Дискусія в Східній Європі be like:

Я теж брав у цьому участь😎

🧑‍🦱👩‍🦱 Лише 30% українських підлітків знають, ким хочуть працювати у 30 років. Це майже вдвічі менше, ніж у середньому по країнах ОЕСР. Чому це важливо — і яке це має значення для економіки, освіти й державної політики?

22 травня KSE Institute презентував попередні результати дослідження «Індекс майбутнього: професійні очікування та розвиток підлітків в Україні» — ініціативи Фундації
Олени Зеленської, реалізованої у співпраці з гуманітарною організацією People in Need Ukraine за фінансової підтримки чеського народу. Презентація відбулася у межах Фестивалю кар'єри на ВДНГ за підтримки UNICEF Ukraine.

📊 Ми опитали понад 5 000 підлітків 13–16 років і стільки ж їхніх батьків з усіх регіонів України (крім тимчасово окупованих територій), щоб дізнатися, ким молодь хоче стати і що формує цей вибір. Ці дані допомагають краще зрозуміти, як підтримати підлітків і створити умови, щоб вони будували кар’єру саме в Україні.

Кілька ключових фактів про те, як вони бачать свій шлях:

🔹 70% підлітків не можуть назвати бажану професію у 30-річному віці — це майже вдвічі нижче за середній показник ОЕСР.
🔹 Кар'єрні очікування формуються у певному «вакуумі» — без зв’язку з реальним попитом. Наприклад, 17,9% всіх вакансій на ринку праці відкрито на промислових підприємствах, але вони цікавлять лише 2,1% підлітків. Натомість у вакансіях у сфері IT зацікавлені 13,5% респондентів, а реальна частка їх серед пропозицій роботодавців — 1,5%.
🔹 Професійно-технічні спеціальності залишаються поза увагою більшості — лише 15% розглядають можливість здобути ПТО.
🔹 Гендер суттєво впливає на вибір: дівчата частіше називають ЗМІ, право, дизайн, як бажану сферу діяльності; хлопці — IT, агро, транспорт, технічні напрямки.
🔹 74% підлітків радяться з батьками щодо професійного майбутнього. Інші інструменти профорієнтації поки недостатньо популярні: екскурсії на підприємства відвідували 11% підлітків, зустрічі з кар’єрними радниками — 7%, стажування — 3%.

KSE Institute працює над тим, щоб держава могла сформувати ефективну політику в сфері людського капіталу. Зокрема, щодо професійного спрямування майбутнього покоління українських фахівців. Водночас Kyiv School of Economics інвестує в навчання й інфраструктуру, щоб молодь отримала більше можливостей для самореалізації в Україні.

Оглянути тематичну експозицію, присвячену ключовим висновкам дослідження, можна з 22 по 25 травня 2025 року в павільйоні 4 на ВДНГ.

Ознайомитися з результатами:

🔗 Індекс майбутнього: професійні очікування та розвиток підлітків в Україні (2025) та Індекс майбутнього (2023) — https://shorturl.at/q9CFo

Поляризації менше, ніж здається: що кажуть дані КМІС

Дані КМІС демонструють: попри гостру публічну риторику політичних команд, більшість українців не поділяють жорсткої взаємної ворожості. Довіра до політиків — часто перехресна, часткова і виважена.

🔹 19% дорослих на підконтрольній території довіряють одночасно Володимиру Зеленському і Петру Порошенку.
🔹 Серед тих, хто довіряє Порошенку, 73% також довіряють Зеленському. У зворотному напрямку цей перетин менший — 25% прихильників Зеленського довіряють Порошенку.
🔹 35% українців водночас довіряють і Зеленському, і меру Києва Віталію Кличку. Із тих, хто довіряє Кличку, 82% довіряють Президенту, а серед прихильників Зеленського — 47% довіряють меру.
🔹 У попередньому опитуванні КМІС (грудень 2021) 59% опитаних вважали санкції проти Порошенка політичними, хоча при цьому більшість йому не довіряли.

