Мені важко не перемішувати декілька тем в стакані єдиного тексту. Багато всього в житті, ще більше в голові. Вибачайте за сумбур. Дім це прекрасно. Навіть коли по півдня нема світла чи ще чогось. Місто живе своє життя, природа змінює цикл за циклом, я лежу на підлозі усміхаючись в стелю, просто тому, що вдома.
Кожна психіка справляється з викликами дещо по-різному, у притаманному їй стилі. Мені спокійно. Проте з однією думкою поки не змирився.
Усе це дуже надовго.
Я точно не хотів би повʼязувати своє життя з військовою справою. Але не бачу альтернатив. Просто є зло і є необхідність його знищити. Інакше воно знищить усе, що я люблю, заради чого живу. Якщо я не вилечу звідси після можливих поранень чи старих травм, то вилечу вже на той світ. Така ціна.
Мабуть моя трансформація остаточно оформиться тоді, коли я зможу прийняти реальність у якій ця війна триватиме ще років 30. Якщо ми сприймемо її саме так усім суспільством, то шанси на гарний результат сильно виростуть.
Важко осягнути усе це, коли ти виріс у просторі абсолютної свободи. Я майже завжди робив, що хотів, зважував і робив. Та дещо змінилось. Чим би ти не займався, справа завжди в цінностях, в ідеях — вони диригують людьми.
Свобода має чимало вимірів вираження. Старий філософський поділ на «свободу від» і «свободу для»…І моє власне сприйняття — якщо доживу до Перемоги за моїм же визначенням, то це вже буде «СВОБОДА БЛЯ!».
А без гумору (хоча без гумору тут тільки вішатись), то я б виділив свободу глибинну і ціннісну та свободу буденну, простолюдинну, комфортну. Зараз поясню.
Приймаючи те чи інше важливе для мого подальшого життя рішення, я орієнтуюсь на цілком конкретні питання, припущення та розрахунки. Але стосуються вони часто дуже незвичних для більшості людей тем.
Скільки приблизно я проживу, вчинивши таким чином?
Якщо я помру сьогодні ввечері, як би мені хотілось провести цей день?
Ні, якщо РЕАЛЬНО Я СЬОГОДНІ ПОМРУ, що я мав би зробити?
Чи відчуваю я істинність і правильність своїх вчинків?
Чи мучить мене тягуче відчуття ваги власної совісті? Якщо так, то чому?
Чи ця справа настільки важлива, щоб за неї вмерти? Стати інвалідом? Розійтись з близькими?
Не знаю, як ви, а я років з 23 планую життя виходячи з того скільки років я в середньому зможу прожити і скільки з них покласти на досягнення певної мети. Коли я був на цивілці, то не боявся жодних труднощів, бо розумів, що куди б я не вліз, від цього швидше за все не вмирають, то ж можна пробувати що завгодно, бо ж на людей мені переважно абсолютно похуй.
Війна це змінила. Я можу вмерти. Вірогідність цього діла стала навіть не знаю в скільки разів вищою. І мені не похуй. На дітей, жінок, старих, націю, Україну, майбутнє. І на власне життя. Не похуй на тих хто бореться. Справа не в назві Україна. Справа у правильності. Коли до вас в квартиру хтось ломиться з ножем, кричачи, що вбʼє вас, ви навряд чи поступаєтесь йому однією з кімнат в надії, що інші кімнати йому не потрібні.
Я піду трошки далі, і одразу скажу, що якщо ви чекаєте, що від концепції «психопата з ножем» вас врятує хтось інший чи що ви не заслужили таке, а тому воно не може з вами трапитись або ж вважаєте, що раз трапились, то можете проклинати несправедливість світу… ви помиляєтесь.
Я б сказав, що така реакція тупа. Запитав би чому у вас нема ножа чи пістолета, особистої охорони, сигналізації, чого завгодно, що мало б убезпечити вас від такої ситуації? Швидше за все я почув би, що подібне вкрай малоймовірно і боротьбою з такими от психопатами мають займатись «спеціально навчені люди».
І тут маю розчарувати — ви майже нікому нахуй не потрібні настільки, щоб ризикувати за вас життям. І якщо ви не дбаєте про власну безпеку, то це ви ідіот, а не світ несправедливий.
Мені важко не перемішувати декілька тем в стакані єдиного тексту. Багато всього в житті, ще більше в голові. Вибачайте за сумбур. Дім це прекрасно. Навіть коли по півдня нема світла чи ще чогось. Місто живе своє життя, природа змінює цикл за циклом, я лежу на підлозі усміхаючись в стелю, просто тому, що вдома.
Кожна психіка справляється з викликами дещо по-різному, у притаманному їй стилі. Мені спокійно. Проте з однією думкою поки не змирився.
Усе це дуже надовго.
