Літо купує книжки

​В суспільній думці побутує такий собі напіванекдотичний стереотип, мовляв чоловіки ніколи не дорослішають, а складними в житті хлопчика є лише перші сорок років його життя. Ха-ха.

Приблизно за тиждень зі мною також станеться дещо жахливе і прекрасне одночасно — сорок два роки, але я вже зараз можу сказати, що відповідь на головне питання життя, Всесвіту і взагалі мені так і не трапилася, натомість відбулося дещо інше вкрай дивовижне. Я маю на увазі книгу Роберта Маккеммона  «Життя хлопця».

Корі Макенсону дванадцять років і це либонь найкращий час в житті будь-якого хлопця, адже в цьому віці хлопець зазвичай (принаймні зі мною було саме так) вже вміє читати запоєм найкращі книжки, літає на велосипеді, наче шаленець, не боїться вилізти на найвищу в селі черешню, вперше закохується в (чомусь обов'язково) старших дівчат і цікавиться всім на світі, особливо динозаврами, привидами та марсіянами. 

Роман розпочинається з того, як хлопець з татом розвозять молоко замовникам і потрапляють в загадкову пригоду — мало не зіштовхуються із авто, яке летить у бездонне озеро. Батько хлопчика стрибає у воду, сподіваючись врятувати водія, але повернути до життя чи бодай витягнути на берег того голого понівеченого і прикутого наручниками до керма чоловіка — неможливо. 

«Життя хлопця» в моїй уяві постає чимось на кшталт рімейку «Кульбабового вина» Рея Бредбері. Другу з цих книг я вперше прочитав приблизно у стільки ж років, скільки головному герою є у першій. Десь тоді ж я також читав «Воно» Стівена Кінга, «Загублений світ» Артура Конан-Дойла і ще багато-пребагато інших книг, які необхідно прочитати кожному хлопцеві в такому віці. А от коміксів, на жаль, не читав зовсім — в середині дев'яностих їх можна було побачити хіба на сторінках знайдених на горищі підшивок журналу «Перець».

Здається, я впустив цю книгу так глибоко у серце саме тому, що почав забувати, як це — бути хлопчиком і бачити магію світу. Забувся про те, як по цвинтарях  та покинутих будинках блукали привиди, як невідомі чудовиська викрадали худобу в селах, дикі кабани переслідували самотніх нічних подорожніх, а в лісах зустрічалися якщо й не казкові олені чи трицератопси, то зубри або пара вовків — точно. 

Я не знаю чи потрібно всім знати те, чим живуть і дихають дванадцятирічні хлопці, але для мене — майже сорокадворічного дядька — роман «Життя хлопця» став книгою, яка вперше за довгий час викликала справжнє і сильне зворушення, безліч спогадів, часом, навіть, трішки сліз. Роберт Маккеннон виклався по-максимуму, пишучи цей (ймовірно достатньо автобіографічний) роман про життя і дорослішання хлопчика в крихітному містечку Зефір, що десь в Алабамі. Не пригадую, коли ще мені траплялася настільки поетична і насичена метафорами оповідь, від читання якої стає то солодко, то гірко. Це одна із тих історій, котрі заповнюють тебе вщерть.

Що відбувається з Корі Макенсоном впродовж цього роману? На перший погляд він просто собі живе. Але життя — це завжди трохи більше, ніж перелік подій та обставин, які їх супроводжують. Життя — це магія та виклики, невдачі і перемоги, страхи і до болю нестерпна радість, це смертельні втрати та раптові виграші, це таємниці та загадки, це відчай, почуття провини та втома, це дружба і закоханість, це щирість і світло, це здатність і намір не спинятися, не зважаючи ні на що, це знайомство зі смертю, це пам'ять про минуле і прийняття невідворотного. А в такому житті знайдеться місце і зомбі-тваринам, і підводним чудовиськам, і розборками з місцевою мафією та шкільними хуліганами, і спогляданням за купанням оголеної дівчини в лісовому озері...

«Життя хлопця» — це, можливо, найкраща книга серед тих, які за мною трапилися в цьому бентежному 2025 році.  За силою вражень та густиною переживань вона навіть може бути однією з найкращих книжок евер. 

Якщо ви загубили ключі від власного дитинства, всі інші доступні «машини часу» саме зламалися, а відчути трохи справжньої магії і тепла дуже треба — читайте цю книгу вже сьогодні, не зволікайте. 

