⸙ Index Librorum ⸙

Літературні образи, а то й цілі сюжети постають зі снів дуже часто. Впевнений, що кожен із вас знає хоча би декілька таких.

І хоч я не пишу нічого, проте деякі сни так і просяться на папір. От, зокрема, час від часу мені сниться одна конкретна церква, точніше її руїни. Архітектурно вона більше нагадує костел, але чомусь у мене враження, що це точно не римо-католицький храм. Вона розташована в селі на Волині, яке знаходиться неподалік, бо їздив я туди винятково велосипедом. Розташована будівля в невеликому сквері між двома вулицями, буквально 100 на 50-70 метрів. Там ростуть високі молоді дерева, чиї крони густо розростаються аж угорі, проте в цьому сквері панує дивна напівтемрява навіть у літній полудень, тому під ногами майже немає трави. Стіни церкви кам’яні, без тиньку, за кольором темно сірі, а часом здаються аж чорними. Та головна архітектурна особливість - це величезні двоповерхові підземелля під церквою. Заплутаний лабіринт льохів та переходів. Ув одному сні, зосередженому саме на підземеллях, запанував аж такий лавкрафтівський жах, що я досі не можу згадати, що ж так мене налякало в тих глибоких підвалах. І досі ця похмура церква - один із найбільш моторошних образів, що з'являлися мені в снах за життя.

І десь двічі-тричі на рік вона знову мені сниться. Я навіть у сні не наважуюся спускатися в ті підземелля. А востаннє взагалі дивився на цю церкву тільки здаля, не підходячи близько. Хоча пам'ятаю свою думку вві сні, мовляв, я був тут вживу, не бачив нічого страшного, тому й зараз нічого страшного не станеться.

Сьогоднішній сон був якийсь зовсім інший. Я відразу опинився в тому селі, а може й у самій будівлі. Вона була ціла, і навіть здавалося, що діюча наразі. Там бавилися якісь діти, а я таки наважився спуститися в підвали. Натомість вхід туди виявився аж з горища - через глибоку шахту, як у ліфта. Простір був заповнений благенькими дерев'яними драбинами, по яких спускатися було небезпечно, бо не було навіть за що вхопитися, якщо котрась із них обламається. Я спускався, майже нічого не бачачи перед собою. Та в якийсь момент моя свідомість опинилася в іншому, паралельному "я", котрий, спускаючись іншим шляхом, мав завадити мені дістатися підземель. Я розумів, що сплю, і що мені важко дихати, що пора прокинутися, бо сон втрачає зв'язність. І чітко пам'ятаю останні думки перед тим, як прокинутися: тверде рішення поїхати знову до тієї церкви і ще раз обійти там кожен закапелок. І так щоразу: я розумію врешті, що мені сниться сон, що я бачу цю церкву викривленою, не такою, як у дійсності, що мені конче потрібно туди поїхати знову, от лишень прокинуся і пригадаю маршрут.

І завжди минає трохи часу, перш ніж я розумію, що не було ніколи такої поїздки. Не існує такого села. Не існує тієї церкви. Всі спогади, які я "пригадую" уві сні - це фрагменти якогось найпершого сну, які відтепер перекочували в усі наступні й видають себе за реальність, пригадану в снах.

Нічого особливого, начебто. Проте виникає відчуття, що світ створюється щоночі наново. Але трохи інакшим. Щось доповнюється, щось видаляється, а наші спогади щоразу допасовуються до нової картини реальності, яка чекає нас після пробудження. І та церква, вся та поїздка інколи видається таким ось видаленим спогадом, який не пасував до зміненої вночі картини світу. Цей сюжет мого життя хтось вирізав, як непотрібний побічний квест. Зрештою, ніколи й не вірив у такі повторювані сни, вважаючи їх вигаданим шаблоном для фільмів чи книг. Але, ось – повторювані сни є й у мене.

www.group-telegram.com/in/IndexLibrorum.com/472

129 viewsedited  Sep 23, 2024 at 11:40

Літературні образи, а то й цілі сюжети постають зі снів дуже часто. Впевнений, що кожен із вас знає хоча би декілька таких.

