Buddha's Notes

Я воюю за один ранок. Наступний.

Проте, коли іду спати, мені ввижаються інші ранки.

…Після години на килимку для йоги, я ходжу по квартирі з чашкою травʼяного чаю, зібраного біля нашого буддистського центру. Довкола витає аромат вже догорілих пахощів і єдине джерело світла — зграйки невеличких свічок, дбайливо розставлених по кімнаті — повільно витанцьовує на шкірі коханої.

Тханка, котра вінчає собою мій домашній вівтар, зберігає лик Зеленої Тари.

Вона озирає нас поглядом любові і співчуття, доки ми засинаємо в обіймах після виснажливого тижня. Стрілка годинника ледве торкнеться девʼятої.

Я загортаюсь у темряву й до самого ранку не побачу сновидінь. Не відчуватиму нічого окрім твого тепла.

Вже о четвертій, тіло розбудить мене, зволоживши очі парою сліз і вимагаючи на скільки є сил вдихнути. Я вставатиму так аби ти не чула. Я вкриватиму тебе в теплу ковдру.

В коридорі на мене чекає заздалегідь зібраний рюкзак з безліччю речей, проте в ньому не буде нічого зайвого.

Невелика палатка і килимок, кілька термосів з різними видами чаю, газова горілка з балоном, ніж, мультитули, похідний чайний набір.
Веревиця подарована тими, кому пощастило побути в Непалі, горіхи і сухофрукти, рушник та змінна білизна.

Я вийду тихенько й без поспіху, дістанусь свого мотоциклу, і ще раз вдихну повні груди повітря, коли увімкну запалення.

Доки їхатиму до річки, сонце з-за обрію визирне вже до половини. Коли увійду в її води, світанок висвітлить небо, сховавши останню зорю.

Холод розбудить мене вдруге. Я все ще живий. Мій світ все ще рухається. Обтершись лляним рушником і випивши чаю, я споглядатиму птахів. У небі й на землі.

Вони не розбиватимуться, втрачаючи свідомість після ударних хвиль. Тут ніхто не вмиратиме. І мені стане тепло. Можна їхати далі.

Роса, прохолода, хвоя в повітрі.
Шини лишають по собі красиві візерунки на змоклій землі.
Я розкладаю палатку, розстеляю килим, розливаю чай. Ліс приймає мене без застережень.

Веревиця вже відбиває кожне завершене коло мантри, маківка підпирає небо, думки приходять та йдуть.

Скоро я зіллюсь з простором і просто перебуватиму. Потім лежатиму в палатці, питиму чай. Дивитимусь як хмари котяться небом.

А коли відчую, що досить, повернусь до тебе. Наче і не йшов. Ляжу поряд і посплю ще годину, доки ти не прокинешся.

Я воюю за кожен такий ранок. Навіть коли його нема.

www.group-telegram.com/sg/buddhas_notes.com/57

187 viewsJun 26, 2024 at 01:42

Я воюю за один ранок. Наступний.

Проте, коли іду спати, мені ввижаються інші ранки.

…Після години на килимку для йоги, я ходжу по квартирі з чашкою травʼяного чаю, зібраного біля нашого буддистського центру. Довкола витає аромат вже догорілих пахощів і єдине джерело світла — зграйки невеличких свічок, дбайливо розставлених по кімнаті — повільно витанцьовує на шкірі коханої.

Тханка, котра вінчає собою мій домашній вівтар, зберігає лик Зеленої Тари.

Вона озирає нас поглядом любові і співчуття, доки ми засинаємо в обіймах після виснажливого тижня. Стрілка годинника ледве торкнеться девʼятої.

Я загортаюсь у темряву й до самого ранку не побачу сновидінь. Не відчуватиму нічого окрім твого тепла.

Вже о четвертій, тіло розбудить мене, зволоживши очі парою сліз і вимагаючи на скільки є сил вдихнути. Я вставатиму так аби ти не чула. Я вкриватиму тебе в теплу ковдру.

В коридорі на мене чекає заздалегідь зібраний рюкзак з безліччю речей, проте в ньому не буде нічого зайвого.

Невелика палатка і килимок, кілька термосів з різними видами чаю, газова горілка з балоном, ніж, мультитули, похідний чайний набір.
Веревиця подарована тими, кому пощастило побути в Непалі, горіхи і сухофрукти, рушник та змінна білизна.

Я вийду тихенько й без поспіху, дістанусь свого мотоциклу, і ще раз вдихну повні груди повітря, коли увімкну запалення.

Доки їхатиму до річки, сонце з-за обрію визирне вже до половини. Коли увійду в її води, світанок висвітлить небо, сховавши останню зорю.

Холод розбудить мене вдруге. Я все ще живий. Мій світ все ще рухається. Обтершись лляним рушником і випивши чаю, я споглядатиму птахів. У небі й на землі.

Вони не розбиватимуться, втрачаючи свідомість після ударних хвиль. Тут ніхто не вмиратиме. І мені стане тепло. Можна їхати далі.

Роса, прохолода, хвоя в повітрі.
Шини лишають по собі красиві візерунки на змоклій землі.
Я розкладаю палатку, розстеляю килим, розливаю чай. Ліс приймає мене без застережень.

Веревиця вже відбиває кожне завершене коло мантри, маківка підпирає небо, думки приходять та йдуть.

Скоро я зіллюсь з простором і просто перебуватиму. Потім лежатиму в палатці, питиму чай. Дивитимусь як хмари котяться небом.

А коли відчую, що досить, повернусь до тебе. Наче і не йшов. Ляжу поряд і посплю ще годину, доки ти не прокинешся.

Я воюю за кожен такий ранок. Навіть коли його нема.

BY Buddha's Notes