Як міграція впливає на голосування: уроки з української міграції до Польщі

Трудові мігранти з України зменшили підтримку консерваторів, а біженці — ослабили вплив ультраправих. Це суперечить уявленню, що імміграція завжди веде до зростання правих настроїв.

🧭 Що досліджували?

Два міграційні шоки:
- 2014: трудові мігранти без доступу до пільг;
- 2022: біженці з правом на соцдопомогу.

Це дозволило оцінити ефекти різних типів міграції на голосування.

🧪 Як міряли вплив?

Щоб уникнути спотворень (наприклад, що українці їдуть у більш відкриті регіони), використано інструментальні змінні.

Навіщо використовувати інструментальні змінні?

У простому порівнянні важко сказати, чи впливають мігранти на голосування. Наприклад, українці частіше оселяються в економічно активних чи толерантних регіонах — а ці регіони могли б голосувати за ліві партії й без міграції.

Тому автори застосовують метод інструментальних змінних (IV), щоб відокремити вплив міграції від інших факторів. Вони використовують три незалежні змінні, які:
- впливають на кількість мігрантів у регіоні, але
- не пов’язані з голосуванням безпосередньо.

Ці змінні:
1. Відстань до історичних українських громад у Польщі;
2. Відстань до кордону з Україною;
3. Відстань до міст, що приймали Євро-2012 — як індикатор попередньої інфраструктури і привабливості.

Які були очікування?

- Що біженці, які отримують соцдопомогу, викличуть незадоволення серед місцевих → зростання правих та ультраправих настроїв;
- Що мігранти, які не отримують пільг, можуть бути менш помітними і не впливати на політику;
- Що зростання конкуренції за роботу і ресурси підсилить консервативні або націоналістичні настрої.

🧑‍🏭 Що виявили про трудових мігрантів?

- У короткостроковій перспективі це призвело до зниження голосів за праві партії.
- Згодом зросла підтримка лівих партій, які виступають за перерозподіл.
- Місцеві жителі відчули економічну вигоду від праці мігрантів, які при цьому не отримували пільг. Це сформувало підтримку політик з більшим соціальним захистом.

🏚️ Що виявили про біженців?

- Біженці не вплинули на підтримку основних партій, зокрема консервативної (PiS) і ліберальних сил. Це пояснюється тим, що після 2022 року майже всі мейнстримні партії дотримувалися схожої позиції щодо підтримки українців.
- Натомість різко зменшилася підтримка ультраправої «Конфедерації» — єдиної партії, яка відкрито виступила з антимігрантською та антиукраїнською риторикою.
- Падіння підтримки було особливо помітним у регіонах з великою кількістю біженців. Ефект для біженців у 10 разів сильніший за аналогічний вплив трудових мігрантів на підтримку ультраправих.
- Цей ефект проявився після 2022 року, коли «Конфедерація» зробила витрати на підтримку українців центральною темою своєї кампанії. Але замість мобілізації електорату, це призвело до його відштовхування в регіонах, які безпосередньо стикнулися з біженцями.

⚙️ Що це підтверджує?

- Контактна гіпотеза: знайомство з мігрантами знижує страх і упередження.
- Політичний фреймінг має значення: негативна риторика може мати зворотний ефект, особливо коли мігранти викликають співчуття.
- Тип мігранта важливий: трудові мігранти і біженці викликають різні реакції.
- Відсутність пільг у мігрантів → менше страху, більше підтримки перерозподілу.
- Виборці карають політиків за використання ненависницької риторики.

Джерело: стаття, колонка на ЄП

Російськомовні українці: що кажуть дані про їхнє ставлення до війни та Росії

▪ За даними Центру Разумкова (опитування 24 квітня – 4 травня 2025 року), 11% респондентів заявили, що вдома переважно спілкуються російською мовою.

▪ Серед них 23% жили на території бойових дій або під обстрілами, 12% втратили або пошкодили житло, 41% мають загиблих чи поранених родичів або знайомих.

