В одного з наших молодших авангардистів – струс мозку, який заподіяли менти під час затримання.

Під відділком поліції – прямо зараз збір небайдужих на підтримку затриманих.

Тут би щось розписати про таке поняття як анонімна диктатура, нині от з другом обговорювали. Це все банальні кліше, які тим не менш добре працюють: цензура, пакування в відділки, намагання випхнути неугодних за межі дії толерантності.

Але.

Мені зараз ідеться не про це. Ми всі звикли порівнювати такі дії із тим, що описав Орвел в «1984». Не так щоб це було неправильно, але є кращий твір, який характеризує саме такі події. Це «Який чудесний світ новий» Гакслі. Ліватура прагне комфортного життя без жодних порушень цього комфорту. Таке собі ідеальне суспільство, де всі одне одного обіймають і цілують, культивуючи відкриті цінності. Проблема в тому, що у фронтирній країні такого бути не може. І тому ліві просто мовчазно погоджуються, що хтось помре на фронті — це зазвичай праві — а за їхніми спинами створиться ідеальний світ. Тільки от коли твій ідеальний світ створено на базі смертей тих, хто тримає фронт — це не ідеал і не утопія: це утоплений в крові симулякр.

Але тим, хто підтримує військових чином і є військовими — тих запакують, бо хто нас таких не толерантних візьме в Європу? А зручних дню поточному захистять. Моторошно мені від цього. І не можу я проти цього не повставати.

P.S. поки я писав цей текст пролунало три вибухи. Але війна — не пріоритет.

Сходіть, якщо зможете. Звикайте проявляти громадянську позицію. Ліваки це вміють. Бути кращими треба не лише на полі бою але й в політичному, економічному й на культурному рівнях. У нас війна на виживання і аби перемогти, напрягатись доведеться не лише на фронті.

Авангард на Марші Традиції!

Поки передова щодня потребує міцності духу, у тилу нам нав’язують лівацькі соціальні експерименти, що мають на меті зруйнувати націю й висміюють жертовність тих, хто стоїть на лінії фронту.

Ми кажемо тверде «ні» нав’язуванню неомарксистської ідеології та інформаційним кампаніям, покликаним стерти поняття честі й сили. Наші цінності — воїнська честь, європейська Традиція та захист української нації.

Наша молодь, яка займається військово-спортивним вишколом в тилу, та поранені ветерани Авангарду вийдуть на Марш Традиції разом із побратимами із правих організацій.

Приєднуйся до маршу 14 червня — ставай у лави Авангарду.

14 червня

9:00 (збір) / 10:00 (початок)

Київ, Майдан Незалежності

Сміюсь з того як в черговий раз при проведенні подібних акцій, починаються порівняння з руснею і питання про те, чому ці люди не на фронті. Варто б зазначити, що на відміну від більшості лівих кунг-фу майстрів язиком, учасники Маршу Традиції на фронті або вже були або ще неодмінно будуть (бо суть більшості організацій-учасників в тому і полягає — розуміти за що воюєш, готуватись до війни, іти на війну). Про русню взагалі орно. Зараз би переживати про те, що в мокшляндії теж є дрони, а тому відмовитись від них. Ще в них є армія, то ж маєм від своєї відмовитись. І ще вони повітрям дихають.

Не втомлюсь повторювати, що прайд і подібні організації зацікавлені в просуванні цілком конкретних політичних орієнтацій та цінностей, а не орієнтацій фізіологічних, так би мовити.
Наше бачення світу діаметрально протилежне.

Та я за своє бачення тут воюю в тому числі. То ж дякую учасникам Маршу, що відстоюють позиції тих, хто знаходиться тут.

Сподіваюсь скоро докину вам другу частину тексту щодо «ілюзії експертності» але поки в голові інша тема. Ненависть, байдужість, нерозуміння, прийняття.

