🌿27 ЧЕРВНЯ – СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ВОЛОДИМИРА БОГОЯВЛЕНСЬКОГО

Митрополит Київський і Галицький Володимир (у миру Василь Никифорович Богоявленський) народився 1 січня 1848 року в родині благочестивого священника села Малі Моршки Моршанського повіту Тамбовської губернії. Початкову і середню освіту здобув в Тамбові. На все життя у нього залишилася вдячність до своїх перших наставників. Митрополит Євлогій (Георгіївський) розповідав: «Він любив згадувати дитинство, ідеалізував семінарію, своїх вчителів…»

Після Тамбовської семінарії Василь Богоявленський вирушає до Києва, де в 1874 році закінчує Духовну академію. 31 січня 1882 року майбутній святий був рукопокладений у священника і призначений до соборної Покровської церкви міста Козлова. Незабаром він стає настоятелем парафіяльної церкви. У 1883 році призначається благочинним церков міста.

У Козлові проявилися багаті духовні задатки і адміністративні здібності ієрея Василя. Тут він показав себе і як чудовий проповідник, і як ревностний благочинний, здобувши загальну любов.

У ці роки священника спіткало страшне горе — він втратив дружину і дитину. 8 лютого 1886 року праведник прийняв чернецтво з ім’ям Володимир. А наступного дня ієромонах Володимир був зведений в сан архімандрита і призначений настоятелем Троїцького монастиря в Козлові.
Нову свою посаду архімандрит Володимир виконував лише кілька місяців. У жовтні 1886 року його призначили настоятелем Антонієвого монастиря у Великому Новгороді, а через два з невеликим роки — вікарієм Новгородської єпархії в сані єпископа Староруського. Хіротонія, яку очолив митрополит Санкт-Петербурзький Ісидор, звершилася в Олександро-Невській Лаврі 3 червня 1888 року.

Преосвященний Володимир славився рідкісної чуйністю. Його вирізняла простота, відкритість. З апостольською ревністю святитель Володимир проповідував слово Боже. За відгуками присутніх на проповідях владики: «проста, невигадлива форма мови була зігріта вогнем такої глибокої щирості, що справляла дивовижне враження, надзвичайно захоплюючи слухачів. Не дивно, що церква, де проповідував владика, була завжди повна».

19 січня 1891 року преосвященний Володимир був призначений єпископом Самарським. Протягом двох років він заснував в Самарі релігійно-просвітницьке братство в ім’я святителя Олексія, митрополита Московського, в якому сам був почесним головою, відкрив в міській думі безкоштовні вечірні читання релігійного змісту, вирішував питання розвитку та правильної постановки катехізаторських повчань, влаштовував для любителів духовної освіти читання в залах семінарії.
Особливо дбав владика про поширення церковних жіночих шкіл для підтримки ролі жінки в руській сім’ї.

Багато уваги святитель приділяв і благоліпності церковного богослужіння. Любив служити дуже часто, в тому числі в найвіддаленіших самарських храмах. Наказував через благочинних вводити ревне дотримання канонів богослужіння і особливо приділяти увагу церковному співу і читанню.
У дні лиха владика робив все можливе для полегшення становища народу. Коли в Самарській губернії почався голод, були засновані єпархіальні комітети, які працювали спільно з губернськими і повітовими властями. При монастирях і заможних храмах були влаштовані столові і чайні, в школах учнів годували безкоштовно. Коли ж спалахнула холера, владика проводив богослужіння, підбадьорював хворих і зневірених, допомагав з пошуком лікарів, будучи в ці важкі часи міцною моральною опорою для самарців.

18 жовтня 1892 року преосвященний Володимир був призначений екзархом Грузії з возведенням у сан архієпископа Карталинського і Кахетинського. За п’ять з невеликим років управління Грузинським екзархатом владика Володимир підніс на доти небувалу висоту духовне просвітництво народу. При ньому було введено проголошення проповідей за богослужінням і проведення позабогослужбових співбесід з паствою, було відкрито більше трьохсот церковно-приходських шкіл і влаштована духовна семінарія в Кутаїсі; проводилась величезна робота з розкольниками і сектантами, а також з представниками інших національностей і конфесій з метою залучення до Православ’я.

Було побудовано і відновлено більше ста храмів, в тому числі багато старовинних, до цього часу занедбаних.

