Книжку про досвід організації страйків на українських підприємствах тепер можна прочитати на нашому сайті 🙌🏽

Праця Олега Дубровського «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії» — це свідчення зсередини про те, як складно, але водночас важливо поширювати ліві ідеї та об’єднувати трудові колективи для спільної боротьби за свої права. Автор ділиться власним досвідом організації спротиву, аналізує причини поразок робітничого руху й розповідає, як він прийшов до радикального переосмислення активізму.

Це не стільки спогади, скільки запрошення до розмови про майбутнє лівої політики в Україні — про те, як перетворювати поразки на досвід і продовжувати діяти солідарно.

📖 Раніше ми повідомляли, що друковану книжку Олега можна придбати онлайн.
❗️ А тепер вона доступна для прочитання і на нашому сайті❗️
📌 Більше про автора та його шлях до «професійного організатора страйків» — в інтервʼю з Олегом.

🙀 Дугін читає Лакана, а Жижек читає Дугіна. Виникає лише питання — навіщо Дугіну Лакан?

Один із головних російських ультраправих філософів Олександр Дугін не полишає спроб надати інтелектуальне прикриття своїй «оригінальній» неофашистській риториці. Цього разу жертвою його інтерпретацій став Лакан. У своїй статті «Лакан і “психоделічний трампізм”» Дугін звертається до лаканівської тріади — Уявного, Символічного і Реального — щоб витлумачити феномен трампізму та протиставити Росію «занепалому» Заходу.

У своєму новому есеї Славой Жижек щиро дивується цій спробі та вказує на глибокі протиріччя в такому тлумаченні Лакана, а часом і на відверте невігластво головного ультраправого філософа в питаннях психоаналізу.

🧁 Великодень — сакральний день чи радше можливість провести час з рідними та друзями, досхочу попоївши пасок?

Ми не знаємо, що саме ви святкуєте в ці дні. Проте вважаємо, що це цілком справедливо, що кожен і кожна обирає свої принади свята. На випадок же, якщо ви досі в роздумах про віру або в її пошуках, ми підготували для вас добірку статей, які допоможуть зорієнтуватися.

Це — серія репортажів нашого автора Євгенія Осієвського, який відвідував (іноді протягом року) зустрічі найрізноманітніших релігійних спільнот Києва: від неоязичників до саєнтологів. Його тексти — це це не тільки іронічне дослідження маргінальних культів, а й критичний погляд на те, як в Україні пізнього капіталізму релігія, магія, комерція і невтомні спроби спасіння душі сплітаються в одне ціле👇

🟠 «Тигри в кукурудзі. 24 години молитовного стояння під Верховною Радою».
🟠 «Коло Свароже: репортаж із київського осередку неоязичників».
🟠 «Волхви спальних районів: репортаж зі світу комерційної магії Києва».
🟠 «Пісні Калі Юґи: репортаж з київського храму Міжнародного товариства свідомості Крішни».
🟠 «Битва за планету Тіджиак: репортаж із Київської церкви саєнтології».
🟠 «Дари Святого Духа: репортаж із молитви Духовного центру «Відродження».

​​Ці тексти особливо важливі для нас ще й тому, що їхній автор — Євгеній Осієвський — загинув 22 травня під Бахмутом, захищаючи Україну. Його голос — повний допитливості, критики, емпатії й гумору — досі звучить у цих репортажах. Вони залишаються з нами — як пам’ять про Женю і як заклик не втрачати здатності слухати, ставити питання й розуміти.

Більше про самого Женю — у теплій статті його друга.

Сьогодні виповнюється два роки з дня загибелі Дмитра Петрова — російського анархіста, який присвятив своє життя боротьбі за свободу та соціальну справедливість.

З юних років Дмитро активно долучався до численних анархістських ініціатив та організацій, що виступали як проти репресивного режиму в Росії, так і за її межами. У 2014 році він підтримав Майдан в Україні та став одним із ініціаторів створення «анархістської сотні». У 2017 році Дмитро відправився у Рожаву, аби зі зброєю в руках долучитися до визвольного руху.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року Дмитро приєднався до українського спротиву. Він став на захист не лише України, а й тих цінностей, які боронив усе своє життя. Дмитро брав участь у найгарячіших боях і загинув під Бахмутом разом з ірландським соціалістом Фінбаром Кафферкі та афроамериканським активістом Ендрю «Гаррісом» Купером.

