Білий китайський чай пахне миром. Він був зі мною під час вранішніх прогулянок перед роботою, та кожної нервової ночі, коли потрібно було не спати.
Кілька ковтків, запах і смак найбільше нагадує інжир…і чомусь стиглі колосся. Коли я востаннє їх бачив так близько? Років з сімнадцять назад.
Безкінечне майже безхмарне небо та безпощадне до мене Сонце, чия долоня погладжує поля та поодинокі посадки. Сумщина, спека, час заготовляти сіно. Орудувати граблями аби рівномірно просушити його; зараз цей процес перегукується з приготуваннями відбивних, але тоді я ще жодного за життя разу не влаштував якоїсь страви.
Кілька однакових днів під все тим же небом. Сіно достигне, й ціла вулиця людей по сусідству прийдуть допомогти його збирати. На возі виросте величезна копиця, на вершині якої так приємно їздити, головне не звалитись, але тоді про це ще зовсім не думаєш.
Чорнявий кінь неквапливо виконує свою тяглову роботу, а я сиджу вгорі, схопившись за мотузку, що стягує копицю, та дивлюсь як погойдування хомута перегукується з ударами копит об асфальт.
Добравшись дому, ми скинемо цю величезну гору сіна і розкидаємо її по всьому двору. Мене, як найменшого відправлять на горище сараю, куди все це добро треба домудритися скласти. І тільки там я дізнаюсь наскільки ж ця бісова трава колеться у замкнутому просторі, і як швидко її землистий присмак осідає всередині тебе.
Та воно того варте. Адже в кінці завжди можна повалятись на тому сіні на горищі. Крім того, саме там з часом має окотитися кішка, і так весело буде спостерігати як вона залазить до малечі старою драбиною.
Коли робота завершиться, усі повсідаються за столом, що в саду під яблунею. Їжі, як і завжди, буде забагато. Кожне застілля. Так ніби бояться, що колись може не вистачити. А далі буде багато розмов. Більшістю по-сусідськи беззмістовних.
Та де-не-де проскочить і щось важливе. Про те, що УПА робили добру справу, про те, що ми Чумаки, бо колись сіль возили; ну і як прадід поїхав по радянським таборам і не повернувся. Бо швидше за все створив нову сімʼю, звільнившись. Також говорили про німців. Які давали їжу і лікували. Отака окупація. І це дуже відрізнялось від того, що розповідали в школі. І це зовсім не те, що ми бачимо зараз. Кацапів в селі більшою мірою ненавиділи, говорили що вони брудні, пʼяні і не хочуть працювати. Я тоді ще не знав про кого мова.
Згадуючи все це, усміхаюсь тому як складається життя. В дитинстві воно пахло миром — тільки мені цього не пояснили. А тепер миром пахне лише білий китайський чай на моєму столі та мої спогади.
В моніторі я бачу неймовірну красу нашої землі та брудних потвор, що стрибають по ній як та сарана. В дитинстві я сарани небагато бачив. Але мені гарно пригадується як воно було вперше. Велика комаха застрибнула на бабину спину доки та працювала в городі. Помітивши наволоч, вона схопила її, притисла до землі і відрубала їй голову лопатою. Малому мені було смішно і дивно, що замість того аби її розчавити, вона вдалась до такої несподіваної форми страти. А зараз, дивлячись на московитів, я їі розумію.
Білий китайський чай пахне миром. Він був зі мною під час вранішніх прогулянок перед роботою, та кожної нервової ночі, коли потрібно було не спати.
Кілька ковтків, запах і смак найбільше нагадує інжир…і чомусь стиглі колосся. Коли я востаннє їх бачив так близько? Років з сімнадцять назад.
Безкінечне майже безхмарне небо та безпощадне до мене Сонце, чия долоня погладжує поля та поодинокі посадки. Сумщина, спека, час заготовляти сіно. Орудувати граблями аби рівномірно просушити його; зараз цей процес перегукується з приготуваннями відбивних, але тоді я ще жодного за життя разу не влаштував якоїсь страви.
