Warning: mkdir(): No space left on device in /var/www/group-telegram/post.php on line 37
Warning: file_put_contents(aCache/aDaily/post/wdlndcreature/--): Failed to open stream: No such file or directory in /var/www/group-telegram/post.php on line 50 кофі(н) брейк | Telegram Webview: wdlndcreature/1784 -
🕰️👻Hauntology: Ghosts of Future Past🪨📼 — Merlin Coverley #прочитане Як тільки мені виповнилося трохи за 20, у мене з'явилось те, про що мене ніхто не попереджав щодо цього етапу життя — відчуття НОСТАЛЬГІЇ. Я не дуже його люблю. Воно мене дратує своєю безглуздістю, того що what I suppose to do about it. Раніше, до речі, ностальгія вважалась хворобою, навіть потенційно смертельною🙂 Що я маю робити з тугою за тим, чого більше не існує і що неможливо відтворити? Для когось ностальгія є поштовхом до творчості, або коупінг механізмом, щоб дожити до кращих часів. Але нажаль це не зовсім про мене. Однак я люблю читати чужу творчість, для якої це відчуття послужило каталізатором. Особливо ту, від якої віє якийсь незатишний протяг через вивільнення із небуття дрібних деталей чи моментів, відкриття чужої скриньки особистих старих дрібничок, які крім автора (і якби не автор) можливо ніхто не пам'ятатиме. Коротше про своєрідний авторський спіритизм.
Не дивно, що я зацікавилася такою штукою, як гонтологія. Це така концепція на стику філософії, культурології та політології, яка має справу найчастіше з тими самими привидами минулого, а також з привидами нереалізованого майбутнього. Згідно з Марком Фішером, перше переслідує теперішнє з минулого і дає відчути свою присутність не перебуваючи тут і зараз фізично (буквальні привиди лиш один із прикладів). Друге переслідує теперішнє з майбутнього, через невиконану обіцянку того, що ніколи не здійснилося, але ще може здійснитися (наприклад футуризм або прости господи комунізм, про який писав Дерріда). Перше повертається до нас, друге нас очікує, але в обох випадках їхній вплив відчувається тут, у сьогоденні, як повторення або очікування, формуючи наші надії й страхи і впливаючи на наші вчинки. Сам термін придумав Дерріда у 90-х (навмисно співзвучний з онтологією), а Марк Фішер розширив це поняття. Гонтологія це і про "раніше було краще", і про буквальних привидів, і про переміщення у часі, і про навмисну стилізацію під медіа минулого, і про "а що якби".
В принципі я задоволена цією монографією, навіть більше, оскільки далеко не кожну дочитую до кінця. Доволі інформативно для людини, яка читає про гонтологію вперше. Тут не лише про загальні відомості, а й про людей і концепції, без яких не було б гонтології, або які ілюструють її ще задовго до існування поняття, від вікторіанських до наших часів. М. Коверлі починає писати з XIX століття, бо вважає його першою епохою, обжитою привидами, на що вплинула не лише готична література, а й нові пристрої для збереження інформації, винайдені в той час, на кшталт телеграфу, фонографу та фотографії. І мене порадувало, скільки часу тут приділено літературі, зокрема химерній та моторошній (так, це відсилка і ця книга теж тут згадується). Я була просто хепі хепі хепі коли читала есеї про Дікенса, М. Р. Джеймса, Артура Мекена, Алана Ґарнера та фолк-горор. Помітно, що монографія фокусується на британській гонтології. Звісно є ще американська, але перша якщо чесно цікавіша, і в силу особливості історії та культур британських островів, їх можна вважати прям таки столицею гонтології. Ну а хто як не Британія з її нашаруванням культур, і мегалітами та римськими руїнами, які не дають спокою своєю примарною присутністю ще з часів "Беовульфа". Не дивно, що саме для британської літератури характерний сюжет про буквальне відкопування чогось, через що все закінчиться погано (М. Р. Джеймс), а також сюжети з темпоральними викривленнями, пов'язаними з місцевим ландшафтом і доісторичними спорудами (ну, наприклад, персонаж торкнувся якогось древнього каменю і перенісся в часі). Такі "природні" подорожі в часі мені, до речі, чомусь завжди були цікавішими за якісь спеціальні сайфайні пристрої.
Темпоральним викривленням Коверлі теж приділяє багато уваги, і розповідає про різні теорії нелінійності часу. До чого тут вони? Ну тому що сама присутність привида уже передбачає порушення цієї лінійності. Зі згаданого:
🕰️👻Hauntology: Ghosts of Future Past🪨📼 — Merlin Coverley #прочитане Як тільки мені виповнилося трохи за 20, у мене з'явилось те, про що мене ніхто не попереджав щодо цього етапу життя — відчуття НОСТАЛЬГІЇ. Я не дуже його люблю. Воно мене дратує своєю безглуздістю, того що what I suppose to do about it. Раніше, до речі, ностальгія вважалась хворобою, навіть потенційно смертельною🙂 Що я маю робити з тугою за тим, чого більше не існує і що неможливо відтворити? Для когось ностальгія є поштовхом до творчості, або коупінг механізмом, щоб дожити до кращих часів. Але нажаль це не зовсім про мене. Однак я люблю читати чужу творчість, для якої це відчуття послужило каталізатором. Особливо ту, від якої віє якийсь незатишний протяг через вивільнення із небуття дрібних деталей чи моментів, відкриття чужої скриньки особистих старих дрібничок, які крім автора (і якби не автор) можливо ніхто не пам'ятатиме. Коротше про своєрідний авторський спіритизм.
