Я довго визрівав аби написати саме те, що вважаю за важливе. Памʼять про таких, як Айріш є самоцінною. Але що саме дізнаються люди, вирішують переповідачі: ті, що не промовчать.
Маючи можливість говорити, старатимусь викласти усе так, як вважаю правильним, а не істинним.
Тому що істинність в "реальному" житті це шмат простроченої абстракції за розбитою вітриною категорій; кожен так хоче простягти до неї руку, що не помічає відштовхуючого флеру в повітрі.
В будь-якому разі портрет не може бути позбавлений домішків субʼєктивних сенсів і від оповідача, і від сприймаючого. То ж я залишаю істинність математикам і дріб'язковим філософам. Мені ж достатньо щирості аби бути в добрих з собою і людьми.
А війна ж завжди про людей. Найкраще і найгірше, що ти можеш тут пережити, це люди. Хороші і погані, барвисті, і ледь-помітні. Кого ми памʼятаємо, як оцінюємо і чому?
Гадаю, в серці нашої прихильності чи антипатії завжди закладено певний корпус цінностей. Усвідомлений або ні, системний чи стихійний, він завжди присутній. Думаю, більшість з нас, надає оцінку надзвичайно швидко, без зайвих думок, і вкрай рідко переосмислюючи свої вердикти. Ми просто напівавтомати, що плюються в обличчя одне одного ярликами. І хороший ярлик все одно залишається ярликом, за котрим ми не бачимо людини, що є цілою галактикою думок, почуттів, емоцій і вчинків.
Ось ми дивимось на чергове чорно-біле фото в інстаграмі, з дискомфортом читаємо сумний текст під ним, лайкаємо...
...І я доходжу думки, що все це — акт покладення квітів біля віртуального надгробку з епітафією. Прогрес проникає навіть у простір смерті, і колись цифрові кладовища стануть новою нормою і буденністю. І відвідувати їх ми будемо частіше за звичайні. Так мені думається.
Проте що ми бачимо за цими фото і чи взагалі бачимо?
Героїзація померлих воїнів — двоякий акт. Це необхідно усім нам аби зроджувати власний міф, давати йому проростати крізь товщу буденності, вимальовувати нову реальність. Наша Героїка, наш Олімп, наш Сакрум. Проте яким він має бути?
Тіньова сторона цього діяння, до прикладу — совковий пантеон. Георгіївські стрічки, бруталізм, претензійні оркестри. Створення шаблонів, що є не вдалими зразками Духу але консервованою банальністю. І коли ці малосольні файли розархівовуються в свідомості покоління, то стають їм новою правдою, нічим не гірше за будь-яку іншу.
Ми ж таки не вони. Обранці чину посеред нас звісно ж заслуговують на зовсім інший вимір слави і пам'яті. Сакральний. Духовний. Напротивагу ідеологічному. Коли я послуговуюсь такими словами як Сакрум, Дух, Цінність, не варто уявляти суто релігійні сенси, що мають обмежено-конфесійне забарвлення.
Зачаток цих смислів живе у кожній живій істоті і проявляється швидше відчуттям сонячних променів, що лягають на заплющені повіки серед літа, нестримним сміхом, що приємно спазмує скули та відчуттям розчулення і гордості, що розливається потоком від самого серця і відблискує краплями кришталю на очах. Ви відчували це, коли бачили подвиг. Приборкання страху, прийняття тягот і смерті в кінці кінців. З викликом, з усмішкою, з останнім жартом, що зривається з язика. Ця простота є щирим і чистим славнем.
Героїзм — це незвичайний вибір звичайних людей. А незвичайний він завжди буде порівняно з масами. Все це вибір. І ти його зробив. Маючи безкінечність кращих варіантів з незчисленних точок зору. Ми про це балакали. Ти розповідав, що інакше просто не зміг би. А коли уявляв, що все ж зробив по-іншому, то тобі ставало не по собі. Воїн за вибором це людина іншого рівня. Це був твій порив, твоє щире бажання, що затягнуло тебе аж сюди.
Тобі подобалось усе, що відбувалось. Навчання, машини, тренування, відпочинок, жінки. І ти мав усе. Ти грав це життя, як і личить воїну та авантюристу. Ти нищив ворогів і хотів більшого. Більшість проходить шлях від важчого до легшого, якщо все ж пощастить тут вижити. Але ти не був більшістю. Закинути дрони і взяти до рук автомат, ідучи за внутрішнім голосом це достойно. Ти хотів вбивати їх зблизька. І тобі вдалось домогтись свого.
Я довго визрівав аби написати саме те, що вважаю за важливе. Памʼять про таких, як Айріш є самоцінною. Але що саме дізнаються люди, вирішують переповідачі: ті, що не промовчать.
Маючи можливість говорити, старатимусь викласти усе так, як вважаю правильним, а не істинним.
Тому що істинність в "реальному" житті це шмат простроченої абстракції за розбитою вітриною категорій; кожен так хоче простягти до неї руку, що не помічає відштовхуючого флеру в повітрі.
