Warning: mkdir(): No space left on device in /var/www/group-telegram/post.php on line 37
Warning: file_put_contents(aCache/aDaily/post/buddhas_notes/--): Failed to open stream: No such file or directory in /var/www/group-telegram/post.php on line 50 Buddha's Notes | Telegram Webview: buddhas_notes/173 -
На війні я став черствішим, більш різким, менш чутливим. Головна причина — внутрішній дефіцит. Якийсь час я мав надлишок. Енергії по життю в мене чимало, форми та інтенсивність її вивільнення, це інше питання.
Через дефіцит, позитивні емоції проявляються лише до найближчих. По відношенню до більшості переважно відчуваю байдужість. Мені це не те що б подобалось.
Цікавим є розвіртуалення. Я став часто видаляти інстаграм, менше загалом споживати інформації в цифровому форматі. Жити стало приємніше. В одній хорошій книзі, назви якої я не памʼятаю, було сказано, що дійсно важливі новини вам обовʼязково розкажуть інші споживачі новин. Це дійсно так. Я цілком розумію людей на цивілці, котрі не читають новини. Не розумію тільки чому вони так обурюються, коли їм нагадують за їх обовʼязки на противагу правам.
В цілому, люди своєю більшістю здаються мені дітьми в поганому сенсі цього слова. Тіньове дитя. Істеричне, крикливе, невдоволене, страждаюче більше через власну внутрішню негожість, аніж зовнішні обставини. Цим дітям буває по тридцять, сорок, пʼятдесят і більше.
Не так часто зустрічаєш просто дорослих людей, не те що розвинених.
Маю визнати, з минулої відпустки моя батарейка вже теж підсіла. Фізично я тут більше віддаю, аніж отримую. Моєї самодисципліни трохи не вистачає аби покращувати свій фізичний стан через врівноважений спосіб життя.
Поганий сон, погане харчування, відсутність сексу і регулярних тренувань. Все це можливо на війні. Просто важко. Моєї уваги вистачає на те щоб займатись війною, розвиватись в цьому напрямку, ну і трохи лізти в свої цивільні проекти, аби мій мозок не позбавлявся робочих звивин, котрих я так довго набував виснаженнями, перегораннями, виходом за межі.
Не знаю з приводу цих ворк/лайф балансів. На своєму прикладі скажу, що аби прийти лише до розуміння їх необхідності, треба кілька разів вдаритись головою об підлогу крайнощів. І все ще вважаю цю ідею марною, якщо хочеш досягти чогось більшого за посередність. Ворк лайф баланс можливий, коли високо і гарно сидиш. Як в тій історії про орла і зайця. Заєць, коротко кажучи, спитав в орла чи можна йому так само гордо сидіти і нічого не робити. Орел відповів ствердно.
Заєць сів, лисиця вхопила й задушила вухатого. Йому ніхто не сказав, що перед тим як нічого не робити, треба високо сісти і впевнитись, що далеко бачиш.
Паршиво бути зайцем, гарно бути орлом. Мабуть. Люди нагадують зайців, що бажають нічого не робити. Люди нагадують дітей, котрі чекають дорослого, що зробить усе для них і за них. Держава нагадує невмілу матір.
А я пригадую Насима Талеба з його наголосом на ризик «власною шкурою». Аби щось отримати, потрібно щось віддати. А надлишок є не завжди. Легко віддавати маючи надлишок. Важко памʼятати, про невичерпність власного співчуття і любові, коли перед твоїми очима стільки невинної крові. Ще важче реалізовувати і проявляти радість і щастя, знаходячись в подібних умовах.
Я не відчуваю ненависті до росіян. Відчуваю відразу, сум, трохи співчуття. На рівні архетипу я бачу їх чимось між скаженою собакою, хворою на гігантизм і подібні форми виродження. Така собі жертва інцесту з чотирилапого світу, ще й хвора на сказ. Її можна пожаліти. Але не потрібно мабуть пускати на дитмайданчик.
А от приспати її варто. Небажання людей розібратись з цією проблемою частково є природнім. Ми не хочемо мати справу з огидними речима. Але бути дорослим — це робити необхідне, навіть коли воно не приносить тобі радощів в моменті.
Насолоджуватися б зараз білим чаєм в колі друзів, не думаючи про дрони, міномети, кацапські штурми. Без думки про те, що кожна мить дійсно може бути останньою. Без спогадів про тих, хто вже поклав життя на цій боротьбі. І про тих, хто ще живий але втратив більше за власне життя. Насолоджуватися б по-дитячому.
Якби ж. Але я дорослий. І якби я не проживав усе описане, і не докладався б аби зробити світ таким, яким я волів би його бачити… то навіщо це все?
За студентського життя я мав приязні стосунки з дуже різними людьми. Це загалом моя сильна сторона — прийняття, спрацьовуваність, цікавість. Але зараз ресурсу менше.
На війні я став черствішим, більш різким, менш чутливим. Головна причина — внутрішній дефіцит. Якийсь час я мав надлишок. Енергії по життю в мене чимало, форми та інтенсивність її вивільнення, це інше питання.
Через дефіцит, позитивні емоції проявляються лише до найближчих. По відношенню до більшості переважно відчуваю байдужість. Мені це не те що б подобалось.