Більшість цивільних людей не слідкує особливо за нашою війною, їм достатньо гівномарафону. Але страшніше інше. Вони не спостерігають канали русні. Не новинні, а військові. Через це люди абсолютно відірвані від реальності.

Окрім рабської руснявої каломаси, котра воює просто за різні форми гешефту у вигляді розміну свого здоровʼя і можливо життя на закритий кредит, звільнення з тюрем абощо, на боці противника перебуває чимало вмотивованих і професійних потвор, котрі живуть ненавистю до інших.

Їхня ненависть до українців настільки велика, що вони абсолютно не помічають, що живуть в лайні і є абсолютними рабами в межах свого рою. Це їхній етос — масовий, тоталітарний, ненависницький і напрочуд брехливий. Але вони в нього вірять.

Середній українець для них — це бидловата свиня, котра людиною загалом і не вважається. Абсолютно не важливо при цьому чи вважаєш ти себе українцем або ж топиш за рускій мір всім єством. Ти просто третій сорт, парія. Вони чудово розуміють, що ми ніякий не один народ. І як би багато ти не читав заглотоєвського чи всратОго, як би гарно не мовив великим і сучим язиком, ти був і залишаєшся брудом під ногами.

руснява асиміляційна машина працює надзвичайно вдало. За кілька десятків років вони примудрились навчити вважати себе росіянами частину горців, що не так давно проти них воювала. Їх найефективніші бойові одиниці не є етнічними росіянами. Та загалом цей етнічний росіянин вже став швидше міфічним. Їх пиздять і трахають представники інших народностей їхньої підгнившої імперії. Ці народності ще мають в собі ненависть до всього руснявого але єдине місце де вони вповні можуть її реалізувати це їх власна армія. Отакий парадокс. Вони не вірять у можливість побудови власної державності. Їм достатньо того, що середньому ванюшці можна просто напихати за щоку (буквально) і відправити на безперспективний штурм.

Одна з їхніх найбільших суперсил це вміння не помічати того, що всі вони зшиті в формі опудала динозавра, аби лякати сусідів, по факту будучи при цьому лише частиною зідраної з різноманітних тварин шкіри (інакше трансформацію різних етносів і націй в рамках їх держави не назвеш). І всі через одного вірять, що будучи разом, вони неймовірний дракон..колос..змій горинич.
І ця віра допомагає. Не дивлячись на те що вона абсолютно фальшива.

Яке мені діло, що думають хворі головою і серцем? Ну, так вже вийшло, що вони відчутно на нас впливають. Вони буквально хочуть нас знищити. Ненавидять нас. Якщо ви зберете свої пожитки і поїдете за безкінечні землі, не сумнівайтесь, ви і там зустрінете кацапів. І з веселого буде те, що навіть живучи поза межами власного мордору десятками років, вони все одно будуть підтримувати свій улус-орк. Виключень одиниці.

Що з тим всім робити? Бути кращими. Воювати. Все життя воювати або ж бути готовим воювати, коли прийде час. Усвідомити себе як частину єдиного цілого. В нашому випадку цілим є Нація, що реалізовує себе через державу та суспільні формування різних рівнів.
За це вони нас і ненавидять. За те що хочемо і можемо жити краще. За те що не вважаємо їх ні взірцем, ні старшим братом ні будь-ким взагалі.

Багато жартів з приводу нашої національної ідеї. «Відʼєбіться від нас»…
Ніби вона звучить так, за словами класика.
Я з такою ідеєю не погоджуюсь. Вона пасивна. Вона передбачає сподівання і звертання до когось. Безпосередньо до ворога, котрий нас і зайобує своїми діями.

Моя ідея простіше. Жити треба щасливо. Аби це вдавалось, неодмінно бути сильним. Як і будь-який буддист, я завжди стараюсь побачити речі на відносному й абсолютному рівнях. Мало хто робить хоч якісь потуги на шляху духовної практики задля абсолютного рівня щастя, але шляхи до нього загальновідомі і все ще доступні. А от відносний рівень… Постійне щастя тут просто неможливе, вибачайте. Аби ви його мали, доведеться багато займатись цілком прозаїчними речима — нищити ворогів, конкурувати, постійно розвиватись, гуртуватись, боротись у всіх площинах.

