group-telegram.com/Modest_World/8
Last Update:
Вона тримає чорно-білі квіти біля свого серця,
Як єдиний захист від непроханих гостей.
Лише одна серед мільярду версій,
Але душа її тріщить від мрій,
бажань
І передсвітанкових ідей.
Її очі видають не втому, а вщент розбиту радість.
Вона дивиться на світ давно забутих обіцянок.
Кожен вечір спроба кинути в багаття пам’ять,
І життя лиш у вісні, допоки крила не зриває Ранок
І наливає їй у каву з рук брудних непрохану довіру.
Хай буде замість цукру, хоча це бридко і фатально.
В ній ледь помітна порожнеча розміром з дитину,
І знову очі: сумні, але криштальні.
В очікуванні того, що колись її спіймає промінь,
З посмішкою ходить серед втоплених у сонці вулиць і людей.
Вона ще встигне сліз пролити срібну повінь,
А поки чорно білі квіти і душа, що шаленіє від ідей.
Посміхається примарно і потворно вечір,
І лащиться без краплі сорому до її думок.
До думок, що схожі на розкидані дитячі речі
І знову опускає в чорний попіл
Її
Улюблений
Бузок.
Декабрь 2020
BY Модестов мир
Share with your friend now:
group-telegram.com/Modest_World/8