Нехай ця оповідь і нанизує на себе всі чотири пори року, але літо — найкращий час для проходу крізь такий портал.

www.group-telegram.com/sg/summereading.com/524

1.5K viewsedited  Jun 28 at 15:13

​В суспільній думці побутує такий собі напіванекдотичний стереотип, мовляв чоловіки ніколи не дорослішають, а складними в житті хлопчика є лише перші сорок років його життя. Ха-ха.

Приблизно за тиждень зі мною також станеться дещо жахливе і прекрасне одночасно — сорок два роки, але я вже зараз можу сказати, що відповідь на головне питання життя, Всесвіту і взагалі мені так і не трапилася, натомість відбулося дещо інше вкрай дивовижне. Я маю на увазі книгу Роберта Маккеммона  «Життя хлопця».

Корі Макенсону дванадцять років і це либонь найкращий час в житті будь-якого хлопця, адже в цьому віці хлопець зазвичай (принаймні зі мною було саме так) вже вміє читати запоєм найкращі книжки, літає на велосипеді, наче шаленець, не боїться вилізти на найвищу в селі черешню, вперше закохується в (чомусь обов'язково) старших дівчат і цікавиться всім на світі, особливо динозаврами, привидами та марсіянами. 

Роман розпочинається з того, як хлопець з татом розвозять молоко замовникам і потрапляють в загадкову пригоду — мало не зіштовхуються із авто, яке летить у бездонне озеро. Батько хлопчика стрибає у воду, сподіваючись врятувати водія, але повернути до життя чи бодай витягнути на берег того голого понівеченого і прикутого наручниками до керма чоловіка — неможливо. 

«Життя хлопця» в моїй уяві постає чимось на кшталт рімейку «Кульбабового вина» Рея Бредбері. Другу з цих книг я вперше прочитав приблизно у стільки ж років, скільки головному герою є у першій. Десь тоді ж я також читав «Воно» Стівена Кінга, «Загублений світ» Артура Конан-Дойла і ще багато-пребагато інших книг, які необхідно прочитати кожному хлопцеві в такому віці. А от коміксів, на жаль, не читав зовсім — в середині дев'яностих їх можна було побачити хіба на сторінках знайдених на горищі підшивок журналу «Перець».

Здається, я впустив цю книгу так глибоко у серце саме тому, що почав забувати, як це — бути хлопчиком і бачити магію світу. Забувся про те, як по цвинтарях  та покинутих будинках блукали привиди, як невідомі чудовиська викрадали худобу в селах, дикі кабани переслідували самотніх нічних подорожніх, а в лісах зустрічалися якщо й не казкові олені чи трицератопси, то зубри або пара вовків — точно. 

Я не знаю чи потрібно всім знати те, чим живуть і дихають дванадцятирічні хлопці, але для мене — майже сорокадворічного дядька — роман «Життя хлопця» став книгою, яка вперше за довгий час викликала справжнє і сильне зворушення, безліч спогадів, часом, навіть, трішки сліз. Роберт Маккеннон виклався по-максимуму, пишучи цей (ймовірно достатньо автобіографічний) роман про життя і дорослішання хлопчика в крихітному містечку Зефір, що десь в Алабамі. Не пригадую, коли ще мені траплялася настільки поетична і насичена метафорами оповідь, від читання якої стає то солодко, то гірко. Це одна із тих історій, котрі заповнюють тебе вщерть.

Що відбувається з Корі Макенсоном впродовж цього роману? На перший погляд він просто собі живе. Але життя — це завжди трохи більше, ніж перелік подій та обставин, які їх супроводжують. Життя — це магія та виклики, невдачі і перемоги, страхи і до болю нестерпна радість, це смертельні втрати та раптові виграші, це таємниці та загадки, це відчай, почуття провини та втома, це дружба і закоханість, це щирість і світло, це здатність і намір не спинятися, не зважаючи ні на що, це знайомство зі смертю, це пам'ять про минуле і прийняття невідворотного. А в такому житті знайдеться місце і зомбі-тваринам, і підводним чудовиськам, і розборками з місцевою мафією та шкільними хуліганами, і спогляданням за купанням оголеної дівчини в лісовому озері...

«Життя хлопця» — це, можливо, найкраща книга серед тих, які за мною трапилися в цьому бентежному 2025 році.  За силою вражень та густиною переживань вона навіть може бути однією з найкращих книжок евер. 

Якщо ви загубили ключі від власного дитинства, всі інші доступні «машини часу» саме зламалися, а відчути трохи справжньої магії і тепла дуже треба — читайте цю книгу вже сьогодні, не зволікайте. 

Нехай ця оповідь і нанизує на себе всі чотири пори року, але літо — найкращий час для проходу крізь такий портал.

BY Літо купує книжки