Змиріться з цим. Прислухайтесь що вам справді потрібно.
Робіть вибір, приймайте наслідки.
Будьте щасливі.

Вы спрашиваете меня о моих политических взглядах?
Я правый? Левый? Консерватор? Традиционалист?
Я- за крепкую семью.
За сильного отца. За любящую мать. За походы в лес по выходным. За рыбалку с отцом и за уроки с мамой. За честные уличные игры с друзьями, где мальчики любят девочек и совершают подвиги ради них.
Со временем я встречу нормальную девушку, которая станет матерью моего ребёнка.
Я отведу сына в школу, где его будут учить учителя, любящие своё дело, не навязывая ничего противоестественного.
Я отведу его в спортивную секцию.
Научу стрелять и защищать свою страну.
Научу быть мужчиной.
Я не за какой-либо политический вектор.
Я- за нормальный, здоровый мир, где всё стоит на своих местах.
Потому что есть один закон:
всё, что противоестественно- деградирует и умирает.
Любая слабость- это приглашение злу совершить преступление против того, кто позволил себе быть слабым.
Я- за гармонию силы и духовности.
Сами решайте, как это назвать.

С каждым оборотом земли люди всё больше размывают границы адекватности.
То, что вчера было очевидным, сегодня ставят под сомнение.
Мужчина стал “проблемой”. Армия- “проявлением насилия”.
Семья, вера, долг-вызывают у одних иронию, у других раздражение.
И пока одни строят ракетные шахты, другие-борются за новые местоимения.

И вот после этого, дорогие друзья, хочу с вами поделиться.
Я читал документальные исследования об одной войне, о которой мало говорят.
Это война против сознания. Война, которую ведут в головах. И ведут давно.
Пацифизм- это тоже оружие. Его изобрёл не добрый мир, а холодная война.
СССР не просто строил танки и ракеты. Он создавал идеологические мины.
Чтобы не воевать в лоб, а разложить противника изнутри. Через культуру. Через смыслы. Через подмену истины.
В 60–70-х годах КГБ начал масштабную операцию:
финансировались антивоенные движения в США и Европе, пацифистские фонды, “движения за мир”. Всё это подавалось как свобода, но действовало как вирус.
Вместо армии- марши. Вместо дисциплины- наркотики. Вместо мужественности- “будь собой”.
СССР не создавал хиппи, но использовал их как пушечное мясо в идеологической войне.
Через прокси-фонды и подставные НКО они распространяли идеи:
• зачем воевать?
• армия- это зло
• оружие- угроза
• долг- это устаревшее
• патриотизм- это примитив
Так убивали понятия:
служение, отечество, честь.
Параллельно размывались опоры:
-семья? отжившее
-религия? опиум
-мужественность? токсичность
Цель была простой: если ты убьёшь в мужчине воина- тебе не нужно с ним воевать. Он сам всё сдаст.

Подписаться 〰️ Инстаграм

А теперь к настоящему.

Вчера-день рождения Евгения Коновальца, одного из основателей украинской военной мощи, офицера, лидера, которого советская система убила, потому что он был угрозой империи.
А сегодня-День отца. День мужчины, защитника, наставника.
Два дня подряд, смысл которых-сила, честь, ответственность.