Для багатьох українських лівих та антиавторитаріїв Дмитро був не лише товаришем по боротьбі, а й близьким другом. Його шлях в анархістському русі — яскравий приклад того, як ідеї можуть втілюватися в конкретні дії.

До роковин загибелі хочемо нагадати про текст, написаний, щоб увічнити пам'ять про Дмитра, його життєвий шлях і внесок у боротьбу за свободу та рівність.

Ті, хто з недовірою ставилися до Хорхе Маріо Берґольйо, називали його «лівацьким Папою». Він критикував неолібералізм, виступав за екологічну справедливість, захищав мігрантів, розширив доступ до церкви для ЛГБТ+ і жінок та закликав католицьку церкву «повернутися до пригноблених». Але водночас — зустрічався з диктаторами, уникав прямого засудження злочинів католицьких священників і надто часто обирав тишу там, де була потрібна ясність.

Він не був пророком революції, але й не був вартовим статусу-кво: він закликав не миритися з існуючим станом речей.

То чим насправді став його понтифікат — жестом надії чи політикою обережного компромісу? Читайте в некролозі Дениса Пілаша, присвяченому суперечливій спадщині Папи Франциска, який очолював одну з найстаріших і найскладніших інституцій світу.

Окрім людських смертей і вражаючих руйнувань інфраструктури, війна залишає на українському суспільстві невидимі, проте не менш жахливі психоемоційні шрами.

У новому епізоді подкасту «Ukraine The Possible» ми зосередимося на наслідках цього травматичного досвіду, що продовжують руйнувати життя мільйонів навіть після припинення вогню: посттравматичний стрес, депресія, тривожність та моральні травми.

🔹 Як ці проблеми відображаються на всіх сферах життя — від кожної особистості до суспільства в цілому?
🔹Які особисті історії стоять за статистикою ПТСР і моральних травм, а також як люди переживають цей досвід?
🔹Якими є неврологічні наслідки постійного стресу?
🔹І як суспільство може впоратися з глибокою емоційною раною — і яку психологічну підтримку для цього необхідно забезпечити?

🎧 Запрошуємо до прослуховування на зручній для вас платформі 👇І не забувайте підписатися, щоб не пропустити нові випуски ✔️

Spotify
Apple Podcasts
YouTube
SoundCloud

In addition to the visible destruction of infrastructure, the war leaves invisible, yet no less devastating, psychological scars on Ukrainian society.

In the latest episode of Ukraine The Possible, we explore the lasting effects of trauma: PTSD, anxiety, and moral injuries.

🔹 How do these issues affect individuals and society as a whole?
🔹 What personal stories lie behind the statistics of PTSD and moral injuries?
🔹 What are the neurological consequences of constant stress?
🔹 How can society heal this emotional wound, and what psychological support is needed?

🎧 Listen to the new episode now!

Вітаємо з Першотравнем і наголошуємо, що боротьба за права трудящих — це не лише наше право, але й обов'язок!

На жаль, вкотре ми зустрічаємо цей день не спільними перемогами, а констатацією усе більшого наступу на права працівниць і працівників в Україні. І це не лише наслідок війни, а й результат певних політичних ініціатив, які, замість захисту трудових прав, лише загострюють проблеми.

Попри заявлені урядом успіхи на шляху до євроінтеграції, Європейська комісія висловлює занепокоєння станом ринку праці та відповідним законодавством в Україні. У своєму звіті за жовтень 2024 року європейські експерти вказали на ряд критичних проблем, які уповільнюють вступ України до ЄС.

▪️ Що ж саме в законодавстві України є проблемним на тлі європейських стандартів?
▪️ Чому дерегуляція на ринку праці є реальною загрозою для добробуту та безпеки громадян і громадянок?
▪️ Як ці процеси впливають на захист працівниць і працівників під час війни?
▪️ Чому відновлення трудових прав та зайнятості є ключовим для майбутнього відновлення України?

Читайте про це в статті Олени Ткаліч з детальним аналізом ситуації з трудовими правами в Україні та її перспективами на шляху до європейської інтеграції.

📔 «Перший спогад — війна. Дитячі історії Другої світової»
Замовляйте друковану збірку графічних історій — безкоштовно! 🙌🏽

У 2023 році разом із ГО «Після тиші» ми започаткували проєкт зі збереження голосів останніх очевидиць подій Другої світової війни. Їхні спогади стали основою для чотирьох графічних історій — історій насильницького вивезення на примусові роботи, депортацій, переслідування під час Голокосту, спалення домівок, розлуки та втрати близьких.