Призначення святителя Володимира митрополитом Московським відбулося 21 лютого 1898 року, а 28 березня того ж року він вступив в управління єпархією. І розуміючи ступінь своєї відповідальності, керований ідеєю зростання духовного життя, тут владика продовжив свої труди. Простий в спілкуванні з усіма, але твердий і наполегливий у своїх вимогах і розпорядженнях, він наполягав на тому, щоб все столичне духовенство якомога ближче стояло до народу, щоб московські священники частіше звершували богослужіння і проповідували. Для посилення і пожвавлення пастирської діяльності митрополит Володимир відкривав нові вакансії при столичних парафіях і призначав священників. Були введені богослужбові бесіди з роздачею релігійно-повчальних брошур, релігійно-просвітницькі читання для народу, для дітей бідних, для учнів нижчих і середніх шкіл, спеціальні читання для фабричних робітників в народних домах і публічні богословські читання для інтелігенції.

У 1912 році майбутній священномученик був призначений митрополитом Петербурзьким, йому було присвоєно звання і передані права першого з членів Святішого Синоду. Цей період життя владики можна вважати в його архієрейському служінні досить складним. На його адресу постійно лунали звинувачення.
Громадська думка про архіпастирську діяльності митрополита Володимира в своєму обуренні впадала з однієї крайності в іншу. Одним здавалося, що архіпастир в своєму служінні занадто захоплений політичними питаннями. Іншим він здавався безініціативним і поступливим там, де потрібна твердість характеру: малися на увазі зловживання і заворушення, які прийшли з громадського мирського життя в церковне.

У листопаді 1915 року владика був переведений до Києва із збереженням звання і прав першого з членів Святійшого Синоду. Це призначення вважалося «почесним засланням». Дійсно, останній — Київський період служіння митрополита Володимира був найважчим, випереджаючи його мученицьку кончину.
Митрополиту Володимиру довелося боротися з впливом революційного настрою народних мас на церковне життя. Після лютого 1917 року його служіння стало пов’язане не тільки з духовними спокусами і труднощами, але і небезпекою фізичної розправи. Але святитель розумів, що за віру може постраждати. Так і сталося.
Увечері 25 січня (7 лютого за н. ст.) 1918 року п’ятеро озброєних солдатів на чолі з матросом увірвалися в покої владики в Києво-Печерській Лаврі і, давши йому на збори трохи більше півгодини, вивели митрополита Володимира спочатку на лаврський двір, а потім за Економічні ворота Лаври.

У свою передсмертну хвилину в молитві до Господа митрополит просив і про прощення своїх убивць. Благословляючи їх обома руками, владика прийняв мученицьку кончину: в акті медичного огляду тіла убитого митрополита зафіксовано, що архіпастиря розстрілювали розривними кулями і кололи холодною гострою зброєю.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/27-chervnya-svyashchennomuchenyka-volodymyra-bohoyavlenskoho-3/

🌿Кондак іконі «Співчуття». Глибокі та проникливі слова, послухайте!

«Ты видящи на Кресте пригвождаема Иисуса…»

Виконують сестри Гощанського Покровського жіночого монастиря.

🌿Митрополит Антоній у своєму слові проповіді процитував святителя Миколая Сербського:
«Шануй Пречисту Матір Божу більше, ніж свою рідну матір, бо Вона народила тобі вічне життя».

Ці слова нагадують нам, що любов до Богородиці — це шлях до глибшого єднання з Христом.

🌿У ГОЩАНСЬКОМУ ПОКРОВСЬКОМУ МОНАСТИРІ ВШАНУВАЛИ ІКОНУ БОЖОЇ МАТЕРІ “СПІВЧУТТЯ”

27 червня, у день вшанування ікони «Не ридай Мене, Мати», у Покровському жіночому монастирі смт Гоща відбулося святкове богослужіння з нагоди шанування чудотворної ікони Божої Матері «Співчуття» — однієї з варіацій іконографічного образу, написаного у XVII столітті на замовлення святителя Петра Могили. Іще за його життя цей образ отримав назву «Співчуття», яку зберігає і донині.

Божественну літургію очолив митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, керуючий справами Київської Митрополії, у співслужінні архієпископа Рівненського і Острозького Пимената архієпископа Згурівського Амвросія.

Після читання Євангелія митрополит Антоній виголосив слово, у якому процитував святителя Миколая Сербського:
«Пресвята Діва є втіленням любові і співчуття. Людина, яка в своєму житті переживає якісь важкі події, молиться до Пресвятої Богородиці — і вона обов’язково отримує допомогу».

