group-telegram.com/dialogtut/1907
Last Update:
І ще одне слово про полеглого героя протоієрея Олексія Кузнєцова від його матері.
27-й День народження.
— Мам, мені з військомату дзвонили, сказали прийти повістку забрати. Я ж не буду ховатися. Я піду. Що скажеш?
— Приймай рішення, ти пам’ятаєш, відповідальність вся на тобі.
— Ну хоч зарплату дадуть, — сміявся ти, бо в храмі вже півроку не платять, а Іринці скоро народжувати Марка.
— Та до чого тут гроші, сину, чи не знайдемо ми їх, чи не заробимо?
— Мам, та я шучу, які гроші…
Ніхто тебе в те ТЦК силком не тяг, ніхто слова не сказав, що ти московський піп, тебе поважали і там за стійкість духу, за те, що не боявся. Ти по всіх ВЛК відʼїздив на власній машині, ніхто тобі слова не сказав, ані до буса не пхав, конвою не приставляв. Ти все робив сам і добровільно.
На ВЛК, коли глянув на твій діагноз, у лікаря очі на лоб полізли, але він все одно підмахнув і сказав: «Ну, таблеточок побільше візьмеш з собою» і поставив позначку «Придатний».
…
- Куди ти пхаєшся без черги?
- Туди, там бойову повістку дають, хочеш перед мене?
- Та ні, йди сам.
…
Через півроку:
- Мам, мені сказали приймати рішення перейти в ПЦУ, я відмовився. Я клятву давав владиці, я перед Богом слово давав, я не можу його нарушити. Я не буду зрадником Церкви, коли їй найгірше.
2000 років від самих апостолів священники рукополагають священників, і тут я такий… «мені треба туди, де трохи легше живеться і досвідос в сторону». Ні, не моє, мам.
...
Мам, мені не дали звання капелана, буду замкомроти з психологічної підтримки.
Був би капеланом, ясна річ, на бойові б не посилали, але що ж тоді моя присяга варта й цій країні буде. Хай вже як Бог дасть.
Звісно, що на капеланів БРку не виписують, але на все Божа воля.
І ти йошов на передову, коли всі відмовлялися, ні разу не сховався за чиюсь спину, хоча знав, що багато хто і відмовлявся.
Твоє задання — провести, занести харчі, воду, провести зміну, підтримати словом. Ти пхався з фотіком і туди, зробив купу інтерв’ю.
Одного разу хлопець, якого ти виводив з позицій, заморився настільки, що просто сів посеред поля як мішень на белебні й каже: «Я не піду далі, я заморився». І ти тяг ще й його і його рюкзак. Круто лаючись при цьому, але тяг. Додому прийшов настільки зморений, що спав не зовсім і роздівшись.
У той день, коли я тебе бачила живим, ти зняв погон молодшого лейтенанта, прикріпів замість нього шеврон з православним хрестом, поправив його рукою декілька разів і пішов на останній свій вихід на нуль…
…
Коли сталося це горе, перший мій дзвінок був навіть не родичам, а в Троїцький собор отцю Олександру Кудряшову. Я знала, що тільки він в змозі мені допомогти. І він допоміг, пройшов зі мною ці три дні поруч і зробив все, щоб ми не зламалися від горя, організував, виїздив, вимолив...
В кінці свого земного життя ти знову був у Троїцькому соборі. Ти лежиш у труні у білому облаченії, в якому приймав священницький сан, і тридцять священників в один голос співають тобі «Со святими упокой»…
Таїсія Павленко
***
Лист матері до свого загиблого сина-священника: https://telegra.ph/Hlopc%D1%96v-svoih-ti-vryatuvav-a-sebe-n%D1%96-Mati-napisala-lista-zagiblomu-na-v%D1%96jn%D1%96-sinu-svyashchenniku-04-28
BY Діалог.ТУТ
Share with your friend now:
group-telegram.com/dialogtut/1907