Грузія – парламентська республіка. Роль президента номінальна і постійно зменшувалась з 2011 р., наступного разу він буде обиратись парламентом. Вона стала такою за ініціативою Саакашвілі – він відпрацював 2 президентських строки, і хотів далі залишитись премʼєр-міністром. Смішно, що на початок правління він повноваження президента посилював.
Правляча партія з 2012 – Грузинська мрія. Її люблять називати проросійською чи копією Партії Регіонів. Це правда станом на 2024, але не 2012. Будучи в опозиції до Саакашвілі, вона позиціонувалась як прозахідна партія, за інтеграцію в ЄС і НАТО. Від партії Саакашвілі (Єдиний національний рух, ЄНР) відрізнялись таким:
1. Апелювали до простого грузина, балувались у божевільний соціальний популізм – замість неоліберала Саакашвілі, який «розпродав країну»;
2. Обіцяли судову реформу і демократизацію – замість авторитарного Саакашвілі, який «усіх пересаджав і катував в тюрмах»;
3. Виступали за мирну реінтеграцію окупованих територій – замість яструба Саакашвілі, який «піддався на провокації росіян і допустив війну».
Все це лягло на придатний ґрунт. Близько половини грузин працювали в державному секторі і або особисто потрапили під скорочення чи посадки, або в кожного в сімʼї був хтось, кого звільнили чи посадили. В тюрмах дійсно відбувався треш – підсилений опозиційними і російськими медіа, але не без реального підґрунтя. Війна стала для населення шоком, люди боялись її повторення, багато хто вірив, що її можна було уникнути, якби не Саакашвілі.
В іншому це була така сама проєвропейська партія, в яку увійшло багато людей із команди Саакашвілі, що пішли проти нього з різних причин. Так, там від початку було крило умовно спокійно налаштованих до Росії людей. Ще було консервативне крило грузинських традиціоналістів. Але кістяк – це прозахідні політики, дипломати, бізнесмени, журналісти тощо. Ну і Каха Каладзе.
Саакашвілі і його команда з першого дня лякали грузин, що це окупаційна адміністрація і агенти Кремля. Але пересічний грузин бачив інше: уряд Грузинської мрії підписав Асоціацію з ЄС, отримав безвіз, відкрив навчальний центр НАТО, і загалом мав, мʼяко кажучи, не гірший послужний список в євроінтеграції, ніж попередники.
Але звісно жодна з обіцяних реформ не була реалізована. Більшість патріотичних політиків рік за роком з різних причин покидали ГМ. З кожним роком вони робили все більше антизахідних і проросійських кроків. До 2022-го вона остаточно оформилась у те, чим є сьогодні (останні вибори були в 2020).
Сьогодні – це Партія регіонів. Вони тупо цитують російську пропаганду. Наприклад, премʼєр називав опозицію фашистами – при тому що в Грузії цей дискурс взагалі неприродній, для них більш демонізовані персонажі, наприклад, монголи. Тобто вони навіть не вичитують кремлівські темніки. Але ані в 2012, ані в 2016, ані в 2020 (роки виборів) вони мали багато аргументів, щоб це заперечувати і відбиватись від критики.
Протестів за ці роки було дуже багато з дуже різних причин. Повʼязаних з Росією – теж, але я би виділив три:
1. 2019 р. – російський депутат-комуніст Гаврілов приїжджає в Тбілісі і сідає в крісло спікера парламенту, щоб провести засідання «Міжпарламентської православної асамблеї». Люди увірвались у парламент і нахєр його звідти вигнали. До речі, від нас там тоді був Новінський.
2. 2023 р. – ГМ намагається проштовхнути закон про іноагентів. Люди вийшли на вулицю, побились з поліцією, закон відкликали.
3. 2024 р. – те, що ви бачите зараз.
Парадоксально, але грузинська влада помітно контрастує з суспільними запитами. За всіма соцопитуваннями, 85-95% грузин підтримують Україну, вважають Росію ворогом, виступають за ЄС і НАТО. Уряд усе робить тупо протилежно соціології. До 2022 був простір петляти, а після вторгнення цей контраст став надто разючим. За соціологією, владу ненавидять. Але вона все одно домінує.
Грузія – парламентська республіка. Роль президента номінальна і постійно зменшувалась з 2011 р., наступного разу він буде обиратись парламентом. Вона стала такою за ініціативою Саакашвілі – він відпрацював 2 президентських строки, і хотів далі залишитись премʼєр-міністром. Смішно, що на початок правління він повноваження президента посилював.
