Прямі порівняння нашої війни з близькосхідною недоречні передовсім тому, що там немає чоло-в-чоло сухопутного зіткнення. Але в усіх інших компонентах воєнні експерти докладно зрівнюють ці дві війни, вивчають, роблять висновки й помітки на майбутнє.

І ось що ми маємо:
👇
https://www.youtube.com/watch?v=hD0UXpxb6tA

Всі обговорення довкола множинного громадянства прошу обнулити одним простим запитанням: ну і що тепер робити зі статтею 4 Конституції України: «В Україні існує єдине громадянство».

Турбо-принтер слуг народу може наштампувати й 10 законів про множинне громадянство – але для їх законності потрібна всього-навсього 1 дія: внести зміни до Основного Закону й вилучити з нього статтю 4, яка чітко прописує НЕМОЖЛИВІСТЬ множинного громадянства в Україні.

Для зміни Конституції потрібне голосування в парламенті не простою, а конституційною більшістю, тобто 2\3 складу (300 голосів). І це не кінець: множинне громадянство вимагає змінити статтю 4, яка належить до Розділу 1 Конституції «Загальні Засади». Щоб змінити будь-яку статтю з цього основозакладного розділу, потрібен усеукраїнський референдум.

І все це нікому не цікаве чортішо впирається в залізобетонну заковику - стаття 157 наказує: «Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».

Усім давно зрозуміло, що клоунам закон не писаний, а війна – ідеальне прикриття. Творять що хотять. І навіть не намагаються бодай знічев’я дотримуватися базових правових норм. Але незалежно від благості намірів множинне громадянство – це зміна КОНСТИТУЦІЙНОГО постулату, міняти які в час воєнного стану прямо заборонено цією самою, вибачте на слові, Конституцією.

Тому не бачу сенсу ламати списи навколо множинного громадянства (я завжди був за) – допоки над ним бовванітиме ніким не анульована стаття 4 Конституції України, яка є законом прямої дії.

Неуки заклали ще одну правову колізію на майбутнє.

Нині 96 років, як у Празі помер видатний меценат Євген Чикаленко. Ось кому треба пам’ятники ставити. За дієвий, а не напоказ патріотизм. І за чесні думки. Добірка цитат Чикаленка в обідню перерву:

• Хоч чорт з багна, аби не москва!
• Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені.
• Після нас нехай грають інші, але пісня наша буде та сама.
• Українським монархом не може бути ні Скоропадський, ні Петлюра, ні хтось інший свій. Бо на свойому ми, зі своєї недисциплінованості, не об'єднаємося, не омиримося. А – тільки якийсь варяг, чужоземний королевич, що привезе своїх, а не московських фахівців і зорганізує державу з неграмотних хліборобів.
• Петлюра був нікчемним військовим міністром, ніякого організаторського хисту не мав. Не дурно сатиричні журнальчики висміювали його, називаючи «балериною» та малюючи в жіночих панталонах на дерев'яному конику.
• Коли буде школа – буде й автономія.
• Наша інтелігенція не придбала ніякого довір’я у народу. Ми для нього – пани, всі однакові. Якби не городські виборці, то ми не мали б в Думі ні одного свідомого українця.
• Я не вірю в будущність нашої нації, нації рабів. Народ з такою благодатною почвою і кліматом мусить загинути од натиску сусідів. У нього не виробилось сили протистати ворогам. У найкритичніші моменти він починав внутрішню боротьбу за булаву.
• Се нація не здатна до творчества. Се нація, у которої анархізм доведений до абсурда. У нас перше всього на думці Я, а громадські інтереси – тільки декорація.
• Автономно-федеративний устрій не веде до розпаду держави, а навпаки: Британська імперія, щоб скріпити свою цілість, дала автономію всім своїм володінням. Автономно-федеративний устрій Германії, Австрії, Швейцарії зовсім не довів ці держави до розпаду, а навпаки, зміцнив їх цілість.
• Коли попадемо в “брати” до великоросів, зостанемось темними.
• Якщо Германія окупує Україну, то це буде безмірно краще за об’єднання з Росією. Бо Германія не зможе посягнути на нашу душу, тобто на нашу мову.
• Впала була нам з неба Українська Державність, але, як усе невитружене, невипрацьоване, легкопридбане минається скоро, так само минеться і наша державність.
• Народ наш ще не доріс до своєї державности. Ще треба довго працювати, поки він освідомиться і стане з етнографічної маси нацією.

