🎉🎉🎉 вийшла чергова книга в серії "Американський постмодернізм" від "Темпори", передостання в другому сезоні

Девід Марксон "Полюбовниця Вітґенштайна"

книгу буквально вчора надрукували, ще немає на сайті видавництва, але її вже можна купити на стенді "Темпори" на Книжковому фестивалі «ФУНДАМЕНТ: ІСТОРІЇ ПРО КУЛЬТУРУ», який до 26 жовтня триватиме в Українському домі 🤩

фото якраз звідти від щасливої Аліси Peake-week Papers, яка і стала першою офіційною власницею цієї книги 😎

про що цей роман?

Одного ранку героїня цього роману прокидається і виявляє, що залишилася останньою людиною на землі, однак… не варто їй у всьому довіряти, бо, можливо, це чергова ненадійна оповідачка. А ще з часом вона звикне до світу без людей, однак… страшнішим для неї видаватиметься світ, в якому зникне все мистецтво. Девід Марксон створив неординарну жіночу версію Книги Одкровень, себто Апокаліпсису, історію художниці, яка пережила страшну трагедію і прагне для нас її змалювати
#девідмарксон

а це фото «Полюбовниці Вітґенштайна», яке зробила Богдана «Як завжди прекрасна» Романцова, редакторка книги і (самому не віриться) - це наша 🤩15 🤩книжка, зроблена разом. і за всі них - я їй дуже вдячний 🙏🏻🥺🤗

і загалом це мій 😱20😱 переклад для «Темпори».

уже на наступному тижні Марксон з'явиться на сайті «Темпори» - я вам про це окремо повідомлю 😉

другий сезон серії «Американський 🇺🇸 постмодернізм»:
уже вийшли -
Дон Делілло «Тиша»;
Патриція Локвуд «Про таке не говорять»;
Боб Ділан «Тарантул»;
Джошуа Коен «Сімейство Нетаньягу»;
Кормак Маккарті «Пасажир» і «Стелла Маріс»;
Девід Марксон «Полюбовниця Вітґенштайна».

і чекаємо на «Космополіс» Дона Делілло 😊☺️

сьогодні виповнюється 130 років з Дня народження нашого генія, у якого геніальне все, навіть ім'я - Майк Йогансен

тому я не міг про це мовчати і написав кільканадцять слів про нього:

«Чудермайстру» слова, прозаїку і поету Майку Йогансену — 130 років



можете відсвяткувати Днюху Йогансена тим, що передзамовити його "Подорож ученого доктора Леонардо..." від "Основ" з неймовірними ілюстраціями Поліни Кузнєцової.

або ж збірку його іронічної прози "Ситутунга"

ще б я вам порадив шикарну збірку з п’яти подорожніх нарисів "Подорожі філософа під кепом" - але її, на жаль, давно немає у продажу...

прийшов до вас із радісною звісткою 🎉

на сайті Темпори вже можна замовити геніальний і незабутній філософський роман Девіда Марксона
"Полюбовниця Вітґенштайна"

КУПИТИ

Одного ранку героїня цього роману прокидається і виявляє, що залишилася останньою людиною на Землі, однак… не варто їй у всьому довіряти, бо, можливо, це чергова ненадійна оповідачка. А ще з часом вона звикне до світу без людей, однак… страшнішим для неї видаватиметься світ, в якому зникне все мистецтво. Девід Марксон створив неординарну жіночу версію Книги Одкровень, себто Апокаліпсису, історію художниці, яка пережила страшну трагедію і прагне для нас її змалювати. Дивно, що колись «Полюбовницю Вітґенштайна» відмовилися друкувати 54 видавництва. Втім, це тільки зробило роман культовим.

Одного разу в Національній портретній галереї в Лондоні, дивлячись на груповий портрет трьох сестер, написаний Бренвеллом Бронте, я вирішила, що Емілі Бронте на ньому виглядає саме так, як мала б виглядати Сафо.
Хоча, звісно, двох більш різних жінок складно знайти, враховуючи значну ймовірність того, що Емілі Бронте навіть ніколи ні з ким не кохалася.
Імовірно, це якраз і пояснює, чому насправді так багато персонажів «Буремного перевалу» постійно зазирають у вікна або визирають з них.
Або навіть залазять і вилазять з них.
І все ж думка про таке життя завжди мене засмучувала.
Однак що ми там насправді знаємо?

цитата з геніального і незабутнього філософського роману Девіда Марксона
"Полюбовниця Вітґенштайна",
який уже можна
КУПИТИ
#девідмарксон

Власне, є картина з Пенелопою, яка тче, в Національній галереї, намальована таким собі Пінтуріккйо.
Припускаю, я неправильно висловилася.
Зрештою, я не мала на увазі, що Пенелопа ткала в Національній галереї. Зрозуміло, що вона це робила на острові Ітака.

Єдине, що я пам’ятаю про картину з Пенелопою, це те, що на ній зображений кіт, який грається з клубком пряжі.
Безсумнівно, вмістити туди кота навряд було новаторським рішенням з боку Пінтуріккйо. І все ж, мабуть, приємно думати, що у Пенелопи був якийсь домашній улюбленець, тим паче якщо я помилялася щодо неї і женихів.

І ніхто не завадив художнику намалювати на картині мешканців Ітаки в одязі, який вони почали носити практично через три тисячі років, в епоху Відродження.

цитата з геніального і незабутнього філософського роману Девіда Марксона
"Полюбовниця Вітґенштайна",
який уже можна
КУПИТИ
#девідмарксон

😼Кіт з картини Пінтуріккйо: Девід Марксон написав про мене роман, і це приємно, але як далі жити це життя???