Цікавим є розвіртуалення. Я став часто видаляти інстаграм, менше загалом споживати інформації в цифровому форматі. Жити стало приємніше. В одній хорошій книзі, назви якої я не памʼятаю, було сказано, що дійсно важливі новини вам обовʼязково розкажуть інші споживачі новин. Це дійсно так. Я цілком розумію людей на цивілці, котрі не читають новини. Не розумію тільки чому вони так обурюються, коли їм нагадують за їх обовʼязки на противагу правам.
В цілому, люди своєю більшістю здаються мені дітьми в поганому сенсі цього слова. Тіньове дитя. Істеричне, крикливе, невдоволене, страждаюче більше через власну внутрішню негожість, аніж зовнішні обставини. Цим дітям буває по тридцять, сорок, пʼятдесят і більше.
Не так часто зустрічаєш просто дорослих людей, не те що розвинених.
Маю визнати, з минулої відпустки моя батарейка вже теж підсіла. Фізично я тут більше віддаю, аніж отримую. Моєї самодисципліни трохи не вистачає аби покращувати свій фізичний стан через врівноважений спосіб життя.
Поганий сон, погане харчування, відсутність сексу і регулярних тренувань. Все це можливо на війні. Просто важко. Моєї уваги вистачає на те щоб займатись війною, розвиватись в цьому напрямку, ну і трохи лізти в свої цивільні проекти, аби мій мозок не позбавлявся робочих звивин, котрих я так довго набував виснаженнями, перегораннями, виходом за межі.
Не знаю з приводу цих ворк/лайф балансів. На своєму прикладі скажу, що аби прийти лише до розуміння їх необхідності, треба кілька разів вдаритись головою об підлогу крайнощів. І все ще вважаю цю ідею марною, якщо хочеш досягти чогось більшого за посередність. Ворк лайф баланс можливий, коли високо і гарно сидиш. Як в тій історії про орла і зайця. Заєць, коротко кажучи, спитав в орла чи можна йому так само гордо сидіти і нічого не робити. Орел відповів ствердно.
Заєць сів, лисиця вхопила й задушила вухатого. Йому ніхто не сказав, що перед тим як нічого не робити, треба високо сісти і впевнитись, що далеко бачиш.
Паршиво бути зайцем, гарно бути орлом. Мабуть. Люди нагадують зайців, що бажають нічого не робити. Люди нагадують дітей, котрі чекають дорослого, що зробить усе для них і за них. Держава нагадує невмілу матір.
А я пригадую Насима Талеба з його наголосом на ризик «власною шкурою». Аби щось отримати, потрібно щось віддати. А надлишок є не завжди. Легко віддавати маючи надлишок. Важко памʼятати, про невичерпність власного співчуття і любові, коли перед твоїми очима стільки невинної крові. Ще важче реалізовувати і проявляти радість і щастя, знаходячись в подібних умовах.
Я не відчуваю ненависті до росіян. Відчуваю відразу, сум, трохи співчуття. На рівні архетипу я бачу їх чимось між скаженою собакою, хворою на гігантизм і подібні форми виродження. Така собі жертва інцесту з чотирилапого світу, ще й хвора на сказ. Її можна пожаліти. Але не потрібно мабуть пускати на дитмайданчик.
А от приспати її варто. Небажання людей розібратись з цією проблемою частково є природнім. Ми не хочемо мати справу з огидними речима. Але бути дорослим — це робити необхідне, навіть коли воно не приносить тобі радощів в моменті.
Насолоджуватися б зараз білим чаєм в колі друзів, не думаючи про дрони, міномети, кацапські штурми. Без думки про те, що кожна мить дійсно може бути останньою. Без спогадів про тих, хто вже поклав життя на цій боротьбі. І про тих, хто ще живий але втратив більше за власне життя. Насолоджуватися б по-дитячому.
Якби ж. Але я дорослий. І якби я не проживав усе описане, і не докладався б аби зробити світ таким, яким я волів би його бачити… то навіщо це все?
За студентського життя я мав приязні стосунки з дуже різними людьми. Це загалом моя сильна сторона — прийняття, спрацьовуваність, цікавість. Але зараз ресурсу менше.
BY Buddha's Notes
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
In December 2021, Sebi officials had conducted a search and seizure operation at the premises of certain persons carrying out similar manipulative activities through Telegram channels. Friday’s performance was part of a larger shift. For the week, the Dow, S&P 500 and Nasdaq fell 2%, 2.9%, and 3.5%, respectively. "Someone posing as a Ukrainian citizen just joins the chat and starts spreading misinformation, or gathers data, like the location of shelters," Tsekhanovska said, noting how false messages have urged Ukrainians to turn off their phones at a specific time of night, citing cybersafety. The account, "War on Fakes," was created on February 24, the same day Russian President Vladimir Putin announced a "special military operation" and troops began invading Ukraine. The page is rife with disinformation, according to The Atlantic Council's Digital Forensic Research Lab, which studies digital extremism and published a report examining the channel. What distinguishes the app from competitors is its use of what's known as channels: Public or private feeds of photos and videos that can be set up by one person or an organization. The channels have become popular with on-the-ground journalists, aid workers and Ukrainian President Volodymyr Zelenskyy, who broadcasts on a Telegram channel. The channels can be followed by an unlimited number of people. Unlike Facebook, Twitter and other popular social networks, there is no advertising on Telegram and the flow of information is not driven by an algorithm.
from us