Всяко мене називали, але маззю Вишневського – вперше.

З такого жарту починається цей антиутопічний, місцями нещадний етер, в якому мене представили як журналіста, який «витягує гній» (звідси й народився мій експромт про мазь Вишневського, яка тепер називається лінімент).

А гною до фіга. Замахався його витягувати й витягувати безупинку.

- Мар’яна Безкутна,
- Утікач за кордон Чернишов (за сумісністю – міністр повернення українців з-за кордону),
- множинне громадянство,
- Трамп «боїться нашого велета», тому втік від него,
- та інші абсурдизми потребують уже не лінімента на бинтику, а чавунним обухом по їхній дурноватій голові.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=bnxFrQbXT5s

Перед тим, як висловитися на тему Приватних Військових Компаній, про які на 4-му році війни спросоння обмовився бетмен, зроблю короткий екскурс у недавнє минуле.

Революція Гідності й початок війни на Сході проявила багато середовищ, мілітарних і радикальних. Деякі «атошники», як тоді говорилося, згодом придумали собі різновид активності, який полягав у платних пікетах, мітингах, акціях протесту чи просто розборках.

День пікету – 300 доларів. Такою була ціна на той час. Дуже вигідно і в принципі підйомно для організаторів, які пізніше мали картинку «герої війни підтримують нашу акцію».

Набагато цікавішою була друга сторона медалі. Особливо кмітливі усікли, що пікетувати забудовників – це клондайк. Виставляєш пікет і чекаєш дзвінка.

Знайомий забудовник розповідав: на цілком законній і всіма інстанціями узгодженій будові з’явилися пікетувальники. Щоби знятися, попросили 4 квартири. Судячи з тодішньої кількості пікетів будівництв, справи йшли непогано.

Отаке буде і з ПВК. На війні – давно пора запровадити приватний найм. Але поза війною це буде приватна армія, яка надаватиме платні послуги всім, хто башлятиме. Це будуть озброєні угрупування олігархів і крупних промислових груп. З їх допомогою сильні світу цього рішатимуть свої проблеми (наїздом) або гарантуватимуть собі безпеку (охороною).

Бо то є наші люди.

Усі наші цицерони своїми писками будуть молоти про що завгодно, на всі теми балакати, переможні новини повідомляти, себе розхвалювати з кожної праски – але ніхто, ніхто, ніхто з видатних бетменів за цілий тиждень ні слова, ні пів слова, ні навіть сонорного звуку не видав про свого корєша Чернишова. Аж поки журналісти не спитали в лоб.

Має повернутися. Цар наказали. Але родину вже вивезли за кордон. Ну ну.

Зеленський із Чернишовим гуляв на своїх уродинах в розпал карантину. Єрмак із Чернишовим гуляв на своєму ювілеї в Синьогорі, куди мажорних гостей доставляли військовими гвинтокрилами. Під Чернишова, який на той час уже ходив під кримінальною справою, створили з нуля ціле міністерство й доклали до нього кошторис із девятьма нулями на «повернення та єднання вкраїнців».

І от коли «міністр повернення» феєрично здриснув із країни й продовжує керувати мін’єдом по скайпу-зуму-онліфансу – ніхто з закадичних друзяк цілий тиждень нуль на масу. Мовчали, як таранька в пиві. Вдавали, наче й не існує несусвітнього крінжу: їхній близький друг і товариш, «міністр повернення» банально втік, показуючи всім приклад, поки зелені грабарі закликають народець класти душу й тіло.

Зелене болітце, воно таке: нещадно-лицемірне.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=bnxFrQbXT5s

Нині 17 років тому помер Джордж Карлін – гострий на язик американський комік-стендапер, який подарував світові цілу палітру крилатих висловів. До недільної вранішньої кави – кілька з них.

