодою у відповідь на численні звернення повідомляю: цей канал не про сучукрмуз. Однак я часом пишу тут про нього, коли вважаю це доречним в естрадному контексті.
І ні, за цей допис мені не платили.

https://youtu.be/UIvD6VkkWTA?si=_QfawEZnKb5DEuB5

Заходять якось бородань у сукні, історик та фронтмен гурту "Фіолет" у бар, а бармен їм і каже: "Вам презентацію книжки повторити? Як завжди, без автора?".

Як завжди, бо автор займатиметься чимось #згідновідповідно. Але ви приходьте, буде цікаво 😉

АПД. Альберт прихворів, тож подія переноситься 😓
Бажаємо здоров'я пану Альберту і очікуємо на анонс нової дати 🙌

Ігор Поклад RIP 💔
Маестро було 83

Шановні знавці! Увага, запитання: з чого починалися українські гьорлз-бенди? Із Кості Меладзе та його “Віа Гри”? Це ваша остаточна версія? Ех, Друзя на вас немає! А тепер правильна відповідь.

Перенесемося у Київ початку 60-х. Двадцятирічний Ігор Поклад лише кілька років як переїхав із батьками в столицю і ще навіть не закінчив консерваторію, а його пісня “Кохана” вже “рве чарти” у виконанні Костянтина Огнєвого.

До талановитого композитора-фрешмена придивляються мінкультівські чиновники. У 66-му вони пропонують Покладу зібрати жіночий ансамбль при київській консерваторії. Хлопець погоджується і оголошує кастинг, що триває три місяці. Це сьогодні до таких гуртів часто потрапляють через “фабрики зірок”, а тоді на прослуховування до Поклада приходили дівчата із реальних фабрик – з “Арсеналу”, наприклад.

Близько сотні кандидаток почули втішне “Дякуємо, ми вам зателефонуємо”, а десяток найкращих увійшли до складу ВІА із романтичною назвою “Мрія”. Звісно, з такою кількістю вокалісток поділу на “світленьку, темненьку і руденьку” бути не могло. Співали дівчата або хором, або в конкретній пісні якась із них виступала солісткою, а інші залишалися на беках.

Найяскравішим голосом “Мрії” стала Ліна Прохорова, колишня акторка і чемпіонка з художньої гімнастики. Ігор Поклад закохався в дівчину з першого погляду, а невдовзі натягнув на її палець обручку. Втім, зірковий час Прохорової минув одразу після стосунків з композитором. У 70-х вона подалася до Росії, де запустила сольну кар’єру, але потім повернулася до Києва і взялася викладати вокал, чим і займається досі (серед відомих учнів Прохорової – Ірина Білик та EL Кравчук).

Але досить світської хроніки. Напевно, вас цікавить, що ж виконувала “Мрія”? Першим хітом гурту стала пісня “Коханий” – феміністична версія вже знаного шлягера Поклада із Прохоровою на вокалі. З неї добре чутно, як композитор фанатів від американського поп-джазу. У 60-х новомодний рок-н-рол змінив його на посту цапа-відбувайла серед “буржуазних жанрів”, тому писав Ігор Дмитрович легко і з задоволенням. Це вам не з гуртом “А.Р.М.І.Я.” працювати.

https://www.youtube.com/watch?v=qHKWFhLMjOM

З вашого дозволу, трохи тут попишу, поки маю відпустку. Цієї чудової літньої днини хотілося б нарешті згадати про кримську естраду. Це сьогодні топовою амбасадоркою укрмузу з півострова є блискуча Джамала. А років із п’ятдесят тому головним суперстаром тамтешньої сцени був добрий дядько на ім’я Фемій Мустафаєв.

Ще у 1940-х родину Фемія Мансуровича, як і більшість кримських татар, видворили із батьківщини совєти. Тож Україну майбутній співак вперше побачив після п’ятнадцяти років життя в Узбекистані. На жаль, повернутися на півострів Мустафаєвим передбачувано не дали, зате дозволили оселитися на Херсонщині.

Тінейджером Фемій вступив до херсонського музучилища. Дудів собі на трубі, поки кент по приколу не відвів його до викладача вокалу, а той з подивом виявив, що хлопець має офігенний голос...

