ІХ, 560–567

Правда, буває, що сняться і сни чудернацькі, химерні,
Та і не завше сон кожний збувається для чоловіка.
Двоє воріт єсть, которими входять безтільні манячні
Сони: одні роговії, а другі з слонової кости.
І котрі сни входять в нас ворітьми́ із слонової кости,
Ті не збуваються і навіть доброго слова не варті;
А котрі струганими ото роговими проходять,
Ті задля кожного дійсні, кому б вони там не приснились.

Скромна чарівність текстології

"Іліяда", ІІ, пер. Петра Ніщинського

Цимус "Мімезиса" не так навіть у його масштабі, не в засягу, не в систематизації, а скорше в тім, як завдяки неймовірній увазі до тонких текстових механізмів дослідник виходить на той масштаб, засяг і систематизацію викладу та смілість висновків. Для того, хто тісно працює з художнім текстом, "Мімезис" - істий трилер-детектив.

Серію, звісно, задумували як "високу полицю", але і Одена, і Ауербаха може читати всякий небайдужий до художньої літератури, надто ж літератури, що стала класикою.

Хай там як, страшенно тішуся, що ця праця нарешті вийде українською. Не знаю, що там ще видадуть до кінця 2025-го, але навіть якщо відкинути всю (не)упередженість і скромність, то скажу так: навряд чи хто зуміє витіснити "Мімезис" із трійки найзнаковіших перекладних прем'єр (як мінімум - нехудожніх) цього року.

Перекладач Сенеки* для Красовицького – en personne.

____
*переклав цей добродій, певна річ, не Сенеку, а російського Ошерова

82,5 % вам у стрічку. "Іліяда", ІІ, 276

Борис Тен:

Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!

Байда:

Несамовитий Ферсите, горланю-варланю ледащий!

Вчора випало побути не так редактором, як порадником у роботі над невеликим уривком важливого античного тексту – тексту, який формально належить до моєї жанрової царини – історичної прози, але саме той уривок матиме ще й неабиякий вплив на дальший розвиток політичної філософії.

З такої несподіваної співпраці тішуся потрійно. По-перше – бо посприяю (мірою своїх сил) появі та хоч і невеликого, але важливого для політичної думки тексту. По-друге – бо поділюся сяким-таким перекладацьким досвідом і, надіюсь, поможу колезі зекономити час та зусилля на опанування деяких стилістичних прийомів, що до них колись мусив був доходити самотужки.
По-третє – бо за такою роботою, виявилося, дуже добре виходить оцей самий досвід узагальнювати і запаковувати у короткі, але досить місткі інструкції. Адже, знов-таки, коли ти, молодий-красівий, тільки-тільки берешся перекладати, то, переклавши кілька речень/абзаців, зазвичай розумієш: шось тут не грає, а от що саме не грає, чому не грає і як зробити так, щоб грало – буває, допетруєш лиш як слід помучившись. І якщо можна комусь ті муки полегшити – то чому б і ні.

Ну, ви й самі все знаєте.

"Сиве волосся до чогось зобов'язує"

Можете привітати свого адміна, бо я нарешті впорав *цензура* Марка Аврелія. Книга стала для мене найсерйознішим викликом з часів Кідрукової "Колонії": "Я не філософ, бо не можу читати ні Канта, ні Декарта", – як писав Юрій Тарнавський. Тепер, коли нарешті буде час у проміжках між бюровою службою та Ніщинським, почитаю Юрія Яновського на книжковий клюб Vivat'у. Записався-м, бо йнакше томик з чудової серії їхньої класики пролежав би ще з 10 год, як до того – лежав том од давно спочилого в Бозі "Факту". На відміну від усіх тих юних фройляйн, що теж зголосилися на львівський клюб про "Майстра корабля", ваш покірник – аж такий давній, що застав "фактівську" серію "Текст + контекст": крім самого роману, там є чудові статті як сучасників Юрія Яновського, так і теперішніх авторів 😎

Панта рей

Це ваш покірник щойно купив книгу Анатолія Тихолаза про Геракліта – в кілька разів дешевше, ніж на olx 🥸

Вітаємо з Днем народження літературознавця і прісно директора Інституту літератури Миколу Жулинського 🥳

Чи й нині Пантея і Пергам сидять над урною свого пана? Чи сидять Хаврій і Діотім – над Адріановою? Сміх та й годі: чи мали б вони щось відчути, якби й сиділи? А якби й відчули – то чи насолоду? А якби й насолоду – чи мали б від того стати безсмертними? Хіба ж і їм не судилося спочатку зістарітися, потім – померти? А якщо й ці помруть, то що ж тамтим робити? Все це – торба смороду і бруду.