Не дивно, що я зацікавилася такою штукою, як гонтологія. Це така концепція на стику філософії, культурології та політології, яка має справу найчастіше з тими самими привидами минулого, а також з привидами нереалізованого майбутнього. Згідно з Марком Фішером, перше переслідує теперішнє з минулого і дає відчути свою присутність не перебуваючи тут і зараз фізично (буквальні привиди лиш один із прикладів). Друге переслідує теперішнє з майбутнього, через невиконану обіцянку того, що ніколи не здійснилося, але ще може здійснитися (наприклад футуризм або прости господи комунізм, про який писав Дерріда). Перше повертається до нас, друге нас очікує, але в обох випадках їхній вплив відчувається тут, у сьогоденні, як повторення або очікування, формуючи наші надії й страхи і впливаючи на наші вчинки. Сам термін придумав Дерріда у 90-х (навмисно співзвучний з онтологією), а Марк Фішер розширив це поняття. Гонтологія це і про "раніше було краще", і про буквальних привидів, і про переміщення у часі, і про навмисну стилізацію під медіа минулого, і про "а що якби".
В принципі я задоволена цією монографією, навіть більше, оскільки далеко не кожну дочитую до кінця. Доволі інформативно для людини, яка читає про гонтологію вперше. Тут не лише про загальні відомості, а й про людей і концепції, без яких не було б гонтології, або які ілюструють її ще задовго до існування поняття, від вікторіанських до наших часів. М. Коверлі починає писати з XIX століття, бо вважає його першою епохою, обжитою привидами, на що вплинула не лише готична література, а й нові пристрої для збереження інформації, винайдені в той час, на кшталт телеграфу, фонографу та фотографії. І мене порадувало, скільки часу тут приділено літературі, зокрема химерній та моторошній (так, це відсилка і ця книга теж тут згадується). Я була просто хепі хепі хепі коли читала есеї про Дікенса, М. Р. Джеймса, Артура Мекена, Алана Ґарнера та фолк-горор. Помітно, що монографія фокусується на британській гонтології. Звісно є ще американська, але перша якщо чесно цікавіша, і в силу особливості історії та культур британських островів, їх можна вважати прям таки столицею гонтології. Ну а хто як не Британія з її нашаруванням культур, і мегалітами та римськими руїнами, які не дають спокою своєю примарною присутністю ще з часів "Беовульфа". Не дивно, що саме для британської літератури характерний сюжет про буквальне відкопування чогось, через що все закінчиться погано (М. Р. Джеймс), а також сюжети з темпоральними викривленнями, пов'язаними з місцевим ландшафтом і доісторичними спорудами (ну, наприклад, персонаж торкнувся якогось древнього каменю і перенісся в часі). Такі "природні" подорожі в часі мені, до речі, чомусь завжди були цікавішими за якісь спеціальні сайфайні пристрої.
Темпоральним викривленням Коверлі теж приділяє багато уваги, і розповідає про різні теорії нелінійності часу. До чого тут вони? Ну тому що сама присутність привида уже передбачає порушення цієї лінійності. Зі згаданого:
BY кофі(н) брейк
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
The channel appears to be part of the broader information war that has developed following Russia's invasion of Ukraine. The Kremlin has paid Russian TikTok influencers to push propaganda, according to a Vice News investigation, while ProPublica found that fake Russian fact check videos had been viewed over a million times on Telegram. The news also helped traders look past another report showing decades-high inflation and shake off some of the volatility from recent sessions. The Bureau of Labor Statistics' February Consumer Price Index (CPI) this week showed another surge in prices even before Russia escalated its attacks in Ukraine. The headline CPI — soaring 7.9% over last year — underscored the sticky inflationary pressures reverberating across the U.S. economy, with everything from groceries to rents and airline fares getting more expensive for everyday consumers. Just days after Russia invaded Ukraine, Durov wrote that Telegram was "increasingly becoming a source of unverified information," and he worried about the app being used to "incite ethnic hatred." What distinguishes the app from competitors is its use of what's known as channels: Public or private feeds of photos and videos that can be set up by one person or an organization. The channels have become popular with on-the-ground journalists, aid workers and Ukrainian President Volodymyr Zelenskyy, who broadcasts on a Telegram channel. The channels can be followed by an unlimited number of people. Unlike Facebook, Twitter and other popular social networks, there is no advertising on Telegram and the flow of information is not driven by an algorithm. Telegram was co-founded by Pavel and Nikolai Durov, the brothers who had previously created VKontakte. VK is Russia’s equivalent of Facebook, a social network used for public and private messaging, audio and video sharing as well as online gaming. In January, SimpleWeb reported that VK was Russia’s fourth most-visited website, after Yandex, YouTube and Google’s Russian-language homepage. In 2016, Forbes’ Michael Solomon described Pavel Durov (pictured, below) as the “Mark Zuckerberg of Russia.”
from us