Я точно не хотів би повʼязувати своє життя з військовою справою. Але не бачу альтернатив. Просто є зло і є необхідність його знищити. Інакше воно знищить усе, що я люблю, заради чого живу. Якщо я не вилечу звідси після можливих поранень чи старих травм, то вилечу вже на той світ. Така ціна.
Мабуть моя трансформація остаточно оформиться тоді, коли я зможу прийняти реальність у якій ця війна триватиме ще років 30. Якщо ми сприймемо її саме так усім суспільством, то шанси на гарний результат сильно виростуть.
Важко осягнути усе це, коли ти виріс у просторі абсолютної свободи. Я майже завжди робив, що хотів, зважував і робив. Та дещо змінилось. Чим би ти не займався, справа завжди в цінностях, в ідеях — вони диригують людьми.
Свобода має чимало вимірів вираження. Старий філософський поділ на «свободу від» і «свободу для»…І моє власне сприйняття — якщо доживу до Перемоги за моїм же визначенням, то це вже буде «СВОБОДА БЛЯ!».
А без гумору (хоча без гумору тут тільки вішатись), то я б виділив свободу глибинну і ціннісну та свободу буденну, простолюдинну, комфортну. Зараз поясню.
Приймаючи те чи інше важливе для мого подальшого життя рішення, я орієнтуюсь на цілком конкретні питання, припущення та розрахунки. Але стосуються вони часто дуже незвичних для більшості людей тем.
Скільки приблизно я проживу, вчинивши таким чином?
Якщо я помру сьогодні ввечері, як би мені хотілось провести цей день?
Ні, якщо РЕАЛЬНО Я СЬОГОДНІ ПОМРУ, що я мав би зробити?
Чи відчуваю я істинність і правильність своїх вчинків?
Чи мучить мене тягуче відчуття ваги власної совісті? Якщо так, то чому?
Чи ця справа настільки важлива, щоб за неї вмерти? Стати інвалідом? Розійтись з близькими?
Не знаю, як ви, а я років з 23 планую життя виходячи з того скільки років я в середньому зможу прожити і скільки з них покласти на досягнення певної мети. Коли я був на цивілці, то не боявся жодних труднощів, бо розумів, що куди б я не вліз, від цього швидше за все не вмирають, то ж можна пробувати що завгодно, бо ж на людей мені переважно абсолютно похуй.
Війна це змінила. Я можу вмерти. Вірогідність цього діла стала навіть не знаю в скільки разів вищою. І мені не похуй. На дітей, жінок, старих, націю, Україну, майбутнє. І на власне життя. Не похуй на тих хто бореться. Справа не в назві Україна. Справа у правильності. Коли до вас в квартиру хтось ломиться з ножем, кричачи, що вбʼє вас, ви навряд чи поступаєтесь йому однією з кімнат в надії, що інші кімнати йому не потрібні.
Я піду трошки далі, і одразу скажу, що якщо ви чекаєте, що від концепції «психопата з ножем» вас врятує хтось інший чи що ви не заслужили таке, а тому воно не може з вами трапитись або ж вважаєте, що раз трапились, то можете проклинати несправедливість світу… ви помиляєтесь.
Я б сказав, що така реакція тупа. Запитав би чому у вас нема ножа чи пістолета, особистої охорони, сигналізації, чого завгодно, що мало б убезпечити вас від такої ситуації? Швидше за все я почув би, що подібне вкрай малоймовірно і боротьбою з такими от психопатами мають займатись «спеціально навчені люди».
І тут маю розчарувати — ви майже нікому нахуй не потрібні настільки, щоб ризикувати за вас життям. І якщо ви не дбаєте про власну безпеку, то це ви ідіот, а не світ несправедливий.
BY Buddha's Notes
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
There was another possible development: Reuters also reported that Ukraine said that Belarus could soon join the invasion of Ukraine. However, the AFP, citing a Pentagon official, said the U.S. hasn’t yet seen evidence that Belarusian troops are in Ukraine. But Telegram says people want to keep their chat history when they get a new phone, and they like having a data backup that will sync their chats across multiple devices. And that is why they let people choose whether they want their messages to be encrypted or not. When not turned on, though, chats are stored on Telegram's services, which are scattered throughout the world. But it has "disclosed 0 bytes of user data to third parties, including governments," Telegram states on its website. On December 23rd, 2020, Pavel Durov posted to his channel that the company would need to start generating revenue. In early 2021, he added that any advertising on the platform would not use user data for targeting, and that it would be focused on “large one-to-many channels.” He pledged that ads would be “non-intrusive” and that most users would simply not notice any change. Some privacy experts say Telegram is not secure enough The regulator said it had received information that messages containing stock tips and other investment advice with respect to selected listed companies are being widely circulated through websites and social media platforms such as Telegram, Facebook, WhatsApp and Instagram.
from us