Meditationes, VIII, 37

Цеї ночі наснилося, що в гості заходив Дмитро Васильович Павличко й підписував мені книги. Я маю в бібліотеці пів тузіня його автографів, між них найприємніший – цей. Хоч які там "літературні знання" – супроти Павличкових 😌

"Від старих віршів уже ніхто не плаче"

До першої п'ятниці місяця, дорогі парафіяне, ще далеко, однак тоді мені навряд чи вдасться йобнути. Зате вдалося – нині (колежанка справляла святі іменини). Воно-то "від старих віршів уже ніхто не плаче", і в мене навіть є зовсім свіжий віршик, но я вам його не покажу, бо то не для публікації 🙊
Найшов на телефоні давній і ще не публікований.

***

тебе завжди бракує,
а мені тут не місце –
могла б вийти
добра пара.

але ти не вертаєшся,
і ліхтар,
який гасне щоразу,
коли проходжу повз, –
єдиний у цьому місті
помічає
мою присутність.

2015, 2023

Вчора накатав величеньку тєлєгу про науку перекладу на наших класичних кафедрах - і випадково, блять, стер.

Сьогодні мені все це переписувати і ніколи, і ліньки, тож будете без якісної аналітики🤡

Скажу хіба, що університет п'ять чи шість років вчив мене перекладати слова і, трохи, вирази, але зовсім не вчив перекладати абзаци; вчив перекладати іменники і дієприслівникові\дієприкметникові звороти, але не показав, що можна і треба робити зі сполучниками. Одним словом, перекладали ми для викладача, а не для читача.
І одним з цікавих наслідків такого підходу (тут я вже не тільки про себе) стає те, що люди, які цілком добре і ясно викладають власну думку, підступаючись до перекладу, робляться сковані й непевні, тремтять перед оригіналом там, де можна не тремтіти, — а це, своєю чергою, позначається на перекладеному тексті.
Таке тремтіння, зрештою, — передбачувана штука. Інша річ, що кафедри наші мали б із цим працювати трохи більше.
Візьмуться вони за таку працю чи ні - не знаю. Але якраз у покірника вашого volens-nolens назбирується потрохи матеріалу, який міг би стати в пригоді людям, що починають з античними текстами поратись.
Маю надію, що в осяжному майбутньому зможу ті напрацювання належним чином оформити і оприлюднити.😌

Кому з нас не виливав душу сердега, проти якого Трістан видався би простим сутенером?

Еміль Сьоран "Силогізми гіркоти" (пер. з фр. Марія Абрамова).

_

Вам ще пощастило, що ви не бачили навіч п'яного адміна-редактора 🥴

Дякую підписникові за щире золото.

Я, коли розказую, що зосереджувати обмежені видавничі ресурси на ширпотребі – це, зрештою, нормальна і здорова практика, бо так видавництво заповнює масліт-нішу і з комерційного погляду тримає себе на ходу.

Списочок вже пора трохи оновити.

Адміни ваші звідтоді доклались так чи інак до 5, а навіть 6 позицій з 33 зазначених.

«Птахи» вийшли, «Аякс» і «Трахінянки» Софокла вже на низькому старті, Плутархових життєписів сильно побільшало.
«Сатирикон», властиво, перекладений був уже давно, але ми його допиляли, відновивши купюри і невеликі прогалини.

А кілька день тому я ще й трішечки у Ф/Тукідіові покопирсався (правда, скорше як порадник перекладача)

Трохи вишуканої малої прози слобожанською мовою вам на ніч