єлагіна|тексти

яка це розкіш, коли хтось простив і пише лист живого до живого.
у пізній час сумнавий блискіт ока,
фінал іще не визначено —
словом ще можна обійняти.

немов дитина я — пощо така наївність.
чудес не буде? та хіба не чудо
ці вузлики рядами на екрані,
нитки,
що понаписані на пам'ять рукою, — гілкуваті "і" та "е",

а як він заокруглить, поведе у відповідь своє звертання.

ще не огрублий, ще на пів сльози
у ньому місця —
сонцесяйний другий:
м'якої серцевини перевал, уважні й темні говіркі уста —
найліпша втеча з довгої недуги.

і не обридне він, не розповість,
яким я був у день свого надлому. усмішка ледве стримана й зникома —
ото й усе з його правдивих свідчень.

колись йому із рук те засвічу, що мною проговорює
й колише, — і випишу усе, й не буде більше.

живому від живого тиху вість несу.

вцілілим гронам ясно й при заході —

і вивчений напам'ять перший розділ,
немов за мною, рот його повторить.

❤11💔2⚡1🥰1😢1

www.group-telegram.com/ms/yelagina_poetry.com/240

469 viewsedited  Apr 22 at 13:56

яка це розкіш, коли хтось простив і пише лист живого до живого.
у пізній час сумнавий блискіт ока,
фінал іще не визначено —
словом ще можна обійняти.

немов дитина я — пощо така наївність.
чудес не буде? та хіба не чудо
ці вузлики рядами на екрані,
нитки,
що понаписані на пам'ять рукою, — гілкуваті "і" та "е",

а як він заокруглить, поведе у відповідь своє звертання.

ще не огрублий, ще на пів сльози
у ньому місця —
сонцесяйний другий:
м'якої серцевини перевал, уважні й темні говіркі уста —
найліпша втеча з довгої недуги.

і не обридне він, не розповість,
яким я був у день свого надлому. усмішка ледве стримана й зникома —
ото й усе з його правдивих свідчень.

колись йому із рук те засвічу, що мною проговорює
й колише, — і випишу усе, й не буде більше.

живому від живого тиху вість несу.

вцілілим гронам ясно й при заході —

і вивчений напам'ять перший розділ,
немов за мною, рот його повторить.

BY єлагіна|тексти