В будь-якому разі портрет не може бути позбавлений домішків субʼєктивних сенсів і від оповідача, і від сприймаючого. То ж я залишаю істинність математикам і дріб'язковим філософам. Мені ж достатньо щирості аби бути в добрих з собою і людьми.
А війна ж завжди про людей. Найкраще і найгірше, що ти можеш тут пережити, це люди. Хороші і погані, барвисті, і ледь-помітні. Кого ми памʼятаємо, як оцінюємо і чому?
Гадаю, в серці нашої прихильності чи антипатії завжди закладено певний корпус цінностей. Усвідомлений або ні, системний чи стихійний, він завжди присутній. Думаю, більшість з нас, надає оцінку надзвичайно швидко, без зайвих думок, і вкрай рідко переосмислюючи свої вердикти. Ми просто напівавтомати, що плюються в обличчя одне одного ярликами. І хороший ярлик все одно залишається ярликом, за котрим ми не бачимо людини, що є цілою галактикою думок, почуттів, емоцій і вчинків.
Ось ми дивимось на чергове чорно-біле фото в інстаграмі, з дискомфортом читаємо сумний текст під ним, лайкаємо...
...І я доходжу думки, що все це — акт покладення квітів біля віртуального надгробку з епітафією. Прогрес проникає навіть у простір смерті, і колись цифрові кладовища стануть новою нормою і буденністю. І відвідувати їх ми будемо частіше за звичайні. Так мені думається.
Проте що ми бачимо за цими фото і чи взагалі бачимо?
Героїзація померлих воїнів — двоякий акт. Це необхідно усім нам аби зроджувати власний міф, давати йому проростати крізь товщу буденності, вимальовувати нову реальність. Наша Героїка, наш Олімп, наш Сакрум. Проте яким він має бути?
Тіньова сторона цього діяння, до прикладу — совковий пантеон. Георгіївські стрічки, бруталізм, претензійні оркестри. Створення шаблонів, що є не вдалими зразками Духу але консервованою банальністю. І коли ці малосольні файли розархівовуються в свідомості покоління, то стають їм новою правдою, нічим не гірше за будь-яку іншу.
Ми ж таки не вони. Обранці чину посеред нас звісно ж заслуговують на зовсім інший вимір слави і пам'яті. Сакральний. Духовний. Напротивагу ідеологічному. Коли я послуговуюсь такими словами як Сакрум, Дух, Цінність, не варто уявляти суто релігійні сенси, що мають обмежено-конфесійне забарвлення.
Зачаток цих смислів живе у кожній живій істоті і проявляється швидше відчуттям сонячних променів, що лягають на заплющені повіки серед літа, нестримним сміхом, що приємно спазмує скули та відчуттям розчулення і гордості, що розливається потоком від самого серця і відблискує краплями кришталю на очах. Ви відчували це, коли бачили подвиг. Приборкання страху, прийняття тягот і смерті в кінці кінців. З викликом, з усмішкою, з останнім жартом, що зривається з язика. Ця простота є щирим і чистим славнем.
Героїзм — це незвичайний вибір звичайних людей. А незвичайний він завжди буде порівняно з масами. Все це вибір. І ти його зробив. Маючи безкінечність кращих варіантів з незчисленних точок зору. Ми про це балакали. Ти розповідав, що інакше просто не зміг би. А коли уявляв, що все ж зробив по-іншому, то тобі ставало не по собі. Воїн за вибором це людина іншого рівня. Це був твій порив, твоє щире бажання, що затягнуло тебе аж сюди.
Тобі подобалось усе, що відбувалось. Навчання, машини, тренування, відпочинок, жінки. І ти мав усе. Ти грав це життя, як і личить воїну та авантюристу. Ти нищив ворогів і хотів більшого. Більшість проходить шлях від важчого до легшого, якщо все ж пощастить тут вижити. Але ти не був більшістю. Закинути дрони і взяти до рук автомат, ідучи за внутрішнім голосом це достойно. Ти хотів вбивати їх зблизька. І тобі вдалось домогтись свого.
Messages are not fully encrypted by default. That means the company could, in theory, access the content of the messages, or be forced to hand over the data at the request of a government. READ MORE At its heart, Telegram is little more than a messaging app like WhatsApp or Signal. But it also offers open channels that enable a single user, or a group of users, to communicate with large numbers in a method similar to a Twitter account. This has proven to be both a blessing and a curse for Telegram and its users, since these channels can be used for both good and ill. Right now, as Wired reports, the app is a key way for Ukrainians to receive updates from the government during the invasion. During the operations, Sebi officials seized various records and documents, including 34 mobile phones, six laptops, four desktops, four tablets, two hard drive disks and one pen drive from the custody of these persons. "Someone posing as a Ukrainian citizen just joins the chat and starts spreading misinformation, or gathers data, like the location of shelters," Tsekhanovska said, noting how false messages have urged Ukrainians to turn off their phones at a specific time of night, citing cybersafety.
from us
