group-telegram.com/psychoanalytic_fields/535
Last Update:
[Маємо] відмовитись від шкільної ілюзії, що вчитися — це коли ми дійсно робимо все так, як роблять наші вчителі. У такому випадку не виникне жодного власного стилю, а лише ксерокопія того самого стилю. Натомість щоб відбувся творчий акт, прояв власного голосу, власного таланту, покликання, створення індивідуального стилю, необхідно визнати порожнечу, що лежить в основі будь-якого творіння.
Саме вона може викликати тривогу та гальмування. Чистий аркуш або тиша перед концертом є для письменника чи музиканта вираженням цієї порожнечі, яку жоден майстер ніколи не зможе заповнити. У цьому сенсі невдача — це не просто те, чого треба уникати, але й істотний досвід кожного процесу формування. Це імператив, який Беккет адресував насамперед самому собі: "Помиляйся знову, помиляйся все краще і краще". Тому що перформативний ідеал досконалості може зрештою породити лише гальмування або імітацію без творчості.
Але як я можу відповідати недосяжному стандарту мого вчителя? Як я можу писати після Пруста, Джойса чи Маккарті, або як я можу малювати після Сезанна, Пікассо чи Кіфера?
Як я можу писати пісні після Боба Ділана чи Де Андре? Або як я можу, простіше кажучи, у власному житті та творчості не бути розчавленим моделями, якими надихався? Монументальна ідеалізація майстрів схильна паралізувати нашу ініціативу, роблячи неможливим жест творчості. Якщо завжди необхідно робити за вчителями — адже самоосвіти, по суті, не існує — то так само необхідно не робити як вони, а знайти ту єдину недосконалість, яка характеризує наш власний стиль.
Це те, що Лакан казав своїм учням, застерігаючи їх не наслідувати його: "Робіть як я, не імітуйте мене!"
Massimo Recalcati. Non temete l’errore, fallite sempre meglio. Questo è il segreto
#цитата@psychoanalytic_fields
BY На полях у психоаналітика
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
Share with your friend now:
group-telegram.com/psychoanalytic_fields/535