«Падіння…» Блейка, попри використані традиційні богословські тропи, насправді його не демонструє. Ідеться про події опісля, цитує Біллінґслі у своїй праці «The Visionary Art of W.B». іншого дослідника творчості поета Джона Ґранта.

По центру — Христос з голубом, який веде Адама і Єву нібито в бік входу до Пекла і саме Пекло. Прикметно, що погляд Х. спрямований не до прірви, а в бік глядача, ніби ведучи пару до нас, зауважує Ґрант.

Натомість Біллінґслі не погоджується з інтерпретацією Ґ., що Святий дух (голуб) підказує Х. шлях. Дослідниця обґрунтовує свою незгоду розмірами птаха — він, мовляв, надто крихітний відносно голови Х. і, за законами перспективи, взагалі може бути позаду. Сам Х. теж на нього не дивиться. Та і його постать означена як відкупителя, а не судді.

Пара проходить через спокуту у молитві «Страшного суду» до прийняття істини у «Падінні…» й повернення до природи божественного. Тобто, підсумовує Біллінґслі, Блейк перетворює есхатологічний сюжет «вогню і смерті» у строкату сцену переродження.