На два роки вокальні студії Мустафаєва перервала служба в радянській армії, під час якої співак освоював ази запуску блєдін в складі ракетних військ. Нарешті, у 1975-му Фемій Мансурович перебирається до Києва, де влаштовується солістом до місцевої консерваторії, і відтоді пов’язує своє життя та кар’єру з українською столицею.

https://www.youtube.com/watch?v=EAdEYv8jdSE&list=RDEAdEYv8jdSE&start_radio=1

Естрадним співаком Фемій Мустафаєв себе ніколи не вважав. Його вайб – це передусім класична музика. Для нас це одночасно добра і погана новина. Погана, бо з таким бекграундом Мустафаєв впритул не сприймає українську попсу пострадянського періоду, обзиваючи її “музикою для малолєток” (реальна цитата). А добра, бо при цьому співак залишається музичним пуристом, записуючись і виступаючи виключно із лайв-бендами, зокрема, з оркестрами. Наприклад, у 1990-му Фемій Мустафаєв видав міні-платівку “Поклич мене” (слухайте за посиланням вище) – кльовий симфо-поп, який, за іронією долі, у 1990-му виявився нафіг нікому не потрібним.

Але на цьому із релізами Фемій Мансурович не зупинився, ба більше, тільки набирав обертів. Станом на сьогодні у треклисті Мустафаєва є альбоми на вірші Шевченка і Франка, збірки каверів на кримськотатарські народні пісні, переспіви оперних арій і багато чого ще. Шкода, що у відкритому доступі з усього цього музичного багатства можна знайти хіба окремі треки.

І головне – якщо до 2014-го Мустафаєв ще час від часу респектував комусь типу магомаєва чи кобзона в інтерв’ю, то після зайняв принципову проукраїнську позицію. Якщо вірити Вікіпедії, протягом АТО співак дав близько 300 концертів на передовій. “Кращої землі, ніж Україна, ніде немає”, – коментує він свій вибір. Не сумніваюся: говорячи про Україну, згадує передовсім про Крим.

https://www.youtube.com/watch?v=RZatgazGPow&list=RDRZatgazGPow&start_radio=1

Якби ви запитали у мене, про кого з наших естрадних велетів я хотів би написати у книжці, але з тих чи тих причин так і не написав (через брак місця/часу/знань, name it) – у топі таких імен точно був би Михайло Машкін.

У дитинстві майбутній композитор пережив радянський голодомор 1930-х. У 15 взяв до рук зброю, щоб всипати вже іншим окупантам, – нацистським, – але невдовзі був схоплений і потрапив до австрійського концтабору Маунтгаузен. Життя Машкіна могло обірватися у газовій камері, якби не його побратим, який великодушно дозволив хлопцю назватися іменем свого покійного сина. Відтак нацики помилували Михайла і вислали його на військовий завод під Віднем, звідки наш герой вряди-годи таємно передавав боєприпаси місцевому руху опору.

У 1945-му Михайло Машкін оселяється на Закарпатті, що відтоді стає для музиканта незмінним домом і місцем сили. Зі звичайних трударів деревообробного комбінату села Довжани він збирає інді-хор “Боржава”, для якого загалом напише близько 600 авторських треків. У 1960-му самодіяльний бенд так хвацько розтрясе музичну баговину під час "всєсоюзного смотра смодєятельності" на московських болотах, що скромному Михайлу Васильовичу випишуть звання заслуженого артиста України. Тут таки нізвідки повилазять недоброзичлиці і почнуть кидати лайно на вентилятор композитора: мовляв, свого Машкін нічого не пише, а найліпші співанки викуповує в сільських фріків за фуру дров. Пруфів на ці байки знаходиться нуль, тож haters gonna hate.

А от що справді не дає народному хітмейкеру спати спокійно, то це концтаборні флешбеки. Розхитану психіку Машкіна рятує лише пляшка та любляча дружина. Коли та 13 листопада 1971-го помирає у лікарні після тяжкої хвороби, терпець чоловікові уривається остаточно. У той же день син Михайла Васильовича знаходить його вдома мертвим. Причина смерті: самогубство. Воно ж – відповідь на болісне запитання про те, чому про "незручного" Михайла Машкіна та його пісні офіційно не згадуватимуть аж до української незалежності.

https://www.youtube.com/watch?v=fj7fZ_6Vy-s&list=RDfj7fZ_6Vy-s&start_radio=1

Сонграйтерський доробок Михайла Машкіна – це те, що американці назвали б roots music (“коренева музика”). Так щедро він полощений у карпатському музичному джерельці, що й не розбереш, де там авторське, а де народне. Звідси й безпідставні чутки про “плагіат”. Не в останню чергу звідси ж – маргінальний статус творчості Машкіна на фоні майбородівсько-білашівського естрадного мейнстриму 60-х.

Злі язики можуть до скону порівнювати “Верховину…”, “Над Боржавою” та інші забуті шлягери закарпатського композитора із невибагливими колгоспними співами під баян про те, як “добре живеться в ріднім краї”. От тільки комуністичним дуполизам та Михайлу Васильовичу йшлося про зовсім різні “батьківщини”. І в тій, Машкінській, що намагалася заховатися (але, на жаль, так остаточно і не заховалася) від совєцької антиутопії серед гір і полонин, жилося справді незле!

https://www.youtube.com/watch?v=nf3XEf5Aefk