Він підкреслив, що образ «Співчуття» не лише передає глибину материнського болю, а й нагадує кожному, що Божа Матір завжди поруч — у тиші, молитві, серед наших сліз, у нашій надії.

У богослужінні взяли участь численне духовенство, віряни та паломники з різних куточків України. Разом молилися ігумени та ігумені кількох монастирів, зокрема — ігуменя Даниїла (Котик), настоятелька обителі із сестрами.

Після Літургії відбувся хресний хід навколо обителі, а на могилі багаторічної настоятельки монастиря ігумені Ірини було звершено літію.

На завершення святкового дня архієпископ Пимен подякував митрополиту Антонію за архіпастирський візит та спільну молитву.

Молитва перед іконою «Співчуття» — це зустріч з Матір’ю, Яка завжди розділяє людський біль і приносить у нього промінь надії.

На сайті: https://rivne.church.ua/news/u-hoshchanskomu-pokrovskomu-monastyri-vshanuvaly-ikonu-bozhoyi-materi-spivchuttya/

📊Переважна більшість українців не підтримує примусових заходів щодо УПЦ, – соцопитування.

55% українців не підтримують втручання в діяльність Української Православної Церкви. Як свідчать результати всеукраїнського соціологічного опитування, проведеного Центром SOCIS у червні 2025 року, 31,7% українців висловились за невтручання в діяльність УПЦ, майже 23% уникнули відповіді на питання про можливу ліквідацію чи об’єднання Церкви з ПЦУ.

Згідно з даними цього дослідження, 70,2% – зараховують себе до православної конфесії. При цьому лише 35,2% заявили, що належать до ПЦУ. Варто зазначити, що в минулому році, згідно з опитуванням КМІС, частка українців, які вважають себе православними, складала також 70%. Однак серед них аж 56% вважали себе членами ПЦУ. Тож кількість їх прихильників зменшилася за рік на 20,8%.

Водночас минулого року дослідження показували лише 6% українців, які відносили себе до Української Православної Церкви. Згідно з останнім опитуванням, до УПЦ належать – 18,3%, що на 12,3% більше, ніж торік.

Варто зазначити, що в 2025 році найбільше опитуваних – 46,5% – ідентифікували себе як «просто православних». Цей показник значно збільшився у порівнянні з минулим опитуванням КМІС. У 2024 році 7% зараховували себе до Православної Церкви «без конкретизації».

🌿28 ЧЕРВНЯ – СВЯТИТЕЛЯ МИХАЇЛА, ПЕРШОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО

Про життя святителя майже нічого не відомо. У літописних джерелах подаються різні відомості про національність святителя, не встановлено точно його походження: болгарське або ж сирійське. Достаменно відомо одне: святитель Михаїл як просвітитель послужив викоріненню язичництва і насадженню благодатного християнського вчення на наших землях.

Святитель Михаїл проповідував без тлумача-перекладача, при цьому не прийняв язичницький дух Русі, а утвердив замість язичництва Євангеліє. Він зміг стати для русичів справжнім добрим пастирем, який прибув на ці землі за часів Хрещення Русі і тут поширював слово істини в перші роки після цієї доленосної події 988 року.
Згідно з Никонівським літописом, святитель Михаїл «був чоловік, премудрий розумом, такий, що вчить, і святого життя», і не інакше, як Промислом Божим можна назвати рішення святого патріарха Константинопольського Миколая Хрисоверга про призначення цього великого святителя на Київську кафедру. Святитель Михаїл, немов прихований від загального погляду в світлі величі святого рівноапостольного князя Володимира, але швидше за все, він хрестив наш народ, коли князь «Красне Сонечко» радів за свій новопросвічений Святим Хрещенням народ.

Не тільки в Києві довелося потрудитися святителю Михаїлу, його проповідь чули багато міст і селищ Святої Русі, його приймали Ростов і Новгород, які згодом стали іменуватися Великим Новгородом і Ростовом Великим. Завдяки його працям, молитві і особистому прикладу, люди, які тільки почули про Христа, могли у повній мірі відчути ту повноту благодаті, яку відчували від святителя.. Будучи главою новоствореної Київської Митрополії, святитель Михаїл зробив все для того, щоб люди побачили світло істини, щоб вони не тільки зустрілися з Живим Богом, але назавжди залишилися християнами, не тільки по букві, а й по духу.