В день рождения Евгения Коновальца, одного из основателей украинской военной мощи, в Киеве проходят радужные парады.
Совпадение? Нет. Это та же информационно-психологическая операция, только в новом оформлении.
Когда в день памяти Воина в центре столицы звучит повестка, где слово “воин” становится почти оскорблением- вопрос, кто это продвигает и финансирует, уже не риторический.
Это не про права. Это про влияние.
Про то, чтобы нация стыдилась своей силы.
Чтобы мужчина стал “токсичной проблемой”.
Чтобы армия казалась архаикой, а защита Родины- “экстремизмом”.
Почему, когда мужчины держат фронт, в стране массово продвигается антивоенная, “радужная” повестка? Почему вы до сих пор отказываетесь видеть, что это может быть механизмом ослабления мужского населения?
Что нужно врагу?
Вложиться в болезнь один раз- и она начнёт вируситься сама.
Создать тренд, и уже политики разных стран будут лить деньги в эти движения, чтобы оправдать собственную слабость и извращения.
Вы говорите: “Это просто не такие, как все”.
Тогда почему педофил- не “просто не такой”? У него тоже “иначе работает влечение”.
Почему шизофреник- не “просто другой”? У него просто “иной взгляд на реальность”.
Вы за свободу? Или всё-таки есть границы?
Или просто удобно быть “терпимыми” до тех пор, пока это не касается ваших детей?
Но я- за другое.
Я- за сильную нацию. За сильных мужчин.
А такие не вырастают в толерантной теплице.
Мужчина- это защита.
И если вы хотите свободы- за неё кто-то должен быть готов стоять с оружием в руках.
Сила страны- это её армия. А армия- это мужчины. Не сломленные. Не кастрированные. Не запутавшиеся.

Мы не имеем права быть мягкими.
Мягкие проигрывают.
Сильные выживают.
Сила- не зло. Сила- это защита.
Пока ты её стыдишься- враг улыбается.
Пока ты молчишь- он переобувает твоих детей.
Пока ты веришь в “доброту как оружие”- он пишет историю. Без тебя.
И да- если ты убьёшь в мужчине воина, тебе не нужно с ним воевать. Он сам всё сдаст.

Подписаться 〰️ Инстаграм

А я вам скажу, що підари на нас полювання почали ще раніше ніж ми на них в такому ключі. І все це безвідносно будь-чиїх призначень. І в нас дійсно війна БПЛА пішла, ми або вони. Чим далі, тим веселіше.

Більше за все на правих каналах я волаю з нападок на капіталізм. Аргументи як і завжди помпезні, емоційні, «націоналістичні» але ніяк не логічні звісно ж.

Загалом я звик, що світом керує не тільки і не стільки логіка…а втім її відсутність мене часто змушує хапатись за голову. Прикольно, що раніше на капіталізм наїжджали ліваки…дихотомія капіталізм/соціалізм. Звідки в правих росте ненависть я бачу…Але ліві аргументи з правих вуст це взагалі окремий вид музики.

Ще цікаво те, що й капіталізм звісно що давно не є тим, чим його малювали сто років тому. Біда багатьох наших в тому, що окрім війни ми нічого бачити не хочемо чи поки не вміємо. А вчитись варто б. Всьому свій час, вірю в краще. І сподіваюсь, що колись не доведеться їхати з країни через чергові фінансово-економічні маразми (те що тепер вони можуть прийти справа, а не зліва, не міняє їх сумних наслідків).

Що ж…Кромсаємо підарів далі. А вам бажаю гарного дня і вдалих рішень.

В 2023 я довго вибирав куди ж таки податися, і перелопачував усе можливе — від відгуків діючих бійців, до історії. 29 грудня я подав заявку в Трійку, зробив собі подарунок на Новий рік і не помилився.

Війна це дуже жорстке місце, то ж не треба чекати чогось ідеального. Я не люблю війну, як людина, як чоловік, як буддист, як професіонал у зовсім інших питаннях в кінці кінців... Проте кожне з названих мною проявлень чудово розуміє навіщо я воюю, в ім'я кого і чого.

За час проведений тут, я бачив виключно розвиток всієї структури і неймовірний ентузіазм на рівні як бійців, так і командування. Окремого згадування заслуговує внутрішня культура і корпоративна етика — це основа, яка тримає в підрозділі. Наріжний камінь усього — націоналізм в його цілком сучасному і живому прояві. Я, зі своїм досить важким для розуміння більшості світоглядом і центризмом в багатьох питаннях, цілком зміг вписатись, оцінити і прийняти ці правила гри та приносити користь. Хочемо ми цього чи ні — це працює, альтернативні проекти для України не дають довгочасної перспективи аби Україна взагалі вижила.

