Buddha's Notes

Був такий кацапський виконавець — “Старательно рефлексирую”.

Нічого окрім його псевдо я не памʼятаю. Але якби я зараз робив тріпхоп альбом, то називався б він «Стараюсь не рефлексировать».

В мене вже зібралось немало не дописаних текстів, а вони мене абсолютно не влаштовують.

Результативність росте, я краще сплю, в моє життя повертається ритуалістика: від дихальних технік до йоги і спорту в цілому (д - дисципліна). Буддійська формальна практика теж зі мною хоча й нерегулярно.

Є й інше хороше.
Один крутий пан після кількагодинної нічної відеоконфи на тему «Психоделіки та реабілітація військових» ще й вирішив підігріти мене чаєм. Що чудово, бо мої бойові тануть у безлічі замовлень, що стосуються війни, а середній чек по чаю на цивілці це 10-15к. Шоб вистачило на півроку) Тут жаба душить на таке витрачатись.

До речі, про крутих людей.
Йоги та тьма інших небайдужих закрили наш збір на машину, вона буде вже на днях. Відчуваю вдячність. Навіть хочу їздити. Загалом, битись моє серце швидше завжди змушували лише мотоцикли. Війна це потрохи змінює.

В мені забагато усього аби вивалити це на цифровому папері.
Коли все йде в потоці, не хочеться особливо говорити. Надлишку енергії з бажанням розʼїбати увесь світ (в хорошому сенсі) в мене поки нема. Роблю, що маю, в своєму темпі.

Війна все такий же пиздоріз і все так само необхідна. Мʼясорубка Клаузевіца. На цю тему в тому числі гарно написав Врядник. Вийшла його Автаркія. Чудове чтиво. Багато з чим не погодився б але в цілому нічого кращого не читав на тему сприйняття війни, використання різних практик в цих жорстких умовах та воїнського світогляду загалом.

Якщо книга Зелінського нагадувала мені типову брошуру успішного успіху в плані мислення але для військових (занадто банально, при всій повазі до автора), то Автаркія жива і пристрасна. Цікава і ефективна в своїх практичних аспектах. Огляду не буде. Як я не зробив його на Метаромантику й кілька інших цікавих творів, так і тут.

Почитайте самі, я просто порекомендую.
Настрій у мене лежати в невеликому човнику, котрий течія несе в бік серпневого заходу сонця по одній із приток Десни, в бік Новгород-Сіверського монастиря.
Мала батьківщина в тих краях. Місце сили.

Мої архетипи розростаються ударами грому і блискавки посеред хмарного неба. Якщо я не є ними, то хто я? На тлі чого я їх бачу і де це тло?

Похуй.

Гра продовжується, воїни проламують двері войовничих вимірів потойбіччя, кров напуває землю достоту. Впору б захлинутись але ця земля бачила й не таке.

А я й далі пливу в тому човні, як майстер дзен. Тільки дзена там немає. Як і майстра. Як і мене. Та це питання часу. Поки ж подякую хвилям розуму — іноді вони виносять мене до приємних берегів.

Я хотів би обійняти кожного й кожну, хто втрачав. Мені теж боляче. Проте мені й добре. Горе й виття це нормально. Та пригадувати тих, хто жив і пішов як воїн не завжди варто з одним лише присмаком гіркоти.

Ірландець… Цей текст також усе ще лежить не дописаним. Десь лежить і він сам. Судити про смерть воїна з позицій обивателя, дурно хоча б з поваги до полеглого. Сльози це нормально. Сльози це ваше невідʼємне право. Як і помста. Як і прощення. Як і все по колу.

Більшості просто ніколи не стане зрозуміло, що таке красивий вчинок і красива смерть. Мораль лише відносність. Добро і зло не сталі величини. За смертями героїв не варто бачити одні лиш сльози і горе.

Вбивство ворога це таке внутрішнє покликання. І я збрешу, якщо скажу, що подекуди й сам не відчуваю від того задоволення. Але я себе і воїном у означеному мною сенсі не назву. То ж і відчуття ці не настільки притаманні мені.

Проте воїнів я бачив. І якщо ви думаєте, що їм не хотілось би крові і агонії ворогів, то ви ахуєнно так помиляєтесь. І в їх бажанні немає нічого поганого.
Сучасний світ старанно намагається змалювати нас миролюбними у наших же очах. Хоча ні. Зі світом усе в порядку. Це ми не чесні з собою. Не визнаючи якоїсь зі своїх сторін, ми спотворюємо реальність.

То ж згадуючи тих, хто пішов і ллючи сльози, радійте подекуди за те як ахуєнно ці лицарі єбошили на фарш своїх опонентів. Честь.

www.group-telegram.com/us/buddhas_notes.com/86

202 viewsedited  Nov 27, 2024 at 23:06

Був такий кацапський виконавець — “Старательно рефлексирую”.