• Не смійте недооцінювати можливостей тупих людей, зібраних у великі групи.
• По радіо сповіщають, що 2х2=5. Ти дивуєшся. Потім президент підтверджує це в прямому етері, наводячи мутні докази. Ти обурюєшся, виходиш на вулицю і кажеш, що 2х2=4. За це тобі дають по голові спеціяльно навчені люди з палицями, відвозять у відділ контролю за арифметикою і з допомогою кулаків пояснюють, що 2х2=5. Ти виходиш просвітлений. Так і працює кожна держава.
• Я розмовляю сам зі собою, бо я єдиний, чиї відповіді мені подобаються.
• Всередині кожного циніка живе розчарований ідеаліст.
• Мені подобається, коли крізь тріщинку проростає пучок трави. Це достобіса героїчно.
• Люди, які бачать у житті щось більше, ніж просто розвагу, не вловили суті.
• Війна – це спосіб багачів захистити свої інтереси, відправляючи дітей середнього і бідного класу на смерть.
• У слові «команда» нема букви «я».
• Не встигнеш знайти сенс життя, як його вже поміняли.
• Додаємо років до людського життя, але не додаємо життя до років.
• Ти сильно здивуєшся, як багато можна змінити, відірвавши сраку від дивана.
• Воювати заради миру – це як трахатися заради цноти.
• Егоїсти хороші тим, що вони не обмовляють інших.
• Головне – не вміти читати, а навчитися сумніватися в прочитаному.
• Маємо кращу освіту, але менше розуму. Підкорили атом, але не свої стереотипи. Збільшили забаганки, але скоротили цінності.
• Тримайте свою релігію при собі.
• Скажіть людям, що є невидимка на небі, яка створила всесвіт, і більшість повірить. Скажіть їм, що фарба не висохла, і вони тицнуть в неї палець, щоб переконатися.
• Ми знаємо, як вижити, але не знаємо, як жити.
• Плавання – це спосіб не втонути.
• Нам підсунули ілюзію вибору. В тому, що важливе, ти не вибираєш.
• Більшість людей із низькою самооцінкою заслужили її.

Щоб економити час, відразу до справи: цей відеоблог присвячено американо-іранській війні.

Щоб економити літери: для нас усе стабільно зле.

Щоб економити віру: ми маємо молитися, аби Трамп, продемонструвавши свою міць на Ірані, примусив путіна до миру й припинення війни.

В протилежному випадку – обмін Ірану на Україну віщує ще глибшу біду.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=RcpQ7k4mQTE

На превелику лють, росія після 3 років маргіналізації й руконеподатності вертає собі статус центру впливу на світові рішення. І це повернення пуйла за топ-стіл світової геополітики відбувається на тлі нашого пігмейства, ліліпутства й єрмаковщини, яка вже замахала навіть найтерплячіших.

Не треба недооцінювати цей цивілізаційний розворот. У ньому – сіль розуміння, куди піде світовий тренд у найближчий час.

Могуття росії 300 років будувалося на її пограниччі. Для Азії вона завжди була Заходом, тобто основним вікном в Європу, дверми в простір цивілізації, містком до прогресивнішого світу. А для Європи росія була фронтиром Азії і такою самою кладкою у простір досвідчених кочівників, орди та іга.

Ця двостороння функція влучно відображена у вигляді двоголової куропатки на державному гербі. Росія продавала це 3 століття в обидві сторони. Вона фактично була гігантським гермафродитом, напів-Європою і напів-Азією.

Останні події, коли й іранці, й американці однаково законтачені з москвою, свідчать про те, що наш ворог вертає собі свою апробовану цивілізаційну роль – бути не просто сурдоперекладачем Азії для Європи й навпаки, а мати при цьому ще й свій самодостатній інтерес у вигляді зарахування пост-радянського простору до концепту руского міра без оспорювання цього ні з ким із Заходу.

Ось де основна загроза зарита. Ось із чим треба системно працювати екстернам Трускавецького Університету.

Процеси - глобальні. Наше розуміння - мізерне. Таким буде й результат.

Учора на болотах оргазмічно відзначали дивну дату 22 червня – ще одну сатанинсько-сакральну надуману дату в іконостасі рускомірної історієшизофренії.