Тож ідея живе і ми — її вмістилище. А провідник руху один — Андрій Євгенович Білецький.

Ну, і всім лівакам назло, я звісно ж напишу, що Вождь апріорно може бути тільки один😄😉

Минулої осені, коли ми мали переводитись з 78 десантно-штурмового полку через заміну там командування, я звернувся по допомогу одночасно до двох підрозділів: до НГУ Азову та до 3 штурмової. Я особисто, і декілька моїх побратимів, були готові воювати взагалі під чорним прапором, аби в нормальному підрозділі.

Командир НГУ Азову відмовив через якісь формальні причини, а до того ж, окрім активної реакції та спроби допомогти з боку декількох бійців підрозділу, яких я особисто знаю, ми зіштовхнулися з ігноруванням нашої проблеми.

Командир 3 штурмової бригади, Андрій Білецький, в свою чергу, майже одразу, як вийшов на зв'язок, погодив наш перехід до підрозділу. Після чого друг Фока, попередній командир 1 штурмового батальйону, ледве дізнався про наш перевод, вийшов на мене та запросив в свій підрозділ, і вже за декілька місяців я з моїми побратимами знаходився на позиціях в складі 1 штурмової роти. Командування 3 ОШБр доклало особистих зусиль тоді, аби допомогти нам перейти до них.

Та подія для мене визначила чисто організаційне питання - хто готовий допомагати у скрутній ситуації.

Вдруге я зустрів дивні метаморфози, що сталися керівництвом НГУ Азову, коли в квітні сталась відмова керівництва Могилянки у проведенні нашої лекції про воїнський героїзм. Тоді усі праві країни долучилися до бойкоту керівництва Могилянки: на нашу підтримку висловився Дмитро Корчинський, Карась, Залізняк, взагалі усі. Майже.

І от Владислав Дутчак та азовське керівництво тоді ж вирішує відкрито співпрацювати з НаУКМА та проводить там декілька лекцій. Незважаючи на те, що до нього зверталися люди з інших націоналістичних підрозділів, не тільки з 3 ОШБр, з приводу загального бойкоту та неприпустимості легітимізації дій Сергія Квіта та ліваків.

Окрім цього, дивні речі відбулися з публічною позицією керівництва НГУ Азову. По-перше, ще давно я звернув увагу, що Богдан Кротевич в інтерв'ю соромився (?) на питання про політичні погляди просто сказати що він націоналіст, і замість цього почав казати щось невиразне. Інші - те саме: в чому проблема хоча б не відмежовуватися так явно від Правиці?

По-друге - навіщо переписувати історію підрозділу так, аби не було "гострих кутів"? Це для кого взагалі такі речі - спадкоємність від Патріоту України, попереднє командування, ідеологія - гострі кути?

Я завжди проти розбрату. Але головна проблема - насправді не в організаційних непорозуміннях: людська натура така, що люди завжди мають суперечки, сваряться та миряться.

Головна проблема - в тому, що хтось хоче зробити з Азову зручних героїв.

Не можна відступатися від платонівського примату Духу над Матерією - тобто від Правиці, від її нинішнього вияву у формі Націоналізму - єдиного можливого життєдайного світогляду для сучасної України. Нація може справді мобілізувати свої сили аби відродитись лише якщо її веде такий світогляд. Я не можу підтримувати того, хто відступається від нього, та ще й у ненависті лівих проти Правиці та нації підтримує своїм авторитетом лівих, аби здаватися комусь зручнішим.

В Азові дуже багато правих бійців, я впевнений що він загалом досі на них і тримається. Та не дайте зробити його зручним для ліберального комсомолу і втравити підрозділ у чвари з правими побратимами.