До речі, в Луврі є картина Жака-Луї Давида «Єлена і Паріс», і це, мабуть, єдине переконливе зображення Єлени, яке я коли-небудь бачила.
Насправді ж сама картина дурнувата, адже Єлена повністю вдягнена, а на Парісі – самі сандалі та капелюх. Однак на обличчі Єлени відчувається якась туга, наче вона багато про що думає.
Мене дуже захоплює ідея, що Єлена багато про що
думає.

пропонуйте в коментарях версії, чому тужить Єлена і про що думає 😈😇

цитата з геніального і незабутнього філософського роману Девіда Марксона
"Полюбовниця Вітґенштайна",
який уже можна
КУПИТИ

#девідмарксон

а ви любите графічні адаптації літературних текстів так, як їх люблю я?🤩

в цьому році у нас просто таки бум цих видань, до якого трохи долучився і я, зокрема і статтею про витоки цього формату і два його аспекти:

Графічна адаптація класики: спрощення чи переосмислення оригіналу

🤩уже традиційна суботня рубрика📚

хто сьогодні хоче пограти в книжковий ексгібіціонізм? похизуйтесь у коментах тим, що маєте читаєте. я оце ось 🔝

дуже люблю український культурологічний нонфікшн, мені його страшно бракує. і тому книга Шляхетна традиція - це прям те, що треба, з чудовим фактажем і чудово написана. мої рекомендації. невдовзі напишу на неї рецензію - поділюся з вами 🤗

#ексгіBOOKціонізм

Якщо ви мене запитаєте, про що я можу говорити годинами, не втомлюючись (але безжально втомлюючи всіх своїх співрозмовників) — то, звісно, про мови й переклади✨Тому на цю розмову зі своєю лінгвістичною спорідненою душею я дууууже чекала.

Сьогодні дискутуємо з єдиним і неповторним — літературознавцем і шанованим перекладачем Максом Нестелєєвим.

— Ти згоден із думкою, що хороший переклад – це, по суті, ще одна авторська інтерпретація твору?

Макс: Знаєш, важко сказати, що таке “хороший переклад”. Коли легко читається? Коли він дуже точний? Коли збережено всі алюзії? У мене часто бувало так, що переклад подобався, а потім я відкривав оригінал і бачив, що там зовсім інше, ніж в українській версії, і перекладач покращив/погіршив текст автора. При тому, що переклад було дуже приємно читати. Ще кажуть, що хороший переклад — це коли ти забуваєш, що перед тобою перекладений текст. Але чи це плюс? Не певен. Це підхід одомашнення оригіналу, але ж є і підхід очуження оригіналу — і обидва вони доцільні.

Ліка: Ну, на мою думку, навіть найякісніший переклад ніколи не здатен передати всі стилістичні нюанси оригіналу. Але намагатися — все одно треба😄 У мене точно є внутрішній опір до одомашнення тексту — майже на клітинному рівні. Ну так, можливо читатися такий переклад буде легше, але він не буде чесним із читачем.

— Є речі, які дуже складно відтворити в перекладі — ідіоми, культурні алюзії, гра слів. Для тебе ця «неперекладність» — це радше виклик чи межа, з якою просто треба змиритися?)))

Макс: Я завжди кажу, що переклад — це мистецтво втрат. І ще кажу, що всі переклади погані, бо хороші тільки оригінали. Отакий я перекладач-песиміст 🙂 Для мене перекладати — це завжди виклик, бо навіть у простих текстах є різні складності, які перекладачі часто ігнорують: ритм, асонанси-алітерації тощо. Я дуже люблю поморочитися з грою слів — інколи над нею можу кілька місяців думати, як я пів року думав, як перекласти абревіатуру WASTE в “Виголошенні лоту 49” Пінчона.

— Ну а це питання не дає мені спокою вже давно: як ти ставишся до адаптації, коли замість буквальної точності обирають культурну зрозумілість для читача?

Макс: Негативно. Я за точний переклад, а не за художній. Інакше кажучи, я за Григорія Кочура, а не за Миколу Лукаша. Хоча обох люблю по-своєму. Адаптовані і зрозумілі переклади — то хіба для дітей. А для дорослих — завжди можна щось пояснити в примітках чи післямові, не спрощуючи сам переклад.

— Взагалі, як, на твою думку, змінюється «оптика» читача, коли він читає ту саму книжку різними мовами?

Макс: Кардинально. Я не завжди все розумію, коли просто читаю в оригіналі. Щоб повноцінно зрозуміти текст, мені треба його перекласти. І коли я перекладаю, то люблю зазирати в переклади іншими мовами, щоб побачити, чи збігається моя оптика з оптикою інших. Інколи мені навіть здається, що я краще розумію текст, ніж інші перекладачі. Акцентую на слові “здається” 🙂

Ліка: Згодна — якщо прочитати ту саму книжку чотирма різними мовами, то й вражень залишиться чотири. 

— Чи є якась книга, яку ти мрієш перекласти? І навпаки — яку книжку ти б волів ніколи не читати в перекладі?

Макс: Цілий перелік, який очолює “Finnegans Wake” Джойса. І вона ж якраз саме та книжка, яку я б не хотів читати в перекладі, бо там буде втрат більше, аніж здобутків.

Ліка: А в мене є ціла плеяда французьких і бельгійських авторів, яких я б переклала — Нотомб, Ерно, віднедавна також мрію про книгу Адель Йон, яка цього року наробила галасу у Франції. Водночас я пробувала читати переклад «Років» Ерно англійською — і не впевнена, що готова витримати ще й українську версію😅

#BbL_про_мови