Проти нас воює якраз цей міф – міф 22 червня у вигляді «великої вітчизняної війни». Те, що для всього світу було Другою Світовою 39-45 – для гомосовєтікусів подавалося відірвано 41-45.

Сталінський режим сотворив свою кумиризовану війну, окрему від Світової. В цьому й суть режиму – протиставлятися всьому світові й будувати свій штучний, вакуумний пантеон псевдоісторії для внутрішнього вжитку.

Частина нашої вати, ховаючись від руских ракет, досі хлебчуть ці помиї про «великую отечественную». В кількох поколінь украли відчуття причетності до світової трагедії, замінивши її «побєдою» гулагу над рейхом, соловків над аушвіцом, кагебе над гестапо.

У сталіна не було інтернету, а в гітлера не було телевізора. У путіна є й перше, й друге, й третє на десерт. І він, реінкарнований сталіногітлер, має всі сучасні засоби досі моделювати світобачення «не знаю і знати не хочу» ширшу правду.

Воістину: яке це щастя – не належати до секти великої вітчизняної й навіть гадки не йняти, що за день учора був, 22/06.

Кожне воєнне запалення в іншій частині світу для нас є поганою подією – бо тоді наша війна губить пріоритетність, якої й так уже нема.

Всяка інша війна вигідна путіну. Чим більше воєн деінде – тим більшою стає змога ворога вести свою війну проти нас. Абсцеси в різних кутках світу, особливо де є поклади нафти, автоматично взгвинчують ціни на енергоносії, а це – золота жила для сировинного монополіста, ким є раша.

Близькосхідна війна лягає на руку путіна ще й тим, що вона робить його суперсуб’єктним. Лідер Ірану куди першим ділом побіг плакатися – у москву. Віткофф куди поїхав шептатися - в домініон москви.

Всяка війна вертає путіна на вершини топ-політики й дає шанси розігрувати карту свого інтересу. А путін грач ще той. Зараза вміє гендлювати страхами й маніпуляціями (на відміну від наших хайпожерів, які вмудрилися просрати світову підтримку і з оглядового майданчика збоку тепер споглядають за планетарними процесами).

У вчорашньому відеоблозі я саме цю думку й обгрунтував: нам лишається лише уповати на те, що Трамп, показавши на прикладі Ірану потугу 14-тонних антибункерних бомб, примусить путіна йти на домовленості по нашій війні.

Бо значно апокаліптичнішим є інший варіянт – коли взамін за вихід росії із арабського світу їй віддадуть на відкуп пострадянський простір. Спаси і сохрани од сего.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=RcpQ7k4mQTE

Нині 50-річчя святкує австралійський письменник Маркус Зузак. Він у молодому віці вже здобув визнання своїм переосмисленням Другої Світової Війни. Декілька цитат Зузака:

• Значно простіше бути на межі чогось, ніж бути там.
• Ворог не сидить за пагорбом, він усюди.
• Люди полюбляють споглядати руйнації.
• Ми довіряємо тільки тим, кому треба.
• Щоби збудувати міст, треба притиснутися до землі.
• Можна здійснити багато подвигів, поки все не насправді. А коли все насправді – твого падіння вже ніщо не пом’якшить.
• Доводиться красти те, що в тебе забрали.
• Зазвичай цікавість призводить до людського лементу.
• Війна - найкращий друг смерті.
• Армія краде. Як вони вкрали твого тата і мого.
• Війна – ніби новий начальник, який вимагає неможливого. Стоїть за плечима і без упину повторює те саме: «Виконуй, виконуй».
• Іноді мене просто вбивають ті обставини, за яких гинуть люди.
• Коли чекаєш, то виникає відчуття, ніби ти стараєшся.
• Коли довкола тебе розвалюється огромна система, не пхати ніс не в свою справу допоможе прожити довше, але не померти.
• Чому радіти життю – це боягузтво??
• Ми зізнаємося майже у всьому, але важливе лише те, що ми замовчуємо.
• Кого поважаєш – того слухаєш.
• Будь-який відчай починається з видимого благополуччя.
• Найболючіші – найтихіші слова.
• На нормальному кладовищі й сусіди норм.
• Думати – діло небезпечне: ніколи не знаєш, куди заведе.
• Боєць може бути переможцем, але це не робить переможця бійцем.
• Що говорять і що насправді - зазвичай дві різні речі.
• Коли шепочуться, це не додає спокою.