▪ 48% ототожнюють себе з Україною, 20% — з містом або селом проживання, 12% — з регіоном, 10% — з Радянським Союзом, 4% — з ЄС, 2% — з Росією.

▪ 82% мають негативне ставлення до Росії, 13% — позитивне.

▪ 81,5% довіряють Збройним силам України. 4% залучені до оборони країни особисто, 24,5% — матеріально підтримують.

▪ Готовність до поступок: 17% готові поступитися територіями, 26% — прозахідним курсом, 27% — скороченням ЗСУ (при 54%, які проти цього).

▪ 55% вірять у перемогу України у війні, 33% — не вірять. 40% вірять у можливість мирної угоди з РФ найближчим часом, 48% — не вірять.

▪ У разі перемоги України та деокупації, 47% підтримали б повний розрив відносин з Росією, включаючи заборону на в’їзд її громадянам, 39% — не підтримали б.

Результати цікаві, але не зовсім зрозуміло, наскільки вони відрізняються від загальних настроїв — Центр Разумкова не подає цифри для всіх опитаних для порівняння.

Локус запускає нову серію розмов про наше суспільство у Сенсі.

Перша подія — про «стійкість». Заїжджений концепт, яким називають все підряд. Досліджень багато, а розуміння — мінімум. Надіюсь, розкажуть нащо це досліджувати)

Реєстрація тут

Опублікували з колегами невелику колонку з «цікавинками» для розігріву. Скоро буде більш змістовний текст 😉

Думки після лекції в «Сенсі». Скоріш за все, більш продуктивні, ніж сама лекція :)

Те, що часто мається на увазі під стійкістю — це ситуація, коли очікувана негативна реакція на стресор не відбувається, або реакція протилежна очікуваній.

Наприклад, замість падіння оптимізму після початку повномасштабної війни — ми бачимо його зростання.

Можливі щонайменше три пояснення цьому спостереженню:

▪️ Нема реакції, бо нема шоку
Люди не змінюють оцінки чи поведінку, бо реальних втрат або ризиків не відчули. Наприклад, тилові мешканці, на життя яких війна майже не вплинула.

▪️ Дезадаптивна реакція
Є вплив, але реакція невідповідна. Людина поводиться так, ніби нічого не сталося: купує дорогу нерухомість, демонструє впевненість у майбутньому, не зважаючи на ризики. Це може бути психологічний захист, заперечення або просто відірваність від реальності.

▪️ Справжня стійкість
Це випадок, коли людина або група пережила реальний вплив, розуміє його масштаб — але оцінки (оптимізм, віра в майбутнє, впевненість у здатності впоратись) залишаються високими або навіть покращуються.

Але є ще одне запитання, яке варто поставити:

А що, якщо все навпаки — і більшість людей реагує неадекватно, а лише меншість дає логічну, очікувану відповідь на стрес?

Може, варто починати не зі «стійких», а з тих хто реагує відповідно до викликів.

Друга думка про вимірювання стійкості.

Часто стійкість оцінюють “на око” — просто дивлячись на зростання або стабільність показників оптимізму чи впевненості. Але самі по собі ці показники нічого не кажуть.

Стійкість — це не високий рівень оцінки. Це відсутність очікуваної реакції на шок.

Формально це можна описати як регресійну модель, де є:
— стресор (вплив) — наприклад, втрата доходу або близької людини,
— індикатор — рівень довіри, суб’єктивне благополуччя, очікування тощо,
— і очікувана негативна залежність між ними (наприклад, чим більша втрата — тим нижче очікування).

Тоді стійкість — це коли:
— коефіцієнт незначимий → стресор не “спрацював” на цей індикатор;
— коефіцієнт значимий, але в протилежний бік → зворотна реакція на стресор.

Порівнювати стійкість між групами — це не порівнювати рівні оцінок,
а порівнювати, наскільки сильно шок впливає на індикатор у різних групах.
Тобто — порівняння регресійних коефіцієнтів для підвибірок.