Все життя святителя Михаїла, першого митрополита Київського і всієї Русі — це один великий подвиг. Це подвиг служіння ближнім, це подвиг безперервної молитви, це подвиг послуху священноначаллю, яке визначило йому таке місце служіння. Він їхав на Русь і не знав, що його чекає. Не скрізь приймав язичницький народ проповідь про Христа. Але те насіння, ті зерна правди і любові, які посіяв в серці нашого народу святитель Михаїл, виросли і дали рясні плоди, якими всі ми зараз маємо можливість користуватися, бачити, доторкатися до них. Величезна кількість храмів, священнослужителів і прихожан, — ось той плід, який зараз споглядає святитель Михаїл, перебуваючи біля Престолу Творця і молячись про кожного з нас.

Незважаючи на те, що про першого митрополита Київської Русі відомо дуже мало, пам’ять про нього завжди жила і буде жити в серці нашого православного народу.
Віримо, що молитвами святителя Михаїла, першого митрополита Київського, Господь укріпить наш народ в тій вірі, яку ми прийняли понад тисячу років тому, збереже всіх нас в однодумності, дарує нелицемірну любов один до одного, справжній послух і лагідність, якими так щедро був наділений святитель Михаїл, щоб усім нам разом з ним стати спадкоємцями Царства Небесного! І нехай збереже всіх нас Господь!

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/28-chervnya-svyatytelya-mykhayila-pershoho-mytropolyta-kyyivskoho-3/

🇺🇦28 ЧЕРВНЯ – ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Вітаємо із державним святом — Днем Конституції України.
Цього дня ми згадуємо про основоположний закон нашої держави, який закріплює права і свободи людини, визначає напрямки розвитку суспільства та основи правопорядку. Для кожного християнина важливо, щоби закони людські були співзвучні Закону Божому, щоби в них зберігалася повага до гідності людини, свободи совісті та віросповідання.

Молімося за те, щоб наш народ мав мир, мудрість і духовну єдність, а всі законотворці пам’ятали про свою відповідальність перед Богом і людьми.

Нехай Господь благословляє Україну та дарує їй мудрих провідників, справедливі закони й довгоочікуваний мир.

На сайті: https://rivne.church.ua/news/28-chervnya-den-konstytutsiyi-ukrayiny-2/

🌿29 ЧЕРВНЯ – СВЯТИТЕЛЯ ТИХОНА АМАФУНТСЬКОГО

Святитель Тихон, єпископ Амафунтський, народився у місті Амафунті на острові Кіпр. Батьки виховали сина у християнському благочесті, навчили читання священних книг. Збереглися звістки, що дар чудотворення виявився у святого Тихона ще в юнацькому віці. Його батько був власником хлібопекарні та посилав сина продавати хліби. Святий отрок біднякам роздавав хліб за дарма. Дізнавшись про це, батько розгнівався, але син відповів, що читав у святих книгах, “що даєш Богу- сторицею поверне”. “Я ж, – говорив юнак, – даю Богу хліби в борг” і запропонував батькові піти туди, де зберігалися запаси зерна. Батько з подивом побачив, що сховище, яке було порожнім, переповнене пшеницею. З того часу батько не перешкоджав юнакові роздавати жебракам хліб.

Один садівник викинув із виноградника обрізані сухі гілки. Святий Тихон зібрав їх, посадив у своєму саду і попросив Господа, щоб ці гілки прижилися і дали цілющі здоров’ю людей плоди. Господь зробив за вірою святого юнака. Гілки стали кущем, плоди його мали особливий, дуже приємний смак і за життя святого, і після його смерті виготовляли з плодів вино для здійснення Таїнства Святої Євхаристії.

Благочестивого юнака прийняли до церковного клиру, поставили читцем, а потім єпископ Амафунтський Мемнон посвятив його в сан диякона. Після смерті єпископа Мемнона святого Тихона, за загальним бажанням, було обрано на єпископа Амафунтського. Хіротонію очолив святитель Єпіфаній, єпископ Кіпрський († 403; пам’ять 12 травня).

Святитель Тихон старанно працював над викоріненням залишків язичництва на Кіпрі, знищував ідольські капища та насаджував християнську віру. Святитель був милостивим, двері його будинку були відчинені для всіх, він з любов’ю вислуховував і виконував прохання кожного, хто приходив до нього. Не боячись погроз та мук, він твердо й безстрашно сповідував свою віру перед поганами.

У службі святителю Тихону вказується, що він передбачив час своєї смерті, яка була в 425 році.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/29-chervnya-svyatytelya-tykhona-amafuntskoho-3/

📎Прийом керуючого єпархією
30 червня, у понеділок, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 10.00.