Цікаво виходить.

На думку вельмидостойного суспільства, суворо звітувати про розтрату донатів безумовно повинен немічний і смертельно хворий обманщик, інвалід першої групи – але не волонтер-блогер, в якого і джип преміюм-класу, й охорона, і елітне житло, і закордонні рахунки на мільйони доларів у біткоїнах.

На думку вельмидостойного суспільства, бухгалтерський звіт має безумовно представити невиліковний лудоман в інвалідному візочку – але не супутниковий волонтер, який із населення збирає восьмизначні астрономічні суми і полюбляє агресувати на невинні запитання про звітність.

На думку вельмидостойного суспільства, поліція має негайно притарабанити з-за кордону безумовного шахрая-брехуна – але не біглого генерала СБУ Наумова, не біглого корупціонера Трубіцина, не біглого сепаратиста Єфремова, не біглих нардепів Дмитрука й Шахова, не біглого зрадника Деркача, не біглого гауляйтера Мураєва, не біглого регіонала Волошина, не біглу бізнесменшу Королевську, не біглого банкіра Боголюбова, не біглого суддю Тупицького, не біглого голову Фонду Держмайна Сенниченка та інших біглих друзів Єрмака.

І президенту, якому нІчим зайнятися в проміжках між замахами, є час робити заяву про прикутого до візка афериста й негідника при явній його вині – але нема часу дати грізне доручення так само вжучити вище перерахованих персонажів із сонму безкарних.

Ох як солодко, ох як вигідно свою злість спрямувати на каліку першої групи з геймерською залежністю і цілим букетом фізично-психологічного трешу – коли народ безсилий перед усесильною, гігантською і здоровою, як бізони, мафією.

Минув тиждень, тож маємо сухий залишок Саміту Великої Сімки в Кананаскісі (Канада), який оприявнює кілька реперних точок нової геополітичної дійсності:

• Передчасний від’їзд Трампа є знаком переформатування G7 в G6+USA.

• Спільної позиції щодо України таки нема.

• Особливо помітно: консенсусу немає якраз щодо несподіваних подій. Крупним гравцям потрібен час на узгодження.

• Канада як країна-господиня підготувала блок питань про підтримку України, розширення санкцій на росію, використання заморожених рос.активів на користь України.

• Усе перебив Близький Схід.
• G7 підтримують Ізраїль та його право на самооборону, а Іран названо «головним джерелом регіональної нестабільності і терору».
• G7 чітко ствердили: Іран ніколи не повинен мати ядерної зброї. Що й довів американський удар згодом.

• Питання купівлі зброї у США для України відтерміновано.

• Лідери G7 підтримали зусилля Трампа щодо досягнення тривалого миру в Україні й наголосили на необхідності «вивчити всі варіянти, щоб максимально посилити тиск на росію».

• Інші теми: тероризм, незаконна міграція, зміна клімату.
• Було узгоджено 6 спільних зобов’язань щодо: критичних мінералів, штучного інтелекту, квантових технологій, боротьби з лісовими пожежами, протидії іноземному втручанню та незаконній міграції. Це й будуть ключові напрямки для сильних світу сього.

А з нашого боку лунає таке: «Може, я не найкращий, але найдосвідченіший, щоб вести Україну через цю війну», - Зеленський.

Горе.

Це складне й світоглядне питання. Тому в окреме відео я й виношу міркування на тему беззмістовності високопарної патетики в нових і суворих реаліях. На цьому вже не те що не можна виїжджати – на цьому виїжджати вже злочинно.

Коли героїзм тупиковий, а жертовна самопосвята суттєво не міняє тренд війни – мусять панувати інші опції, інші підходи, інші візії, інші рішення, інша філософія, інший розрахунок.