І хоч я не пишу нічого, проте деякі сни так і просяться на папір. От, зокрема, час від часу мені сниться одна конкретна церква, точніше її руїни. Архітектурно вона більше нагадує костел, але чомусь у мене враження, що це точно не римо-католицький храм. Вона розташована в селі на Волині, яке знаходиться неподалік, бо їздив я туди винятково велосипедом. Розташована будівля в невеликому сквері між двома вулицями, буквально 100 на 50-70 метрів. Там ростуть високі молоді дерева, чиї крони густо розростаються аж угорі, проте в цьому сквері панує дивна напівтемрява навіть у літній полудень, тому під ногами майже немає трави. Стіни церкви кам’яні, без тиньку, за кольором темно сірі, а часом здаються аж чорними. Та головна архітектурна особливість - це величезні двоповерхові підземелля під церквою. Заплутаний лабіринт льохів та переходів. Ув одному сні, зосередженому саме на підземеллях, запанував аж такий лавкрафтівський жах, що я досі не можу згадати, що ж так мене налякало в тих глибоких підвалах. І досі ця похмура церква - один із найбільш моторошних образів, що з'являлися мені в снах за життя.

І десь двічі-тричі на рік вона знову мені сниться. Я навіть у сні не наважуюся спускатися в ті підземелля. А востаннє взагалі дивився на цю церкву тільки здаля, не підходячи близько. Хоча пам'ятаю свою думку вві сні, мовляв, я був тут вживу, не бачив нічого страшного, тому й зараз нічого страшного не станеться.

Сьогоднішній сон був якийсь зовсім інший. Я відразу опинився в тому селі, а може й у самій будівлі. Вона була ціла, і навіть здавалося, що діюча наразі. Там бавилися якісь діти, а я таки наважився спуститися в підвали. Натомість вхід туди виявився аж з горища - через глибоку шахту, як у ліфта. Простір був заповнений благенькими дерев'яними драбинами, по яких спускатися було небезпечно, бо не було навіть за що вхопитися, якщо котрась із них обламається. Я спускався, майже нічого не бачачи перед собою. Та в якийсь момент моя свідомість опинилася в іншому, паралельному "я", котрий, спускаючись іншим шляхом, мав завадити мені дістатися підземель. Я розумів, що сплю, і що мені важко дихати, що пора прокинутися, бо сон втрачає зв'язність. І чітко пам'ятаю останні думки перед тим, як прокинутися: тверде рішення поїхати знову до тієї церкви і ще раз обійти там кожен закапелок. І так щоразу: я розумію врешті, що мені сниться сон, що я бачу цю церкву викривленою, не такою, як у дійсності, що мені конче потрібно туди поїхати знову, от лишень прокинуся і пригадаю маршрут.

І завжди минає трохи часу, перш ніж я розумію, що не було ніколи такої поїздки. Не існує такого села. Не існує тієї церкви. Всі спогади, які я "пригадую" уві сні - це фрагменти якогось найпершого сну, які відтепер перекочували в усі наступні й видають себе за реальність, пригадану в снах.

Нічого особливого, начебто. Проте виникає відчуття, що світ створюється щоночі наново. Але трохи інакшим. Щось доповнюється, щось видаляється, а наші спогади щоразу допасовуються до нової картини реальності, яка чекає нас після пробудження. І та церква, вся та поїздка інколи видається таким ось видаленим спогадом, який не пасував до зміненої вночі картини світу. Цей сюжет мого життя хтось вирізав, як непотрібний побічний квест. Зрештою, ніколи й не вірив у такі повторювані сни, вважаючи їх вигаданим шаблоном для фільмів чи книг. Але, ось – повторювані сни є й у мене.

BY ⸙ Index Librorum ⸙