Правляча партія з 2012 – Грузинська мрія. Її люблять називати проросійською чи копією Партії Регіонів. Це правда станом на 2024, але не 2012. Будучи в опозиції до Саакашвілі, вона позиціонувалась як прозахідна партія, за інтеграцію в ЄС і НАТО. Від партії Саакашвілі (Єдиний національний рух, ЄНР) відрізнялись таким:
1. Апелювали до простого грузина, балувались у божевільний соціальний популізм – замість неоліберала Саакашвілі, який «розпродав країну»;
2. Обіцяли судову реформу і демократизацію – замість авторитарного Саакашвілі, який «усіх пересаджав і катував в тюрмах»;
3. Виступали за мирну реінтеграцію окупованих територій – замість яструба Саакашвілі, який «піддався на провокації росіян і допустив війну».
Все це лягло на придатний ґрунт. Близько половини грузин працювали в державному секторі і або особисто потрапили під скорочення чи посадки, або в кожного в сімʼї був хтось, кого звільнили чи посадили. В тюрмах дійсно відбувався треш – підсилений опозиційними і російськими медіа, але не без реального підґрунтя. Війна стала для населення шоком, люди боялись її повторення, багато хто вірив, що її можна було уникнути, якби не Саакашвілі.
В іншому це була така сама проєвропейська партія, в яку увійшло багато людей із команди Саакашвілі, що пішли проти нього з різних причин. Так, там від початку було крило умовно спокійно налаштованих до Росії людей. Ще було консервативне крило грузинських традиціоналістів. Але кістяк – це прозахідні політики, дипломати, бізнесмени, журналісти тощо. Ну і Каха Каладзе.
Саакашвілі і його команда з першого дня лякали грузин, що це окупаційна адміністрація і агенти Кремля. Але пересічний грузин бачив інше: уряд Грузинської мрії підписав Асоціацію з ЄС, отримав безвіз, відкрив навчальний центр НАТО, і загалом мав, мʼяко кажучи, не гірший послужний список в євроінтеграції, ніж попередники.
Але звісно жодна з обіцяних реформ не була реалізована. Більшість патріотичних політиків рік за роком з різних причин покидали ГМ. З кожним роком вони робили все більше антизахідних і проросійських кроків. До 2022-го вона остаточно оформилась у те, чим є сьогодні (останні вибори були в 2020).
Сьогодні – це Партія регіонів. Вони тупо цитують російську пропаганду. Наприклад, премʼєр називав опозицію фашистами – при тому що в Грузії цей дискурс взагалі неприродній, для них більш демонізовані персонажі, наприклад, монголи. Тобто вони навіть не вичитують кремлівські темніки. Але ані в 2012, ані в 2016, ані в 2020 (роки виборів) вони мали багато аргументів, щоб це заперечувати і відбиватись від критики.
Протестів за ці роки було дуже багато з дуже різних причин. Повʼязаних з Росією – теж, але я би виділив три:
1. 2019 р. – російський депутат-комуніст Гаврілов приїжджає в Тбілісі і сідає в крісло спікера парламенту, щоб провести засідання «Міжпарламентської православної асамблеї». Люди увірвались у парламент і нахєр його звідти вигнали. До речі, від нас там тоді був Новінський.
2. 2023 р. – ГМ намагається проштовхнути закон про іноагентів. Люди вийшли на вулицю, побились з поліцією, закон відкликали.
3. 2024 р. – те, що ви бачите зараз.
Парадоксально, але грузинська влада помітно контрастує з суспільними запитами. За всіма соцопитуваннями, 85-95% грузин підтримують Україну, вважають Росію ворогом, виступають за ЄС і НАТО. Уряд усе робить тупо протилежно соціології. До 2022 був простір петляти, а після вторгнення цей контраст став надто разючим. За соціологією, владу ненавидять. Але вона все одно домінує.
BY Олександр Нотевський
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
He said that since his platform does not have the capacity to check all channels, it may restrict some in Russia and Ukraine "for the duration of the conflict," but then reversed course hours later after many users complained that Telegram was an important source of information. Elsewhere, version 8.6 of Telegram integrates the in-app camera option into the gallery, while a new navigation bar gives quick access to photos, files, location sharing, and more. You may recall that, back when Facebook started changing WhatsApp’s terms of service, a number of news outlets reported on, and even recommended, switching to Telegram. Pavel Durov even said that users should delete WhatsApp “unless you are cool with all of your photos and messages becoming public one day.” But Telegram can’t be described as a more-secure version of WhatsApp. Soloviev also promoted the channel in a post he shared on his own Telegram, which has 580,000 followers. The post recommended his viewers subscribe to "War on Fakes" in a time of fake news. The regulator said it has been undertaking several campaigns to educate the investors to be vigilant while taking investment decisions based on stock tips.
from jp