Це не про боягузтво чи зневіру. Це про релевантну оцінку дійсності, в якій треба досягати результатів зовсім іншою ціною й іншим методом, а не затуляти профукані й розкрадені фортифікації живим щитом. І ще й возводити людську самопожертву до рівня карго-культу.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=Bi0Fjk4v6rs

Активізувалася борня за посаду мовного омбудсмена. І ось що я думаю.

У повній назві цієї посади – Уповноважений з питань захисту державної мови – мене найбільше напружує слово "захист". Українська мова повинна не захищатися – а наступати, атакувати, нав'язуватися, діяти інтервентно, на русифіковані території заходити масштабно, претензійно й безапеляційно.

Стратегію впровадження державної мови слід вибудовувати яксамраз під експансивну місію, засновану на захопленні нових позицій, а не просто відстоюванні теперішніх.

Починати треба з бази. Не російськомовні - а русифіковані (змосковщені, зросійщені). Росмова – не рідна мова, а насильно привита, насаджена колонізатором.

Росмова як рідна мова - лише для нацменшин. На насильно русифікованих українців не розповсюджується концепт захисту рідної мови (якщо вони, звісно, не є представниками нацменшини).

До русифікованих треба застосовувати цілком логічний і правильний зворотній процес – дерусифікацію.

Із назви посади Уповноважений з питань захисту державної мови варто вилучити слово «захисту» і побудувати таку державну стратегію, яка би не загравала до мовних прав зросійщених, адже цих прав нема.

Оскільки влада рускоязичних піонерів планує знищити інститут мовного омбудсмена як такий, то всю вовтузню довкола прізвища стрілочника вважаю непотрібною.

Коли на місце падіння російської ракети приїжджає російськомовна поліція, завали розбирають російськомовні рятувальники, російськомовні медсестри роблять перевʼязки російськомовним потерпілим, які російською мовою проклинають російського ворога - то більше запитань немає.

Нашим профанним горлохватам, які навіть після іранського уроку далі горланять про відновлення ядерної зброї, слід зарубати собі на нюхалці: треба лишити цю токсичну тему для своїх вологих мрій і навіть не думати вголос варнякати щось подібне.

Кожна країна, а тим паче переддефолтна й розграбована своєю же владою, отримає удари 14-тонними антибункерними бомбами, як тільки комусь у голову стрельне розгорнути несанкціоновану ядерну програму.

Аж дивно, що після Ірану ще доводиться говорити на цю тему. Нам категорично треба закрити цю маячню під сім замків, залити сімома шарами бетону й поставити семизначний пароль на розпечатування – інакше ми станемо Іраном, себто пугалом для всього світу.

А нам не Іраном треба бути – а Ізраїлем, себто країною стратегічного партнерства з найсильнішими країнами світу. Основний урок Ізраїлю полягає ясксамраз у силі покровительства. Коли ти маленький і навколо одні вороги – то не в героя треба грати перед суфітами, а обирати сильних покровителів, посилюючись самому.

Кому кортить уявляти себе Іраном і навіть теоретично фантазувати про власну ядерну програму, по тому направду Кульпарків плаче, третій поверх, відділ самогубців.

Несиметрично важкі удари, які застосовують демократичні країни (США) по недемократичних (Іран), невидимо розв’язують руки не лише путіну, але й очолюваному ним клубові східних деспотій.

Кожне військове діяння, вчинене «стороною добра», в якому фігурують меганищівні засоби, дає підстави «сторонам зла» так само обважчати свій спектр дій із хитромудрим поясненням: «мовляв, у порівнянні з вашим бомбардуванням війна в Україні – це ще лайт-війна». Як би цинічно й падлюче це не звучало.

Зняття табу з набагато більш руйнівної зброї, ніж шахеди чи півторатонні КАБи, вживані проти нас, підносить війну на ранг вище до червоної зони вжитку дедалі тяжчого озброєння. Якого в нас ні нема, ні не буде.

Кожна інша війна є підручником для ворога. При завідомо прогнозованому результаті наші полководці бачать сенс у тому, щоби до скону воювати, розуміючи, що це якраз і є стихією ворога. А сенс якраз у протилежному. Наука всякої війни - як із неї виходити.

Ми хитріші, ніж вважаємо, бо завжди обмануті собою.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=Bi0Fjk4v6rs