До 8 травня ми надрукували збірку цих розповідей. На нашому сайті можна ознайомитися з електронною версією, а також замовити безкоштовний друкований примірник!

Дякуємо Марії Тимошук, Леї Дікер, Марії Невмержицькій та Ганні Гончарук за те, що погодилися поділитися своїми спогадами з нами, а отже і зі всіма, хто триматимуть у руках цю збірку.

📩 Пишіть нам на [email protected] і залишайте у листі свої дані для відправки Новою поштою.

📦 Наклад обмежений, тож радимо поспішити.

Університети сьогодні все частіше нагадують корпорації, де рейтинги підривають солідарність. Проте там досі залишаються острівці кооперації, які можуть стати моделлю для колективного виробництва знань та вільного розвитку особистості.

Для посилення боротьби за таке майбутнє Кристіан Шадковський пропонує звернутися до ідеї «спільного» (commons) — ідеї, що лежала в основі критики політичної економії ще в ранніх текстах Маркса. На думку Маркса, людське буття неможливе без взаємозалежності та взаємодії з іншими. Спільне — це не лише ресурси, якими ми ділимося, але й практики, якими ми взаємодіємо, працюємо, навчаємось і піклуємось одне про одного.

У цьому сенсі освіта — університет, школа чи будь-яка інша форма творення знань — має фундаментально неринкову природу. Натомість вона є суспільним благом, яке організоване та підтримується спільно.

▪️ Чому концепція «спільного» настільки важлива для боротьби за вільну освіту?
▪️ Як «спільне» реалізує себе у студентсько-викладацьких протестних рухах та в альтернативних формах організації освітнього процесу?
▪️ І яким може бути проєкт розширеного відтворення вищої освіти на засадах «спільного»?

Читайте про це в статті польського дослідника освіти.

🤝 ⛏️ Угода про корисні копалини і чому США вигідніше бурити в Україні?

30 квітня США і Україна підписали угоду про співпрацю у сфері корисних копалин. Передумовою договору, що привернув значну міжнародну увагу, став пошук Сполученими Штатами та Європейським Союзом альтернатив китайським і російським джерелам постачання мінералів.

Так, Україна, яка є одним зі світових лідерів за запасами та видобутком ключових мінералів, — зокрема залізної руди, вугілля, марганцю, титану, графіту та рідкісноземельних елементів, — опинилася в центрі процесу перепрошивки глобальних сировинних маршрутів.

Євросоюз вів переговори про так зване стратегічне партнерство у сфері критично важливих копалин ще з 2021 року — як частини євроінтеграційної стратегії України. Тож нинішня угода з США — лише один з елементів ширшого процесу: поступового перетворення України на ключову «ресурсну територію» для глобального Заходу. Усе це викликає багато запитань.

❓ Наскільки готова Україна до масштабного відкриття надр іноземному капіталу — і які ризики це несе?
❓ Чи зможе українське суспільство впливати на екологічні, соціальні та економічні наслідки нової «копалинної лихоманки»?
❓ І головне — хто основний бенефіціар цієї «стратегічної співпраці»?

У новому матеріалі ми намагаємося розібратися в структурних причинах західного інтересу до українських надр, у політико-економічному змісті нової сировинної угоди і потенційних її наслідках як для України в умовах війни, так і для світової економіки.

🎥 Сезон новий, а проблема стара — освіта. «Ось бачиш!» знову в ефірі! 🏫

Ми присвятили багато критичних матеріалів темі системи освіти та її проблемам. І точно продовжимо далі вивчати цей сектор.

Цього ж разу дослідити проблеми освіти ми вирішили безпосередньо «в полі». Тому команда проєкту «Ось бачиш!» вирушила до міських і сільських шкіл, де поспілкувалася з вчительками, вчителями і тамтешніми учнями.

Як молоді освітяни й освітянки всупереч усьому продовжують працювати в державних школах, ба більше, намагаються долати освітню систему, впроваджуючи лібертарні методи педагогіки? Про це ви дізнаєтеся в новому репортажі вже наступного тижня. А поки дивіться тизер історій про «неможливе».

«Дивіться фільми до кінця титрів».

Місяць тому в український прокат вийшов горор «Грішники» американського режисера Раяна Куглера, який отримав чимало схвальних відгуків — як від глядачів, так і від кінокритиків.