Кілька однакових днів під все тим же небом. Сіно достигне, й ціла вулиця людей по сусідству прийдуть допомогти його збирати. На возі виросте величезна копиця, на вершині якої так приємно їздити, головне не звалитись, але тоді про це ще зовсім не думаєш.
Чорнявий кінь неквапливо виконує свою тяглову роботу, а я сиджу вгорі, схопившись за мотузку, що стягує копицю, та дивлюсь як погойдування хомута перегукується з ударами копит об асфальт.
Добравшись дому, ми скинемо цю величезну гору сіна і розкидаємо її по всьому двору. Мене, як найменшого відправлять на горище сараю, куди все це добро треба домудритися скласти. І тільки там я дізнаюсь наскільки ж ця бісова трава колеться у замкнутому просторі, і як швидко її землистий присмак осідає всередині тебе.
Та воно того варте. Адже в кінці завжди можна повалятись на тому сіні на горищі. Крім того, саме там з часом має окотитися кішка, і так весело буде спостерігати як вона залазить до малечі старою драбиною.
Коли робота завершиться, усі повсідаються за столом, що в саду під яблунею. Їжі, як і завжди, буде забагато. Кожне застілля. Так ніби бояться, що колись може не вистачити. А далі буде багато розмов. Більшістю по-сусідськи беззмістовних.
Та де-не-де проскочить і щось важливе. Про те, що УПА робили добру справу, про те, що ми Чумаки, бо колись сіль возили; ну і як прадід поїхав по радянським таборам і не повернувся. Бо швидше за все створив нову сімʼю, звільнившись. Також говорили про німців. Які давали їжу і лікували. Отака окупація. І це дуже відрізнялось від того, що розповідали в школі. І це зовсім не те, що ми бачимо зараз. Кацапів в селі більшою мірою ненавиділи, говорили що вони брудні, пʼяні і не хочуть працювати. Я тоді ще не знав про кого мова.
Згадуючи все це, усміхаюсь тому як складається життя. В дитинстві воно пахло миром — тільки мені цього не пояснили. А тепер миром пахне лише білий китайський чай на моєму столі та мої спогади.
В моніторі я бачу неймовірну красу нашої землі та брудних потвор, що стрибають по ній як та сарана. В дитинстві я сарани небагато бачив. Але мені гарно пригадується як воно було вперше. Велика комаха застрибнула на бабину спину доки та працювала в городі. Помітивши наволоч, вона схопила її, притисла до землі і відрубала їй голову лопатою. Малому мені було смішно і дивно, що замість того аби її розчавити, вона вдалась до такої несподіваної форми страти. А зараз, дивлячись на московитів, я їі розумію.
Ukrainian President Volodymyr Zelensky said in a video message on Tuesday that Ukrainian forces "destroy the invaders wherever we can." But Telegram says people want to keep their chat history when they get a new phone, and they like having a data backup that will sync their chats across multiple devices. And that is why they let people choose whether they want their messages to be encrypted or not. When not turned on, though, chats are stored on Telegram's services, which are scattered throughout the world. But it has "disclosed 0 bytes of user data to third parties, including governments," Telegram states on its website. The company maintains that it cannot act against individual or group chats, which are “private amongst their participants,” but it will respond to requests in relation to sticker sets, channels and bots which are publicly available. During the invasion of Ukraine, Pavel Durov has wrestled with this issue a lot more prominently than he has before. Channels like Donbass Insider and Bellum Acta, as reported by Foreign Policy, started pumping out pro-Russian propaganda as the invasion began. So much so that the Ukrainian National Security and Defense Council issued a statement labeling which accounts are Russian-backed. Ukrainian officials, in potential violation of the Geneva Convention, have shared imagery of dead and captured Russian soldiers on the platform. It is unclear who runs the account, although Russia's official Ministry of Foreign Affairs Twitter account promoted the Telegram channel on Saturday and claimed it was operated by "a group of experts & journalists." Perpetrators of these scams will create a public group on Telegram to promote these investment packages that are usually accompanied by fake testimonies and sometimes advertised as being Shariah-compliant. Interested investors will be asked to directly message the representatives to begin investing in the various investment packages offered.
from us