Нічого окрім його псевдо я не памʼятаю. Але якби я зараз робив тріпхоп альбом, то називався б він «Стараюсь не рефлексировать».

В мене вже зібралось немало не дописаних текстів, а вони мене абсолютно не влаштовують.

Результативність росте, я краще сплю, в моє життя повертається ритуалістика: від дихальних технік до йоги і спорту в цілому (д - дисципліна). Буддійська формальна практика теж зі мною хоча й нерегулярно.

Є й інше хороше.
Один крутий пан після кількагодинної нічної відеоконфи на тему «Психоделіки та реабілітація військових» ще й вирішив підігріти мене чаєм. Що чудово, бо мої бойові тануть у безлічі замовлень, що стосуються війни, а середній чек по чаю на цивілці це 10-15к. Шоб вистачило на півроку) Тут жаба душить на таке витрачатись.

До речі, про крутих людей.
Йоги та тьма інших небайдужих закрили наш збір на машину, вона буде вже на днях. Відчуваю вдячність. Навіть хочу їздити. Загалом, битись моє серце швидше завжди змушували лише мотоцикли. Війна це потрохи змінює.

В мені забагато усього аби вивалити це на цифровому папері.
Коли все йде в потоці, не хочеться особливо говорити. Надлишку енергії з бажанням розʼїбати увесь світ (в хорошому сенсі) в мене поки нема. Роблю, що маю, в своєму темпі.

Війна все такий же пиздоріз і все так само необхідна. Мʼясорубка Клаузевіца. На цю тему в тому числі гарно написав Врядник. Вийшла його Автаркія. Чудове чтиво. Багато з чим не погодився б але в цілому нічого кращого не читав на тему сприйняття війни, використання різних практик в цих жорстких умовах та воїнського світогляду загалом.

Якщо книга Зелінського нагадувала мені типову брошуру успішного успіху в плані мислення але для військових (занадто банально, при всій повазі до автора), то Автаркія жива і пристрасна. Цікава і ефективна в своїх практичних аспектах. Огляду не буде. Як я не зробив його на Метаромантику й кілька інших цікавих творів, так і тут.

Почитайте самі, я просто порекомендую.
Настрій у мене лежати в невеликому човнику, котрий течія несе в бік серпневого заходу сонця по одній із приток Десни, в бік Новгород-Сіверського монастиря.
Мала батьківщина в тих краях. Місце сили.

Мої архетипи розростаються ударами грому і блискавки посеред хмарного неба. Якщо я не є ними, то хто я? На тлі чого я їх бачу і де це тло?

Похуй.

Гра продовжується, воїни проламують двері войовничих вимірів потойбіччя, кров напуває землю достоту. Впору б захлинутись але ця земля бачила й не таке.

А я й далі пливу в тому човні, як майстер дзен. Тільки дзена там немає. Як і майстра. Як і мене. Та це питання часу. Поки ж подякую хвилям розуму — іноді вони виносять мене до приємних берегів.

Я хотів би обійняти кожного й кожну, хто втрачав. Мені теж боляче. Проте мені й добре. Горе й виття це нормально. Та пригадувати тих, хто жив і пішов як воїн не завжди варто з одним лише присмаком гіркоти.

Ірландець… Цей текст також усе ще лежить не дописаним. Десь лежить і він сам. Судити про смерть воїна з позицій обивателя, дурно хоча б з поваги до полеглого. Сльози це нормально. Сльози це ваше невідʼємне право. Як і помста. Як і прощення. Як і все по колу.

Більшості просто ніколи не стане зрозуміло, що таке красивий вчинок і красива смерть. Мораль лише відносність. Добро і зло не сталі величини. За смертями героїв не варто бачити одні лиш сльози і горе.

Вбивство ворога це таке внутрішнє покликання. І я збрешу, якщо скажу, що подекуди й сам не відчуваю від того задоволення. Але я себе і воїном у означеному мною сенсі не назву. То ж і відчуття ці не настільки притаманні мені.

Проте воїнів я бачив. І якщо ви думаєте, що їм не хотілось би крові і агонії ворогів, то ви ахуєнно так помиляєтесь. І в їх бажанні немає нічого поганого.
Сучасний світ старанно намагається змалювати нас миролюбними у наших же очах. Хоча ні. Зі світом усе в порядку. Це ми не чесні з собою. Не визнаючи якоїсь зі своїх сторін, ми спотворюємо реальність.

То ж згадуючи тих, хто пішов і ллючи сльози, радійте подекуди за те як ахуєнно ці лицарі єбошили на фарш своїх опонентів. Честь.

BY Buddha's Notes