Фільм оповідає історію братів-близнюків, ветеранів Першої світової, які повертаються до рідного містечка Кларксдейл у Міссісіпі й вирішують відкрити клуб для місцевої бідноти. Далі до цієї історії приєднуються вампіри, Ку-клукс-клан, міфологія — а центральне місце у ній посідає музика.

Проте цей фільм — не лише поєднання різноманітних жанрів. Така форма радше слугує засобом розкриття важливих соціальних питань і дозволяє зануритися у складні історичні контексти, у яких звучать голоси маргіналізованих спільнот.

Одним із тих, хто подивився й оцінив «Грішників» не лише як кінематографічний твір, а й як політичний жест режисера, став редактор «Спільного» Ярослав Ковальчук. Читайте в його рецензії, чому «Грішники» — це важливе кіно в контексті сучасної культури, яке порушує питання про традицію, ідентичність і спротив.

Цю рецензію ми присвячуємо нашому другу й автору «Спільного» Жені Осієвському, який загинув на війні 22 травня 2023 року. Женя любив кіно і був чудовим кінокритиком. Важливим правилом для нього було додивлятися фільми до кінця титрів. І саме для «Грішників» воно набуває особливої ваги.

Чи були у вас улюблені вчителька чи вчитель у школі? 🧑‍🏫

Напевно, це ті педагоги, які виходять за межі оцінок і викликів до дошки, а натомість прагнуть зробити предмет цікавим і справді прислухаються до своїх учнів.

Сьогодні стати таким педагогом — справжній виклик. Низька зарплата та велике навантаження часто відлякують від роботи в школі. Проте є люди, які, попри все, свідомо присвячують себе освіті та прагнуть змінити її на краще.

У новому відео проєкту «Ось бачиш!» ми знайомимо вас із такими вчителями й виховательками з різних куточків України — із міст і сіл. Вони не просто люблять свою справу, а й переосмислюють навчання, впроваджуючи нові підходи та вибудовуючи дружні стосунки з учнями.

Дивіться сюжет і дізнавайтеся, що їх надихає та як вони змінюють українську освіту.

Революціонер, який пережив 6 поранень, 12 років ув’язнення і тортури, тричі тікав із в’язниці і врешті-решт став одним із найрадикальніших президентів у світі.

Усе це виглядає як сценарій гостросюжетного фільму. Проте це не вигадка, а реальна біографія Хосе («Пепе») Мухіки. І більше, ніж звивиста доля повстанця, у його житті вражає непримирима критика культури споживання та влади грошей, яка залишалася його непохитним принципом до кінця.

За час президентства Мухіки Уругвай вийшов у світові лідери за дотриманням трудових прав, зменшив бідність утричі, легалізував одностатеві шлюби і канабіс, реформував соціальну політику та майже повністю перейшов на відновлювану енергетику. При цьому політик завжди залишався в опозиції до імперіалізму — американського, російського чи будь-якого іншого.

Смерть цієї видатної постаті викликала смуток як у його прихильників, так і критиків. А його життя стало свідченням того, що політика може бути чесною, сміливою і водночас глибоко гуманною.

Читайте у некролозі Дениса Пілаша про історію життя та спадщину Пепе Мухіки, на тлі якої розкривається революційна боротьба Латинської Америки в другій половині ХХ століття.

Одним із головних міфів про Леніна, на який сьогодні активно посилаються західні поборники «пацифізму», є уявлення, ніби він послідовно відстоював ідею революційної поразки Російської імперії у Першій світовій війні. Мовляв, це мало відкрити й пришвидшити шлях до революції.

Насправді, як зауважує американський соціаліст, марксистський теоретик і активіст Гел Дрейпер, це кліше не витримує серйозного історичного аналізу. Ба більше — воно не відображає справжньої революційної стратегії самого Леніна.

Після Лютневої революції 1917 року гасло необхідності «поразки» зникає з ленінської риторики — разом зі зміною його позиції щодо війни.

▪️ Чому ж «пораженство» виявилося не універсальним принципом, а ситуативною тактикою?
▪️ Що таке «добросовісне оборонство» — і чому воно важливе для переосмислення антивоєнної позиції лівих?
▪️ Чому політичний контекст важливий для формування революційної стратегії, яка б не зводилася до статичного набору гасел?

Читайте наш переклад статті Гела Дрейпера — текст, який допомагає не лише краще зрозуміти Леніна, а й переглянути антивоєнну позицію лівих у ХХІ столітті.